Рішення № 23771468, 26.03.2012, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 2-583/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2012 р. смт.Веселинове

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Орленко Л.О.

при секретарі Тарєлкіній Н.М.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Веселинове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Полтавське хлібоприймальне підприємство про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

23 листопада 2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства Полтавське хлібоприймальне підприємство про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В позовній заяві позивач зазначив, що він працював у Веселинівській дільниці Приватного акціонерного товариства Полтавське хлібоприймальне підприємство слюсарем - ремонтником 2 розряду з 12 липня 2005 року, а потім з 26 лютого 2010 року був переведений на посаду апаратника оброблення зерна 4 розряду.З 24 жовтня 2011 року по 02 листопада 2011 року він перебував на амбулаторному лікуванні в Веселинівській центральній районній лікарні.03 листопада 2011 року вийшов на роботу, щоб приступити до виконання своїх обовязків, але йому адміністрацією підприємства було повідомлено, що його звільнено з роботи, при цьому підставу звільнення з роботи не пояснено. Пізніше він отримав копію наказу про звільнення та трудову книжку, в яких було зазначено, що він звільнений з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпПУ. Вважає, що він звільнений з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки він не виявляв бажання припинити дію трудового договору та не подавав 26.10.2011 р. заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Тому просить поновити його на раніше займаній посаді апаратника оброблення зерна 4 розряду з 26 жовтня 2011 року, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2011 року по день винесення рішення про поновлення на роботі, відшкодувати моральну шкоду в сумі 2000 грн., а також понесені судові витрати.В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги повністю, суду пояснив, що заяву про звільнення з роботи за власним бажанням 26 жовтня 2011 р. він не писав та не подавав адміністрації підприємства, оскільки хворів та знаходився на лікуванні у Веселинівській районній лікарні і на роботу в період з 26.10.2011 р. по 02.11.2011р. не виходив в звязку з хворобою. Тому звільнений був за ст.38 КЗпПУ неправомірно, так як власного бажання залишити займану посаду не було. Просить позов задовольнити в повному обємі.

31.01.2012 р. позивач відмовився від частини позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу унаслідок їх задоволення відповідачем та просив закрити провадження за цими позовними вимогами, позов в частині відшкодування моральної шкоди просив розглянути по суті та стягнути з відповідача 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Ухвалою суду від 31 січня 2012 року відмова позивача від частини позовних вимог прийнята, в звязку з чим закрито провадження у справі щодо розгляду позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

03.02.2012 р. позивач збільшив розмір позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди з 2000 грн. до 3000 грн. та просив суд стягнути з відповідача на його користь 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати: 94,10 грн. судового збору та 700 грн. витрат на правову допомогу.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні вказав на те, що позов є обґрунтованим, оскільки позивач ОСОБА_1 був звільнений з роботи з грубим порушенням норм законодавства про працю, так як позивач заяву про звільнення з роботи за власним бажанням не подавав, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на звільнення за власним бажанням. Просить задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обємі.Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнав частково, при цьому суду пояснив, що дійсно 26.10.2011 року наказом директора Приватного акціонерного товариства «Полтавське хлібоприймальне підприємство»№ 466-к позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади апаратника зерна 4 розряду за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпПУ відповідно до поданої ним заяви 26.10.2011 року. Відповідач визнав частково позов ОСОБА_1, а саме: позовні вимоги про поновлення на роботі позивача та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки погоджується з доводами позивача, що його звільнення з роботи відбулося з порушенням норм трудового законодавства, так як ОСОБА_1 був звільнений з роботи в період тимчасової непрацездатності.З метою поновлення прав позивача наказом директора Приватного акціонерного товариства «Полтавське хлібоприймальне підприємство» № 600-к від 20 грудня 2011 року було скасовано наказ № 466-к від 26.10.2011 року про звільнення з роботи позивача ОСОБА_1 та його було поновлено на посаді апаратника оброблення зерна 4 розряду з 26 жовтня 2011 р., а також йому було виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 26.10.2011р. по 20.12.2011 р. в розмірі 2614,21 грн.31.01.2012 р. представник відповідача висловив думку про наявність підстав для закриття провадження щодо позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу унаслідок їх задоволення відповідачем на підставі заяви позивача про відмову щодо частини цих позовних вимог. В задоволенні позовної вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 грн. представник відповідача просив відмовити повністю, оскільки позивач не надав обґрунтування та жодного доказу наявності моральної шкоди.

Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, вивчивши матеріали справи, в межах заявлених вимог та наданих доказів вважає, що позов про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 12.07.2005 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу слюсарем - ремонтником ІІ розряду в ЗАТ Веселинівське зерноприймальне підприємство, 26.02.2010 року був переведений на посаду апаратника по обробленню зерна 4 розряду. 17.12.2010 року у звязку з припиненням ЗАТ Веселинівське ЗПП шляхом реорганізації через перетворення у ТОВ Веселинівське ЗПП на основі Протоколу № 11 від 02.09.2010 року Загальних зборів акціонерів ЗАТ «Веселинівське ЗПП»та Протоколу б/н від 16.12.2010 р. Установчих зборів ТОВ Веселинівське ЗПП було перейменовано у Приватне акціонерне товариство Полтавське хлібоприймальне підприємство.

Позивач ОСОБА_1 з 24 жовтня 2011 року по 02 листопада 2011 року перебував на амбулаторному лікуванні в Веселинівській центральній районній лікарні, що підтверджується листком непрацездатності серії АВИ № 914530 від 24 жовтня 2011 року. (а.с.7)

26 жовтня 2011 року позивача ОСОБА_4 було звільнено з роботи з посади апаратника оброблення зерна 4 розряду за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 26 жовтня 2011 року, що підтверджується наказом по особовому складу № 466-к від 26.10.2011 року (а.с.49).

Згідно з наказом по особовому складу № 600-к від 20 грудня 2011 року Про поновлення на роботі раніше звільненого працівника Веселинівської дільниці директором цього підприємства було скасовано наказ по особовому складу № 466-к від 26 жовтня 2011 року Про звільнення працівника Веселинівської дільниці, поновлено ОСОБА_1 на посаді апаратника оброблення зерна 4 розряду з 26 жовтня 2011 року та наказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.10.2011 року по 20.12.2011 року. (а.с. 51)

Відповідно до платіжного доручення № 37 від 04.01.2012 р. позивачу були перераховані кошти в сумі 2614,21 грн., які, як вказав позивач, він отримав. (а.с.90).31 січня 2012 року ухвалою Веселинівського районного суду було закрито провадження у справі щодо позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в звязку з відмовою позивача від цих позовних вимог унаслідок задоволення їх відповідачем.

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У тому разі, коли подання працівником заяви про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлено неможливістю продовжувати роботу (з поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Таким чином, за змістом цієї статті, для припинення трудового договору за власним бажанням необхідне волевиявлення працівника, яке має бути чітким, добровільним і вираженим у письмовій формі.

Проте, як установлено в судовому засідання позивач заяву про звільнення за власним бажанням з роботи 26 жовтня 2011 р. не писав та не подавав до адміністрації підприємства, оскільки звільнятися із роботи не бажав.

Як пояснив позивач текст заяви про звільнення від 26.10.2011 р. він не писав, а також цю заяву не підписував.

Із досліджених в судовому засіданні матеріалів перевірки службового розслідування щодо встановлення місця знаходження заяви про звільнення ОСОБА_1 від 26.10.2011 р. вбачається, що текст заяви про звільнення від імені позивача написала секретар Веселинівської дільниці ПРАТ «Полтавське хлібоприймальне підприємство»ОСОБА_5 (а.с.83-84).

Доводи позивача про те, що він не писав та не подавав адміністрації підприємства заяву про звільнення за власним бажанням 26 жовтня 2011 р., оскільки хворів та не виходив в цей день на роботу, підтверджуються листком непрацездатності серії АВИ № 914530, відповідно до якого ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні у Веселинівській центральній районній лікарні в період з 24.10.2011 р. по 02.11.2011 р.

Відповідно до наказу про звільнення позивача з роботи за власним бажанням № 466-к від 26.10.2011 р. ОСОБА_1 був ознайомлений з даним наказом лише 8 листопада 2011 р. Будь-яких даних про те, що позивач знаходився 26.10.2011 р. на роботі та відмовився підписати даний наказ відповідач не надав.

З метою зясування обставин написання заяви від 26.10.2011 р. про звільнення за власним бажанням від імені ОСОБА_1 судом було витребувано від відповідача оригінал цієї заяви, однак відповідач не надав суду оригінал заяви, пославшись на те, що оригінал заяви втрачено та на підтвердження цього надав акт проведення службового розслідування щодо встановлення знаходження заяви ОСОБА_1 про звільнення від 26.10.2011р.(а.с.83).

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Виходячи з вимог цієї статті, відповідач суду не надавав доказів того, що заяву про звільнення за власним бажанням з роботи 26 жовтня 2011 р. написав та подав адміністрації підприємства позивач, натомість позивач підтвердив своє твердження, що він 26.10.2011 р. не знаходився на роботі та не писав заяву про звільнення за власним бажанням в звязку з хворобою та перебуванням на лікуванні у Веселинівській районній лікарні, що підтверджується листом непрацездатності серії АВИ № 914530.

Таким чином, досліджені в судовому засіданні обставини вказують на те, що позивач ОСОБА_6 кін І.М. заяву про звільнення за власним бажанням 26 жовтня 2011р. не подавав, оскільки такого бажання не мав, що свідчить про відсутність його волевиявлення на звільнення саме за власним бажанням.

За таких обставин суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_7 з підстав, передбачених ст.38 КЗпП України, є незаконним, оскільки відбулося з грубим порушенням норм трудового законодавства за відсутності волевиявлення позивача бути звільненим за власним бажанням.

Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), що призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В судовому засіданні позивач пояснив, що внаслідок незаконного звільнення його з роботи відповідач заподіяв йому моральну шкоду, яка проявилася в моральних стражданнях через позбавлення його засобів до існування, втрати можливості через відсутність заробітної плати утримувати свою сім`ю. В рік його звільнення у нього померла дружина, він залишився проживати з сином, якому Веселинівський районний центр зайнятості на той період ще не представив роботу, він отримував пенсію за вислугу років, розмір якої недостатній для проживання, а тому незаконне позбавлення його роботи та заробітку ускладнило його матеріальне становище. Завдану незаконними діями відповідача моральну шкоду він оцінює в 3000 грн., яку просить стягнути на його користь з відповідача.

Врахувавши доводи позивача, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1200 грн. на відшкодування моральної шкоди, виходячи з того, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося незаконно, з грубим порушенням норм трудового законодавства, що призвело до моральних страждань позивача через втрату роботи і засобів для утримання себе та членів своєї сім`ї.

Згідно зі ст.ст. 88,89 ЦПК України, Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»№ 4191 І від 20.12.2011 р. з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати: 94,10 грн. судового збору та 700,00 грн. витрат на правову допомогу, розмір яких підтверджується доданими до справи квитанціями.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 11-1, 58, 59, 60, 88, 89, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Полтавське хлібоприймальне підприємство про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Полтавське хлібоприймальне підприємство, юридична адреса: поштовий індекс:36009, м. Полтава, вул. Рибчанська, 31, р/р 26004000068261 в ПАТ Укрсоцбанк, МФО 300023, ЄДРПОУ 05581898, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 1200,00 (одну тисячу двісті) гривень на відшкодування моральної шкоди, 94 (девяносто чотири) гривні 10 (десять) копійок судового збору та 700,00 (сімсот) гривень витрат на правову допомогу.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Веселинівський районний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області ОСОБА_8