Рішення № 23864213, 03.05.2012, Сімферопольский районний суд Автономної Республіки Крим

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 118/1904/12

03.05.2012 року м. Сімферополь

Сімферопольський районній суд Автономної Республіки Крим у складі:

за участю: - позивачки - ОСОБА_1;

- представника позивачки - ОСОБА_2;

- представника відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус Сімферопольського району ОСОБА_6, Сімферопольське районне бюро технічної інвентаризації, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнанні житлового будинку спільно набутим майном подружжя, визнання права власності на Ѕ частку домоволодіння та земельної ділянки, переведення прав покупця,

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус Сімферопольського району ОСОБА_6, Сімферопольське районне бюро технічної інвентаризації, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнанні житлового будинку спільно набутим майном подружжя, визнання права власності на Ѕ частку домоволодіння та земельної ділянки, переведення прав покупця. Позовні вимоги мотивовані тим. що під час шлюбу вона з відповідачем побудувала будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та є їх спільним майно подружжя та вона має право на Ѕ частку домоволодіння та земельної ділянки. Не зважаючи на те, що Ѕ частка зазначеного домоволодіння належить позивачці як частка в спільному майні подружжя, відповідач ОСОБА_3 продав його відповідачці ОСОБА_4. Крім того. позивачка, як власник Ѕ частки домоволодіння має намір скористатись своїм правом переважної купівлі іншої частки в праві спільної власності, у зв'язку з чим просить перевести на неї права покупця другої частини домоволодіння та земельної ділянки.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених у позовної заяві. Просили після переведення на позивачку прав покупця стягнути на користь ОСОБА_4 компенсацію в розмірі 140 тисяч гривен. оскільки ціна за договором купівлі-продажу була встановлена сторонами у розмірі 280 000 гривен. Зазначену суму у розмірі 140 000 гривен вони внесли на депозитний рахунок. Зазначили, що дізнались про те, що права позивачки порушуються тільки тоді, коли дізнались про продаж домоволодіння та земельної ділянки з відповіді БТІ.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5, у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, оскільки будинок був введений в експлуатацію після розірвання шлюбу у зв'язку з чим не є спільним майном подружжя. Зазначив, що ОСОБА_4 є добросовісним покупцем та з її боку вимоги закону порушені не були. Також просив застосувати строк позовної давності, оскільки про порушення свого права позивачка повинна була дізнатись ще тоді, коли було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 в поділі майна подружжя.

Третя особа - приватний нотаріус Сімферопольського району ОСОБА_6, у судове засідання не з'явилась, надала заперечення, згідно з якими зазначила, що договір купівлі-продажу було зареєстровано з дотриманням вимог законодавства, з її боку було перевірено, що будинок введений в експлуатацію після розірвання шлюбу. Просила розглянути справу за її відсутності.

Представник третьої особи - Сімферопольського РБТІ, у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за відсутності їх представника, відповідно до вимог діючого законодавства.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Як пояснила позивачка та не заперечувалось з боку представника відповідача, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знаходились у зареєстрованому шлюбі з 1982 року по 2004 рік.

01.06.2005 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про поділ домоволодіння, що є спільним майном подружжя. Його позовні вимоги були мотивовані тим. що під час шлюбу з ОСОБА_1 їм 25.05.1990 року було надано земельну ділянку для будівництва житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1. З 1990 року вони приступили к будівництву будинку за зазначеною адресою, та станом на час звернення до суду, тобто на 01.06.2005 року, будинок повністю добудований, проте відповідачка не підписує документи, які необхідні для введення його в експлуатацію (а.с. 83).

Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 20.08.2007 року (залишеному без змін Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 14.01.2008 року - а.с. 85-86), у задоволенні вищезазначеного позову було відмовлено, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що спірне домоволодіння побудоване з відхиленням від типового проекту. Крім того є декілька споруд, що побудовані самовільно без проектної документації (а.с. 8).

Крім того, у судовому засіданні було оглянуто матеріали цивільної справи № 2-578/07, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, про поділ домоволодіння, що є спільним майном подружжя, в якому міститься висновок будівельно-технічної експертизи № 1624 від 19.09.2005 року (а.с. 29-52 справа № 2-578/07) та висновок судової будівельно-0технічної експертизи № 68 від 28.02.2007 року (а.с. 142-183 справа № 2-578/07).

В додатках до зазначених висновків міститься схематичний план житлових та допоміжних приміщень, який повністю відповідає інвентарної справі на спірне домоволодіння № 33440553 (а.с. 50-63), що свідчить про те, що на час звернення ОСОБА_3 до суду з вищезазначеним позовом домоволодіння вже було побудовано та готове до здачі в експлуатацію.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

А згідно з положеннями ч. 3 зазначеної вище статті до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Крім того, аналогічне положення передбачене і у ст. 60 Сімейному Кодексі України.

З аналізу приведених вище обставин суд приходить до висновку, що майно у вигляді спірного домоволодіння було збудовано у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3, та, не зважаючи на відсутність введення в експлуатацію є спільним майном подружжя, оскільки будівництво на час звернення с позовом ОСОБА_3 до суду у 2005 році воно вже було добудовано, а ту обставину, що будинок був введений в експлуатацію після спливу значного часу суд не приймає до уваги, оскільки земельна ділянка, яка розташована за спірною адресою надавалась рішенням місцевої ради саме на ім'я ОСОБА_3, тому усі питання щодо введення житлового будинку в експлуатацію без його згоди було неможливо здійснювати.

25.02.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 74-75).

Пунктом 2 зазначеного договору було встановлено ціну продажу у розмірі 280 000 гривен, з яких 230 000 гривен - вартість житлового будинку, а 50 000 гривен - вартість земельної ділянки.

З відповіді Сімферопольського районного БТІ № 1-4/239 від 05.03.2012 року (а.с. 9), вбачається, що право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу р№ 304 від 25.02.2012 року.

Суд не погоджується з висловлюванням представника відповідачів стосовно того, що позивачка дізналась про порушення її права ще у 2007 році при ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, оскільки відповідно до положень п. 15 постанови Пленуму верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).

Суд погоджується з доводами позивачки стосовно того. що про порушення свого права вона дізналась у 2012 році, коли отримала відповідь з БТІ, оскільки з матеріалів справи вбачається, що до цього часу відповідач ОСОБА_3 не заперечував проти тої обставини, що спірне домоволодіння є їх спільною власністю подружжя та земельна ділянка за зазначеною адресою надавалась їм саме для будівництва спірного будинку. Доказів того, що позивачка знала, що відповідач ОСОБА_3 заперечує її право власності на Ѕ частку домоволодіння до цього часу до суду не було надано, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що строк позовної давності не сплив, та відсутні підстави для застосування наслідків його спливу.

Відповідно до п.п. 22, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до положень ст. 61 сімейного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Положення частини 5 статті 61 Сімейного кодексу України в редакції Закону «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року N 2913-VI не мають зворотної дії та до спірних відносин не застосовуються, проте відповідно до п. 18-2 Постанови ПВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2004 року відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Як вбачається з матеріалів справи на спірної земельної ділянці розташовано домоволодіння, яке побудовано в період шлюбу, у зв'язку чим суд приходить до висновку про задоволення позову в частині визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 4 статті 369 ЦК України передбачено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Зі змісту положень ст. 377 ЦК України вбачається, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Аналогічні положення містяться у статті 120 Земельного кодексу України.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що оскільки спірне домоволодіння та земельна ділянка є спільним майном подружжя, то вимоги щодо визнання недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частки житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, реєстровий № р № 304 від 25.02.2012 року, посвідчений нотаріусом ОСОБА_6 та визнання за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку зазначених житлового будинку та земельної ділянки підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів та згідно з положеннями ч. 4 зазначеної статті у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що вимоги щодо переведення прав покупця також підлягають задоволенню, та вважає за необхідне стягнути з позивачки на користь ОСОБА_4 кошти, у розмірі 140 000 гривен, які внесені на депозитний рахунок.

Крім того, відповідно до положень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину, тому суд вважає, що є підстави для застосування реституції.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідачів підлягають стягненню судові витрати у рівних частках.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 61, 88, 212, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус Сімферопольського району ОСОБА_6, Сімферопольське районне бюро технічної інвентаризації, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнанні житлового будинку спільно набутим майном подружжя, визнання права власності на Ѕ частку домоволодіння та земельної ділянки, переведення прав покупця - задовольнити.

Визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частки житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, реєстровий № р № 304 від 25.02.2012 року, посвідчений нотаріусом ОСОБА_6

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Перевести права та обов'язки покупця Ѕ частку житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 25.02.2012 року з ОСОБА_4 на ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 в якості компенсації за переведення прав покупця 140 000 гривен, які зараховані на депозитний рахунок відповідно до квитанції № 3від 11.04.2012 року (номер рахунку - дебет - 1002225, кредит - 37319012000604; код отримувача - 26273942; код банку отримувача - 824026; отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в АР Крим, платник - ОСОБА_1, по позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про переведення прав та обов'язків покупця).

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі по 321 гривні 90 копійок з кожного відповідача.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі по 1 292 гривні 70 копійок з кожного відповідача.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяті днів після проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя