Ухвала суду № 23871740, 27.04.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/5482/11

Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Курка О. П. Залімського І. Г.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача: Арустамян А.Е., Гайду В.Д.

відповідача: Кубика М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації у Тульчинському районі на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" до Державної податкової адміністрації у Тульчинському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Титан» звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Тульчинському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що за наслідками проведеної посадовими особами ДПІ у Тульчинському районі позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Титан» в частині правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість, суб'єктом владних повноважень прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» № 000172300/0 від 10.08.2011р., яким товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 209093 грн., та застосовано штрафні санкції в сумі 2 грн., а також форми «В4» № 000182300/0 від 10.08.2011 року, яким визначено суму завищеного від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 47197 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 1 (одна) грн. Крім того, на виконання вимог ДПА у Вінницькій області, ДПІ У Тульчинському районі збільшила суму податку на додану вартість в розмірі 25 214 грн., шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення форми "Р" № 000282300/0 від 24.10.2011р. Вважаючи такі висновки податкового органу неправомірними, а рішення - необґрунтованими, просили визнати податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати їх.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2012 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2012 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2012 року скасувати, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали у повному обсязі, проти її задоволення заперечили, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дали пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18 липня 2011 року ДПІ у Тульчинському районі була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" в частині правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.03.2011р. по 30.04.2011р., в ході якої виявлено порушення п.198.1 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, про що складено акт (а.с.9-17).

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.08.2011р. форми "Р" № 000172300/0 та форми "В4" № 000182300/0, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 209 093 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 2 грн., а також зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість на 47 197 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 1 грн.

За наслідками адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги ТОВ "Титан" - без задоволення. (а.с.20-23). Крім того, рішенням про результати розгляду первинної скарги від 19.10.2011р. було збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 25 214 грн. На виконання вимоги ДПА у Вінницькій області 24.10.2011р. ДПІ у Тульчинському районі прийняло податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 000282300/0 про збільшення ТОВ "Титан" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 25 214 грн. (а.с.30).

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій стали взаємовідносини між ТОВ "Титан" та такими контрагентами, як ТОВ "Гривер" та ТОВ "Укрнафтаком". Основною підставою для відображення в акті перевірки висновків щодо безтоварності господарських операцій між ТОВ "Титан" ТОВ "Гривер" та ТОВ "Укрнафтаком" є порушення, на думку податкового органу, порядку оформлення ними товарно-транспортних накладних.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що правила формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України. Так, відповідно до п.198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Зі змісту п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині того, що формальні порушення порядку оформлення товарно-транспортних накладних не свідчать про безтоварність господарських операцій щодо поставки нафтопродуктів.

На підтвердження реальності і фактичності господарських операцій між контрагентами позивачем було надано, а судом першої інстанції досліджено в судовому засіданні копію витягу із бухгалтерської книги ТОВ "Титан", копію книги складського обліку ПММ, акт звірки взаємних розрахунків ТОВ "Титан" та ТОВ "Укрнафтаком" від 01.05.2011р., акт звірки взаєморозрахунків ТОВ "Титан" та ТОВ "Гривер" від 01.04.2011р., акти зливу, акти звірки , товарно-транспортні накладні ТОВ "Гривер" № 331, № 335, № 414, № 417, № 419, № 122, № 89. Крім того, судом першої інстанції досліджено податкові декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року ТОВ "Гривер" та ТОВ "Титан", податкова декларація з податку на додану вартість за квітень 2011 року ТОВ "Укрнафтаком" та ТОВ "Титан".

Стосовно правовідносин позивача з ТОВ "Гривер", судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги лист прокуратури Кіровоградської області від 29.08.2011р. № 07/1-2834-11, в якому зазначено, що слідчим відділення розслідування кримінальних справ СВ ПМ ДПА в Кіровоградській області - Куликом А.В. помилково складено довідку про невстановлення місцезнаходження ТОВ "Гривер", оскільки вказаний суб'єкт господарської діяльності знаходиться за юридичною адресою, зазначеною в статутних документах, яку упродовж тривалого часу не змінював (а.с.69). Також судом першої інстанції досліджувався лист прокуратури м. Кіровограда від 20.09.2011 року № 3-387-11 на запит директора ТОВ "Титан", в якому зазначено, що висновки Кіровоградської ОДПІ про невизнання податкового кредиту ТОВ "Гривер" по взаємовідносинам з рядом контрагентів, викладені в акті невиїзної документальної перевірки від 17.03.2011р. № 17/2330/36584922, спростовані, скільки ТОВ "Гривер" подано до податкового органу уточнюючі розрахунки до податкової декларації з ПДВ за грудень 2010 року, у зв'язку із чим попередні фінансові операції з його контрагентами знайшли своє підтвердження (а.с.70). Крім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.09.2011р. в адміністративній справі № 2а/0270/3975/11 встановлено необґрунтованість позиції податкового органу про незнаходження ТОВ "Гривер" за юридичною адресою.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

При вирішенні спору судом першої інстанції врахована правова позиція Верховного суду України, викладену, зокрема, в постанові Пленуму Верховного Суду України, від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", та Вищого адміністративного суду України згідно Інформаційного листа ВАСУ від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби".

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації у Тульчинському районі, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2012 року , -без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 28 квітня 2012 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Залімський І. Г.