Постанова № 23811957, 27.04.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №10.2.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 квітня 2012 року Справа № 2а/1270/2950/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Свергун І.О.,

за участі секретаря - Липової К.С.,

представника позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 08.02.2012 № 115),

представник відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне підприємство» Рубіжанської міської ради до Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області про визнання нечинним і скасування рішення від 06.01.2011 № 000021,

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне підприємство» Рубіжанської міської ради до Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області про визнання нечинним і скасування рішення від 06.01.2011 № 000021 про застосування фінансових санкцій та пені на загальну суму 8152,84 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається, що 06.01.2011 відповідачем було прийнято рішення № 000021 про застосування до КП «Шляхово-експлуатаційне підприємство» Рубіжанської міської ради фінансових санкцій у розмірі 559,18 грн. та пені в розмірі 7593,66 грн., усього на суму 8152,84 грн. Про вказане рішення позивач дізнався 20.02.2012 з постанови ВДВС Рубіжанського МУЮ від 03.02.2012 про відкриття виконавчого провадження № 31045282. Позивач уважає оскаржене рішення незаконним і таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне. Підставою для прийняття рішення відповідач вважає порушення позивачем пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, дана норма права, як і стаття 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка регламентує вчинене порушення, встановлене відповідачем в акті, втратила чинність з 1 січня 2011 року згідно з Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», тобто, не діяла на дату прийняття відповідачем оскарженого рішення. Тому вказане рішення підлягає скасуванню.

Крім того, позивач зазначає, що згідно ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 у справі № 2а-7368/11/1270 за позовом КП «Шляхово-експлуатаційне підприємство» Рубіжанської міської ради до УПФУ в м. Рубіжному Луганської області було встановлено той факт, що будь-які рішення, прийняті після відміни відповідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є незаконними.

Ухвалою суду від 12.04.2012 причини пропуску строку звернення до суду було визнано поважними та відкрито провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеному в адміністративному позові.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю представника в інших судових процесах. Доказів такої участі в розгляді інших справ відповідачем не надано, тому суд вважає причини неприбуття представника відповідача неповажними. Також суд зазначає, що відповідач є суб'єктом владних повноважень - юридичною особою, а тому мав можливість забезпечити прибуття в судове засідання іншого повноважного представника.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про задоволення заявленого позову з таких підстав.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що Комунальне підприємство «Шляхово-експлуатаційне підприємство» Рубіжанської міської ради зареєстровано виконавчим комітетом Рубіжанської міської ради Луганської області 01 квітня 1992 року (арк. справи 9).

06 січня 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області винесено рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду № 000021, яким до позивача застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в сумі 559,18 грн., та нараховано пеню в сумі 7593,66 грн. (арк. справи 6).

Державним виконавцем ВДВС Рубіжанського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 29952898 по примусовому виконанню вказаного рішення УПФУ в м. Рубіжному від 06.01.2011 № 000021. 06.02.2012 державним виконавцем ВДВС Рубіжанського міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з тим, що згідно з постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 № 2а/1270/114/2012 скасовано відповідну постанову про відкриття виконавчого провадження (арк. справи 35).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що 03 лютого 2012 року відділом державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП № 31045282 з примусового виконання рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області від 06 січня 2011 року № 000021 про стягнення з комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне підприємство» Рубіжанської міської ради на користь УПФУ в м. Рубіжному 8152,84 грн. (арк. справи 34).

Дослідженням наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що управлінням Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області 06 січня 2011 року за № 000021 було фактично винесено два рішення про застосування до комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне підприємство» Рубіжанської міської ради фінансових санкцій та нарахування пені за період з 20.02.2004 по 09.11.2001 на загальну суму 8152,84 грн. (арк. справи 6, 32).

Оглядом вказаних рішень встановлено, що вони є тотожними за своїм змістом (період та розмір нарахованих штрафних санкцій та пені повністю збігаються) та відрізняються тільки відомостями, зазначеними у назві підприємства та його місцезнаходженні.

Таким чином у судовому засіданні встановлено, що відповідачем винесено щодо позивача два тотожних рішення за одним номером та від однієї дати, кожне з яких окремо та в різний час звернено до примусового виконання.

Вирішуючи даний спір по суті, суд виходить з того, що предметом даного спору є законність прийняття рішення Управлінням Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області від 06 січня 2011 року № 000021 про нарахування комунальному підприємству «Шляхово-експлуатаційне підприємство» Рубіжанської міської ради штрафних санкцій та пені за період з 20.02.2004 по 09.11.2001 на загальну суму 8152,84 грн. (арк. справи 6), на підставі якого відділом державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження від 03 лютого 2012 року ВП № 31045282.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Страхувальниками відповідно до статті 14 Закону № 1058 є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.

Відповідно до пункту шостого частини першої статті 17 Закону № 1058 страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Статтею 20 Закону № 1058 встановлено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Базовим звітним періодом є для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць.

У разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.

Пунктом 12 зазначеної статті передбачено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Стаття 106 Закону № 1058 встановлює відповідальність страхувальників, банків, організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій, та їх посадових осіб.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Відповідно до частин восьмої-дев'ятої статті 106 Закону № 1058 на недоїмку нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції - за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до підпункту 9.3.2 пункту 9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 11 травня 2011 року № 21-1 (далі - Інструкція № 21-1), за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно несплачених сум. При цьому складається рішення за формою згідно з додатком 14. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних картки особового рахунку платника. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому пункті, приймається рішення після сплати (погашення) у повному обсязі недоїмки окремо за кожний базовий звітний період незалежно від кількості випадків сплати за вказаний період.

Відповідно до розділу 10 Інструкції № 21-1 на суми простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків (недоїмки) та своєчасно не сплачені (не перераховані) фінансові санкції нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (пункт 10.1 зазначеної Інструкції). Рішення про нарахування пені посадові особи Пенсійного фонду виносять одночасно з прийняттям рішення про застосування фінансових санкцій, зазначених у підпункті 9.3.2 пункту 9.3 цієї Інструкції за формою згідно з додатком 14 цієї Інструкції, яке протягом трьох робочих днів із дня його винесення надсилається страхувальнику з повідомленням про вручення (пункт 10.5 Інструкції).

Рішенням Управління Пенсійного фонду у м. Рубіжному Луганської області від 06 січня 2011 року № 000021 на підставі пункту другого частини дев'ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» комунальному підприємству «Шляхово-експлуатаційне підприємство» Рубіжанської міської ради нараховано штрафні санкції та пеню за несплату (неперерахування) страхувальникам страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду за період з 20.02.2004 по 09.11.2001 на загальну суму 8152,84 грн. (арк. справи 6).

Суд вважає за необхідне зауважити, що оскаржуване рішення як спосіб реалізації владних управлінських функцій прийнято начальником Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області на підставі пункту другого частини дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV. Наведену частину дев'яту статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключено на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464- ІV з 1 січня 2011 року (розділ 8 «Прикінцеві та Перехідні положення»).

Відповідно до пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-7/99, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно з абз. 4 вказаного рішення Конституційного Суду України відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Відповідно до пункту двадцять другого частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Зазначені норми знайшли своє відображення щодо їх офіційного тлумачення в рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб), абз.7 мотивувальної частини якого передбачено, що системний аналіз викладених конституційний положень дає підстави дійти висновку про те, що за своїм змістом п. 22 ст. 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності -діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. Пунктом 5 мотивувальної частини рішення передбачено, що закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність. Зазначенні питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами.

Виходячи з аналізу норми, покладеної в основу оскаржуваного рішення у вигляді нарахування пені, а саме - пункту другого частини дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV, вона діяла в період до 1 січня 2011 року, і саме в цей проміжок часу визначала відповідальність страхувальників, банків, організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій, та їх посадових осіб, вид та розмір санкцій, тобто поняття відповідного правопорушення і відповідальність за нього.

На час прийняття управлінням Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області рішення від 06 січня 2011 року № 000021 про нарахування комунальному підприємству «Шляхово-експлуатаційне підприємство» Рубіжанської міської ради штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) страхувальникам страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду за період з 20.02.2004 по 09.11.2007, винесення якого стало підставою для звернення до суду з даним позовом, пункт другий частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058 було виключено на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 січня 2011 року (розділ 8 «Прикінцеві та Перехідні положення»).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Між тим, відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на момент прийняття зазначеного рішення застосована неіснуюча норма Закону, що доводить безпідставність прийняття спірного рішення відповідно до пункту першого частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на те, що станом на 06 січня 2011 року не діяла норма, на підставі якої було винесено оскаржуване рішення, що виключає його виконання та є підставою для скасування.

Крім того, судом встановлено, що на час розгляду і вирішення адміністративної справи існує два рішення відповідача про застосування до позивача фінансових санкцій, які винесено за одним номером та від однієї дати. Одночасне існування двох цих рішень є подвійною відповідальністю позивача за одне й те саме правопорушення, що є неприпустимим.

Відповідачем не надано суду доказів відкликання або скасування жодного з цих рішень.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

З приписів статей 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області, як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення від 06 січня 2011 року № 000021 на підставі пункту другого частини дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV про нарахування комунальному підприємству «Шляхово-експлуатаційне підприємство» Рубіжанської міської ради штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) страхувальникам страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду за період з 20.02.2004 по 09.11.2001 на загальну суму 8152,84 грн., на підставі якого було відкрито виконавче провадження від 03 лютого 2012 року ВП № 31045282, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акту, а про визнання протиправним - правового акту індивідуальної дії (індивідуального акту).

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про визнання протиправним і скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області від 06.01.2011 № 000021 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне підприємство»Рубіжанської міської ради до Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області про визнання нечинним і скасування рішення від 06.01.2011 № 000021 задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області від 06.01.2011 № 000021 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне підприємство»Рубіжанської міської ради судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 107 грн. 30 коп. (сто сім грн. 30 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову складено в повному обсязі 03 травня 2012 року.

СуддяІ.О. Свергун