Постанова № 23797073, 25.04.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2012 року Справа № 5019/637/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Тимошенко О.М.

при секретарі Довгалюк О.П.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність б\н від 19 липня 2010 року)

відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 6 вересня 2012 року)

розглянувши апеляційну скаргу позивача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Рівненської області від 28 лютого 2012 року р. у справі №5019/637/11 (суддя Павлюк І.Ю.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд"

про стягнення в сумі 29 759 грн. 50 коп..

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_4 (надалі - Позивач) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом (т. 1, а.с. 2-4) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" (надалі - Відповідач) про стягнення на свою користь в сумі 29 759 грн. 50 коп..

Рішенням господарського суду Рівненської області від 1 серпня 2011 року (т.1, а.с. 75-78) позовні вимоги Позивача задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 16 687 грн. 92 коп. боргу та судові витрати. В решті позову відмовлено.

Дана справа оскаржувалася в апеляційному та касаційному порядку…

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2011 року (т.1, а.с.121-125) рішення господарського суду Рівненської області від 1 серпня 2011 року змінено в частині стягнення боргу. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 17 543 грн. 87 коп. заборгованості по розрахунках та відповідні судові витрати. В решті рішення місцевого суду було залишене без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 грудня 2011 року (т.1,

а.с. 139-144) рішення господарського суду Рівненської області від 1 серпня 2011 року та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2011 року скасовані. Дану справу направлено на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

За наслідками нового розгляду, рішенням господарського суду Рівненської області від 28 лютого 2012 року (т.1, а.с.178-185) із підстав вказаних у даному рішенні, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернувся з апеляційною скаргою (т.2, а.с.3-4) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 28 лютого 2012 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (т.2, а.с. 16-17), в якому з підстав, висвітлених в цьому відзиві, просить рішення господарського суду Рівненської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 24 квітня 2012 року вніс зміни до складу колегії суддів, в зв'язку з відрядженням судді Юрчука М.І. та визначив колегегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Філіпова Т.Л., Тимошенко О.М..

В судовому засіданні від 25 квітня 2012 року представник Позивача підтримав доводи висвітлені в апеляційній скарзі. Представник Відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що предметом спору у даному випадку є розрахунки за договором перевезення.

17 вересня 2010 року (засобами факсимільного зв'язку) Позивачем було направлено Відповідачу заявку від на перевезення вантажу какао-шкарлупи в кількості 15-17 тонн за маршрутом м. Фербелін (Німеччина) - м. Рівне (Україна) - м. Харків (Україна) із зазначенням: відповідальної особи; адреси розвантаження -АДРЕСА_1; митного переходу -Ягодин; суми фрахту 2700 Євро; умови щодо оплати при вигрузці (т. 1, а.с. 40). Водночас, дана заявка не підписана Позивачем.

22 вересня 2010 року Позивачем було направлено (факсимільним зв'язком) Відповідачу заявку на перевезення вантажу какао-шкарлупи в кількості 15-17 тонн за маршрутом м. Фербелін (Німеччина) - м. Рівне (Україна) - м. Харків (Україна) із зазначенням відповідальної особи, адреси розвантаження АДРЕСА_1, митного переходу - Ягодин, суми фрахту 2650 Євро, та із зазначенням про здійснення оплати до розвантаження (т.1, а.с.9). Дана заявка на таких умовах була підписана Позивачем, скріплена його печаткою та відправлена Позивачем Відповідачеві із зазначенням транспортних засобів, водія автомобіля, його засобу зв'язку (дані обставини встановлені в судовому рішенні по справі № 5004/1503/11, а тому не доводиться знову при вирішенні спору по справі № 5019/637/11.

З огляду на вищевказане, Рівненський апеляційний господарський суд зазначає, що відносини з перевезення вантажу автомобільним транспортом виникли між сторонами саме на підставі заявки від 22 вересня 2010 року, яка підписана сторонами, скріплена їх печатками та містить повну інформацію про умови перевезення та транспортні засоби.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

В силу дії статті 202, частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України, договір може укладатись шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Водночас, правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, а також Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ; надалі - Конвенція), вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева (Швейцарія).

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева. Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Відповідно до частин 1, 2 статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами; суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

В силу дії частини 1 статті 307 Господарського кодексу України: за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до частини 2 статті 307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Аналогічні приписи містяться в нормах статтей 909, 919 Цивільного кодексу України.

Водночас, за приписами статті 311 Господарського кодексу України, плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

У відповідності до статтей 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується і частина 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 6 та частини 1 статті 627 Цивільного Кодексу України: сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія апеляційного суду зауважує, що письмового договору про надання послуг перевезення сторони у справі не укладали, проте, врегулювали дані відносини шляхом складання заявки на перевезення від 22 вересня 2010 року та прийняття цієї заявки до виконання. Заявка на перевезення підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А № 047869 (т.1, а.с.10, 115). Даною міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) підтверджено, що товар какао-шкарлупа в кількості 16464 кг. було отримано до перевезення та завантажено у наданий Позивачем транспортний засіб у м. Фербелін (Німеччина). При цьому державні номери транспортного засобу, яким здійснювалося перевезення, збігаються із державними номерами транспортних засобів, вказаних у заявці на перевезення від 22.09.2010 р. (т. 1, а.с. 68).

У розділі 2 вищезазначеної накладної "одержувачем" визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Мантрейд", адресою якого зазначено юридичну адресу цього товариства - вул. Новобармацька, 9, м. Рівне, 33027 Україна.

При цьому, розділом 3 цієї накладної "Місце розвантаження вантажу" визначено місто Рівне Україна (а не м. Харків, як вказував у заявці Відповідач). З відповідних відміток на міжнародній ТТН вбачається, що вантаж (какао-шкарлупи) прибув на митну територію України (Ягодинська митниця) 2 жовтня 2010 року.

7 жовтня 2010 року Позивачем було проведено розмитнення даного товару на Рівненській митниці.

У графі 24 вищевказаної міжнародної товарно-транспортної накладної

А № 047869"Вантаж одержав"міститься підпис представника Відповідача та його відтиск печатки.

Водночас, позиція 14 міжнародної ТТН "Умови оплати" не містить відміток, які б свідчили про погодження таких умов.

У зв'язку з вищенаведеним колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що після розмитнення вантаж не був доставлений Позивачем в м. Харків за адресою розвантаження: АДРЕСА_1 (яка зазначена в заявці на перевезення).

13 жовтня 2010 року Позивач направив Відповідачеві претензію № 303 (т. 1, а.с. 11) з вимогою про оплату наданих послуг перевезення з урахуванням простою.

В свою чергу, 18 жовтня 2010 року (листом № 36) Відповідач просив Позивача доставити вантаж до пункту призначення (АДРЕСА_1) та повідомив , що оплата за надані послуги буде проведена після перевірки збереженості вантажу в момент розвантаження.

Матеріалами справи підтверджено, що перевезення/доставка вантажу какао-шкарлупи до міста Харків Позивачем не здійснено, і на час розгляду справи вантаж знаходиться у останнього (Позивачем притримано товар у себе).

Згідно статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічні положення містить і стаття 526 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України: зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк; якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, сторони шляхом підписання заявки та прийняття її до виконання погодили умову про виконання Позивачем оплати до розвантаження. Відповідно, сторони не визначили конкретний термін оплати, оскільки поняття «до»розвантаження охоплює проміжок часу від укладення заявки до самого розвантаження включно (котрого у даному випадку не відбулося).

Колегія суду зазначає, що у заявці місце розвантаження визначено за адресою: АДРЕСА_1, а не м. Рівне, де фактично здійснено лише розмитнення вантажу.

Також, колегія суду дослідивши матеріали справи і пояснення сторін констатує відсутність відомостей, що автомобіль не був розвантажений у м. Рівне. Враховуючи погоджені сторонами умови Договору, відсутні підстави ототожнювати юридичну адресу Відповідача, зазначену у розділі 2 "одержувач" міжнародної ТТН, з місцем розвантаження, визначеним у заявці. При цьому, колегія суду наголошує на тому, що ні заявкою, ні міжнародною ТТН не визначено адреси, за якою мало б відбуватись розвантаження у м. Рівне.

Крім цього, суд констатує той факт, що в матеріалах справи відсутні докази звернення Позивача до Відповідача за одержанням інструкцій щодо розвантаження у м. Рівне чи вчинення інших дій, як це передбачено статтями 12, 14-15 Конвенції.

В той же час, розвантаження у м. Рівне та одержання товару Відповідачем спростовується також і фактом щодо притримання вантажу Позивачем до одержання ним коштів від Відповідача, встановленим постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 грудня 2011 року в справі № 5004/150311 за позовом Відповідача до Позивача про зобов'язання повернути вантаж (який з врахуванням приписів частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, не потребує доведення знову). Вказані обставини встановлено також і рішенням господарського суду Волинської області від 14 березня 2011 року в справі № 08/5004/88/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 1 червня 2011 року, яким відмовлено Відповідачу в задоволенні позову до Позивача про стягнення 26 227 грн. 15 коп. вартості втраченого вантажу (оскільки судами було встановлено, що весь вантаж какао-шкаралупи Позивач утримує в себе до моменту здійснення Відповідачем оплати згідно заявки від 22 жовтня 2010 року.

У зв'язку з вищенаведеним суд апеляційної інстанції констатує, що конкретний строк виконання розрахунків сторонами не був встановлений і відсутні підстави для висновку про настання такого строку з моменту доставки вантажу у м. Рівне, в той час як у заявці адресою розвантаження зазначено АДРЕСА_1, а Фербелін -Рівне - Харків - це маршрут перевезення.

Колегія суду зауважує, що 13 жовтня 2010 року Позивач звернувся до Відповідача із вимогою (про виконання розрахунків за послуги) направивши претензію № 303.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України: боржник повинен виконати обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Доказів про конкретну дату предявлення/одержання Відповідачем вимоги немає, однак листом № 36 від 18 жовтня 2010 року останній підтвердив одержання претензії з вимогою про виконання оплати.

25 травня 2010 року Позивач відмовився в односторонньому порядку від подальшого виконання зобов'язання у зв'язку з відсутністю оплати Відповідачем .

Нормами Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів саме на перевізника покладається тягар ужиття всіх можливих заходів з належного виконання перевезення і відповідальності за їх невиконання.

Водночас, статтею 14 Конвенції встановлено, що якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12. Дані норми кореспондуються із нормами статті 309 Господарського кодексу України.

Згідно частин 1-2 статті 15 Конвенції, якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник запитує інструкції у відправника. Якщо одержувач відмовляється прийняти вантаж, відправник має право розпорядитися вантажем без пред'явлення першого примірника вантажної накладної. Одержувач, навіть якщо він відмовився від прийняття вантажу, може тим не менше вимагати його доставки доти, доки перевізник не одержав від відправника протилежних інструкцій.

У такому випадку перевізник може негайно вивантажити вантаж за рахунок особи, яка має право розпоряджатися вантажем, і після такого вивантаження перевезення вважається закінченим. Після цього перевізник здійснює збереження вантажу від імені особи, яка має право розпоряджатися вантажем. Платежі, передбачені вантажною накладною, та всі інші витрати залишаються такими, що підлягають оплаті після видачі вантажу (частини 2 статті 16 Конвенції).

Колегія суду констатує, що Позивач розпочав перевезення вантажу, як це визначено сторонами у заявці на перевезення, отримав від Відповідача відповідні інструкції про перевезення вантажу у місто Харків. Водночас, Позивачем не було виконано зобовязання по перевезенню та доставці вантажу у погоджене сторонами місце розвантаження/місце призначення.

Частиною 6 статті 193 Господарського процесуального кодексу України передбачено право боржника відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання іншою стороною своїх обов'язків, які є необхідною умовою виконання обов'язків боржником.

Аналогічні положення містяться в статті 538 Цивільного кодексу України, яка передбачає право іншої сторони зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі в разі невиконання однією із сторін свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі.

У зв'язку з вищенаведеним колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на момент звернення Позивача з даним позовом у Відповідача не виникло зобов'язання сплатити Позивачу передбачену договором плату.

Усе вищевказане у даній судовій постанові свідчить про надуманість та необґрунтованість доводів апелянта, висвітлених у апеляційній скарзі. Також, на думку колегії суду факт того, що Позивач у СМR вказав місцем розвантаження м. Рівне, а не м. Харків опосередковано свідчить про те, що Позивач від самого початку не збирався виконувати свій обов'язок щодо доставки товару в м. Харків. Крім того, колегія суду наголошує на тому, що встановлений судовим рішенням факт щодо законності затримки поставки товару не доводить законність вимоги Позивача щодо стягнення коштів за перевезення, яке ним навіть на момент винесення даної постанови не виконане.

Враховуючи усе вищеописане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 28 лютого 2012 року у справі № 5019/637/11 залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

4. Справу № 5019/637/11 повернути на адресу господарського суду Рівненської області.

5. Копію постанови направити сторонам по справі.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Тимошенко О.М.