Постанова № 23857880, 27.04.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2012 р. Справа № 2а/0470/16717/11 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бондар М.В.,

при секретарі Салюк Л.Ю.,

за участі:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Гуцало П.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 до Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернулась до адміністративного суду з позовною заявою до Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області (далі - Орджонікідзевська ОДПІ, відповідач), в якій, з урахуванням заяви про уточнення адміністративного позову (подана до канцелярії суду 21.12.2011 р.), просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Орджонікідзевської ОДПІ № 0000981701 від 15.07.2011 року за платежем податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 57133,50 грн, в т.ч. за основним платежем 57133,50 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Орджонікідзевської ОДПІ № 0000961701 від 15.07.2011 року за платежем ПДВ на загальну суму 95222,50 грн., в т.ч. за основаним платежем 76178,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 19044,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним: єдиною підставою для висновків відповідача та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало визнання Орджонікідзевською ОДПІ нікчемним правочину, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ „Оптімус ЛТД" (договір поставки №126 від 01.09.2010 р.), що було обґрунтовано внесенням до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України запису про відсутність вказаного підприємства за його місцезнаходженням та анулюванням свідоцтва про реєстрацію цього підприємства як платника ПДВ. Згідно бази даних ДПА України анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ „Оптімус ЛТД" було здійснено 21.12.2010 р., тоді як відносини ФОП ОСОБА_1 з цим підприємством відбувались у вересні-жовтні 2010 р. На момент укладання та виконання договору ТОВ „Оптімус ЛТД" мало статус платника ПДВ і було вправі виписувати позивачу податкові накладні, які ФОП ОСОБА_1 мала право враховувати в своєму податковому обліку. З огляду на це посилання відповідача на факт анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ „Оптімус ЛТД" не є підтвердженням нікчемності угод та неможливості відображення ФОП ОСОБА_1 оподатковуваних ПДВ операцій з цим підприємством у власному податковому обліку. Той факт, що позивач не здійснювала або не могла здійснювати господарські операції з ТОВ „Оптімус ЛТД", актом перевірки не доведено. Акт перевірки містить припущення, що ТОВ „Оптімус ЛТД" не могло реально виконувати постачання позивачу товарів, оскільки не мало достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень. Наданими відповідачу документами підтверджено факт того, що позивач отримала від ТОВ „Оптімус ЛТД" товарно-матеріальні цінності та сплатила продавцю їх вартість. В акті перевірки відповідач вказує на те, що товар від ТОВ „Оптімус ЛТД" ФОП ОСОБА_1 отримала і вартість його оплатила. Правовим наслідком укладеного з ТОВ „Оптімус ЛТД" договору є зміна майнового стану сторін, а актом перевірки відповідача та наявними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджено факт зміни майнового стану сторін, вимоги ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивачем та ТОВ „Оптімус ЛТД" були виконані і підстав для визнання правочину нікчемним та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач не має. Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову. Представник відповідача надав письмові заперечення, в яких зазначив, що в порушення п.44.6 ст.44, п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України (далі - ПК України) позивачем не надані документи, які б спростовували висновки, викладені в акті перевірки №17/170/2609417529 від 05.07.2011 р. На підставі п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України відповідачем при проведенні перевірки ФОП ОСОБА_1 використано матеріали перевірки Новомосковської ОДПІ, викладені в акті від 03.03.2011 р. №120/152/36399097, де зазначено, що ТОВ „Оптімус ЛТД" за юридичною адресою не знаходиться, до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням підприємства. ТОВ „Оптімус ЛТД" не мало достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень, інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах, задекларованих його контрагентами. У податкові звітності ТОВ „Оптімус ЛТД" не відображені будь-які відносини з перевізниками у період, коли здійснювалась доставка товару позивачу, а ТОВ „Оптімус ЛТД" власного транспорту та складських приміщень не має. ФОП ОСОБА_1 не надала документи, що підтверджують перевезення позивачем товарів від ТОВ „Оптімус ЛТД", не надано документів щодо придбання дизельного палива. Правочин між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ „Оптімус ЛТД" укладено з порушенням ст.ст. 203, 204, 228 ЦК України без мети настання реальних наслідків, тому він є нікчемним. Позивач з 01.04.2009 р. по 31.12.2009 р., а також з 01.07.2010 р. по 30.09.2010 р. знаходилась на спрощеній системі оподаткування, а в період з 01.01.2010 р. по 30.06.2010 р. та з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 - на загальній системі оподаткування. По операціях з ТОВ „Оптімус ЛТД" ФОП ОСОБА_1 є кінцевим споживачем. В порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року № 13-92 (далі - Декрет № 13-92) позивачем віднесено до складу валових витрат суми за накладними, виписаними ТОВ „Оптімус ЛТД" у розмірі 380890 грн. В результаті заниження чистого доходу позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб на підставі ст.7 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. № 889-ІV (далі - Закон №889).

Дослідивши письмові докази по справі та заслухавши пояснення позивача та представників сторін, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 як суб'єкт підприємницької діяльності зареєстрована виконкомом Орджонікідзевської міської ради Дніпродзержинської області 05.03.2009 р. (а.с.8 т.1), перебуває на обліку платників податків в Орджонікідзевській ОДПІ (а.с.9 т.1), з 25.03.2009 р. зареєстрована платником ПДВ (а.с.13 т.1). ФОП ОСОБА_1 18.06.2010 р. отримала Свідоцтво платника єдиного податку (а.с.10 т.1) та з 01.07.2010 р. по 30.09.2010 р. оподаткування доходів від фінансово-господарської діяльності здійснювала із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. В період з 01.01.2010 р. по 30.06.2010 р. та з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р. позивач перебувала на загальній системі оподаткування.

Основними видами діяльності позивача є автомобільні пасажирські та вантажні перевезення, інші види транспортних послуг. ФОП ОСОБА_1 здійснює діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, внутрішні перевезення вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами на підставі Ліцензії Головної державної інспекції на автомобільному транспорті серії НОМЕР_4 від 24.04.2009 р. зі строком дії з 29.04.2009 р. по 28.04.2014 р. (а.с.156 т.2). За ОСОБА_1 зареєстровані власні транспортні засоби та позивач згідно договору про спільну діяльність від 02.11.2009 р. використовує у власній господарській діяльності автомобільний транспорт, належний ОСОБА_4 (а.с.157-165 т.1, 77-8 т.2). ФОП ОСОБА_1 укладено трудові договори з найманими працівниками (а.с.166-169 т.1).

Орджонікідзевською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 05.03.2009 р. по 31.12.2010 р. За наслідком перевірки відповідачем 05.07.2011 р. складено Акт №17/170/2609417529 (а.с.12-55 т.1), в якому зафіксовано, крім іншого, наступні порушення:

- ст.ст.1, 2 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року №727/98 (далі - Указ №727), ст.13 Декрету № 13-92, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2010 рік в розмірі 57133,50 грн.;

- правочини, укладені між ТОВ „Оптімус ЛТД" та ФОП ОСОБА_1 у вересні -жовтні 2010 р. відповідно до п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215 ЦК України є нікчемними та недійсними, так як не спричиняють реального настання правових наслідків, передбачених ст.ст.655, 656 ЦК України, і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю;

- п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ у розмірі 76178,00 грн., в т.ч. по періодах: вересень 2010 р. - 39644,00 грн., жовтень 2010 р. - 36534,00 грн.

15.07.2011 р. Орджонікідзевською ОДПІ на підставі акту №17/170/2609417529 від 05.07.2011 р. винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000981701, яким згідно п.п.54.3.5 п.54.3 ст.54 ПК України та відповідно до ст.7 Закону №889 за порушення ст.ст. 1, 2 Указу №727, ст.13 Декрету №13-92 збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем - податок з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності: за основним платежем на 57133,50 грн. (а.с.66 т.1).

- № 0000961701, яким згідно п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 та п.123.1 ст.123 ПК України за порушення п.п7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону №168 збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем - ПДВ: за основним платежем на 76178,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 19044,50 грн. (а.с.68 т.1).

Позивачем в порядку апеляційного узгодження оскаржено податкове повідомлення-рішення шляхом подання до ДПА у Дніпропетровській області первинної скарги та до ДПА України повторної скарги, за наслідком розгляду яких ДПА у Дніпропетровській області та ДПА України оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення (а.с.70-97 т.1).

В судовому засіданні встановлено, що 01.09.2010 р. між ТОВ „Оптімус ЛТД" (продавець) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки №126 (а.с.98-99 т.1), за умовами якого продавець зобов'язується продати, а покупець купити товар згідно накладних. Відповідно до п.2.1 договору поставки спосіб вивозу товару - самовивоз або транспортом перевізника за попередньою домовленістю сторін. Строк дії договору - до 31.12.2010 р.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" № 742/11/13-11 від 02.06.2011р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Судом досліджено надані позивачем копії первинних документів, складених на виконання договору поставки №126 від 01.09.2010 р.: видаткових накладних, податкових накладних, рахунків на оплату, платіжних доручень (а.с.100-131 т.1), товарно-транспортних накладних, посвідчень про відрядження, паспортів на дизпаливо, актів про списання запасних частин (а.с.170-209 т.1), трудових договорів з найманими працівниками - водіями (а.с166-169 т.1), які засвідчили, що в період з 21.09.2010 р. по 29.10.2010 р. ФОП ОСОБА_1 отримала від ТОВ „Оптімус ЛТД" запасні частини до транспортних засобів, дизельне паливо та сплатила їх вартість в безготівковому порядку; доставка зазначених товарів здійснювалась позивачем власним вантажним автотранспортом (водіями, які перебували з ФОП ОСОБА_1 в трудових відносинах); отриманий товар було використано позивачем у власній господарській діяльності (при ремонті транспортних засобів, належних позивачу та ОСОБА_4 (а.с.157-165 т.1, 77-8 т.2), з яким позивач уклала договір про спільну діяльність; та дизпаливо було використано в процесі надання позивачем власним транспортом послуг з перевезення вантажів - контрагентам позивача: ТОВ „Сільвестрстоун інвестмент", ФОП ОСОБА_5 (а.с.11-28 т.2).

Відповідно до частин 1 та 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначено в ч.2 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частин 1 та 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

На підставі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного Суду України в постанові „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009, зокрема, визначив перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст.207 ГК України та ст.228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та законах України про оподаткування.

Отже, суб'єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.

З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, угода, яка укладена між між ТОВ „Оптімус ЛТД" (продавець) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) оформлена належним чином: договір поставки підписано уповноваженими особами, які на час підписання договору та його виконання мали необхідний обсяг правосуб'єктності. Спірний правочин не визнаний судом недійсним і його недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочину. Правочин з поставки позивачу товарів виконаний сторонами в повному обсязі: доставка товару підтверджена належними первинними товаросупровідними та транспортними документами; якість дизпалива підтверджена відповідним паспортом; позивачем здійснена повна оплата товару. Позивачем використано отриманий товар у власній господарській діяльності з оформленням необхідних первинних документів.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача в судовому засіданні не доведено безтоварність операції з поставки ТОВ „Оптімус ЛТД" до ФОП ОСОБА_1 товару, не доведено, що вчинений правочин є нікчемним, порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на акт Новомосковської ОДПІ „Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ „Оптімус ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства України з ПДВ за період з 01.09.2010 р. по 30.11.2010 р." №120/152/36399097 від 03.03.2011 р. (а.с.53-63 т.2), оскільки висновку зазначеного акту не спростовують дійсність укладеного між ТОВ „Оптімус ЛТД" та ФОП ОСОБА_1 правочину щодо поставки товарів.

Згідно ст.ст. 1, 2 Указу № 727, який діяв в спірний період, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, які перебували на загальній системі оподаткування на час виникнення спірних правовідносин регулювався відповідно до п. 22.10 ст.22 Закону № 889 розділом IV Декрету № 13-92, який застосовувався з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 Закону № 889 та діяв до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ст.13 Декрету №13-92 оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. №334 (далі - Закон №334).

Як зазначено в п.1.32 ст.1 Закону №334 господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З огляду на зазначене, суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат, пов'язаних з одержанням доходу суми витрат за накладними, виписаними ТОВ „Оптімус ЛТД" в сумі 380890,00 грн., внаслідок чого нарахування Орджонікідзевською ОДПІ позивачу податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 57133,50 грн., є безпідставним.

Як було встановлено вище ТОВ „Оптімус ЛТД" в період з в період з 21.09.2010 р. по 29.10.2010 р. було виписано позивачу податкові накладні. На час виписки податкових накладних ТОВ „Оптімус ЛТД" було зареєстровано платником ПДВ. ФОП ОСОБА_1 на підставі податкових накладних ТОВ „Оптімус ЛТД" включено ПДВ до складу податкового кредиту за вересень 2010 р. у розмірі 39644,00 грн. та за жовтень 2010 р. - 36534,00 грн.

Згідно п.1.3 ст.1 Закону №168 платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.4 ст.1 Закону №168 визначено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

На підставі п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено в п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

На підставі п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках; оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон №996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.2 ст.3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством; фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як зазначено в ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В судовому засіданні представниками відповідача не спростовано факт належного оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит по операціях з ТОВ „Оптімус ЛТД". Також, в судовому засіданні не спростовано факт того, що на час виписки податкових накладних ТОВ „Оптімус ЛТД" було зареєстровано платником ПДВ і виписані податкові накладні мають всі необхідні реквізити.

Подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ „Оптімус ЛТД" не призводить до недійсності податкових накладних, виписаних платником податку до дати анулювання.

З огляду на зазначене, позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ „Оптімус ЛТД".

Таким чином, за наслідком розгляду справи не знайшло підтвердження заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності тазавищення податкового кредиту по операціям з ТОВ „Оптімус ЛТД", що виключає правомірність визначення позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 15.07.2011 р. № 0000981701 та № 0000961701 грошових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та ПДВ і застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо посилань представника відповідача на ненадання позивачем при проведенні перевірки необхідних первинних документів суд зазначає наступне.

Згідно п.85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

На вимогу суду представником Орджонікідзевської ОДПІ надано суду копію запиту про надання документів від 16.06.2011 р. №3527/10/17-039, копії листів позивача від 16.06.2011 р. та 17.06.2011 р. про надання копій первинних документів відповідачу за період, що перевірявся (а.с.68-70 т.2).

З наданих копій документів не вбачається ненадання відповідачу на перевірку необхідних документів фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Позивачем в позовній заяві заявлено клопотання про покладення судових витрат на відповідача та стягнення з відповідача на користь ФОП ОСОБА_1 судового збору в сумі 30,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області № 0000981701 від 15.07.2011 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області № 0000961701 від 15.07.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судовий збір у сумі 30 (тридцять) гривень 00 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова в повному обсязі виготовлена 05 березня 2012 року.

Суддя М.В. Бондар