Рішення № 23854503, 23.04.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2012 року справа № 5020-209/2012

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантик Фиш"

(вул. Шостака, 9, м. Севастополь, 99045)

про стягнення 239 085,51 грн,

представники сторін не з'явилися;

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантик Фиш" про стягнення заборгованості за договором поставки №ДГ-1/11-09 від 01.11.2009 у розмірі 241 496,30 грн., з яких: 183 130,19 грн -основний борг, 41 518,13 грн -пеня, 16 847,98 грн -інфляційні витрати.

Позовні вимоги, з посиланням на положення статті 662 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантик Фиш" обов'язку щодо поставки оплаченого товару за умовами договору поставки №ДГ-1/11-09 від 01.11.2009.

Ухвалою від 27.01.2012 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

27.03.2012 (вх.№ 3015/12) на адресу суду від позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку із здійсненням позивачем перерахунку суми пені, на підставі чого позивач просить суд стягнути з відповідача 239085,51 грн, з яких: 183130,19 грн - заборгованості за непоставлений товар, 39107,34 грн -інфляційні витрати, 16 847,98 грн - пеня.

Відповідно до положень частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Оскільки зменшення розміру позовних вимог відповідно до положень статті 22 Господарського процесуального кодексу України є правом позивача, суд вважає за можливим заявлене клопотання представника позивача про зменшення розміру позовних вимог задовольнити.

Позивач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника жодного разу не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

У зв'язку з викладеним, суд розглядає справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд-

ВСТАНОВИВ:

01.11.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантик Фиш" (продавець) та Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір поставки № ДГ-1/11-09 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця належний продавцю товар, а саме: продтовари та рибу свіжоморожену згідно накладних, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар на умовах, викладених у даному договорі.

За умовами пункту 3.1 Договору покупець зобов'язується призвести передоплату за товар, прийняти товар та здійснити вивезення товару від постачальника за рахунок власних коштів.

Відповідно до пункту 3.2 Договору продавець зобов'язується після здійснення передоплати передати покупцю якісний товар в кількості, яка відповідає сумі передоплати, та в строки, зазначені у цьому договорі, але не пізніше строку закінчення дії даного договору, з усіма належними документами, у тарі, яка відповідає стандартам.

Розділом 5 Договору визначено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами до його повного виконання та діє до 30.09.2010. Строк поставки товару - в продовж 10ти днів з дати отримання передоплати.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем було здійснено передоплату за товар у повному обсязі згідно виставленим позивачем рахункам (арк. с. 10-13) у розмірі 380 000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками (арк. с.14-17).

Проте, відповідач свої зобов'язання в частині своєчасної поставки оплаченого товару виконав не у повному обсязі, сума на яку був поставлений позивачу товар складає 196 869,81 грн, отже сума основного боргу відповідача перед позивачем за Договором складає 183 130,19 грн.

Заборгованість відповідача у сумі 183130,19 грн також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, підписаним сторонами (арк. с. 18).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з положеннями статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю -продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини другої статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки, оскільки відповідач був зобов'язаний поставити позивача сплачений їм товар.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи відсутність доказів виконання відповідачем Договору щодо поставки оплаченого товару за накладними, які є предметом спору, суд дійшов висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантик Фиш" на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 підлягає стягненню сума основної заборгованості у сумі 183130,19 грн.

Позивач просить також стягнути з відповідача пеню за період з 01.10.2010 по 15.02.2012 у розмірі 39107,34 грн.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 4.2 Договору продавець, у випадку несвоєчасної передачі товару покупцю, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми, непоставленої продукції.

Відповідно до частини шостої статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором

Згідно із частиною другою статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України 11/103 від 24.10.2011 у справі № 25/187.

Статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом був проведений перерахунок пені (за формулою: сума боргу х ставку пені у відсотках за день прострочення х кількість днів прострочення виконання зобов'язання), відповідно до якого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за період з 01.10.2010 -31.03.2011 у сумі 14 153,71 грн:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення183130.1901.10.2010 - 31.03.20111827.7500 %0.042 %*14153.71Заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми інфляційних витрат у розмірі 16 847,98,23 грн підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом був проведений перерахунок інфляційних втрат за формулою: (сума заборгованості х зведений індекс інфляції : 100) -сума заборгованості, відповідно до якого з відповідача на користь позивача за період з жовтня 2010 року по січень 2012 року підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі: (183 130,19 х 106,45:100) -183 130,19 = 11811,90 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 209 095,80 грн, з яких: 183 130,19 грн -основна заборгованість, 14153,71 грн - пеня, 11811,90 грн - інфляційні витрати.

Витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому слід зазначити, що положеннями статті 7 Закону України «Про судовий збір»передбачено, що сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/1175/2011 від 25.08.2011 зазначено, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір»врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду. Зокрема, сума судового збору підлягає поверненню у випадку зменшення позивачем розміру позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, у цьому разі судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/1175/2011 від 25.08.2011 зазначено, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір»врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду. Зокрема, сума судового збору підлягає поверненню у випадку, зменшення позивачем розміру позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, у цьому разі судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Отже, позивачу з Державного бюджету міста Севастополя підлягає поверненню сума переплаченого судового збору у сумі 48,22 грн.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 -85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантик Фиш" (99045, м. Севастополь, вул. Шостака, 9, код ЄДРПОУ 33366082, відомостей про рахунки в установах банку немає) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомостей про рахунки в установах банку немає) 209 095,80 грн, з яких: 183 130,19 грн -основна заборгованість, 11 811,90 грн -інфляційні витрати, 14 153,71 грн -пеня, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 181,91 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету міста Севастополя (код ЄДРПОУ 38022717, р/р 31215206783001 в ГУ ДКС у м.Севастополі, код бюджетної класифікації: 22030001, МФО 824509) на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомостей про рахунки в установах банку немає) переплачену суму судового збору у розмірі 48,22 грн.

Повне рішення складено 28.04.2012.

СуддяпідписО.О. Єфременко