Постанова № 23778433, 26.04.2012, Заводський районний суд міста Луганська (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Луганська)

Справа № 2а-117/12

П О С Т А Н О В А

І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И

«02»лютого 2012 року Ленінський районний суд м. Луганська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

при секретарі: Хрістюк О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання протиправних дій і відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок прийняття органом державної влади України нормативно-правового акту визнаного незаконним та про визнання бездіяльності Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська щодо місячного підвищення до пенсії, як дитині війни, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання протиправних дій і відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок прийняття органом державної влади України нормативно-правового акту визнаного незаконним та про визнання бездіяльності Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська щодо місячного підвищення до пенсії, як дитині війни.

В обґрунтування позову зазначила, що на виконання рішення Конституційного Суду України № 19 рп/2010 від 09 вересня 2010 року та на використання права на використання в Україні ефективного правового захисту подає до повноважного і компетентного суду даний адміністративний позов, відповідно до норми ч. 2 ст. 21 КАС України, яка до речі зазначена і у рішенні Конституційного Суду України № 19 рп/2010 від 09 вересня 2010 року позивачці гарантовано - далі прямо цитує норму ч. 2 ст. 21 ЦПК України: «Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства». Таким чином, на думку позивачки, в адміністративному позові можуть зазначатися вимоги про відшкодування шкоди. Відповідно до правил ст. 72 КАС України, обставини встановлені судовим рішенням не потребують доказуванню, в цьому сенсі, привела рішення КСУ, якими визнано такими, що не відповідають вимогам Конституції внесені зміни до чинних законів України, а норми ст. 92 Конституції України зазначають, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, правовий режим власності. Відповідно до норми ст. 8 Конституції позивачці гарантовано звертатися до суду на підставі норм Конституції України, що вона і робить. Зокрема, норма ст. З Конституції зобов'язує державу відповідати перед людиною за свою діяльність, норма ст. 152 Конституції України встановлює, що порядок відшкодування шкоди встановлюється законом, тому посилалася на такий закон - ст.1175 ЦК України, яка встановлює підстави і порядок відшкодування шкоди заподіяної внаслідок прийняття нормативно-правового акту визнаного незаконним. Як посилалася позивачка, норма ст. 268 ЦК України не поширює позовну давність на «на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право»(п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України). Посилалася й на те, що відповідно до норми ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» і Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод»(далі - Конвенція) і практика Європейського Суду -і прав людини і джерелом права, які застосовують суди. Так, у справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Пенсії та соціальні виплати відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини є власністю в розумінні ст.1 Першого Протоколу Конвенції таким чином в контексті п. 4 ч. 1 ст. 268 1(К України не поширюється позовна давність на відшкодування шкоди при перерахуванні і призначені та виплати пенсій і соціальних виплат внаслідок якщо таке нарахування або виплата здійснювалася на підставі нормативно-правового акту визнаного незаконним. Як обізнана сторона позивача і у практиці (прецедентах Європейського Суду з прав людини), які визнають пенсії і соціальні виплати як власністю, яка підлягає захисту відповідно до ст.1 Першого Протоколу Конвенції, а також як обізнана сторона позивача і у нормі ч. 6 ст. 9 КАС України: «Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. Отже, як посилається позивачка, Конвенція окликана забезпечувати ситуацію, за якої і саме національне законодавство відповідатиме основним вимогам «закону», це передбачає наявність справедливої і належної процедури, за якої кожний конкретний захід має призначатися й виконуватися відповідним органом і не може бути свавільним (справа Вінгерверн проти Нидердандів АЗЗ /1979/). Також мають існувати процедурні гарантії від зловживання державою своїми повноваженнями. Принцип правової визначеності повинен бути встановлений національними судами в контекстів прав гарантованих і фізичним і юридичним особам ст.1 Першого Протоколу Конвенції. Запитання, які, на думку позивачки слід постави: як випливає зі вказаного, щоб вирішити, чи відбулося порушення права на власність, передбаченого ст. 1 Першого протоколу, слід поставити такі запитання: 1) Чи йдеться про право на власність або майно, як визначено змістом ст. І? 2) Чи мало місце втручання в це право на власність? 3) За яким із трьох положень ст. 1 слід розглядати таке втручання? 4) Чи переслідує це втручання легітимну мету в суспільних або загальних інтересах? 5) Чи є таке втручання пропорційним? Тобто чи забезпечується при цьому справедливий баланс між вимогами щодо загальних інтересів суспільства і вимогами щодо захисту основних прав особи? 6) Чи відповідає таке втручання принципу правової визначеності, або законності?" Якщо втручання у право на власність мало місце, то воно не буде несумісним з положеннями ст. 1 Першого протоколу, якщо відповідь на будь-яке з четвертого по шосте запитання буде «ні». Позивачка посилалася на те, що Конституційний Суд України визнав втручання законодавчого органу таким, що не відповідає принципу законності, а завданням Конституційного Суду України відповідно до норми ст.2 Закону України «Про Конституційний Суд України» є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. З урахуванням вищезазначеного на використання свободи наданню суду своїх переконань (ст. 129 Конституції України, ст.6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основних свобод») позивачка зазначила суду свої тверді переконання, що: на вимоги її адміністративного позову не поширюється позовна давність, в разі виникнення у суді сумніву щодо застосування норм законів є пряме не обмежене право суду загальної юрисдикції звернутися до Конституційного Суду України, ч. 5 ст. 99 КАС України входить у правовий конфлікт з іншими нормами права і прецедентами Європейського Суду з прав людини і ст.1 Першого Протоколу Конвенції і як мінімум за таких умов провадження у справі зупиняється і справа направляється до Конституційного Суду України у порядку визначеним ст. 83 ЗаконуУкраїни «Про Конституційний Суд України». Щодо обставин, якими позивачка обґрунтовувала позов, остання посилалася на те, що на підставі ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України, ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України звертається до суду за захистом порушених прав, відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року з наступними змінами і доповненнями, вона є особою, що належить до соціальної категорії громадян «Діти війни»та згідно ст. 6 цього Закону з 01 січня 2006 року Пенсійний фонд України повинен був нараховувати та виплачувати позивачці щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, але це підвищення їй спочатку не виплачувалося, а потім стало виплачуватися, але у значно меншому розмірі, тому вона звернулася до Відповідача із проханням здійснити перерахунок раніше неправомірно нарахованою і частково виплаченого їй, як дитині війни, щомісячного підвищення до пенсії за віком та виплатити не нараховане та недоплачене щомісячне підвищення до пенсії, починаючи ч 01 січня 2006 року і по цей час. Відповідач на звернення позивачки, посилаючись на Закони України про Державний бюджет України на 2006, 2007 та 2008 роки, якими була неодноразово зупинена, а потім змінена редакція ст. 6 Закону України «Про соціальну допомогу дітям війни», відмовив в задоволенні прохань, викладених в її заяви. Зокрема, на 2006 рік дію ст. 6 було зупинено згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»№ 3235 - IV від 20.12.2005 р., а потім дію цієї статті було відновлено у зв'язку з виключенням п. 17 ст. 77 Закону України № 3235 IV згідно із Законом України № 3367-ІУ від 19.01.2006 р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а на 2007 рік дію ст. 6 було зупинено згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-У від 19.12.2006 р., з урахуванням ст. 111 цього Закону, а потім це зупинення дії ст. 6 на 2007 рік, передбачене п. 12 ст. 71 Закону України № 489від 19.12.2006 р., було визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 6 - рп /2007 від 09.07.2007 р. і вже після цього текст ст. 6 було змінено в редакції Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»№ 107 - VI від 28.12.2007 р., внаслідок чого її перша частина стала такою: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни»,але таку зміну редакції ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10 - рп /2008 від 22.05.2008 р., тому вона не повинна діяти, тобто бути чинною. Позивачка посилалася на те, що відповідач порушив її конституційні права та інтереси, порушив принцип верховенства права та вимоги рішень Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06 липня 1999 року (справа щодо права на пільги), № 5-рп/2002 від 20 березня 2002 року (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій). № 7-рп/2004 від 17 березня 2004 року (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), № 20-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (справа про зупинення дії обмеження пільг, компенсацій і гарантій), № б-рп/2007 від 09 липня 2007 року (справа про соціальні гарантії громадян), № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) та враховуючи мотиви та висновки, що містяться в вищезазначених Рішеннях Конституційного Суду України, можна впевнено і беззаперечно стверджувати, що всі ті зміни, які відбувались стосовно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є неконституційними і незаконними, бо такими їх визнав Конституційний Суд України. Крім того, посилалася на те, що відповідно до ч. 2 ст. З Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, згідно ст. ст. 19, 22 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи, зобов'язані діяти лише на підставах, передбачених Конституцією і Законами України та при прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод «... права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними»(ст. 21 Конституції), «їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не може бути звужений»(ст. 22 Конституції), окрім того, в рішенні Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визначено наступне: «У Рішенні від 14 грудня 2000 року № 15-ри/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що «рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади, обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України ...». (Абзац перший п. 5.3. мотивувальної частини Рішення), таким чином, на думку позивачки, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дії чи скасовував й їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина». (Абзац третій п. 5.4 мотивувальної частини Рішення). В резолютивній частині цього Рішення Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення окремих статей Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», якими була змінена редакція, а разом з нею - і зміст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Враховуючи вищезазначене, позивачка посилається на те, що можна зробити беззаперечний висновок про те, що до цього часу залишається чинною початкова (перша) редакція ст. 6 цього Закону, в якій йдеться про право дітей війни отримувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії, тому вона має повне, законне, беззаперечне конституційне право на отримання безстроково, тобто довічно, від відповідача до своєї пенсії щомісячної доплати в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, та ця доплата відповідачем за рішенням суду повинна бути перерахована та сплачена їй з 01 січня 2006 року і по цей час, а в подальшому таке ж щомісячне підвищення до своєї пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Таким чином, зважаючи на вищевикладене не нарахування та невиплата щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі, визначеним цим законом, є противоправною, протизаконною і такою, що суперечить Конституції України та вищевказаним Рішенням Конституційного Суду України. Окрім викладеного посилалася на те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має становити 30 % мінімальної пенсії за віком, а мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність і цей прожитковий мінімум визначається на кожний рік законами «Про Державний бюджет України», а її законні права та інтереси були обмежені шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативне - правових актів, у тому числі законів України та про грубе порушення цих прав, як дитини війни, позивачці стало відомо тільки після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації. Позивачка посилається на те, що мала повну довіру до держави України, проте, дізнавшись про порушення своїх законних прав з боку відповідача щодо неналежного нарахування і виплати щомісячного підвищення пенсії, яке продовжується і до цього часу, звернулася до відповідача, при цьому права, що порушені по довготривалому правопорушенню повинні поновлюватись з моменту, коли виникло таке порушення. Обґрунтовуючи заявлені у позові вимоги позивачка посилалася на те, що для звернення до суду з метою забезпечення належного захисту своїх прав на підставі ст. 16 КАС України вона була вимушена користуватися платними послугами юристів та на цей час нею сплачено філії ТОВ «Надія»у м. Луганську 300 (триста) гривень 00 коп. за надання консультативне - правових послуг, у тому числі інформування та консультування, складання та подання адміністративного позову з необхідними додатками до суду, що підтверджується відповідним рахунком, квитанціями та актом, які додаються до цього позову. Зокрема, на підтвердження доводів про те, що філія ТОВ «Надія»у м- Луганську (код ЄДРПОУ 37676254, м. Луганськ) має право здійснювати надання юридичних послуг у галузі права до позову додала копію довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видана філії ТОВ «Надія»у м. Луганську, в якій одним з основних видів діяльності вказана адвокатська діяльність. Генеральним директором ТОВ «Надія»є ОСОБА_2, яка має диплом про юридичну освіту та має право на зайняття адвокатською діяльністю (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2306/10). Щодо строків позовної давності позивачка зазначила, що відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України законодавцем щодо застосування шестимісячного строку внесено застереження такого змісту: «....якщо не встановлено інше», «інше»передбачено ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»: «Нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії, суми пенсії, неодержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком», а відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»зазначається, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком і нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Щодо призначення довічно щомісячної надбавки до пенсії виходячи із розміру 30 % від мінімальної пенсії за віком, позивачка посилалася на те, що згідно ч.2 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлює, що пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер мас право на виплату пенсії відповідно до закону, а отже вважає що має повне право на призначення пенсії в подальшому. З урахуванням викладеного позивачка заявила клопотання, в кому просила суд для забезпечення її прав і законних інтересів з урахуванням рішень Європейського Суду з прав людини (у тому числі і пілотних рішень відповідно до Протоколу №14 Конвенції) вийти за межі заявлених нею вимог у порядку визначеному у ч. 2 ст. 11 КАС України, застосувати практику Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої пенсії і соціальні виплати визнано власністю у розумінні ст.1 Першого Протоколу Конвенції, та застосувати норму п. 5 ст.268 ЦК України та не поширювати позовну давність на заявлені позовні вимоги щодо відшкодування шкоди завданої прийняттям нормативно-правових актів визнаних незаконними заявлені у порядку ст.21 КАС України та ст. 152 Конституції України і ст. 1175 ЦК України, в разі потреби та з метою сприяння позивачці у використанні її права на використання нею у судовій системі України ефективного правового захисту та з метою не перебирання судами загальної юрисдикції на себе функцій Конституційного Суду України, звернутися встановленим порядком до Конституційного Суду України, визнати протиправними дії Відповідача відносно нарахування та здійснення перерахування раніше призначеного щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни.

Враховуючи викладене, позивачка просила суд зобов'язати Відповідача перерахувати та сплатити їй в повному обсязі, як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії виходячи із розміру 30 % від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 року по дату винесення рішення у справі з урахуванням проведених виплат, зобов'язати Відповідача усунути порушення, а саме призначити довічно їй щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і виплачувати надбавку щомісячно в подальшому починаючи з 01.11.2011 року до того часу поки дана норма Закону буде чинною, не відкладати розгляд справи у разі неприбуття відповідачів, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також у разі її відсутності на судовому засіданні, як позивача, - просила розглядати справу у її відсутність на підставі наявних у справі матеріалів, стягнути з Відповідача на її користь згідно ст.90, 94 КАС України, кошти, затрачені нею на правову допомогу в розмірі 300,00 (триста) грн., не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення - надіслати на її адресу вище вказане рішення та зобов'язати відповідача утриматись від самостійного відходу від встановленого судом порядку нарахування пенсії.

Позивачка в судове засідання не зявилася, про явку в судове засідання була повідомлена належним чином, звертаючись до суду із позовом, просила суд розглянути справу у її відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, надавши письмове заперечення проти позову, де зазначив, що бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська допущено не було, всі передбачені підвищення позивачу проведені вчасно і в повному обсязі, як особі, що має статус дитини війни. На законодавчому рівні, суперечливість ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і Законів України «Про державний бюджет України на 2006 рік», «Про державний бюджет України на 2007 рік», «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», не приведені до виконання, тому вважають позов не обґрунтованим і в позові повинно бути відмовлено. Просив розглянути справу у його відсутність.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Позивачка народилася 31 серпня 1941 року та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська і має статус дитини війни, в звязку з чим має право на підвищення до пенсії.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За вимогами статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до ухвали судді Ленінського районного суду м. Луганська від 12 січня 2012 року позовні вимоги про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за період з 01 січня 2006 року по 16 квітня 2011 року залишено без розгляду.

Що стосується позовних вимог у частині покладення на відповідача зобовязання перерахувати та виплатити позивачу у повному обсязі, як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії, виходячи із розмір 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 17 березня 2011 року по дату винесення рішення у справі, а також покладення на відповідача обовязку здійснювати позивачу нарахування починаючи з 01 листопада 2011 року, поки положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»буде чинним, суд дійшов наступного висновку.

Позивачка звернулася до суду із даним позовом 17 жовтня 2011 року.

Зі змісту позовних вимог та з урахуванням ухвали судді Ленінського районного суду м. Луганська від 12 січня 2012 року, якою позовні вимоги про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за період з 01 січня 2006 року по 16 квітня 2011 року залишено без розгляду, предметом судового розгляду є вимоги позивача щодо визнання бездіяльності відповідача неправомірною та покладення на останнього обовязку нарахувати та виплатити позивачу як дитині війни недоплачене щомісячне підвищення до пенсії за період з 16 квітня 2011 року поки положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»буде чинним.

Згідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV від 18 листопада 2004 року, що набрав чинності 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Статтями 71, 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», була зупинена, в Розділі ІІ пункті 41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», була змінена.

Згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішеннями Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року у справі №6рп-2007 і від 22 травня 2008 року у справі 10-рп/2008, зазначені зміни були визнані неконституційними та зазначено, що Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з обєктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони. Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у звязку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у звязку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх не конституційність.

Крім того, у 2009 і 2010 роках ніякі зміни в ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не вносилось.

Законом України від 14 червня 2011 року № 3491-6 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»доповнені прикінцеві положення пункту 4 певним змістом, яким серед іншого установлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Зазначені норми набрали чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 червня 2011 року, оскільки опублікуванні в газеті «Голос України» за 18 червня 2011 року №110 (5110). Крім того, на виконання зазначених змін, Кабінетом Міністрів України 06 липня 2011 року прийнята Постанова № 745 Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, якою визначений розмір виплати для соціальної категорії «дітей війни»; вказана постанова набрала чинності 23 липня 2011 року.

Таким чином, з урахуванням Постанови КМ України №745, до 23 липня 2011 року, необхідно застосовувати положення статі 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

На підставі вищезазначеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивачки щодо визнання бездіяльності неправомірною та покладення на відповідача нараховувати та виплачувати позивачу як дитині війни недоплачену державну соціальну допомогу за період з 17 квітня 2011 року по 23 липня 2011 року, з урахуванням фактично виплачених сум, оскільки відповідач Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська не перерахувало та не виплатило позивачу щомісячне підвищення до пенсії. Тому суд вважає можливим визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії як дитині війни. Крім того, суд вважає за необхідне зобовязати відповідача Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська нарахувати і виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період часу з 17 квітня 2011 року по 23 липня 2011 року, з вирахуванням сум отриманих позивачем за цей період.

У задоволенні решти позовних вимог щодо визнання бездіяльності неправомірною та покладення на відповідача нараховувати та виплачувати позивачці як дитині війни недоплачену державну соціальну допомогу, за період з 24 липня 2011 року доки положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»буде чинним, слід відмовити, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Предметом спору у даній справі є дії відповідача щодо неправомірності призначення підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у відповідності до ст.ст. 71, 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», була зупинена, в Розділі ІІ пункті 41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими були внесені зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Як було вказано вище, на виконання Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-6 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», Кабінетом Міністрів України 06 липня 2011 року була прийнята Постанова № 745 Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, якою визначений розмір виплати для соціальної категорії «дітей війни», та яка застосовується при обрахунку відповідного підвищення у період після 24 липня 2011 року.

Дії відповідача щодо призначення розміру щомісячної соціальної допомоги з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України № 745 Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, яку слід застосовувати при розрахунку відповідних виплат у період після 24 липня 2011 року, предметом спору у даній справі не були. Захисту підлягають лише порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, а задоволення вимог на майбутнє є безпідставним і суд не може розглядати питання про призначення виплат у період після 24 липня 2011 року.

Щодо клопотання позивачки про вихід за межі заявлених позивачем вимог у порядку, визначеному ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України; застосувати практику Європейського Суду з прав людини відповідно до якої пенсії і соціальні виплати визнано власністю у розумінні ст. 1 Першого Протоколу Конвенції та застосувати норму п. 5 ст. 268 ЦК України та не поширювати позовну давність на заявлені позовні вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої прийняттям нормативно-правових актів визнаних незаконними заявлені у порядку ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, та ст. 152 Конституції України і ст. 1175 ЦК України; в разі потреби та з метою сприяння позивачеві у використанні його права на використання ним у судовій системі України ефективного правового захисту та з метою не перебирання судами загальної юрисдикції на себе функцій Конституційного Суду України звернутися встановленим порядком до Конституційного Суду України; визнати дії відповідача такими, що були здійснені відповідачем без урахування вимог ст. 152 Конституції України, ст.1175 ЦК України, ст. 268 ЦК України відносно нарахування та здійснення перерахування раніше призначеного щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни; не відкладати розгляд справи у разі неприбуття відповідачів, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також у разі відсутності на судовому засіданні, як позивача, розглядати справу без останнього на підставі наявних у справі матеріалів; не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення направити вказане рішення на адресу позивача; зобов'язати відповідача утриматись від самостійного відходу від встановленого судом порядку нарахування пенсії, то вони не підлягають задоволенню, оскільки є неналежним способом захисту.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на правову допомогу у розмірі 300,00 грн., то у задоволенні вимог в цій частині слід відмовити, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Як вбачається із матеріалів справи, таку допомогу позивачу надавало ТОВ «Надія», тобто, юридична особа, а тому підстав для застосування положень ч. 1 ст. 90 КАС України не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 19, 21, 22, 46 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», ст.. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум", ст.ст. 2, 10, 11, 21, 71, 72, 87, 90, 94, 99, 102, 105, 158-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання протиправних дій і відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок прийняття органом державної влади України нормативно-правового акту визнаного незаконним та про визнання бездіяльності Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська щодо місячного підвищення до пенсії, як дитині війни, - задовольнити частково.

Зобовязати Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська здійснити перерахунок та виплатити підвищення до пенсії ОСОБА_1 згідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, за період часу з 17 квітня 2011 року по 23 липня 2011 року, з вирахуванням фактично виплачених сум, отриманих ОСОБА_1 у цей період.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд м. Луганська протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Головуючий-суддя: _________ Е.В. Женеску