Постанова № 23788556, 25.04.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2012 року Справа № 2а/1270/2360/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Кравцової Н.В.,

при секретарі: Бражник В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000021710 від 10 січня 2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

22 березня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000021710 від 10 січня 2012 року.

Ухвалою суду від 10.04.2012 змінено наймневання відповідача з Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську на Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на підставі акту перевірки від 23.12.2011 № 03182/1710/НОМЕР_1 «Про результатаи позапланової невиїзної документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» за період з 01.01.2011 по 30.09.2011» було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000021710, яким встановлено порушення п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 483 873,91 грн. (за основним платежем - 433 733,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 50140,58 грн.).

Висновки акту ґрунтуються на завищенні позивачем податкового кредиту, у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної перевірки по ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» та встановлення нікчемності угод, укладених між позивачем та вказаними підприємствами.

Позивач вважає висновки акту безпідставними, такими, що не відповідають фактичним обставинам, а податкове повідомлення-рішення № 0000021710 від 10.01.2012 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000021710 від 10.01.2012.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надала пояснення, аналогічно викладеним у позовній заяві, просила задовольнити позов у повному обсязі, додатково зазначила, що посилання відповідача на те, що у позивача відсутні товаро-транспортні накладані на підтвердження господарських операцій з надання транспортно-експедиційних послуг є необґрунтованим, оскільки позивач не здійснював перевезення товару, а організовував лише доставку вантажу, а тому позивач не зобов'язаний був оформлювати товаро-транспортні накладні.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала пояснення, аналогічні викладеним у запереченні проти позову, просила відмовити у задоволенні позову повністю, наполягала на тому, що висновки акту є обґрунтованими, встановленими під час перевірки, а тому прийняте податкове повідомлення - рішення є законним. Крім того, позивачем не було підтверджено реальність здійснення господарських оперцій з ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» про що свідчить відсутність товаро-транспортних накладаних, у яких повинно бути зазначені позивач та його контрагенти, а не треті особи, з якими позивач не мев ніяких стосунків.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстровани виконавчим комітетом Луганської міської ради 12.04.2005, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Жовтиневому районі м. Луганська Луганської області ДПС та є платником податків (Т. 1 а.с. 9-12).

На підставі наказу від 12.12.11 № 2298 та згідно із ст.. 20, п.п 75.1.2 п. 75.1 статті 75, п.п 78.1.1 п. 78.1, 78.4 статт 78, п. 79.1, 79.2 статті 79, п. 82.2 статті 82 ПК України відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» за період з 01.01.2011 по 30.09.2011», за результатами якої складено акт № 03182/1710/НОМЕР_1 від 23.12.2011 (Т. 1 а.с. 15-39).

Висновками акту перевірки встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено позивачем податковий кредит з ПДВ по операції з придбання послуг на суму ПДВ 433733,33 грн., у тому числі за січень 2011 року - 42158,33 грн., за лютий 2011 - 18175,00 грн., за березень 2011 року - 37566,67 грн., за квітень 2011 року - 71725,00 грн., за травень 2011 року - 63550,00 грн., за червень 2011 року - 100863,83 грн., за липень 2011 року - 99694,50 грн..

Висновки акту невиїзної перевірки ґрунтуються на відсутності факту реального вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» у січні-липні 2011 року та завищення податкового кредиту, у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної перевірки по вказаним контрагентам.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10.01.2012 № 0000021710 про збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем - 433733,33., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 50140,58 грн. (Т. 1 а.с. 13).

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягають реальність господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» у січні-липні 2011 року, що є підставою для виникнення у позивача права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань за вказаний період.

Згідно п. 14.1.156 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно п. 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відпоавідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статтів 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповівдно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 статті 201 ПК України 201.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п 54.3.2 п. 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно абз. 1 п. 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Із системного аналізу вказаних норм закону вбачається, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, за наслідками перевірок або надати висновок про правомірність формування податкового кредиту, або визначити суму податкового зобов'язання із застосуванням штрафних санкцій.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було подано до ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську податкові декларації з податку на додану вартість за січень-липень 2011 року з реєстром отриманих та виданих податкових накладаних, якими визначено суму податкового кредиту (рядок № 17), до складу якої входить суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» у січні-липні 2011 року (Т. 1 а.с. 79-269, Т. 2 а.с. 1-38).

Згідно додатку № 5 до декларацій за січень-липень 2011 року позивачем у розділі ІІ «Податковий кредит» заначено операції з придбання товару (отримання послуг) з податком на додану вартість, які надають право на формування податкового кредиту, зокрема, по контрагентам за інд код. 36917523, 37288372, 37156804.

Як встановлено у судовому засіданні, контрагентами, які визначені у декларації за вказаними кодом за ЄДРПОУ є ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція».

Під час розгляду справи позивачем було надано суду первинні документи, які є документами первинного бухгалтерського обліку, та які підтверджують правомірність формування податкового кредиту по деклараціях за січень-липень 2011 року по контрагентам ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція».

1. Так, 01.04.2011 між позивачем (Замовник) та ПП «Інтенція» (Виконавець) було укладено договір № 01/04 про надання транспортно-експедиційних послуг (Т. 2 а.с. 39).

На підтвердження виконання договору між сторонами були укладені акти приймання виконаних робіт (наданих послуг) (Т. 2 а.с. 40,42,44,46,48,50,52,54,56,58,60,62,64,72,78,86,104,118,126).

На підтвердження факту отримання послуг від ПП «Інтенція» (Виконавець) позивачем отримано податкові накладані (Т. 2 а.с. 41,43,45,47,49,51,53,55,57,59,61,63,65,73,79,87,105,119,127).

На підтвердження фактичного надання позивачем послуг ПП «Інтенція» додані товаро-транспортні накладні ( Т. 2 а.с. 66-71, 74-77,80-85,88-103,106-117,120-125,128-132).

2. 04.07.2011 між ОСОБА_1 (Експедитор) та ТОВ «Дельфа Інг» (Перевізник) укладено договір № 040711 на перевезення груза автомобільним транспортом (Т. 2 а.с. 133).

На підтвердження факту отримання послуг по договору, позивачем було отримано податкову накладану від 08.07.2011 № 25 (Т. 1 а.с. 134), рахунок-фатуру № 119 від 08.07.2011, акт надання послуг від 08.07.2011 № 114 та товаро-транспортна накладана (Т. 2 а.с. 135-137).

3. 01.11.2010 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Оріал» (Виконавець) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 02/11-10 (Т. 2 а.с. 138).

На підтвердження виконання договору між сторонами були укладені акти приймання виконаних робіт (наданих послуг) (Т. 2 а.с. 139147,154,159,164,171,178,185,193,200,207,214,221,228).

На підтвердження факту отримання послуг від ТОВ «Оріал» (Виконавець) позивачем отримано податкові накладані (Т. 2 а.с. 141,148,155,160,165,172,179,186,194,201,208,215,222,229,230).

На підтвердження фактичного надання позивачем послуг ТОВ «Оріал» додані товаро-транспортні накладні ( Т. 2 а.с. 142-146,149-153,156-158,161-163,166-170,173-177,180-185,187-192,195-199,202-206,209-213,216-220,224-227,231-236).

Факт сплати позивачем податку на додану вартість у ціні отриманих прослуг від ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» підтверджено платіжними дорученнями ( Т.2 а.с. 237-268, Т. 3 а.с. 1-77). Проти повної сплати позивачем сум ПДВ по вказаним контрагентам представник відповідача не заперечував.

Також, суд зазначає, що не заперечувалося представником відповідача, що на момент здійснення відповідних господарських операцій контрагенти позивача ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» були зареєстровані платниками податку на додану вартість та мали відповідне свідоцтво платника ПДВ.

Таким чинм, на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція», останні були зареєстровані платниками ПДВ, а тому у позивача були законні підстави для віднесення сум до податкового кредиту по господарським відносинам у січні-липні 2011 року з зазначеними контрагентами.

Відповідно до п. 4 - п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010, передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Натомість, суд зазначає, що акт перевірки, який став підствою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення був складений без врахування усіх фактичних обставин, що потягло за собою необґрунтовані висновки та безпідставне рішення податкового органу.

Також суд зауважує, що податковий орган не враховує, що порядок формування податкового кредиту регламентований нормами Податкового кодексу України, згідно якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

У судовому засіданні відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за січень-липень 2011 року по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція».

Також суд не приймає і до уваги посилання відповідача про завищення позивачем податкового кредиту у січні-липні 2011 року по господарським операціям з ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» у зв'язку з неможливістю проведення зустрічних перевірок вказаних підприємств, оскільки норми Податкового кодексу України не передбачають дану підставу для зменшення податкового кредиту платнику податків (позивачу).

Таким чином, виходячи із системного аналізу норм Закону вбачається, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту здійснювати контроль та перевірку за дотриманням усіма постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника або через відсутність документального підтвердження сплати податку зазнавати певних негативних матеріальних наслідків у вигляді зменшення податкового кредиту за відповідний період у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару (робіт, послуг).

З урахуванням документів, які були надані позивачем під час судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що правові наслідки за вищенаведеними договорами настали, позивачем та його контрагентом виконані договорні обов'язки, податкові накладні оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту за січень-липень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція».

Щодо посилання відповідача на те, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» є нікчемними та не мають на меті реальних наслідків, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Також суд вважає і безпідставним твердження відповідача про те, що господарські операції, вчинені між позивачем та ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» не можливо підтвердити у зв'язку з відсутністю товаро-транспортних накладаних, у яких повинні бути зазначені позивач та його контрагенти з наступних підстав.

Згідно статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність.

Відповідно до ч.2 ст. 4 даного Закону експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Згідно з ч.З ст.8 Закону України "Про транспортао-експедиторську діяльність" експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс"; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші обєкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, повязані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших обєктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Враховуючи приписи зазначених норм закону, експедитори за вищевказаними договорами TOB «Оріал» , TOB «Інтенція», TOB «Дельфа Інг» організовували доставку вантажу, тобто здійснювали ряд дій, спрямованих на доставку вантажу за замовленням позивача за пунктом призначення, зокрема, планування, замовлення рухомого складу, оформлення необхідних документів.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.9 вказаного Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Уразі залучення експедитором до виконання його зобовязань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Згідно Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. N 363, які визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників, товарно-транспортна накладна виписується у чотирьох примірниках:

перший примірник залишається у вантажовідправника і є підставою для списування товарно-матеріальних цінностей. Другий, третій і четвертий примірники, завірені підписами і печатками (штампами) вантажовідправника, передають водію;

другий примірник водій здає вантажоодержувачу, він є підставою для оприбуткування товарно-матеріальних цінностей;

третій і четвертий примірники, завірені підписами і печатками (штампами) вантажоодержувача, водій передає перевізнику. Третій примірник, що є підставою для розрахунків за виконання транспортних послуг, перевізник надсилає замовнику автотранспорту для оплати за перевезення; четвертий примірник додається до подорожнього листа і є підставою для обліку транспортної роботи та нарахування заробітної плати водію.

Виписування додаткового екземпляру товаро- транспортної накладаної для особи, що надає транспортно-експедиційні послуги законодавством не передбачено.

Оскільки предметом договорів на транспортно-експедиційні послуги, укладених між позивачем та TOB «Оріал» , TOB «Інтенція», TOB «Дельфа Інг» є послуги по організації доставки вантажу, а не послуги з перевезення такого вантажу, тому позивачем вірно визначено у бухгалтерському обліку витрати саме на транспортно-експедиційне обслуговування, а не витрати на транспортування вантажу.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів; докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Аналізуючи викладені обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання у розмірі 433733,33 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 50140,58 грн., а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 17, 18, 71, 94, 158-163, 257 КАС України, Законом України «Про податок на додану вартість», Податковим кодексом України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000021710 від 10 січня 2012 року задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську №0000021710 від 10 січня 2012 року.

Стягнути на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у сумі 2146,00 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Повний текст постанови буде виготовлено та підписано 27 квітня 2012 року.

СуддяН.В. Кравцова