Постанова № 23787673, 18.04.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2012 р. Справа № 2a-362/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Панікара І.В.

при секретарі Богусевич А.С.

за участю сторін:

представника позивача: Шиманської Н.С.,

представника відповідача: Гавадзина М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімнафтосервіс"

до відповідача: Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

03.02.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімнафтосервіс" (надалі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області (надалі - відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000042330, № 0000052330 від 25.01.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за наслідками проведеної перевірки позивача, що викладені у висновках акту за № 32/2330/30769698 від 16.01.2012 року, відповідачем винесено зазначені вище податкові повідомлення-рішення. Вважає такі податкові повідомлення - рішення необґрунтованими та просить суд визнати їх протиправними та скасувати.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 року замінено відповідача - Державну податкову інспекцію в Тисменицькому районі Івано-Франківської області на її правонаступника - Тисменицьку міжрайонну державну податкову інспекцію Івано-Франківської області Державної податкової служби.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав викладених безпосередньо в адміністративному позові та заяві про уточнення позовних вимог. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з мотивів наведених ним у письмовому запереченні. Просив в задовольненні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні та витребувані докази, судом установлено наступне.

В період з 30.12.2012 року по 06.01.2012 року ДПІ в Тисменицькому районі проводила позапланову невиїзну перевірку ТзОВ "Хімнафтосервіс" з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТзОВ "Зодчій ЛТД" за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт за № 32/2330/30769698 від 16.01.2012 року, згідно висновків якого констатовано порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, п. 198.6 ст. 198, п.п 200.1, ст. 201 Податкового кодексу, внаслідок чого, встановлено заниження податку на додану вартість у вересні на суму 26430,00 грн. та зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в вересні 2011 року в сумі - 41466,00 грн.

За наслідками проведеної перевірки, що викладені у висновках вищевказаного Акту, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення за № 0000052330 від 25.01.2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 41466 грн., застосовано 20733 грн. штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення за № 0000042330 від 25.01.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем на суму 26430 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 13215 грн.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що передумовою для формування позивачем податкового кредиту слугували правовідносини, що склалися у нього з ТзОВ "Зодчій ЛТД" з приводу купівлі-продажу фрітюрного жиру, оксиетильового рослинного жиру, неоном АФ 9/10, ПЕГ -115 на основі договору купівлі-продажу № 24 від 02.09.2011 року. Згідно акту ДПІ в Голосіївському районі м. Києва № 3-23-40-37119637 від 21.12.2011 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТзОВ "Зодчій ЛТД" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за вересень 2011 року, ДПІ в Голосіївському районі м. Києва встановлено, що ТзОВ "Зодчій ЛТД" має ознаки "фіктивності", а саме: кількість працюючих - 1 особа, основні засоби - відсутні, місцезнаходження - не встановлено, проведено експортне дослідження документів експортом сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві 08.12.2011 року № 2068 в якому зазначено, що підпис від імені директора ТзОВ "Зодчій ЛТД" в представлених на дослідження документах (податкова декларація з ПДВ ТзОВ "Зодчій ЛТД") ймовірно виконані не директором, а іншою особою.

Водночас, відповідач вказує на наявність у сторін податкових накладних, платіжних доручень, що засвідчують сплату коштів, однак вважає, що вищевказані первинні документи не відповідають вимогам, які встановлені для первинного документа, а тому не є допустимими засобами доказування та не можуть доказувати ті обставини, які в цих документах зафіксовані. А отже, зазначені правочини відповідно до ч.1, 5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.218 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Свою позицію відповідач обгрунтовує посиланням на ряд документів, а саме: акт перевірки за № 32/2330/30769698 від 16.01.2012 року, акт перевірки від 21.12.2011 року № 3-23-40-37119637. При цьому зазначає, що позивачем відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з контрагентом - ТзОВ "Зодчій ЛТД" без мети настання реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Констатовано факт нікчемності правочинів укладених з контрагентом ТзОВ "Зодчій ЛТД". Відповідно до баз даних ДПС податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено укладення цивільно-правових відносин та проведення та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов"язання та податкового кредиту.

Вирішуючи наявний податковий спір по суті суд виходив із наступного.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення правовідносин є Податковий кодекс України (надалі - ПК України) .

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Згідно статті пункту 198.1. статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до вимог пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому ПК України визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Так, відповідно до п.198.4. ст.198 цього кодексу якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

А також, в силу положень статті 198.6. ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно пункту 198.2. статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1. статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Згідно пункту 201.10. статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу положень пункту 200.1. статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

В судовому засіданні досліджено наявність документів належним чином завірених, а саме:

- видаткові накладні № 24 від 02.09.2011 року на суму 407374,80 грн. (в тому числі ПДВ 67895,80 грн.), № 1 від 05.09.2011 року на суму 211489,99 грн. (в тому числі ПДВ 35248,33 грн.), № 2 від 05.09.2011 року на суму 110078,02 грн. (в тому числі ПДВ 18346,34 грн.), № 3 від 21.09.2011 року на суму 166499,99 грн. (в тому числі ПДВ 27750,00 грн.), № 4 від 29.09.2011 року на суму 133959,98 грн. (в тому числі ПДВ 22326,66 грн.).

- податкову накладну № 24 від 02.09.2011 року на суму 407374,80 грн. (в тому числі ПДВ 67895,80 грн.),

Рахунок-фактуру № 24 від 02.09.2011 року на суму 407374,80 грн. (в тому числі ПДВ 67895,80 грн.).

Із урахуванням встановленого в судовому засідання та системного аналізу вищезазначених норм права, суд вважає за необхідне зазначити, що укладені між позивачем та його контрагентом угоди виконані у повному обсязі, наявність умислу на укладання договору купівлі-продажу з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, а тому вказаний правочин не може розглядатися як нікчемний з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Окрім того, в постанові Пленуму ВСУ (п.18) від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" також зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Водночас позивачем не надано суду доказів наявності такого вироку щодо посадових осіб як позивача так і його контрагентів.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З урахуванням викладеного, на переконання суду, оскаржувані податкові повідомлення-рішення за № 0000042330 та за № 0000052330 від 25.01.2012 року не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова або службова особа.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000042330, № 0000052330 від 25.01.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України в користь ТзОВ "Хімнафтосервіс" сплачений ним судовий збір в розмірі 2146,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Панікар І.В.

Постанова складена в повному обсязі 23.04.2012 року.