Рішення № 23795944, 24.04.2012, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2012 р. Справа №18/506/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр-3000", м.Лубни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м.Гадяч

про стягнення 32 513,94 грн.

Суддя Киричук О.А.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, дов. від 09.04.12 р. №110

від відповідача: ОСОБА_2, дов. від 05.05.11 р.

Розглядається позовна заява про стягнення 32 513, 94 грн. заборгованості за договором поставки товару № 42/11, у тому числі 31 940, 70 грн. основного боргу за неоплачений товар, поставлений за видатковими накладними № 65 від 18.01.12р., № 70 від 19.01.12р., № 99 від 25.01.12 р., № 113 від 27.01.12 р., № 116 від 30.01.12 р., та 573, 24 грн. пені.

Позивач в обґрунтування позову вказує, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Відповідач в судове засідання 10.04.2012р. відзив на позов не надав, надав клопотання (вх. 4872д від 10.04.12 р.) про залучення документів до матеріалів справи, в тому числі платіжних доручень, які на думку відповідача свідчать про сплату частини заборгованості. Крім того, у клопотанні відповідач посилався на неточності в розрахунку пені.

В судове засідання 24.04.2012 р. позивач надав уточнений розрахунок суми боргу і пені та відомості про державну реєстрацію відповідача (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Відповідач в судове засідання 24.04.12 р. відзив на позов не надав повторно, подав клопотання (вих. № 99/03/9 від 24.04.2012 р.) про витребування у позивача доказів поставки товару за весь період дії договору № 42/11 від 01.09.2011 р.

Представник позивача в судовому засіданні проти клопотання відповідача заперечив, посилаючись на те, що заборгованість, про стягнення якої подано позов, виникла за видатковими накладними № 65 від 18.01.12р., № 70 від 19.01.12р., № 99 від 25.01.12 р., № 113 від 27.01.12 р., № 116 від 30.01.12 р., а всі інші поставки товару, які були здійснені в рамках договору № 42/11 від 01.09.2011 року, оплачені відповідачем згідно з вказаним призначення платежу з посиланням на рахунки-фактури, і тому вони не є предметом даного позову.

Клопотання відповідача про витребування доказів поставки товару за весь період дії договору № 42/11 від 01.09.2011 р. судом відхилено.

Керуючись ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:

01 вересня 2011 року ТОВ «Автотехцентр-3000»(надалі по тексту позивач, Постачальник) уклав Договір поставки товару № 42/11 (надалі по тексту договір) з ТОВ «Гадячсир»(надалі по тексту відповідач, Покупець).

Згідно п.1.1 договору Постачальник зобов'язався поставити і передати у власність товар, а Покупець зобов'язався прийняти та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах Договору.

В пункті 1.4. Договору Сторони домовились, що, якщо інше не обумовлено, то всі Товари, отримані Покупцем від Постачальника, вважаються отриманими на виконання цього Договору.

Пунктом 3.6. Договору передбачено, що оплата Товару Покупцем проводиться в національній валюті України на умовах відстрочки платежу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту поставки Товару.

Позивач зазначає, що на виконання договірних зобов'язань ним було здійснено ряд поставок, в тому числі за наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № 65 від 18.01.2012 року на загальну суму 3831,56 грн., відповідно до п.3.6. Договору строк оплати до 02.02.2012 р.

- видаткова накладна № 70 від 19.01.2012 року на загальну суму 4826,00 грн., відповідно до п.3.6. Договору строк оплати до 03.02.2012 р.

- видаткова накладна № 99 від 25.01.2012 року на загальну суму 9215,00 грн., відповідно до п.3.6. Договору строк оплати до 09.02.2012 р.

- видаткова накладна № 113 від 27.01.2012 року на загальну суму 9499,56 грн., відповідно до п.3.6. Договору строк оплати до 11.02.2012 р.

- видаткова накладна № 116 від 30.01.2012 року на загальну суму 4568,58 грн., відповідно до п.3.6. Договору строк оплати до 14.02.2012 р.

Як стверджує позивач, відповідач не оплатив вартість товару, отриманого за вищевказаними видатковими накладними, у зв'язку з чим заборгував позичу 31940,70 грн.

Позивачем була направлена відповідачу претензія вих. № 7 від 03.03.2012 року, проте згідно пояснень позивача, відповідач заборгованість не оплатив, відповіді на претензію не надав.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 526, 530 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Вимогами частини першої статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В ч.1. ст.614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч.2 ст.614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач доказів сплати вартості отриманого ним товару за видатковими накладними № 65 від 18.01.12р., № 70 від 19.01.12р., № 99 від 25.01.12 р., № 113 від 27.01.12 р., № 116 від 30.01.12 р. суду не надав, обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, не спростував.

Посилання відповідача у на те, що частина заявленої позивачем до стягнення заборгованості вже оплачена платіжними дорученнями №16998, №16999, №17003 від 28.02.2012 р. спростовуються наступним.

У графі "призначення платежу" названих відповідачем платіжних доручень конкретно визначається номер та дата рахунку, зокрема, платіжними дорученнями № 16998, № 16999, № 17003 від 28.02.2012 р. була здійснена оплата рахунків № 73 від 20.01.2012 р., № 44 від 13.01.2012 р. № 52 від 16.01.2012 р. (згідно з призначенням платежу). Дані рахунки виписані на оплату товару, поставленого по видаткових накладних № 47 від 13.01.2012 р., № 54 від 16.01.2012 р., № 75 від 20.01.2012р., які не зазначаються позивачем у позові та розрахунку заборгованості як підстава виникнення заборгованості.

За даних обставин, вимога позивача про стягнення 31 940,70 грн. основного боргу є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 610. ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 456 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язання сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати Товару Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день прострочки в оплаті.

Посилаючись на пункт 7.2 договору позивач у позовній заяві нарахував відповідачу 573,24 грн. пені.

В судове засідання 24.04.2012 р. позивач надав уточнений розрахунок суми пені, згідно якого розмір пені за несвоєчасну оплату становить 554,39 грн.

Вимоги позивача про стягнення 554,39 грн. пені є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, в іншій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати, згідно ст.49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 43,49, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир»(37300, Полтавська область, Гадяцький район, м. Гадяч, вул.Будька, 47, ідентифікаційний код: 33460268, р/р № 26008333758202 в АТ «УкрСиббанк», м. Харків, МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000»(37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. І.Франка, 1, ідентифікаційний код : 30568711, п/р № 26004179500001 в ПРУ КБ "Приватбанк", м. Полтава, МФО 331401) 31940,70 грн. боргу, 554,39 грн. пені, 1593,56 грн. витрат по сплаті судового збору.

3.В іншій частині - у позові відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ на його виконання.

Суддя Киричук О.А.