Рішення № 23796061, 23.04.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2012 року справа № 5020-131/2012

Суддя господарського суду міста Севастополя Кравченко В.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву

Першого заступника прокурора міста Севастополя

(вул. Л. Павліченко, 1, м. Севастополь, 99011)

в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

до публічного акціонерного товариства «Севастопольстрой»

(пр. Нахімова, 11, м. Севастополь, 99011)

про стягнення 368 347,00 грн

за участю:

прокурора - Почка А.А., посвідчення від 02.02.2012 НОМЕР_1

представника позивача -ОСОБА_1, довіреність б/н від 05.01.2012;

представник відповідача - не з'явився;

В С Т А Н О В И В :

06.02.2012 Перший заступник прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Севастопольстрой»про стягнення заборгованості у розмірі 368 347,00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 526, 527, 530, 610 Цивільного кодексу України, статтю 27 Закону України «Про планування та забудову території», статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов договору № 335ст/07 від 09.08.2007 про пайову участь (внески) забудовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Севастополя в частині своєчасного перерахування суми пайової участі.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 08.02.2012 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 28.02.2012.

У відзиві на позовну заяву, наданому у судовому засіданні 05.03.2012, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю, посилаючись на відсутність в пунктах 2.1, 2.2 договору обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог ( арк.с. 70) .

15.03.2012 представником відповідача надана письмова заява, в якій публічне акціонерне товариство «Севастопольстрой», відповідно до вимог статті 256 Цивільного кодексу України, з підстав спливу строку позовної давності, просить відмовити у позові (арк.с. 75).

У судових засіданнях 15.03.2012 і 23.04.2012 прокурор, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, подав письмове клопотання, в якому зазначив про поважність причини пропуску строку позовної давності на звернення першого заступника прокурора міста Севастополя з позовом в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до публічного акціонерного товариства «Севастопольстрой»про стягнення заборгованості за договором №335ст/07 від 09.08.2007 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя у розмірі 368 347,00 грн. Підтримав підстави і предмет заявленого позову, просив його задовольнити у повному обсязі. Дане клопотання та додані до нього документи суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи.

Представник Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради під час розгляду справи підтримала позов у повному обсязі, просила його задовольнити. Заперечуючи проти клопотання представника відповідача про застосування до спірних відношень строку позовної давності звернула увагу суду на те, що відповідачем у 2009 році спрямовувався лист за вих. № 127 від 26.02.2009, в якому ЗАТ «Севастопольстрой»було запропоновано альтернативне виконання договору №335ст/07 від 09.08.2007 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя, шляхом передачі замість пайового внеску трьохкімнатної квартири. Такі дії відповідача, на думку представника позивача, свідчать про переривання перебігу позовної давності, в силу положень статті 264 ЦК України, і як слід, про відсутність підстав для відмови у позові саме за спливом позовної давності.

У судових засіданнях 28.02.2012, 05.03.2012, 03.04.2012 та 11.04.2012 у розгляді справи оголошувалась перерва в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 03.04.2012, згідно зі статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду справи продовжений на 15 днів -до 23.04.2012.

Відповідно до вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України ухвалою суду від 13.04.2012 розгляд справи відкладався на 23.04.2012 з метою повторного повідомлення відповідача та його повноважного представника про розгляд справи.

Відповідач повідомлявся судом про судовий розгляд неодноразово, своєчасно, належним чином, з дотриманням вимог статті 64 Господарського процесуального кодексу України за місцезнаходженням публічного акціонерного товариства «Севастопольстрой»- 99011, м. Севастополь, пр. Нахімова, будинок 11, що відповідає відомостям, які містяться у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 162), а також за адресою уповноваженого представника -Карпова С.О.: АДРЕСА_1 При цьому, представник відповідача Карпов С.О. брав участь у судових засіданнях 28.02.2012 (арк.с. 63-64), 15.03.2012 (арк.с. 143-145), за його клопотаннями у розгляді справи оголошувались перерви у порядку статті 77 ГПК України, для надання можливості ознайомитися з додатковими матеріалами справи (арк.с. 146) та формування правової позиції по справі в обґрунтування заперечень на позов. Проте, даний учасник судового процесу своїм процесуальним правом брати участь у судових засіданнях 03.04.2012, 11.04.2012, 23.04.2012 (повідомлявся належним чином, арк.с. 143, 154-155,167) не скористався, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не спрямував.

Відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Проте, частина третя вказаної статті зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Дотримання принципу вирішення спору упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом втілено у статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і статті 6 Європейської конвенції з прав людини та є обов'язковим для господарського суду при розгляді кожної справи.

Розгляд даної справи вже продовжувався на 15 днів, строк вирішення спору закінчується 23 квітня 2012 року.

Враховуючи наявні у справі матеріали, що визнані судом достатніми для надання оцінки спірним правовідношенням, належне повідомлення відповідача як учасника господарського процесу про розгляд справи, вирішення всіх заявлених представником даної сторони клопотань, імперативне обмеження законом вирішення спору певним терміном, суд визнав можливим допустити розгляд справи за відсутністю відповідача, з врахуванням його правової позиції, викладеної у відзиві на позов та у судовому засіданні 05.03.2011, в якому представник відповідача брав участь.

Прокурор та представник позивача не заперечували проти допущення розгляду справи за відсутністю представника відповідача.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

За змістом статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до частини другої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що державні інтереси є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Визначаючи право прокурора на подання цього позову останній вказує на те, що недотримання юридичними особами, які здійснюють забудову територій населених пунктів, положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" завдає шкоди економічним інтересам держави по розпорядженню державною власністю, не дає можливості у повному обсязі реалізувати завдання у сфері сталого розвитку території з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Судом встановлено, що 10.02.2004 між Севастопольською міською Радою (орендодавець) та закритим акціонерним товариством «Севастопольстрой»(орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець відповідно до рішення Севастопольської міської Ради від 02.07.2003 № 1242 надав, а орендар прийняв у тимчасове володіння та користування земельну ділянку площею 1,6121 га, яка розташована по вул. Горпищенко, 98-а в місті Севастополі для завершення будівництва 165-квартирного житлового будинку, у тому числі земельної ділянки площею 0,1182 га (охоронна зона лінійних інженерних комунікацій) (а.с.12-19).

Згідно з пунктом 4.1 договору оренди орендар прийняв на себе зобов'язання з участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Севастополя відповідно до діючого законодавства та рішення Севастопольської міської Ради від 22.10.2003 № 1429 «Про норми пайової участі (внески) забудовників у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури в місті Севастополі», для чого орендар повинен у строк до здачі об'єкту в експлуатацію укласти з Севастопольською міською державною адміністрацією договір про пайову участь забудовників у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Севастополя з урахуванням витрат, понесених орендарем в рамках технічних умов, виданих йому у складі вихідних даних.

На виконання вищезазначеного договору 09.08.2007 між Севастопольською міською державною адміністрацією (адміністрація) та закритим акціонерним товариством «Севастопольстрой»(забудовник) був укладений договір № 335 ст/07 про пайову участь (внески) забудовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Севастополя (далі -договір) (завершення будівництва 165-квартирного житлового будинку по вул. Горпищенко, 98-а) (а.с. 9-10).

Відповідно до пункту 2.1. договору забудовник перераховує суму пайової участі в розмірі 368 347,00 грн на рахунок цільового фонду розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури місцевого бюджету згідно з розрахунком.

Згідно з пунктом 2.2. договору розрахунки по даному договору здійснюються забудовником протягом одного року з моменту підписання договору, але не пізніше здачі об'єкта в експлуатацію. Отже, граничний термін дії договору сторони погодили до виконання зобов`язань.

Розпорядженням Нахімовської районної державної адміністрації міста Севастополя № 1416-р від 28.12.2007 затверджено Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом 25-ти квартирного житлового будинку по вул. Горпищенко, 98-а, корпус 2Б (2-га черга будівництва) кварталу житлових будівників по вул. Горпищенко, 98-а в Нахімовському районі, загальною корисною площею 1433, 48 кв.м. (а.с. 31-33).

Згідно з п. 29 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 №1243 (чинного, на час затвердження Акту), датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.

Отже, відповідно до абзацу 2 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України і умов пункту 2.2 договору граничний строк виконання відповідачем зобов'язання зі сплати пайової участі у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Севастополя за договором № 335 ст/07 від 09.08.2007 настав 28.12.2007 року

Проте, вказану суму відповідач не перерахував на рахунок цільового фонду розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міського бюджету, що стало підставою звернення прокурора до суду в інтересах Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради з даним позовом.

Вирішуючи справу суд керувався наступними положеннями процесуального та матеріального закону.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій", в редакції, чинній на час укладення договору про пайову участь №466/08 від 02.04.2008, передбачалося, що юридичні особи, які отримали рішення сільської, селищної, міської ради чи уповноваженого на те виконавчого органу про погодження місця розташування об`єкта, мають право на одержання вихідних даних. Для проектування об`єктів, що згідно зі ст. 22 цього Закону визначені як переважні види забудови в межах окремої зони, замість архітектурно-планувального завдання як вихідні дані використовуються єдині умови і обмеження забудови земельних ділянок, визначені місцевими правилами забудови.

Пунктом 2 Порядку пайової участі замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя, затвердженого рішенням сесії Севастопольської міської ради №1429 від 22.10.2003 (чинного на момент укладення угоди) зі змінами, внесеними рішенням сесії Севастопольської міської ради за №910 від 11.10.2006, пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником, після прийняття об`єкта в експлуатацію, до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Заборгованість відповідача за договором №335ст/07 від 09.08.2007 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя становить 368 347,00 грн.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 за № 3038, який набрав чинності з 12 березня 2011 року, визначено, що планування і забудова територій - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, прогнозування розвитку територій, забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій, обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням, взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій, створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Здійснення юридичними особами забудови територій населених пунктів, з ухиленням від здійснення вищезазначеної діяльності, насамперед щодо участі у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури сприяє порушенню інтересів держави, спрямованих на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням громадських та приватних інтересів.

Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, відповідно до чинного законодавства, встановлюють органи місцевого самоврядування.

Положеннями статті 2 Господарського кодексу України визначено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Участь держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в господарській діяльності регламентовано статтею 8 Господарського кодексу України.

Зокрема, господарська компетенція органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Так, Рішенням Севастопольської міської ради №9128 від 26 січня 2010 року "Про внесення змін в рішення міської Ради №339 від 12 листопада 2002 року "Про затвердження Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради" викладено Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради у новій редакції, відповідно до якої, до Фонду переходять права за договорами про пайову участь в розвитку інженерно - транспортної і соціальної інфраструктури, укладеними на підставі доручення Севастопольської міської ради, Севастопольською міською державною адміністрацією і її структурними підрозділами і невиконаними на момент передачі Фонду повноважень по їх укладенню.

Стаття 512 Цивільного кодексу України визначає підстави заміни кредитора у зобов'язанні. З огляду на частину другу даної статті кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Отже, перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні не є вичерпаним, якщо ця заборона не встановлена договором або законом.

Вищевикладене свідчить про те, що починаючи із 26 січня 2010 року усі права за договорами про пайову участь, у тому числі право вимоги щодо належного виконання зазначених договорів, надано Фонду комунального майна Севастопольської міської ради.

Підсумовуюче викладене, суд дійшов до висновку, що на момент розгляду справи первісний кредитор (Севастопольська міська державна адміністрація) перестав бути учасником зобов'язання (договір про пайову участь забудовників у розвиток соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Севастополя № 335 ст/07 від 09.08.2007), а замість нього в зобов'язання вступає новий кредитор - Фонд комунального майна Севастопольської міської ради. Отже, органом, який наділений повноваженнями виступати стороною на захист інтересів держави у спірних правовідносинах з питань створення інженерно-транспортної інфраструктури на території м. Севастополя є Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради.

Стаття 21 Господарського процесуального кодексу України визначає поняття сторін в судовому процесі.

Аналіз даної статті дає можливість зробити висновок, що сторонами в господарському процесі є учасники спірного матеріального правовідношення. У зобов'язальних правовідносинах позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа яка повинна виконати зобов'язання (боржник).

Відповідно до частини 2 зазначеної статті Господарського процесуального кодексу України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Під позивачем слід розуміти особу, яка звернулася до суду за захистом прав і інтересів, на які вона вказує як на свої.

У випадках, передбачених законом, прокурор може звертатися до господарського суду з позовними заявами з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. У таких випадках, якщо позов подано особою не у власних інтересах, а в інтересах іншої особи, позивачем є особа, в інтересах якої подано позов про захист її прав і законних інтересів.

Вирішуючи клопотання відповідача про застосування до спірних відношень позовної давності, заявленим його представником у письмовому вигляді та під час судового засідання 15.03.2012 (а.с.75), та оцінюючи клопотання прокурора щодо визнання поважними причини пропуску строку позовної давності на звернення з даним позовом, суд дійшов наступних висновків.

Позивач - Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -Фонд), після прийняття за актом прийому-передачі від Севастопольської міської державної адміністрації договорів про пайову участь забудовників у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя до прийняття рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 №9128 не мав правових підстав вимагати у боржників виконання зобов`язань по пайовій участі забудовників у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя за договорами, укладеними між адміністрацією та забудовниками. Крім того, про введення в експлуатацію житлового будинку корпус «Б»по вул. Горпіщенко, 98-а в місті Севастополі відповідач державну адміністрацію не повідомляв, вказані обставини стали відомі Фонду лише після делегування рішенням Севастопольської міської Ради № 9128 від 26.01.2010 повноважень щодо виконання зобов'язань та укладення із забудовниками угод про пайову участь у розвитку соціальної інженерно-транспортної інфраструктури міста Севастополя, і їх звірки з даними Фонду про видачу наказів щодо оформлення права власності на новостворені об'єкти містобудування.

Також судом встановлено, що в період 2009-2011 років кошторисами видатків з місцевого бюджету Фонду комунального майна не виділялися кошти на оплату судових витрат за позовами про стягнення із забудовників заборгованості по пайових внесках на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя, у зв`язку з чим, Фонд був позбавлений можливості у встановлений законом трирічний строк з моменту порушеного права звернутися з позовом до суду про стягнення з публічного акціонерного товариства «Севастопольстрой»на користь Фонду заборгованість за договором № 335ст/07 від 09.08.2007 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя у розмірі 368 347,00 грн. Обґрунтованими суд знаходить посилання прокурора на те, що про існування даної заборгованості йому стало відомо тільки після надходження до прокуратури міста Севастополя за вх. №18691 від 15.11.2011 з міської державної адміністрації копії зведеної довідки про результати ревізії бюджету міста Севастополя за 2010 та завершальний звітний період 2011 року, проведеної КРУ України.

Представник позивача у суді підтримала позицію прокурора щодо строків позовної давності по цієї справі, зазначила що відмова у позові з цих підстав призведе до неодержання місцевим бюджетом грошових коштів, на які за законом і умовами укладеного договору, розраховував позивач та які вкрай потрібні місту Севастополя для вирішення нагальних соціальних потреб тощо. Разом з цим, представник Фонду звернула увагу суду на те, що листом від 26.02.2009 року відповідач фактично визнав існування спірного зобов'язання, отже, строк позовної давності почав обчислюватися саме з 26 лютого 2009 року і на час звернення до суду з позовом не сплинув.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

За змістом статті 260 цього Кодексу позовна давність обчислюється за загальним правилами визначення строків, встановлених статтями 253-255 Цивільного кодексу України та не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно з частиною п'ятою статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебігу позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Згідно з частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі , є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини першої статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що 26.02.2009 відповідач, виконуючи умови договору № 335 ст/07 від 09.08.2007, звернувся до позивача з письмовою заявою, у якій запропонував замість грошового внеску на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Севастополя, в сумі -368 347,00 грн, передати трикімнатну квартиру загальною площею -77 кв.м (368 347,00 грн : 4782 грн = 77 кв.м., де 4182 -опосередкована вартість будівництва одного кв.м. житла на 01 жовтня 2008 року) у корпусі 4 МР проспекту Столетовський -вул. Колобова, введення в експлуатацію якого відбудеться у IV кварталі 2009 року (а.с. 68).

Оцінюючи цей лист суд дійшов висновку, що вчинення відповідачем зазначених дій є визнанням останнім свого боргу за договором про пайову участь № 335 ст/07 від 09.08.2007 у вищевказаному розмірі, що відповідно до частини першої статті 264 Цивільного кодексу України, є підставою для переривання перебігу позовної давності та її перебігу заново з 26.02.2009 року.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що перший заступник прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду з даним позовом 06.02.2012, суд вважає, що прокурором не був пропущений встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України трирічний строк, у зв'язку з чим заява відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності задоволенню не підлягають і відхиляється судом.

Задовольняючи позов суд керувався наступними положеннями матеріального закону.

Згідно приписів статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що при укладенні договору № 335 ст/07 від 09.08.2007 сторони погодились з усіма його умовами у відповідності із діючим на той момент законодавством.

Доказів внесення змін, оспорювання або визнання недійсним у судовому порядку, відповідно до положень Цивільного кодексу України, договору №335ст/07 від 09.08.2007 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя сторонами договору суду не надано.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконання з настанням цієї події.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання і неналежне виконання.

Відповідно до положень статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили/

Листом від 26.02.2009 відповідач визнав існування грошового зобов'язання за договором про пайову участь забудовників у розвиток соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Севастополя № 335 ст/07 від 09.08.2007(арк.с. 68).

Розгляд справи здійснюється за наявними в ній матеріалами, за відсутності відповідача, оскільки в судове засідання з розгляду справи по суті представник відповідача не прибув, про причини своєї неявки суд жодним чином не інформував, судом вживалося всіх передбачених процесуальним законом заходів щодо забезпечення реалізації його прав, як сторони в судовому процесі/

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 368 347,00 грн підтверджена належними доказами, письмових доказів сплати даного боргу на момент прийняття цього рішення відповідачем всупереч вимогам частини другої статті 33 Господарського процесуального кодексу України протягом розгляду справи не надано.

Суд відхиляє доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позов (а.с. 70), як такі, що не відповідають обставинам справи і не підтверджені належними доказами.

Суд приймає до уваги ту обставину, що відповідачем також не надано жодних доказів оспорювання або визнання недійсним договору № 335 ст/07 від 09.08.2007 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя.

Проаналізувавши заявлені позовні вимоги у відношенні з положеннями чинного законодавства та дослідивши у сукупності всі обставини справи, на які посилались учасники судового розгляду, в обґрунтування своїх вимог, суд вважає, що обраний прокурором спосіб захисту відповідає статтям 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України, вимоги позову щодо стягнення основної суми заборгованості за договором № 335ст/07 від 09.08.2007 в сумі -368 347,00 грн знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню у повному обсязі в силу вищенаведених норм чинного законодавства та умов договору.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи те що спір виник внаслідок неправомірної поведінки відповідача, а прокурор звільнений від сплати судового збору у встановленому порядку, витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню у повному обсязі з відповідача в дохід державного бюджету, з урахуванням вимог статті 4 Закону України "Про судовий збір" і статті 49 Господарського процесуального кодексу України, в розмірі -7 366,94 грн (2 відсотки ціни позову).

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України, у засіданні суду оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про складення повного рішення 27.04.2012 року. .

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 4-2- 4-7, 22, 33, 34, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Севастопольстрой»(99011, м. Севастополь, пр. Нахімова, 11, ідентифікаційний код - 01271342) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ОКПО 23895637, р/р 31517932700001 в УДК м. Севастополя, МФО 824509, отримувач - місцевий бюджет, код платежу -50110001) заборгованість за договором № 335ст/07 від 09.08.2007 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя у розмірі -368 347,00 грн (триста шістдесят вісім тисяч триста сорок сім грн 00 коп).

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Севастопольстрой»(99011, м. Севастополь, пр. Нахімова, 11, ідентифікаційний код - 01271342) в дохід Державного бюджету міста Севастополя (ЄДРПОУ 38022717 ГУДКСУ у місті Севастополі МФО 824509, р/р 31210206700001, код бюджетної класифікації: 22030001, судовий збір, код 23013519 пункт 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір") 7 366,94 грн (сім тисяч триста шістдесят шість грн дев'яносто чотири коп) судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.Є. Кравченко

Рішення оформлено, відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано, 27.04.2012