Ухвала суду № 23849307, 13.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 р.Справа № 2а-12476/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача - Плескач І.С.

представника відповідача - Буряківський О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011р. по справі № 2а-12476/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод Вениса"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Консервний завод Вениса" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0000972303 від 07.09.11 року та №0000962303 від 07.09.11 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 року зазначений позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова № 0000972303 від 07.09.11 року та № 0000962303 від 07.09.11 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні зазначеної частини позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Консервний завод Вениса" зареєстрований як юридична особа та перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Жовтневому районі міста Харкова.

Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі міста Харкова було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод Вениса" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11.08.2008 року по 31.03.2011 року.

За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі міста Харкова складено акт №1911/23-03-05/35856879 від 22.08.2011 року, яким встановлені, в тому числі, наступні порушення:

- порушення п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств". Підприємством віднесено до складу валових витрат суми витрат, не пов'язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, внаслідок чого завищено валові витрати в сумі 911163 грн., що привело до заниження податку на прибуток в сумі 227792 грн.;

- порушення вимог п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Підприємством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціям, які не використані в межах господарської діяльності платника податку, що привело до завищення податкового кредиту та заниження податку на додану вартість на суму 182234 грн.;

- порушення вимог п.п. 7.2.3. п.7.2, п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Підприємством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з підприємствами-постачальниками, такими, що не задекларували належним чином податкові зобов'язання по взаємовідносинам та не відобразили дані суми у податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди, що привело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 48835 грн.

На підставі акту перевірки №1911/23-03-05/35856879 від 22.08.2011 року Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкові було прийняте податкове повідомлення - рішення №0000111800 від 11.08.2011(т.1, а.с.16), яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість всього в розмірі 1351648,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 1081318,00 грн. та за штрафними санкціями - 270330,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

У відповідності до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до складу валових витрат, серед іншого, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, ПП «Топран» були виписані на адресу позивача податкова та видаткова накладні (т.1, а.с.191-192), відповідно до яких ПП «Топран» поставило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод Вениса" Сайру 80-100 с/м у кількості 9858 кг на загальну суму 136040,40 грн.

На підтвердження здійснення фактичної доставки товару представником позивача до суду надана копія товарно-транспортної накладної №ПН-0000092 від 19.04.2010 року (т.1, а.с.199).

ПП «Фірма-Ангеліна» були виписані на адресу позивача податкова та видаткова накладні (т.1, а.с.200-201), відповідно до яких ПП «Фірма-Ангеліна» поставило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод Вениса" Сайру 80-100 с/м (200-201) у кількості 10026,95 кг на загальну суму 137369,22 грн.

На підтвердження здійснення фактичної доставки товару представником позивача до суду надана копія товарно-транспортної накладної №ПН-0000147 від 01.07.2010 року (т.1, а.с.206).

ТОВ «ВВ-Інформ-груп» були виписані на адресу позивача податкова та видаткова накладні (т.1, а.с.207-208), відповідно до яких ТОВ «ВВ-Інформ-груп» поставило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод Вениса" цибулю сушену у кількості 550 кг та олію пресову наливну у кількості 800 кг на загальну суму 19600,00 грн.

На підтвердження здійснення фактичної доставки товару представником позивача до суду надана копія товарно-транспортної накладної №ПН-0000092 від 19.04.2010 року (т.1, а.с.209).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копією договору, копіями платіжних доручень про сплату коштів постачальнику та копіями податкових накладних.

З огляду на фактичні обставини у справі колегія суддів дійшла висновку про те, що зобов'язання позивачем, так і його контрагентами - ПП «Топран», ТОВ «ВВ-Інформ-груп», ПП «Фірма-Ангеліна» були виконані в повному обсязі та належним чином: поставлено певний обсяг товару, за який позивачем в повному обсязі сплачено грошові кошти, що є підставою вважати правовідносини такими, що мають реальні правові наслідки.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, ТОВ "Консервний завод "Вениса") права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично отриманих товарів) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Виходячи з наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ "Консервний завод "Вениса" виконав вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні товару ПП «Топран», ТОВ «ВВ-Інформ-груп», ПП «Фірма-Ангеліна», які, в свою чергу, виконали вимоги чинного законодавства, видавши ТОВ "Консервний завод "Вениса" належним чином оформлені податкові накладні на сплачені суми податку.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а в п. 10.4 цієї норми встановлено, що контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, як вірно встановлено судом першої інстанції, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому безпідставність формування позивачем податкового кредиту податковий орган обґрунтовує недекларуванням податкових зобов'язань контрагентами позивача - ПП «Топран», ТОВ «ВВ-Інформ-груп», ПП «Фірма-Ангеліна».

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про правомірність віднесення ТОВ "Консервний завод "Вениса" до податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Топран», ТОВ «ВВ-Інформ-груп», ПП «Фірма-Ангеліна».

Відносно обґрунтованості формування валових витрат та податкового кредиту за рахунок вартості рибних відходів внаслідок виробництва консервів колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність визначена як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Однією у умов формування валових витрат та податкового кредиту є використання придбаних товарів в межах власної господарської діяльності підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, в межах перевіреного періоду з 11.08.2008 року по 31.03.2011 року здійснював господарську діяльність по виробництву рибних консервів з замороженої риби.

Відповідно до наказу Міністерства рибного господарства № 639 від 04.12.87 «Про єдині норми витрат сировини при виробництві консервів та пресервів з океанічних риб»; наказу Міністерства рибного господарства № 274 від 02.06.89 «Про затвердження технологічних норм витрат сировини при виробництві консервів та пресервів з далекосхідних риб» на підприємстві позивача затверджені технологічні норми щодо виготовлення консервів, а саме: Технологічні норми витрат сировини при виробництві консервів з далекосхідних риб, затверджені наказом №4-П від 05.08.2009 року; Технологічні норми витрат сировини при виробництві консервів в томатному соусі, затверджені наказом №3-П від 05.08.2009 року; Єдині норми витрат сировини при виробництві консервів з океанічних риб, затверджені наказом № 1-П від 05.08.2009 року (т.1, а.с.181-187).

Як вбачається з матеріалів справи, фактична кількість отриманих відходів не перевищує нормативів, встановлених на підприємстві позивача, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виникнення рибних відходів є обов'язковою умовою здійснення господарської діяльності позивача - виробництва готової продукції.

Таким чином, витрати платника податку, понесені на придбання тієї частини сировини, з якої утворюються відходи, підпадають під визначення валових витрат, передбачене пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а тому висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки в вищезазначеній частині, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень № 0000972303 від 07.09.11 року та № 0000962303 від 07.09.11 року належним чином не довів.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення № 0000972303 від 07.09.11 року та № 0000962303 від 07.09.11 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" та Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування такого рішення є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011р. по справі № 2а-12476/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 19.03.2012 р.