Постанова № 23854281, 25.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2012 р. Справа № 5005/3388/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіМирошниченка С.В.,суддівБарицької Т.Л., Хрипуна О.О. (доповідача),розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України на постанову та постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2012 господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2011у справі№ 5005/3388/2011 господарського суду Дніпропетровської областіза заявою Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради доДержавного підприємства навчально-дослідного господарства "Самарський"пробанкрутство за участю представників скаржникаСавицька О.В.-ГПУ,боржникаБакулін І.С.-ліквідатор,кредиторівКошарський О.В.-ПАТ "Промінвестбанк"

В С Т А Н О В И В:

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2011 у справі №5005/3388/2011 (суддя Бондарєв Е.М.) державне підприємство навчально-дослідне господарство "Самарський" визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором державного підприємства навчально-дослідного господарства "Самарський" призначено арбітражного керуючого Бакуліна І.С., якого зобов'язано вчинити певні дії.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2012 (головуючий суддя Лисенко О.М., судді Джихур О.В., Вечірко І.О.) постанову господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2011 у справі № 5005/3388/2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані постанови скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема ст.ст. 1, 6, 7, 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України.

Скаржник вказує, що суди не перевірили факт неспроможності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури, не розглянули можливості введення процедури санації, при проведенні аналізу фінансового стану підприємства не було враховано усі можливі та наявні джерела прибутку боржника.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим Кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закону про банкрутство), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ухвалу про проведення санації боржника господарський суд має право винести виключно за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, установленого відповідно до цього Закону.

До компетенції комітету кредиторів ч. 8 ст. 16 наведеного Закону відносить і звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

17.08.2011 до господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання голови комітету кредиторів -ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" з протоколом зборів комітету кредиторів № 1 від 17.08.2011 щодо відкриття ліквідаційної процедури у справі, призначення ліквідатором у справі арбітражного керуючого Бакуліна Івана Сергійовича.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що боржник є державним підприємством і підпорядкований Міністерству аграрної політики України, яке є органом управління майном боржника. Пунктами 4.1, 4.2 статуту визначено, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні активи, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства; майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" державний орган з питань банкрутства пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Державним департаментом з питань банкрутства запропоновано господарському суду Дніпропетровської області призначити у справі № 5005/3388/2011 ліквідатором Державного підприємства науково-дослідного господарства "Самарський" Бакуліна Івана Сергійовича (ліцензія НОМЕР_1).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Пунктом 3.3 Рішення Конституційного суду України від 10.06.2003 у справі № 1-11/2003 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" визначено: "За змістом статті 2 Закону мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, а також на продаж об'єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом")".

З огляду на викладене, Конституційний суд України дійшов висновку, що положення Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" підприємств не суперечать Конституції України.

У п. 8 абз.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.05.2006 року № 01-8/1114 "Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" роз'яснено, що у разі прийняття постанови про визнання банкрутом боржника - підприємства, зазначеного у статті 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", до складу ліквідаційної маси не можуть включатись його майнові активи, зазначені у частині першій статті 2 Закону, а, отже ліквідатор не має права здійснювати їх продаж до закінчення дії мораторію.

Таким чином, Закон містить заборону на відчуження державного майна, що забезпечує введення виробничої діяльності підприємства, однак, не містить заборони і не перешкоджає винесенню судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття щодо нього ліквідаційної процедури.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 21.12.2010 у справі № 2-17/17384-2006, від 29.12.2011 у справі № Б15/101-08.

Таким чином, твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних постанови та ухвали не знайшли свого підтвердження. Інші доводи скаржника, викладені у касаційні скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час розгляду справи місцевим господарським судом фактичні обставини справи встановлені на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки відповідають цим обставинам і їм надана належна правова оцінка з правильним застосуванням норм права, а підстав для скасування або зміни постанови не вбачається. Також не вбачається підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду, якою вказана постанова залишена без змін.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2012 та постанову господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2011 у справі №5005/3388/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко Судді Т.Л. Барицька О.О. Хрипун