Ухвала суду № 23849228, 05.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2012 р.Справа № 2а-13802/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представників відповідача - Марадіна Ю.С., Гнатченко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2011р. по справі № 2а-13802/11/2070

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.10.2011 року №0000531704, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1346430,03 грн., з яких основний платіж 897620,02 грн. та фінансова санкція 448810,01 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2011 року зазначений позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.10.2011 року №0000531704.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 7.4.1, пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності виконавчим комітетом Харківської міської ради 10.12.2004 року, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Московському районі м. Харкова з 27.12.2004 року за № 25754, та є платником податку на додану вартість, відповідно до свідоцтва №248000000000725 від 28.01.2005 року.

З 09.09.2011 року по 15.09.2011 року Державною податковою інспекцією у Московського району м. Харкова була проведена невиїзна позапланова перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань правомірності нарахування податкового кредиту за період з 01.04.2010 року по 31.08.2010 року по взаємовідносинам з ТОВ "Компанія Альтер" та ТОВ "Технопром.Буд".

За наслідками перевірки було складено акт перевірки №2699/174/НОМЕР_1 від 22.09.2011 року, згідно висновків якого було встановлено з боку позивача порушення пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого до складу податкового кредиту ФОП ОСОБА_3 зайво віднесені суми ПДВ у загальному розмірі 897620,02 грн. (у тому числі за квітень 2010 року - 204865,28 грн., червень 2010 року - 45712,56 грн., за серпень 2010 року - 647042,18 грн.), за угодами, які визнані нікчемними та в силу ст.216 Цивільного кодексу України.

На підставі зазначених висновків, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000531704 від 10.10.2011 року, яким ФОП ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1346430,03 грн., (у т.ч. за основним платежем - 897620,02 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 448810,01 грн.).

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

У відповідності до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ "Компанія Альтер" було укладено договори поставки №24П від 08.03.2010 року та №25П від 22.03.2010 року. Також між позивачем та ТОВ "Технопром.Буд" укладено договори купівлі-продажу №01/08-10 від 11.08.2010 року та №04/08-10 від 16.08.2010 року.

За вказаними угодами контрагентами позивача були виписані податкові накладні: ТОВ "Компанія Альтер" №73 від 19.03.2010 року, №75 від 22.03.2010 року та ТОВ "Технопром.Буд" №19205 від 11.08.2010 року, №19705 від 16.08.2010 року., на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копією договору, копіями платіжних доручень про сплату коштів постачальнику та копіями податкових накладних.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на фактичні обставини у справі та з урахуванням наведеної норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що зобов'язання по спірних договорам як ФОП ОСОБА_3 , так і ТОВ "Компанія Альтер" та ТОВ "Технопром.Буд" були виконані в повному обсязі та належним чином: поставлено певний обсяг товару, за який позивачем в повному обсязі сплачено грошові кошти, що є підставою вважати такі договори укладеними, та такими, що мають реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у разі порушення контрагентами контрагента платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, ФОП "ОСОБА_3.) права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично отриманих товарів) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Виходячи з наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що ФОП ОСОБА_3 виконав вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні товару ТОВ "Компанія Альтер" та ТОВ "Технопром.Буд", які, в свою чергу, виконали вимоги діючого законодавства, видавши ФОП ОСОБА_3 належним чином оформлені податкові накладні на сплачені суми податку.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а в п. 10.4 цієї норми встановлено, що контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, як вірно встановлено судом першої інстанції, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому безпідставність формування позивачем податкового кредиту податковий орган обґрунтовує відомостями, отриманими від податкових органів за місцем реєстрації контрагентів позивача, а саме: ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька надано довідку №91/15-3/32516864 від 15.10.2010 року "Про неможливість проведення перевірки ТОВ "Компанія Альтер" по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 за вересень 2009 року - квітень 2010 року". Також зазначено, що згідно даних інформаційних баз (АРМ "ТАМ", АРМ "Звіт", АІС "ОР", АІС "РПП" та "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України") - остання податкова звітність ТОВ "Компанія Альтер": Декларація з ПДВ за березень 2009 року (вх. №48701 вх. №48701 від 17.04.2009 року), Розрахунок комунального податку за квітень 2009 року (вх. №66466 від 15.05.2009 року). За даними Декларацій з податку на прибуток виручка від реалізації товарів (робіт, послуг) за І квартал 2009 року склала 8484,2 тис. грн.., основні засоби 1 групи відсутні. Значення в рядках 4.10 "Витрати на поліпшення основних фондів" декларацій відсутні. Чисельність працюючих на підприємстві, відповідно до довідки Ф.1 ДФ за І квартал 2009 року, складає 1 особа, яка на думку відповідача, враховуючи загальний обсяг операцій з реалізації товарів (робіт, послуг), враховуючи загальний обсяг доходів від реалізації товарів (робіт, послуг), що декларуються, фізично не могла здійснювати такий обсяг роботи. Підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Трудові ресурси, які приймали б участь у приймання продукції від постачальника та від важення її покупцю, встановити не є можливим у зв'язку з тим, що підприємство не звітувало до ДПІ за місцем реєстрації з квітня 2009 року.

Фахівцями Харківської ОДПІ проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Технопром.Буд" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток за період з 30.07.2009 року по 31.03.2011року та по ПДВ за період з 26.10.2009 року по 30.11.2010 року та з 01.03.2011 року по 31.05.2011 року (акт №1428/180/36555074 від 05.07.2011 року). За результатами проведеної перевірки підприємства ТОВ "Технопром.Буд" встановлено: відсутність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності. Відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Згідно даних податкової звітності та інформації з інших джерел, які свідчать про відсутність у ТОВ "Технопром.Буд" власних виробничих, складських, торгових приміщень, устаткування, транспортних засобів та інших основних засобів, відсутність достатньої кількості штатних працівників на підприємстві, можна стверджувати, що операції мали не реальний товарний характер, товар не придбавався, не перевозився та не зберігався; роботи (послуги) не виконувались. Перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги такі доводи податкового органу, оскільки відсутність у штаті ТОВ "Компанія Альтер" та ТОВ "Технопром.Буд" відповідної кількості працівників для виконання укладених угод, основних фондів, транспортних засобів та устаткування не підтверджена належними доказами; неподання контрагентами позивача податкової звітності у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи копіями договорів, податкових накладних тощо.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання укладеної між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Компанія Альтер", ТОВ "Технопром.Буд" угод, та, як наслідок, правомірність віднесення ФОП ОСОБА_3 сум податку на додану вартість до податкового кредиту за квітень 2010 року - 204865,28 грн., червень 2010 року - 45712,56 грн., за серпень 2010 року - 647042,18 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення №0000531704 від 10.10.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1346430,03 грн. (у т.ч. за основним платежем - 897620,02 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 448810,01 грн.), належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки в вищезазначеній частині, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення №0000531704 від 10.10.2011 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про податок на додану вартість", а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування такого рішення є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2011р. по справі № 2а-13802/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний у строк до 12.03.2012 р.