Ухвала суду № 23784339, 24.04.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2012 р.Справа № 2-а-4799/11/1470

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Мавродієва М.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого -Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Милосердного М.М.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України )

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року по справі за адміністративним позовом Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2011 року Міське комунальне підприємство «Миколаївводоканал»звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві про скасування податкового повідомлення-рішення №0000163900 від 13.05.2011 року.

В обґрунтування позову зазначалося, що позивач мав законні підстави для включення суми ПДВ, сплаченої в ціні товару та підтвердженої виданою контрагентом позивача TOB «Септима-Юг»податковою накладною до складу податкового кредиту липня 2010 року, а висновок ДПІ у м.Херсоні зроблений за наслідками перевірки TOB «Септима-Юг»та відповідно висновок відповідача про відсутність у останнього наміру та необхідних умова для ведення господарської діяльності, внаслідок чого всі господарські операції TOB «Септима-Юг»з контрагентами мають ознаки нікчемності, не ґрунтується на приписах діючого законодавства.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року адміністративний позов Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал»задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000163900 від 13.05.2011р.

В апеляційній скарзі представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.04.2011 СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві проведено документальну невиїзну перевірку Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал»з питань правильності обчислення податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з TOB «Септима-Юг»за липень 2010 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт №506/39/31448144 від 26.04.2011р.

У висновку акту перевірки відповідачем вказано на порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за липень 2010 року на суму 550,0 грн.

У акті №506/39/31448144 від 26.04.2011 підтверджено, що між позивачем та TOB «Септима-Юг»укладено угоду з поставки двигуна ЗИЛ-131 (б/у) вартістю 3300,0 грн.; підтвердженням договору є рахунок-фактура №СФ-0000041 від 04.06.2010; платіжним дорученням №2842 від 20.07.2010 позивач перерахував TOB «Септима-Юг»3300,0 грн. (у т.ч. ЛДВ - 550,0 грн.); TOB «Септима-Юг»виписало позивачу податкову накладну №41 від 04.06.2010 на суму 3300,0 грн. (у т.ч. ПДВ - 550,0 грн.).

В акті перевірки відповідачем наведено зміст акту перевірки ДПІ у м.Херсоні №681/23-2/34457984 про результати невиїзної документальної перевірки TOB «Септима-Юг»щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за липень 2010 року, згідно якого TOB «Септима-Юг»включило до складу податкових зобов'язань суму ПДВ у розмірі 550,0 грн. по контрагенту МКП «Миколаївводоканал», але враховуючи, що підприємство ТОВ «Септима-Юг»не мало необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, не можливістю встановити походження товару, ДПІ у м.Херсоні зробила висновок про нікчемність всіх укладених між TOB «Септима-Юг»та його контрагентами угод.

Зазначені висновки були покладені відповідачем в основу акту перевірки №506/39/31448144 від 26.04.2011р., та стали підставою для висновку про здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Септима-Юг»без мети настання реальних наслідків, не доведення підприємством використання придбаного двигуна у своїй господарській діяльності та нікчемність, відповідно до ст.ст.203, 215, 216 ЦК України, укладеного між позивачем та TOB Септима-Юг»угоди з придбання двигуна.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000163900 від 13.05.2011р., яким позивачу нараховане грошове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 550,0 грн. та штрафні санкції у сумі 137,5 грн.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що відповідач не довів належними засобами доказування правомірність прийняття ним податкового повідомлення-рішення №0000163900 від 13.05.2011р..

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», а саме.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальника (TOB «Септима-Юг») товару (двигуна), на яку платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

В свою чергу, отримані позивачем документи (податкова накладна, рахунок-фактура, платіжне доручення, прибуткова накладна, накладна на внутрішнє переміщення), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товару своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкову накладну, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, як вбачається з апеляційної скарги та акту перевірки, за результатами перевірки контрагента позивача TOB «Септима-Юг», податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з вказаним підприємством в порушення ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору між позивачем та TOB «Септима-Юг», оскільки позиція СДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: