Ухвала суду № 23883162, 04.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2012 р.Справа № 2а-10899/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання Білоус А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011р. по справі № 2а-10899/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВК-Східна Україна"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "НВК Східна Україна", звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова №0000362310/0 від 12.03.2011 р. та №0000372310/0 від 12.03.2011 р., як такі, що суперечать чинному законодавству.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Відповідач, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "НВК Східна Україна" зареєстроване як юридична особа виконкомом Харківської міської ради 07.09.1999 року (т.1 а.с. 187). У період, за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 10.09.1999 № 29004449, виданого ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, індивідуальний податковий номер - 305122820325, позивач був зареєстрований платником ПДВ з 10.09.1999р.

На підставі направлення від 28.12.2010р. № 907, від 20.01.2011 № 19, виданого ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, фахівцями відповідача, згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 11-1 Закону України від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні", згідно із п.82.1 ст.82. ст.77 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "НВК-Східна Україна" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.01.09 року по 30.09.10 року.

За результатами перевірки складено акт №98/23-104/30512281 від 02.02.2011 року про результати виїзної планової перевірки ТОВ «НВК Східна Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.09.2010 р., згідно висновків якого було встановлено порушення позивачем: ч.1. ст.203, 215, п.1. ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «НВК Східна Україна» з ТОВ «Східтехсервіс»;пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, із змінами та доповненнями, занижено податок на прибуток всього у сумі 45430,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 16510,00 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 28920,00 грн.; пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями рядок 26 декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року зменшено у сумі 44272,00 грн., у тому числі у червні 2010 року на суму ПДВ 13208,00 грн., у липні 2010 року на суму ПДВ 23136,00 грн., у серпні 2010 року на суму ПДВ 7928,00 грн.

Позивач, не погодившись із висновками акту перевірки, відповідно до п. 86.7 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, із змінами та доповненнями, та п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року №984, надав заперечення до ДПІ у Комінтернівському районі (а.с. 57-60) з проханням прийняти участь у розгляді заперечень. Відповідачем була надана відповідь підприємству на зазначені заперечення від 09.03.2011 № 3605/10/23-110, якою висновки акту перевірки №98/23-104/30512281 від 02.02.2011 залишені без змін. У розгляді заперечень на акт перевірки представник підприємства участь не приймав, оскільки запрошення на розгляд заперечень ним отримано із запізненням 10.03.2011 року.

На підставі зазначених висновків, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000362310/0 від 12.03.2011 р. та №0000372310/0 від 12.03.2011 р.

Фактичною підставою для відображення в акті порушення Закону України «Про податок на додану вартість» і Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та винесення спірних податкових повідомлень рішень слугував викладений в Акті перевірки висновок відповідача про нікчемність угод, укладених між ТОВ «НВК Східна україна» та ТОВ „Східтехсервіс".

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкові не дотримала вимоги закону про захист охоронюваних прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним. .

Колегія суддів погоджується з вищезазначеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведення перевірки відповідачем встановлено безпідставне включення витрат на придбання ТМЦ, отриманих від ТОВ „Східтехсервіс" (код ЄДРПОУ 32535300) на загальну суму 181720,00 грн., в тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 66040,00 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 115680,00 грн.

Колегією суддів встановлено, що підприємством позивача до складу валових витрат віднесені суми витрат на придбання ТМЦ, отриманих від ТОВ „Східтехсервіс", у 2 кварталі 2010 року в сумі 66040,00 грн. та у 3 кварталі 2010 року в сумі 115680,00 грн.

ТОВ "НВК Східна Україна", маючи взаємовідносини з ТОВ "Східтехсервіс", включило суми ПДВ : у червні 2010 року на суму ПДВ 13208,00 тис.грн., у липні 2010 року на суму ПДВ 23136,00 тис.грн.

Податковим органом, відповідно до «Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України в розрізі контрагентів» між податковим кредитом ТОВ "НВК-Східна Україна" та податковими зобов'язаннями ТОВ "Східтехсервіс" по декларації за червень 2010р., липень 2010р., виявлені розбіжності у сумі 36344,00 грн., оскільки, хоча ТОВ "Східтехсервіс" і було зареєстроване платником ПДВ відповідно свідоцтва № 100272462 від 05.03.2010 (індивідуальний податковий номер № 325353020301), однак, відповідач зазначає, що ТОВ „Східтехсервіс" не є платником податку з власників транспортних засобів, чисельність працівників у ТОВ "Східтехсервіс" становить 1 особа, основними видами діяльності є: 32.30.1 - Виробництво апаратури для приймання, запису та відтворення звуку і зображення; 52.48.9 - Роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань.

У зв'язку з викладеним відповідачем робиться висновок про встановлення віднесення підприємством позивача до складу податкового кредиту сум по операціям з підприємством ТОВ "Східтехсервіс", яким у періоді взаємовідносин з ТОВ "НВК Східна Україна" податкові зобов'язання по взаємовідносинам із підприємством позивача не задекларовано та що в сукупності, на його думку, свідчить про відсутність правових підстав для формування ТОВ "НВК Східна Україна" податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт, послуг від вищевказаного підприємства.

Колегія суддів не може погодитись з висновком податкового органу, що правочини між ТОВ "Східтехсервіс" та підприємствами-постачальниками (покупцями) здійснені без мети настання реальних наслідків та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового зобов'язання та податкового кредиту ПДВ з огляду на наступне.

Проведення господарських операцій підприємства підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно ч.2 ст. 3 Закону України від 16.07.99 р. №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на дані бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Отже, первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення запису в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами України.

Між підприємством позивача та ТОВ "Східтехсервіс" укладено договори купівлі-продажу в усній формі, шляхом отримання позивачем рахунків-фактур.

Відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Відповідно до абз. 1, 3 пп. 7.2.3., пп, 7.2,4. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках; оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 1.7. ст. 1, абз. 1 п.п., 7.4.1. п. 7.4, абз. 3 пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 вказаного Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; датою виникнення права платника податку на податковий кредит, зокрема, вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлений перелік вимог, яким повинна відповідати податкова накладна.

Наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для включення таких сум до податкового кредиту.

Отримані від контрагенту позивача накладні являються дійсними, тобто такими, що виписані законно і є належною підставою для формування податкового кредиту підприємством Позивача та відповідного зменшення суми податку до сплати.

Колегія суддів зазначає, що формування податкового кредиту здійснювалося позивачем за правилами, визначеними статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Згідно з цими правилами, формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. В результаті застосування зазначених правил, платник податку визначив дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно - суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

Підставою для включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту були, відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону " Про податок на додану вартість ", належним чином оформлені податкові накладні.

В матеріалах справи містяться копії: податкових накладних, виписаних ТОВ «Східтехсервіс» на адресу підприємства позивача: № 183 та № 183.1 від 17.05.2010; № 216 від 03.06.2010; № 228 від 03.06.2010; № 251 від 07.06.2010; № 292 від 11.06.2010; № 393 від 29.06.2010, № 394 від 29.06.2010, № 466 від 08.07.2010, № 465 від 08.07.2010, № 467 від 08.07.2010, № 622 від 30.07.2010, № 649 від 03.08.2010, № 648 від 03.08.2010, № 695 від 09.08.2010, № 751 від 17.08.2010, № 934 від 06.09.2010; видаткових накладних № РН-187.1 від 20.05.2010, № РН-218 від 04.06.2010, № РН-258 від 08.06.2010, № РН-259 від 08.06.2010, № РН-358 від 22.06.2010, № РН-450 від 07.07.2010, № РН-451 від 07.07.2010, № РН-587 від 26.07.2010, № РН-586 від 26.07.2010, № РН-588 від 26.07.2010, № РН-622 від 30.07.2010, № РН-681 від 06.08.2010, № РН-680 від 06.08.2010, № РН-695 від 11.08.2010, № РН-820 від 27.08.2010; РН-973 від 10.09.2010 року та платіжних доручень (т.1 а.с. 97- 146).

На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що обставини, які викладені відповідачем у акті перевірки не можливо розцінювати як порушення, передбачені пп. 7.2.3 п. 7.2 та пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки, як зазначено позивачем, і даний факт не спростовано відповідачем, на момент виконання господарських операцій, ТОВ "Східтехсервіс" мало статус платника податку на додану вартість, його свідоцтво платника ПДВ не було анульованим, а отже зазначений суб'єкт господарювання мав право і на нарахування податку та складання податкових накладних, а таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку згідно з положеннями пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість". Позивачем укладені договори із вищевказаним підприємством та отримані накладні під час дії Свідоцтва ПДВ.

Законом України "Про систему оподаткування" для платника податку не передбачено обов'язку (ст.9) та не надано права (ст.10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в т.ч. і щодо реєстрації в якості платника податку). Так само, Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податку.

Отже, порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки, у відповідності до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Наявність власних складських приміщень, транспорту, устаткування не є необхідною підставою для здійснення фінансово господарської діяльності підприємства, вони можуть бути орендованими, тощо. Наявність або відсутність у платника податків власних виробничих, транспортних засобів, складських приміщень, інших основних фондів не може бути сама по собі доказом товарності поставок.

Колегія суддів зазначає, що за підприємством позивача зареєстровані транспортні засоби: DAEWOO Nubira Г/Н НОМЕР_2 та RENAULT Megan Г/Н НОМЕР_1 (т.2 а.с.4. ). Наказом директора підприємства позивача Моісєєва В.С. від 05.01.2099 № 09 зазначені автомобілі були закріплені за водіями: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т.2 а.с. 5 ). Позивачем до матеріалів справи були надані копії документів (подорожні листи, журнал реєстрації довіреностей), що підтверджують факт отримання та перевезення ТМЦ від контрагента до ТОВ «Східтехсервіс», тобто вказують на реальність проведення позивачем господарських операцій (т.1 а.с. 147-156; т.2 а.с.25-33 ).

Також, колегія суддів зазначає, що придбані ТОВ "Східтехсервіс" матеріальні цінності (комплектуючі для виробництва прес-фільтрів) в подальшому використовувались Позивачем у власній господарській діяльності для виробництва прес-фільтрів, доказом чого є надані до суду копії документів (накладні на передачу матеріалів в виробництво, відомостей виробів, що купуються для виготовлення фільтр-пресу з конструкторського бюро), які в подальшому продавалися іншим контрагентам (копія контракту №10-С12 від 21.04.2011 року з додатковою угодою №1 від 12.11.10 р.).

До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг. Факт отримання позивачем товару підтверджується вище зазначеними податковими та видатковими накладними, що приєднані до матеріалів справи, іншими доказами по справі.

За зазначеними договорами позивачем були виписані податкові накладні, які відповідають вимогам пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону " Про податок на додану вартість ", та копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначене підтверджує факт придбання позивачем товарів з метою використання в господарській діяльності платника податку, який є обов'язковою передумовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

На момент видачі спірних податкових накладних контрагент позивача мав статус платників податку на додану вартість, отже відповідно до приписів пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" мав право видавати податкові накладні.

Отже, позивачем правомірно було сформовано податковий кредит на підставі отриманих від ТОВ "Східтехсервіс" податкових накладних.

Висновки відповідача щодо неправомірного завищення позивачем податкового кредиту у сумі 36344,00 грн., у тому числі у червні 2010 року на суму ПДВ 13208,00 тис.грн. у липні 2010 року на суму ПДВ 23136,00 тис.грн. ґрунтуються на невірному тлумаченні законодавства, діючого на момент виникнення спірних відносин.

Закон України "Про податок на додану вартість" визнає тільки одну підставу для виключення з податкового кредиту відповідної суми ПДВ і цією підставою є відсутність належним чином оформленої податкової накладної.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.п. 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. відповідності

Згідно з п. 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з наступних подій: а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При цьому жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару, на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами.

Таким чином, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Отже, у разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Матеріалами справи підтверджено факт придбання позивачем ТМЦ у ТОВ "Східтехсервіс" для подальшого використання у власній господарській діяльності, відповідно до пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а також одержання позивачем від ТОВ "Східтехсервіс" податкових накладних належним чином оформлених та складених особами, які мають на це право.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцям.

ТОВ "Східтехсервіс" сплатило податок на додану вартість у ціні отриманих послуг, а тому відповідно до законодавства у повній мірі виконало свій обов'язок щодо сплати цього податку.

Актом перевірки не встановлено порушень щодо порядку оформлення податкових накладних, отриманих від постачальника ТОВ «Східтехсервіс» та включених позивачем до складу податкового кредиту та відсутні посилання на анулювання свідоцтва платника ПДВ зазначеного суб'єкта господарювання під час здійснення господарських операцій з позивачем.

Отже, ТОВ "НВК Східна Україна" було повністю дотримано вимоги положень Закону України „Про податок на додану вартість" та правомірно включено до складу податкового кредиту податкові накладні, отримані від ТОВ "Східтехсервіс".

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова про порушення позивачем за правочинами, укладеними з ТОВ "Східтехсервіс" ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1ст.216, ст.228 ЦК України було зроблено виходячи з того, що вчинені правочини не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, вочевидь є такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а тому є нікчемними.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками податкового органу виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст.71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, відповідно до презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Колегія суддів зазначає, що укладені між позивачем та його контрагентом угоди не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Відповідачем, в порядку ст. 71 КАС України, іншого не доведено.

Податковий орган, приймаючи оскаржувані рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, а його позиція про те, що дані договори купівлі-продажу суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплені належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими.

Натомість позивач та його контрагенти належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже, колегія суддів не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки № 98/23-104/30512281 від 02.02.2011 відносно нікчемності укладених спірних правочинів, оскільки, в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність висновку відповідача про порушення ТОВ "НВК Східна Україна" пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, із змінами та доповненнями, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями та ч. 1 ст.203, 215, п.1. ст.216, ст.228 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідач не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень та не надав доказів в спростування вищевикладеного, а отже його рішення як суб'єкта владних повноважень є протиправним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011р. по справі № 2а-10899/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Кононенко З.О.Судді(підпис) (підпис) Бондар В.О. Донець Л.О. Кононенко З.О.

Повний текст ухвали виготовлений 09.04.2012 р.