Ухвала суду № 23782426, 17.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2012 р.Справа № 2а-9695/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Зливко І.М.

представника позивача - Стець М.Л.

представника відповідача - Воловельської Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2011р. по справі № 2а-9695/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Енергія"

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповдальністю "ТК Енергія" (далі -ТОВ "ТК Енергія") до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Основ'янська МДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення було задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Основ'янської МДПІ №0000842330 від 14.07.2011 року.

Не погодившись з даною постановою суду, Основ'янською МДПІ подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ "ТК Енергія" було встановлено порушення вимог діючого законодавства, які виявились в тому, що підприємством було включено до складу податкового кредиту ПДВ суми по податковим накладним, які були виписані контрагентами підприємствами в попередніх звітних періодах. Апелянт вважає, що оскільки позивач не скористався правом на збільшення податкового кредиту з ПДВ на підставі скарги на постачальників, які несвоєчасно надали податкові накладні, то позивачем було неправомірно завищено податковий кредит.

Також під час проведеної перевірки було встановлено неправомірне включення до складу податкового кредиту за господарськими операціями за правочинами укладеними із контрагентами - ПП "Градко", ПП "Мегалот", ПП "Вівальді"та ТОВ "Біо -Енергія", оскільки факт нікчемності даних правочинів було встановлено при перевірці контрагентів іншими органами податкової служби.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем повністю підтверджено факт взаємовідносин із контрагентами -ПП "Градко", ПП "Мегалот", ПП "Вівальді"та ТОВ "Біо -Енергія". Податковим органом під час розгляду справи не було надано жодного доказу того, що операції позивачем не проводились. Позивачем же було правомірно віднесено суми ПДВ до податкового кредиту по даним господарським операціям.

Стосовно включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладених отриманих саме у той податковий період, в який були отримані дані податкові накладні суд першої інстанції виходив з правомірності їх віднесення до складу податкового кредиту періоду в який вони були отримані.

Колегія суддів з даним висновком суду погоджується виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС -України), суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що співробітниками Основ'янської МДПІ у період з 24.04.2011 р. по 26.05.2011 року проведено планову виїзну перевірку ТОВ "ТК "Енергія"з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено Акт №2081/233/32565073 від 26.05.2011 року.

На підставі вище зазначеного акту Основ'янською МДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення №0000842330 від 14.07.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 581 362,50 грн. (в т.ч. основний платіж - 465 090,00 грн., штрафні санкції - 116 272,50 грн.).

Фактичними підставами для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу про порушення ТОВ «ТК Енергія» п.п 7.2.6, 7.4.5 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість» N 168/97-ВР ( чинного на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №168/97-ВР) , а саме включення до податкового кредиту з ПДВ березня - травня 2008 р. податкових накладні, що датовані січнем - лютим 2008 р. за відсутності факту подання платником податків письмових скарг на контрагентів та формування податкового кредиту з ПДВ в межах укладених з ПП «Градко», ПП «Мегалот», ПП «Вівальді», ТОВ «Біо-енергія» правочинів, які є нікчемними.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України N 168/97-ВР, які виявились в тому, що платником податків було неправомірно, за відсутності факту подання платником податків письмових скарг на контрагентів, включено до складу податкового кредиту з ПДВ березня - травня 2008р. податкові накладні, які були датовані січнем-лютим 2008р., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв*язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, а згідно п.п. 7.4.5 вказаної статті не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними та митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) і банківським документом, яким засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби, суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Керуючись п. 7.5 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, згідно вимоги п.п. 7.5.1 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, дата здійснення першої із подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що посвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положеннями пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вищевказаного Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувана, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, щоб включити спірну суму до податкового кредиту, достатньо отримати від контрагента ( поставщика товарів, виконавця робіт, послуг) належним чином оформлені податкові накладні.

Отже з моменту отримання податкової накладної, ТОВ «ТК Енергія» правомірно віднесло спірні суми до податкового кредиту.

Крім того контролюючим органом, як під час проведеної перевірки, так і під час розгляду справи не було доведено фактів подвійного віднесення податкових накладних, датованих січнем-лютим 2008 року, до складу податкового кредиту з ПДВ, фактів неналежного оформлення перелічених податкових накладних, фактів включення перелічених податкових накладних на збільшення податкового кредиту з ПДВ в іншому звітному податковому періоді, ніж період отримання таких податкових накладних.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджено формування позивачем податкового кредиту виключно на підставі податкових накладних, які були отримані із запізненням, що в свою чергу не було спростовано відповідачем, то колегія суддів дійшла до висновку неправомірність висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України N 168/97-ВР.

Доводи апеляційної скарги стосовно відсутності письмових скарг ТОВ "ТК "Енергія" на контрагентів колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Закон України №168/97-ВР передбачає право платника податку на подання такої скарги, а не обов*язку.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 і п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України N 168/97-ВР, в частині формування податкового кредиту з ПДВ в межах укладених з ПП "Градко", ПП "Мегалотт", ПП "Вівальді", ТОВ "Біоенергія" правочинів, які є нікчемними, колегія суддів зазначає наступне.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов8язані з рухом активів, зміною зобов*язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту відображеному в укладених платником податку договорах.

На підтвердження реальності вчинених господарських операцій між ТОВ «ТК-Енергія» та ПП "Градко", ПП "Мегалотт", ПП "Вівальді", ТОВ "Біоенергія" позивачем надані господарські договори, акти приймання-передачі виконаних робіт, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення.

Доказів того, що вказані в отриманих від контрагентів -ПП "Градко", ПП "Мегалот", ПП "Вівальді" та ТОВ "Біо -Енергія" податкових та видаткових накладних товар (роботи, послуги) не використовувалися позивачем у власній господарській діяльності ні акти перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Доводи апеляційної скарги, щодо порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України та як наслідок нікчемності укладених із контрагентами угод, на підставі інформації отриманої від Дніпропетровської МДПІ (щодо перевірки ТОВ "Біо Енергія"), ДПІ у Жовтневому районі м.Харкова (щодо перевірки ПП "Вівальді"), Кіровоградської ОДПІ (щодо перевірки ПП "Градко") та ДПІ у Приморському районі м.Одеси (щодо перевірки ПП "Мегалотт"), колегія суддів вважає такими , що зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими під час судового розгляду доказами.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договори між ТОВ «ТК-Енергія» і ПП "Градко", ПП "Мегалотт", ПП "Вівальді", ТОВ "Біоенергія" недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, а також немає інших відомостей, які б свідчили про необгрунтоване завищення позивачем в цьому випадку податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи зміст акту спірної перевірки, колегія суддів наголошує, що ці документи не містять жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 ЦК України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій), як ознаки нікчемного правочину.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, то колегія суддів прийшла до висновку, що вище зазначені правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України. А отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП "Градко", ПП "Мегалотт", ПП "Вівальді", ТОВ "Біоенергія" і правомірність віднесення позивачем сум ПДП до податкового кредиту.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами ПП "Градко", ПП "Мегалотт", ПП "Вівальді", ТОВ "Біоенергія" і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість сум витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийняті не на підставі законодавства.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ за господарськими операціями з ПП "Градко", ПП "Мегалотт", ПП "Вівальді", ТОВ "Біоенергія" до податкового кредиту , через нікчемність укладених угод, колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року по справі № 2а-9695/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Любчич Л.В.Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Спаскін О.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 23.04.2012 р.