Постанова № 23796613, 24.04.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.12 Справа № 2/109

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Зварич О.В.,

Хабіб М.І.,

при секретарі Олійник І.О.,

за участю представників:

від позивача -ОСОБА_2

від відповідача -Тараненко Д.О., Коссей О.М.

Розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_5, б/н від 12.08.2011 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 01.08.2011 року (підписане 09.08.2011 року), суддя Якимчук Л.М.

по справі № 2/109

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Перечин

до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Закарпатавтотранс», м. Ужгород

про врегулювання розбіжностей щодо умов договору про надання послуг перевізникам, пов'язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області № 2 від 06.09.2010 року між ВАТ "Закарпатавтотранс" та ОСОБА_5, виклавши умови договору № 2 про надання послуг перевізникам пов'язаних з обслуговуванням пасажирів на автостанціях Закарпатської області в редакції запропонованій ОСОБА_5; - зобов'язати ВАТ "Закарпатсавтотранс" укласти договір № 2 про надання послуг перевізникам пов'язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області від 06.09.2010 року (щодо яких у сторін виникли розбіжності), підписавши текст цього договору в редакції, запропонованій ОСОБА_5

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 13.12.2010 року по справі №2/109, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 року, відмовлено в позові ПП ОСОБА_5

Суди у рішенні та постанові посилаючись на положення ст.181 ГК України, зазначали про те, що відповідачем направлено позивачу протокол розбіжностей за проектом договору, який повинен був переглянути позивач і відповідний протокол узгодження робіжностей направити відповідачу у справі, проте, позивачем відповідний дій не вчинено, і заперечується можливість укладення договору на всіх без винятку умовах відповідача, з огляду на що, суди прийшли до висновку, що пред'явлені вимоги позивача до відповідача є передчасними, оскільки позивач не скористався доступними йому засобами врегулювання за проектом договору, що випливає з суті протоколу розбіжностей.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року рішення господарського суду від 13.12.2010 року та постанову апеляційної інстанції від 02.03.2011 року по справі №2/109 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області. ВГСУ у постанові зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували приписи пункту 7 ст.181 ГК України, на який посилався позивач у позовній заяві та не встановили чи є укладення даного договору обов'язковим для сторін, оскільки зазначений пункт встановлює інші умови щодо узгодження протоколу розбіжностей.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 01.08.2011 року по справі №2/109 позов ПП ОСОБА_5 задоволено частково. Затверджено умови пунктів 1.1., 2.1.2., 2.1.5., 2.1.13., 2.1.15., 2.2.10., 3.1.1.-3.1.7., 4.1.-4.4., 4.7., 4.8., 7.1. та розділу VIII договору №2 від 06.09.2010 р. у визначеній редакції; пункти 2.1.12., 2.1.14., 4.5.1., 4.6. договору виключені; умови додатку №1 до договору №2 від 06.09.2010 року затверджено у редакції відповідача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ПП ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення господарського суду Закарпатської області скасувати в частині затвердження відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання (п.п.3.1.1, 3.1.2, 3.1.3., 3.1.4., 3.1.5., 3.1.6, 3.1.7 договору); вартості обов'язкових послуг автостанції (п.4.1., 4.2. договору, додаток №1 до договору), строку дії договору (п.7.1. договору), прийняти в цій частині нове рішення, яким затвердити пункти 3.1.1.-3.1.3., 4.1.,4.2., п.7.1. договору та додатку №1 до договору в редакції позивача, а пункти 3.1.4.-3.1.7. -виключити, вказуючи на порушення судом норм матеріального права.

Зокрема, скаржник посилається на те, що п.3.1.1 (відповідальність за зрив рейсу) та п.3.1.2 (відповідальність за не заїзд автобусів на автостанції), 3.1.3 (відповідальність за виявлення безквиткових пасажирів) в редакції запропонованій відповідачем суперечать ч.2 ст.207 ГК України, постанові КМУ №1567 від 08.11.2006 року, ст.6 Закону України "Про автомобільний транспорт", п.115 постанови КМУ «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту»від 18.02.1997 року №176, оскільки встановлюють штрафні санкції лише для ПП ОСОБА_5, а також якими відповідач намагається перебрати на себе функції контролю над перевізником та додатково створити право на застосування санкцій до перевізника. Скаржник також посилається на те, що пункти: 3.1.4 (відповідальність за запізнення автобуса), 3.1.5 (відповідальність за відсутність інформації про рейси погодні умови….), 3.1.6 (відповідальність за порушення терміну перерахування коштів більш як на 3 дні після одержання акту взаємозвірки), 3.1.7 (відповідальність за необґрунтовану відмову від продажу квитка) договору в редакції запропонованій відповідачем суперечать ч.2 ст.207 ГК України та порушують права та законні інтереси позивача, оскільки встановлюють штрафні санкції лише окремо для ПП ОСОБА_5, або окремо для ВАТ «Закарпатавтотранс».

Щодо пунктів 4.1 (сплата коштів за надання обов'язкових послуг (п.2.1.3, 2.14, 2.1.6 договору) в сумі фіксованої плати, що розраховується по кожній автостанції ),4.2. (сплата фіксованої плати за надання обов'язкових послуг з суми реалізації квитків…..) договору та додатку №1, то позивач (скаржник) погоджується з тарифами відповідача в частині сплати фіксованих сум та заперечує сплату 7% від вартості проданих квитків у касах автостанції, зокрема, зазначає, що згідно ст.36 Закону України "Про автомобільний транспорт", послуга з продажу квитків закладена у вартість квитка, відтак, сплата такої послуги ще й перевізником буде подвійною оплатою однієї й тієї ж послуги.

Поряд з цим, скаржник не погоджується з рішенням суду в частині п. 7.1 щодо встановлення строку дії договору до 31.12.2010 року, вказуючи на те, що ПП ОСОБА_5 укладено ряд угод із Закарпатською обласною державною адміністрацією про організацію перевезень за маршрутами на період до 2013 -2014 років, а строк для перевезення пасажирів запропоновано позивачем на підставі його зобов'язань перед Закарпатською ОДА на підставі ч.3 ст.32 Закону України «Про автомобільний транспорт», якою передбачено, що договір між перевізником і автостанцією укладається на підставі укладеного договору між перевізником і органом виконавчої влади, а строк дії договору зі змісту вказаної статті має забезпечити перевізнику можливість виконати його обов'язки перед органом влади в повному обсязі. Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача щодо фактичного продовження виконання та прийняття виконання сторонами договору №2 після 01.01.2011р., не встановив відсутність іншого правочину між сторонами, що призвело до прийняття помилкового рішення в частині строку дії договору №2.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2011 року рішення господарського суду Закарпатської області від 01.08.2011 року по справі № 2/109 скасовано в частині затвердження пунктів 3.1.3. та 7.1. договору в редакції відповідача, прийнято в цій частині рішення, яким п.3.1.3. договору виключено, а п.7.1. договору викладено в наступній редакції: "Термін дії договору встановлюється з 01 жовтня 2010 року по 31.12.2013 року". В решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.01.2012 року скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2011 року по справі №2/109, справу направлено на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

ВГСУ у постанові зазначено, що судом апеляційної інстанції не обґрунтовано наявності підстав для встановлення строку дії договору між ПП ОСОБА_5 і ВАТ «Закарпатавтотранс»до 31.12.2013 року та не спростовано висновків місцевого суду про те, що відповідачем укладені договори з іншими перевізниками до 31.12.2010 року.

Інших мотивів, за якими касаційна інстанція не погодилась із постановою апеляційної інстанції, у постанові ВГСУ не наведено. Разом з тим, судом апеляційної інстанції взято до уваги, що постановою ВГСУ по даній справі інших вказівок, які були б обов'язковими при новому розгляді справи не наведено.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2012 року призначено справу до розгляду на 20.02.2012 року. В судових засіданнях 20.02.2012 року, 12.03.2012 року, 26.03.2012 року оголошувались перерви.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги та додаткові обґрунтування до неї підтримав, просив задоволити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін, вказуючи на безпідставність доводів апелянта.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 є суб'єктом підприємницької діяльності, який здійснює надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

25.05.2007 року позивачу видано ліцензію НОМЕР_1 на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).

Судом встановлено, що між ПП ОСОБА_5 (в тексті договорів перевізник) та Закарпатською обласною державною адміністрацією (в тексті договорів -організатор) укладено ряд договорів про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, зокрема, договори: №6-3 від 20.11.2009 року із терміном дії до 19.11.2012 року, №6-4 від 20.11.2009 року із терміном дії до 19.11.2012 року, №6-5 від 28.09.2010 року із терміном дії до 27.09.2014 року, №6-6 від 28.09.2010 року із терміном дії до 27.09.2013 року, №6-7 від 28.09.2010 року із терміном дії до 27.09.2014 року, (арк. справи 106 -116 т.І), №6-10 від 22.11.2010 року із терміном дії до 21.11.2013 року за маршрутом Тур'я Бистра -Ужгород, №№ рейсів маршруту: 615/616, 619/620, 621/622, 623/624, 625/626, 617/618 та договори №6-8 від 20.11.2010 року із терміном дії до 01.11.2013 року, №6-9 із терміном дії до 01.11.2013 року за маршрутом Полянська Гута -Ужгород, №№ рейсів 759/760, 761/762 (арк. справи 63-66 т.ІІ)

Слід зазначити, що матеріали справи містять дозволи на перевезення по маршруту Тур'я-Ужгород, видані ОСОБА_5, а саме дозвіл № 6-5 дійсний до 27.09.2014 року, №6-6 дійсний до 27.09.2013 року, №6-7 дійсний до 27.09.2014 року (арк. справи 54, 58,62 т.ІІ)

06.09.2010 року ПП ОСОБА_5 звернулась до ВАТ „Закарпатавтотранс" з пропозицією укласти договір №2 про надання послуг перевізникам, пов'язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області (арк. справи 12, 14-18, том І).

04.10.2010 року товариством повернуто вказаний проект разом з протоколом розбіжностей та листом, у якому відповідач повідомив про неможливість підписання договору у запропонованій підприємцем редакції з огляду на невідповідність останньої нормам закону (а.с.13, 19-22, том І). Зокрема, при укладенні договору №2 від 06.09.2011 року між сторонами виникли розбіжності щодо умов пунктів 1.1, 2.1.2, 2.1.5, 2.1.12, 2.1.13, 2.1.14, 2.1.15, 2.2.10, 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3, 3.1.4, 3.1.5, 3.1.6, 3.1.7, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5.1, 4.6, 4.7, 4.8, 7.1 розділу VIII, додатку №1.

З огляду на вказані обставини, ПП ОСОБА_5 звернулась до суду із позовом про врегулювання розбіжностей у договорі, обов'язковість укладення якого передбачена чинним законодавством України.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про автомобільний транспорт»цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Статтею 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»встановлено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.

Відповідно до частини 2 статті 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно із ч.1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Частиною 1 статті 642 ЦК України, визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до статті 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У таких випадках підписання договору із складенням протоколу розбіжностей (акцепт на інших умовах) не вважається новою офертою, і укладання договору переходить до стадії протоколу розбіжностей (з перспективою проходження наступних стадій укладення договору).

Частиною 7 ст.181 ГК України передбачено, що якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони досягли згоди стосовно п. 1.1, п. 2.1.2, п. 2.1.5, п. 2.1.12, п. 2.1.14, п. 2.2.10, п. 4.3, п. 4.4, п. 4.5.1, п. 4.6, п.4.7, п.4.8, розділу VIII договору №2 від 06.09.2010 року (клопотання сторін від 28.07.2011 року, арк. справи 90-92 т.ІІ). З огляду на те, що сторони досягли згоди згідно вказаних вище пунктів договору, судом прийнято такі в узгодженій редакції, оскільки такі відповідають вимогам закону. Поряд з цим, судом затверджено пункти 2.1.13, 2.1.15, 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3, 3.14, 3.1.5, 3.1.6, 3.1.7, 4.1, 4.2, 7.1 договору №2 від 06.09.2010 року та умови додатку №1 до договору №2 від 06.09.2010 року. Пункти 4.5.1, 4.6 договору виключено.

Так, умови п.1.1. договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції: "Сторона -1 зобов'язується надати послуги та виконати роботи для Сторони-2 пов'язані з відправленням і прибуттям пасажирів, а Сторона-2 зобов'язується провести оплату за отримані послуги і виконані Стороною-1 роботи"; умови п.2.1.2 договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції: "Організувати прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ, а саме: - фіксувати фактичний час прибуття і відправки автобусів Сторони-2 у диспетчерських журналах та в дорожньому листі, завіривши запис особистим штампом посадової особи (диспетчера), а також в електронному вигляді; - видавати водіям оформлену відомість касового продажу квитків на виконуючий рейс, зробивши про це відмітку у квитково-касовому листі; умови п.2.1.5 договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції: "Забезпечити прийом та відправлення автобусів та пасажирів". Пункт 2.1.12 договору виключено. Умови п.2.1.13 договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції: "Забезпечити на своїх автобусних станціях умови продажу квитків на проїзд та перевезення багажу для Сторони-2 як попередньо так і в день відправлення". 7. Пункт 2.1.14 договору виключено. Умови п.2.1.15 договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції: Здійснювати перевірки на предмет наявності квитків у пасажирів рейсових автобусів безпосередньо в автобусі на території автостанції". Умови п.2.2.10 договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції: "Надати Стороні-1 документацію: копію договору із "Замовником", оригінал затвердженого розкладу руху автобусів, тарифні сітки, копію дозволу роботи на маршруті". Умови п.4.3 договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції: "Щомісячно до 15-го числа наступного за звітним місяця Сторони проводять звірку взаєморозрахунків за реєстрами відомостей зі складанням акту звірки взаєморозрахунків. Обов'язок по підготовці акту звірки покладається на Сторону-1". Умови п.4.4 договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції: "Розрахунок Сторони-1 зі Стороною-2 за продані пасажирам квитки на проїзд та перевезення багажу проводиться щовівторка на розрахунковий рахунок Сторони-2. Кінцевий розрахунок здійснюється на протязі 3 (трьох) банківських днів після підписання акту звірки розрахунків". Пункти 4.5.1, 4.6 договору виключено. Умови п. 4.7 договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції: „При збільшенні витрат при наданні обов'язкових послуг /п.п. 2.1.3,2.1.4, 2.1.6 договору/ Стороні-2, Сторона-1 за попереднім письмовим погодженням зі Стороною-2 змінює вартість обов'язкових послуг, що надаються Стороні-2". Умови п.4.8 договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції: "За надання додаткових послуг по введенню нового рейсу в комп'ютерну мережу , рекламне забезпечення та інше із Сторони-2 знімається плата згідно тарифів на додаткові послуги за письмового погодження зі Стороною-2". Умови Розділу VIII договору №2 від 06.09.2010 затвердити у такій редакції: "Сторона-1: відкрите акціонерне товариство "Закарпатавтотранс", юридична адреса: 88015, Україна, м.Ужгород, вул..Капушанська, 102 , код ЄДРПОУ 03113934 р/р 26009276286 в "РБ Аваль"МФО 380805, тел/факс (03122)2-35-29".

Рішення суду в частині затвердження наведених пунктів договору №2 від 06.09.2010 року, розділу VIII такого позивачем не оскаржується.

Колегією суддів відзначено, що рішення господарського суду в цій частині є правомірним.

Позивач (скаржник) рішення суду оскаржує в частині затвердження відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання (п.п.3.1.1, 3.1.2, 3.1.3., 3.1.4., 3.1.5., 3.1.6, 3.1.7 договору); вартості обов'язкових послуг автостанції (п.4.1., 4.2. договору, додаток №1 до договору), строку дії договору (п.7.1. договору) та просить прийняти в цій частині нове рішення, яким затвердити пункти 3.1.1.-3.1.3., 4.1.,4.2., п.7.1 договору та додаток №1 до договору в редакції позивача, а пункти 3.1.4.-3.1.7. -виключити, вказуючи на порушення судом норм матеріального права.

Господарським судом вищевказані пункти договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції, зокрема п.3.1.1 - "За зрив рейсу без поважних причин, Сторона-2 сплачує Стороні-1 кошти у розмірі суми двох квитків від початкової до кінцевої зупинки, визначеної за маршрутом перевізника. Поважними причинами, які не тягнуть за собою грошової компенсації, вважаються важкі погодно-кліматичні умови та інші форс-мажорні обставини. Підставою для не нарахування грошової компенсації є акт складений фахівцями Сторони-2, який на протязі 3 днів надсилається Стороні-1"; Пункт 3.1.2 - "За не заїзд автобусів на автостанції, які передбачені розкладом руху, Сторона-2 сплачує Стороні-1 неустойку у розмірі 100,0 (сто) грн. за кожну з автостанцій на яку був здійснений не заїзд в незалежності від виду сполучення. Незаїздом рахується випадок, коли підтверджується відправлення автобуса з автостанції формування"; Пункт 3.1.4 - "За кожен випадок запізнення автобуса на автостанцію більше 15-ти хвилин без поважних причин згідно затвердженого розкладу руху, Сторона-2 сплачує Стороні-1 кошти в сумі 5 грн. за кожне запізнення. Поважними причинами є причини зазначені в п.3.1.1 цього договору"; Пункт 3.1.5 - "За відсутність візуальної інформації та гучномовного повідомлення на автостанціях про рейси, відсутність інформації про погодні умови на маршрутах, інформації з безпеки дорожнього руху, оперативних даних про ДТП, Сторона-1 сплачує Стороні-2 кошти в сумі 5 грн. за кожен випадок"; Пункт 3.1.6 договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції: "За порушення терміну перерахування коштів більш як на 3 дні після одержання акту взаємозвірки, Сторона-1 сплачує Стороні-2 за кожен послідуючий день пеню в сумі 0,05% від суми заборгованості. Підставою для ненарахування пені є акт складений фахівцями Сторони-2, який надсилається Стороні-1"; Пункт 3.1.7 договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції: "За необґрунтовану відмову працівника автостанції від продажу квитка на графіковий рейс Сторони-2, Сторона-1 відшкодовує Стороні-2 вартість такого квитка".

Судом відзначено, що наведені вище пункти передбачають як відповідальність перевізника, так і відповідальність товариства (відповідача) за неналежне виконання умов договору у вигляді господарських санкцій за невиконання господарського зобов'язання. Наведені пункти договору відповідають загальним принципам господарської відповідальності, забезпечують захист прав та інтересів громадян та спрямовані на дотримання сторонами правопорядку у сфері господарювання, відтак, судова колегія вважає їх обґрунтованими та законними.

Таким чином, рішення суду в частині затвердження пунктів 3.1.1, 3.1.4, 3.1.5, 3.1.6, 3.1.7 договору є обґрунтованим.

Щодо п.3.1.3 договору №2 від 06.09.2010 року, умови якого затверджено у такій редакції: "При виявленні безквиткових пасажирів в салоні автобуса або підбір їх безпосередньо на автостанції Сторона-1 проводить дообілечування цих пасажирів, а у разі відмови Сторона-2 сплачує Стороні-1 неустойку в сумі 10 грн. за кожного безквиткового пасажира у приміському сполученні, 15 грн. за кожного безквиткового пасажира у міжміському сполученні, 30 грн. за кожного безквиткового пасажира у міжобласному сполученні, Стороною-1 по можливості робиться відповідний запис у квитково-касовому листі та складається акт довільної форми з яким ознайомлюється водій під розпис, копія якого надсилається Стороні-2", то такий (пункт) слід виключити з договору, з огляду на положення п.14 ст.6 Закону України "Про автомобільний транспорт", яким встановлено, що у разі відсутності у пасажирів квитків, автостанція має право подати письмову заяву про порушення перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт, яка розглядається уповноваженими державними органами по суті та виносить припис про усунення порушень. Крім того, можливість здійснення водієм продажу квитків в разі відсутності у населеному пункті автостанції, а також після закриття квитково-касової відомості передбачено п.115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997р. №176, а також п.2.1.2. Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.08.2001р. №565.

Враховуючи наведене, рішення господарського суду слід скасувати в частині затвердження пункту 3.1.3 договору №2 від 06.09.2010 року із прийняттям в цій частині нового, яким пункт 3.1.3 договору №2 від 06.09.2010 року виключити.

Умови п.4.1 договору №2 від 06.09.2010 року затверджено у такій редакції: "За надання обов'язкових послуг /п.2.1.3., 2.1.4, 2.1.6 договору/ при виконанні рейсів на міжміських та приміських регулярних маршрутах Сторона-2 сплачує Стороні-1 кошти в сумі фіксованої плати (Додаток №1), що розраховується по кожній автостанції, які є на маршруті руху, згідно кількості послуг, що надаються на автостанції (класу АС). За надання обов'язкових послуг з продажу квитків на проїзд та перевезення багажу /п.2.1.13 договору/ Сторона-2 сплачує Стороні-1 винагороду за тарифами визначеними у додатку №1 в залежності від виду сполучення". Умови п.4.2 договору №2 від 06.09.2010 затверджено у такій редакції: "Сума фіксованої плати за надання обов'язкових послуг /п.2.1.3.,2.1.4.,2.1.6 договору/ Стороні-2 знімається Стороною-1 з суми реалізації квитків Сторони-2 до 10-го числа звітного місяця, а кошти від надання послуг з продажу квитків на проїзд та перевезення багажу /п.2.1.13 договору/ знімаються Стороною-1 з суми реалізації квитків Сторони-2 до 10-го числа наступного за звітним місяця згідно Додатку №1. Суми страхових внесків перераховуються Стороною-1 відповідно до угоди укладеної Стороною-2 і страховою компанією, де третьою стороною є Сторона-1". Умови додатку №1 до договору №2 від 06.09.2010 року, яким затверджено розмір фіксованої плати за надання послуг у редакції відповідача.

Затверджуючи п.п. 4.1., 4.2. договору у редакції відповідача (оплата і фіксованої плати і 7 відсотків від вартості проданих квитків) господарський суд виходив із того, що вказані пункти відповідають ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», відсутністю у ПП ОСОБА_5 пільг для оплати іншої вартості, ніж інші перевізники, за обов'язкові послуги, що надаються ВАТ «Закарпатавтотранс», затвердження вартості наказом ВАТ «Закарпатавтотранс»від 31.12.2009 року № 426, розпорядження Голови Закарпатської ОДА від 23.03.2007 року № 137.

Стаття 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»зобов'язує монополіста застосовувати рівні умови для однакових по суті договорів.

У статті 28 Закону України «Про автомобільний транспорт»зазначено, що на автостанціях забезпечується організація продажу квитків населенню. Відповідно до ч. З ст. 36 Закону «Про автомобільний транспорт»продаж квитків пасажирам входить до переліку обов'язкових послуг, що надаються пасажиру з боку автостанції.

Пунктом 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, встановлено, що вартість послуг автостанцій для перевізників регулюється укладеним між ними договором, а за змістом п.116 даних Правил, платою пасажира за послуги автостанцій, відповідно до ст.36 Закону України "Про автомобільний транспорт" є автостанційний збір, що входить до вартості квитка, розмір якого погоджується власником автостанції із обласною держадміністрацією.

Таким чином, господарський суд, обґрунтовано, враховуючи вимоги ст.ст. 33, 34 ГПК України, ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", прийшов до висновку щодо затвердження вказаних спірних пунктів договору, якими встановлено вартість послуг автостанцій, в редакції ВАТ "Закарпатавтотранс", оскільки позивачем не наведено жодних доводів, які б давали право суду застосовувати до позивача умови договору, відмінні від тих, які товариство застосовує до інших аналогічних перевізників, натомість, відповідачем економічними розрахунками (калькуляціями) вартості послуг автостанцій ВАТ "Закарпатавтотранс"для перевізників, зокрема, наказом ВАТ „Закарпатавтотранс" від 31.12.2009 року №426, яким затверджено розмір фіксованої плати для перевізників, розпорядженням голови Закарпатської ОДА від 23.03.2007 року №137, калькуляцію витрат, затв. 31.12.2009 року, калькуляцією фіксованої плати, затв. 31.12.2009 року, підтверджено обґрунтованість вартості послуг автостанції.

Разом з тим, судом відзначено, що відповідність запропонованої відповідачем ціни договору діючому законодавству підтверджена постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.07.2010р. у справі №8/156 (а.с.75 т.2), якою встановлено правомірність застосування відповідачем фіксованої плати за послуги, пов'язані із організацією прибуття та відправлення автобусів, послуги по інформуванню водіїв про умови руху, послуги із організації відпочинку водіїв та застосування відсоткової ставки за послугу із продажу квитків.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині затвердження пунктів п.п. 4.1., 4.2. договору № 2 від 06.09.2010 року є правомірним.

Стосовно пункту 7.1 договору №2 від 06.09.2010р., який затверджено судом першої інстанції в редакції відповідача, а саме: "Термін дії цього договору встановлюється з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року", слід зазначити наступне:

Суд приймаючи рішення в цій частині, посилається на ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», яка забороняє застосовувати різні умови до рівнозначних угод, а також на те, що аналогічні договори укладені з іншими перевізниками саме до вказаної дати, і, що з 01.01.2011 року вступив в силу новий порядок регулювання діяльності автостанцій, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку №700 від 27.09.2010р. та набрав чинності наказ Міністерства транспорту і зв'язку №860 від 30.11.2010 року, яким затверджено Типову форму договору про надання послуг автостанцією перевізникові.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як на момент спірних відносин наказ та типова форма договору не були прийняті та не набрали законної сили, відтак, застосування до правовідносин положень законодавства, яке не було чинним на час виникнення спірних правовідносин не допускається, якщо самим нормативним актом не передбачено інше.

Разом з тим, як уже зазначено вище ПП ОСОБА_5 та Закарпатською обласною державною адміністрацією укладено договори про організацію перевезень за маршрутами на період до 2013-2014 р.р.,зокрема, договори: №6-3 від 20.11.2009 року із терміном дії до 19.11.2012 року, №6-4 від 20.11.2009 року із терміном дії до 19.11.2012 року, №6-5 від 28.09.2010 року із терміном дії до 27.09.2014 року, №6-6 від 28.09.2010 року із терміном дії до 27.09.2013 року, №6-7 від 28.09.2010 року із терміном дії до 27.09.2014 року, (арк. справи 106 -116 т.І), №6-10 від 22.11.2010 року із терміном дії до 21.11.2013 року за маршрутом Тур'я Бистра -Ужгород, №№ рейсів маршруту: 615/616, 619/620, 621/622, 623/624, 625/626, 617/618 та договори №6-8 від 20.11.2010 року із терміном дії до 01.11.2013 року, №6-9 із терміном дії до 01.11.2013 року за маршрутом Полянська Гута -Ужгород, №№ рейсів 759/760, 761/762 (арк. справи 63-66 т.ІІ)

Слід також зазначити, що матеріали справи містять дозволи на перевезення по маршруту Тур'я-Ужгород, видані ОСОБА_5, а саме дозвіл № 6-5 дійсний до 27.09.2014 року, №6-6 дійсний до 27.09.2013 року, №6-7 дійсний до 27.09.2014 року (арк. справи 54, 58,62 т.ІІ).

Частиною 3 ст.32 Закону України «Про автомобільний транспорт»встановлено, що власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

Враховуючи те, що договір між перевізником та автостанцією укладається на підставі укладеного договору між перевізником і органом виконавчої влади, строк дії даного договору повинен забезпечити перевізнику можливість виконати свої зобов'язання перед органом влади в повному обсязі.

Стосовно посилань суду першої інстанції на положення п.2 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»(«Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку») яким передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин, слід зазначити наступне:

Розглядаючи застосування ст. 13 вказаного закону, необхідно вирішити питання про наявність або відсутність об'єктивно виправданих причин, тобто обґрунтованих обставин, для укладення договору до 31.12.2013 року. Такими обставинами є наявність договорів та дозволів між ПП ОСОБА_5 з одного боку та Закарпатською ОДА - з іншого із терміном до 2013-2014 р.р.

Строк дії договору між ВАТ «Закарпатавтотранс»та ПП ОСОБА_5 обмежений строком дії договору між Закарпатською ОДА та ПП ОСОБА_5

Таким чином, об'єктивно виправданою причиною для укладення договору між ВАТ «Закарпатавтотранс»та ПП ОСОБА_5 на строк, інший ніж до 31.12.2010 є наявність договорів між ПП Кишкан та Закарпатською ОДА, строк дії яких закінчується у 2013-2014 роках. Це є об'єктивно виправдані підстави для укладення договору на строк інший, ніж у договорах інших перевізників з ВАТ «Закарпатавтотранс».

Посилання на те, що об'єктивні причини для укладення договору строком до 31.12.2013 відсутні, оскільки у майбутньому мало змінитися законодавство, а тому всі угоди у 2010 році монополіст вирішив в односторонньому порядку укладати з перевізниками до 31.12.2010 року, не приймається судом до уваги, оскільки одностороння вимога з боку ВАТ «Закарпатавтотранс»є неправомірною, з огляду на те, що законодавство, що мало б змінитися, не набрало сили, а один з нормативних документів ще не був прийнятий на день виникнення спірних правовідносин (на вересень-жовтень 2010 року). Так, наказ Міністерства транспорту та зв'язку України № 700 «Про затвердження порядку регулювання діяльності автостанцій» від 27.09.2010 року вступив в силу тільки 01.01.2011 року, в той час, коли пропозиція укласти договір ПП ОСОБА_5 надіслана ВАТ «Закарпатавтотранс»- 08.09.2010 року та отримана останнім - 13.09.2010 року, а відповідь з протоколом розбіжностей була надіслана на адресу ПП ОСОБА_5 - 04.10.2010 року, тобто до набрання нормативним актом чинності.

Аналогічна аргументація стосується і іншого нормативно-правового акту, зокрема наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 860 «Про затвердження примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові»від 30.11.2010 року, який набрав чинності - 01.01.2011року.

Вказані накази Міністерства транспорту та зв'язку України набрали чинності після виникнення між сторонами спірних правовідносин, а тому їх застосування не вбачається за можливе. Слід зазначити, що наказами №700 та № 860 не передбачено їхнє застосування до правовідносин, що виникли до набрання ними чинності.

На момент виникнення спірних правовідносин, були чинними нормативні акти, які не забороняли ВАТ «Закарпатавтотранс»укласти договір з перевізником на строк необхідний для виконання договору між перевізником ПП ОСОБА_5 і Закарпатською ОДА. (до 2013-2014 років).

Крім того, об'єктивною причиною для укладення договору на строк до 31.12.2013 були дозволи до договорів між ПП ОСОБА_5 та Закарпатською ОДА до 2013-2014 років, а відтак підстав стверджувати про допущення порушення ВАТ «Закарпатавтотранс»ст. 13 закону України «Про захист економічної конкуренції»у разі укладення з ПП Кишкан договору строком до 31.12.2013, а з іншими перевізниками договорів до 31.12.2010 року немає.

Укладення ВАТ «Закарпатавтотранс»договорів з іншими перевізниками про надання обов'язкових послуг, на умовах, визначених ВАТ «Закарпатавтотранс»має наслідком виникнення договірних правовідносин між ВАТ «Закарпатавтотранс»та відповідним перевізником, і не може мати обов'язкової сили для третіх сторін (зокрема, ПП ОСОБА_5).

На час виникнення спірних правовідносин, а саме 08.09.2010 року строк договору запропонований ПП ОСОБА_5, забезпечував виконання договірних зобов'язань ПП ОСОБА_5 перед органом державної влади в особі Закарпатської ОДА в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене, станом на 08.09.2010 рік існувала об'єктивна причина для укладення з ПП ОСОБА_5 договору на строк до 31.12.2013 року, а відтак посилання господарського суду на положення п.2 ч.2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»як на підставу для відмови укласти договір до 31.12.2013 року є необґрунтованим.

Таким чином, рішення господарського суду слід скасувати в частині затвердження пункту 7.1 договору №2 від 06.09.2010 року із прийняттям в цій частині нового, яким пункт 7.1 договору №2 від 06.09.2010 року викласти в наступній редакції: «Термін дії договору встановлюється з 01 жовтня 2010 року по 31.12.2013 року».

Керуючись ст.ст.103,104,105 ГПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 задоволити частково.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 01.08.2011р. по справі №2/109 скасувати в частині затвердження пункту 3.1.3. та пункту 7.1. договору в редакції відповідача, прийняти в цій частині нове рішення, яким п.3.1.3. договору виключити, а п.7.1. договору викласти в наступній редакції: "Термін дії договору встановлюється з 01 жовтня 2010 року по 31.12.2013 року".

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.

Судді: Зварич О.В.

Хабіб М.І.