Ухвала суду № 23849152, 28.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2012 р.Справа № 2а-8606/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача - Летючий В.П.

представника відповідача - Шепітько Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2011р. по справі № 2а-8606/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0000411800 від 17.06.2011р. та № 0000421800 від 17.06.2011р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року зазначений позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0000411800 від 17.06.2011р. та повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0000421800 від 17.06.2011р.

Стягнуто з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій позивача з ТОВ «Крокус-Агро» у вересні-грудні 2010 року та ТОВ «Трейд-Оіл» у січні 2011 року.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями ДПІ у Ленінському районі м. Харкова в травні 2011 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності декларування валових витрат та податкового кредиту по правовідносинах з ТОВ "Крокус-Агро"у вересні-грудні 2010 року та ТОВ "Трейд-Ойл"в січні 2011 року.

За наслідками перевірки складено акт від 31.05.2011р. № 967/18-013/24126065, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.1 -п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України -безпідставне завищення податкового кредиту на загальну суму 2733138,00 грн., в тому числі за вересень 2010 року на суму 596335,00 грн., жовтень 2010 року на суму 795973,00 грн., листопад 2010 року на суму 556416,00 грн., грудень 2010 року на суму 728481,00 грн., січень 2011 року на суму 55933,00 грн.; порушення вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.1- 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідач вважає, що позивачем занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (рядок 18.1 декларації) на загальну суму 2733138,00 грн., у тому числі за вересень 2010 року на суму 596335,00 грн., жовтень 2010 року на суму 795973,00 грн., листопад 2010 року на суму 556416,00 грн., грудень 2010 року на суму 728481,00 грн., січень 2011 року на суму 55933,00 грн., а також занижено суми податку на додану вартість, що підлягають нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (рядок 27 декларації) на загальну суму 2733138,00 грн., у тому числі за вересень 2010 року на суму 596335,00 грн., жовтень 2010 року на суму 795973,00 грн., листопад 2010 року на суму 556416,00 грн., грудень 2010 року на суму 728481,00 грн., січень 2011 року на суму 55933,00 грн.; порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"- неправомірне віднесення до складу валових витрат декларацій з податку на прибуток суми за 9 місяців 2010 року в розмірі 2981675,00 грн., 2010 рік в розмірі 13386024,00 грн., що призвело до заниження сум податку на прибуток, які підлягають нарахуванню до сплати в бюджет за 9 місяців 2010 року на суму 745419,00 грн., 2010 рік на суму 3346506,00 грн.

На підставі розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000411800 від 17.06.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 4071741,50 грн., в тому числі основний платіж -2733138,00 грн. та штрафні санкції 1338603,50 грн., а також податкове повідомлення - рішення № 0000421800, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 4183132,50 грн., в тому числі основний платіж 3346506,00 грн. та штрафні санкції 836626,50 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень № 0000411800 від 17.06.2011р. та № 0000421800 від 17.06.2011р. з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, протягом вересня - грудня 2010 року позивач мав господарські відносини з ТОВ «Крокус-Агро» та у січні 2011 року - з ТОВ «Трейд-Оіл».

Зокрема, на підставі видаткових накладних (т. 1, а.с. 65 - 172) ТОВ «Крокус-Агро» було передано позивачеві олію соняшникову. У відповідності до виписок з банківського рахунку позивача та актів заліку взаємних вимог (т. 2 , а.с. 14 - 51) позивач розрахувався за отриманий товар.

На виконання зазначених господарських операцій ТОВ «Крокус-Агро» виписані податкові накладні (т. 1, а.с. 175- 176, т. 2, а.с. 1 - 12), на підставі яких позивачем у вересні-грудні 2010 року сформовано валові витрати на податковий кредит.

У відповідності до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до складу валових витрат, серед іншого, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копіями видаткових накладних, копіями виписок з банківського рахунку про сплату коштів постачальнику та копіями податкових накладних.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у січня 2011 року позивач мав господарські відносини з ТОВ «Трейд Оіл», за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит на суму 55933грн.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

З огляду на фактичні обставини у справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що зобов'язання по спірним правовідносинам як ТОВ "Антік-Агро" , так і ТОВ "Крокус-Агро", ТОВ «Трейд Оіл» були виконані в повному обсязі та належним чином: поставлено певний обсяг товару, за який позивачем в повному обсязі сплачено грошові кошти, що є підставою вважати такі правочини укладеними, та такими, що мають реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у разі порушення контрагентами контрагента платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, ТОВ "Антік-Агро") права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично поставлених товарів) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Виходячи з наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ "Антік-Агро»" виконав вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні товару ТОВ "Крокус-Агро", ТОВ «Трейд Оіл», які, в свою чергу, виконали вимоги чинного законодавства, видавши ТОВ "Антік-Агро" належним чином оформлені податкові накладні на сплачені суми податку.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а в п. 10.4 цієї норми встановлено, що контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, як вірно встановлено судом першої інстанції, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за вересень-грудень 2011 року та січень 2011 року податковий орган обґрунтовує відомостями, отриманими від податкових органів за місцем реєстрації ТОВ "Крокус-Агро", ТОВ «Трейд Оіл».

Так, ДПІ у Київському районі м. Харкова у листі від 05.04.2011 року за № 3208/7/18-016 надано інформацію про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Крокус-Агро» з питань правильності визначення податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Агроімпекс-Україна» за вересень - грудень 2010 року. Зокрема, в акті перевірки від 04.04.2011 року № 1169/18-010/32437793, складеному за наслідками проведення перевірки, встановлено порушення ТОВ «Крокус-Агро» приписів ч.1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України по взаємовідносинам останнього з постачальниками та покупцями за вказаний період.

Відносно ТОВ «Трейд Оіл» податковий орган зазначає, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова довідку від 01.04.2011 року № 912/1505/36459061 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Трейд Оіл» з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за січень - лютий 2011 року. Також податковим органом встановлено, що у ТОВ «Трейд Оіл» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності: основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, підприємство не знаходиться за своєю юридичною адресою.

Зазначені доводи податкового органу обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції до уваги, оскільки відсутність ТОВ «Трейд Оіл» за своїм місцезнаходженням, відсутність у штаті ТОВ «Трейд Оіл» відповідної кількості працівників для виконання укладених угод не підтверджена належними доказами; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи копіями виписок з банківського рахунку про оплату позивачем отриманої продукції, довіреностями на отримання продукції, накладними тощо.

Крім того, колегія суддів зазначає, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності товару, отриманого від ТОВ «Крокус-Агро» та ТОВ «Трейд Оіл», підтверджується подальшою реалізацією отриманого товару.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, колегія суддів зауважує, що правовідносинам позивача з ТОВ «Трейд Оіл» за січень 2011 року вже надавалась правова оцінка в межах розгляду Харківським окружним адміністративним судом справи № 2-а-6160/11/2070.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання укладених між ТОВ "Антік-Агро" та ТОВ "Крокус-Агро", ТОВ «Трейд Оіл» правочинів, та, як наслідок, правомірність віднесення ТОВ "Антік-Агро" сплачених за поставлені товари коштів до складу валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту за вересень - грудень 2010року та січень 2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень № 0000411800 від 17.06.2011р. та № 0000421800 від 17.06.2011р. належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки в вищезазначеній частині, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення № 0000411800 від 17.06.2011р. та № 0000421800 від 17.06.2011р, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про податок на додану вартість", Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання таких рішень протиправними та їх скасування є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2011р. по справі № 2а-8606/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 05.03.2012 р.