Рішення № 23743065, 25.04.2012, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 1620/562/2012

Номер провадження 2/1620/270/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 квітня 2012 року

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі : головуючого -судді Чернюк В.Д.,

при секретарі Міщанін Т.М.,

з участю адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" про стягнення коштів за договорами банківського вкладу,-

в с т а н о в и в :

В лютому 2012 року позивачка звернулася в суд з цим позовом до Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" (надалі ПАТ„Райффайзен Банк Аваль"), посилаючись на порушення її прав відповідачем / а.с. 2 -6 /.

Під час розгляду справи по суті позивачка ОСОБА_2, так само, як і її представник -адвокат ОСОБА_1, що діяв на підставі відповідних повноважень / а.с. 14, 25, 26 /, заявлений позов підтримали, просили задовольнити його, пояснивши, що протягом листопада 2007 року -березня 2008 року між банком -відповідачем, в особі начальника його Миргородського відділення ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_2 були укладені договори на вклад Універсальний, за якими позивачка передала банку готівкою, в тому числі і на поповнення вкладу гривни в сумах 100000 гр., 150000 гр. та 25000 гр. строком відповідно на 6 та 12 місяців з відсотковими ставками по вкладам 25 % річних. На підтвердження отримання та зарахування коштів позивачці було видано відповідні прибуткові касові ордери. З пояснень сторони позивача вбачається, що звернення ОСОБА_2 до керівництва і дирекції відповідача про повернення суми вкладів і прострочених відсотків, після закінчення строку дії договорів, не було задоволено.

Представник відповідача ОСОБА_6, яка діяла на підставі відповідної довіреності / а.с. 28 /, заявлений позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні. По суті заявлених вимог пояснила, що договори, на які посилається сторона позивача, між банком та ОСОБА_2 фактично не укладалися, не зареєстровані і не обліковуються в установі банку. Договір банківського вкладу має укладатися в письмовій формі і така форма вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено видачею документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно -правовими актами у сфері банківської діяльності чи банківськими правилами. Таких документів стороною позивача суду не надано, а надані не відповідають Інструкції про касові операції в банках України. Представник Банку ОСОБА_5 не мала повноважень на здійснення касових операцій. Належна пролонгація договору банківського вкладу від 22 листопада 2007 року фактично не відбулася, бо суперечить змісту його пункту 6.2, а вимоги щодо стягнення суми індексації грошового боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції суперечать судовій практиці. Крім того, до позовних вимог ОСОБА_2 слід застосувати позовну давність, на чому цей представник наполягав. З цих підстав заявлені вимоги є безпідставними.

Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_5, будучи повідомленою про день та час розгляду справи за останню відомою адресою місця її проживання в порядку визначеному ч. 8 ст. 76 ЦПК України фактично відмовилася одержати судову повістку, після повідомлення органів поштового зв'язку/ а.с. 16, 19, 20, 62 /, в судове засідання не прибула, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі та проаналізувавши їх в сукупності, суд приходить до висновку про те, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення з наступних обгрунтувань.

Судом встановлено, що протягом листопада 2007 року -березня 2008 року між позивачкою ОСОБА_2 та ВАТ „Райффайзен Банк Аваль" було укладено два договори, за умовами яких позивачка передала представнику банку -відповідача терміном на 6 та 12 місяців готівкою кошти в гривнах з виплатою 25 % річних / а.с. 7, 9 /.

Факт передачі позивачкою коштів у гривнях відповідачу на виконання умов вищезгаданих договорів підтверджується прибутковими касовим ордерами / а.с. 8, 10 /.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 631 ч. 2 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення. Статтею 638 ч. 1 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу ( депозиту ) одна сторона ( банк ), що прийняла від другої сторони ( вкладника ) або для неї грошову суму ( вклад ), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку встановлених договором.

Статтею 1059 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Суд вважає, що договори від 22 листопада 2007 року та 29 березня 2008 року, копії яких надано стороною позивача на підтвердження заявлених вимог, відповідають вимогам згаданих норм, оскільки мають просту письмову форму й містять усі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а саме: суму вкладу, розмір відсотків за користування вкладом, порядок їх нарахування, термін дії договору.

Пункт 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції про касові операції у банках України передбачає, що після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція, або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Надані позивачкою копії прибуткових касових ордерів / а.с. 8, 10 /, відповідають вказаним вимогам Інструкції, а отже ці ордери є документами, які підтверджують внесення грошових сум до банку, тобто письмова форма договорів банківського вкладу є додержаною.

Одночасно з цим ці договори на вклад Універсальний були підписані від імені банку повноважною особою ОСОБА_5, оскільки таке повноваження начальника Миргородського відділення Полтавської обласної дирекції ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" як укладення депозитних договорів від імені банку, передбачено довіреністю, виданою їй 27.12.2006 року. На час укладення цих договорів остання працювала на посаді начальника Миргородського відділення, відповідно до наказу і згідно своєї посадової інструкції мала забезпечувати якісне обслуговування клієнтів, залучала та обслуговувала багатих, заможних клієнтів, забезпечувала контроль за організацією касової роботи у відділенні, за збереженням готівки, проведення касових операцій.

Частиною 4 ст. 95 ЦК України встановлено, що керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно ст. 237 ч. 1 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Статтею 239 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

При таких обставинах суд вважає додержаною письмову форму договорів банківського вкладу.

Одночасно з цим суд не може прийняти до уваги посилання представника банку -відповідача на невідповідність змісту прибуткових касових ордерів вимогам Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління національного банку України від 14 серпня 2003 року №337, оскільки положення вказаної Інструкції встановлюють порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями та відділеннями касових операцій і не встановлюють будь -яких обов'язкових правил поведінки для клієнтів банку. У правовідносинах позивачки ОСОБА_2 з банком касову операцію проводила працівник банку, а не сама позивачка, а тому остання і не може бути відповідальною за порушення працівниками банку положень згаданої Інструкції та інших внутрішніх банківських нормативних документів. Видані банком ОСОБА_2 прибуткові касові ордери мають підпис посадової особи, достовірність та повноваження якої засвідчені печаткою банку. Отже, ці ордери є документами бухгалтерського обліку, складені представником банку і за їх відповідність вимогам нормативних актів несуть відповідальність саме працівники банку, а не вкладник -позивачка.

Одночасно з цим відповідно до пункту 6.4 укладених депозитних договорів банк -відповідач брав на себе зобов'язання нести відповідальність за дії службовця, уповноваженого приймати вклади від фізичних осіб ( в даному випадку ОСОБА_5), як за свої власні.

Та обставина, що Постановами Правління ВАТ „Райффайзен Банк Аваль" №П-79/2 від 27.06.2008 року та АППБ „Аваль" №П-78/8 від 03.11.2004 року встановлені порядок, форми типи і види депозитних договорів не має правового значення, тому, що відповідно до ст. 57 Конституції України, кожному громадянину гарантується право знати свої права та обов'язки, а тому закони та інші нормативно -правові акти, які визначають права та обов'язки громадян, повинні бути доведені до відому населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є недійсними. Вказані нормативно -правові акти офіційно не опубліковані і в Єдиний державний реєстр нормативних актів не включені.

Суд не може прийняти до уваги посилання представника банку -відповідача на те, що кошти від позивачки за зазначеними договорами до каси банку не надходили і рахунки по згаданим депозитним договорам не відкривалися, оскільки ці обставини не спростовують факту передачі позивачкою коштів відповідальному працівнику банку, тим більше, що проведення по касі отриманих коштів та відкриття рахунків не могло залежати від волі вкладника. Крім цього, за умовами згаданих договорів (п.2.2), вказані рахунки зобов'язувався відкрити банк, а у виданих вкладнику валютних і касовому ордерах банком було зазначено номер рахунків, які відповідали змісту договорів.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено -ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися відповідно умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 3.2.3. Договорів вкладник має право по закінченню строку договору отримувати всі належні йому суми коштів за договором готівкою.

Стаття 1060 ЦК України встановлює що, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умови договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Згідно з положеннями ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається.

Виходячи із аналізу вищенаведеного законодавства, враховуючи факти, встановлені судом, ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" зобов'язаний повернути позивачці, внесені останньою суми вкладів по договорам, а відмова від такого повернення є неправомірною. Тому суд вважає, що вимога позивачки про стягнення суми вкладів ґрунтується на законі, а отже підлягає до задоволення.

Одночасно з цим суд не погоджується з твердженнями, які містяться в позовній заяві, відносно того, що договір від 22 листопада 2007 року було пролонговано, про що свідчить примітка на тексті цього договору, оскільки цей напис вчинено без дотримання процедури укладення нових договорів ( письмової форми ),суперечить умовам пункту 6.2 згаданого договору, а отже не можуть бути взяті до уваги.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення із відповідача відсотків за користування кредитом суд виходить із наступного.

З письмових доказів, наданих ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" вбачається, що на дату укладення спірних договорів на вклади у ВАТ „Райффайзен Банк Аваль" діяли максимальні розміри процентних ставок у гривнях станом на 2007 рік 11 % річних, станом на 2008 рік - 13,75 % річних / а.с. 41, 42 /. Це ж підтверджено і представником відповідача при розгляді справи судом.

Даних про те, що начальник Миргородського відділення АТ „Райффайзен Банк Аваль" ОСОБА_5 мала повноваження укладати договори по депозитним вкладам з більш високими відсотками судом не встановлено і таких доказів стороною позивача суду не надано.

Зважаючи на наведене, суд вважає, що при визначенні відсоткової ставки по спірним депозитним вкладам у гривнях слід виходити з розміру відповідно 11 та 13,75 % річних, а не 25 % річних, як це зазначено в договорах, оскільки стягнення більших відсотків, ніж офіційно встановив Банк, не відповідатиме положенням ст. ст. 5, 44 Закону України „Про банки і банківську діяльність".

Виходячи із меж позовних вимог про стягнення на користь позивачки річних відсотків по вкладах в гривнях за двома договорами та, беручи до уваги положення пункту 2.4.2 укладених Договорів, суд вважає, що відсотки за користування грошовими коштами вкладника мають нараховуватися протягом дії строкового вкладу, а тому із ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_2, необхідно стягнути заборговані відсотки по вкладах у гривнях в загальній сумі 22662, 50 гривень : ( 100000 х 11% : 100% = 11000 гр. -за 6 місяців) + ( 150000 х 11% : 100% = 16500 гр. - за 6 місяців. За 3 місяці з 20.02.2008 року по 22.05.2008 року проценти становлять: 16500 : 6 = 2750 гр. х 3 місяці = 8250 гр.) + ( 25000 х 13,65% : 100% = 3412,5 гр. ).

При цьому суд виходить з положень п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК України, за яким позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку про видачу вкладу. Таким чином, доводи представника відповідача про перебіг терміну позовної давності за укладеними договорами не заслуговує на увагу, оскільки позовна давність на вимогу про повернення вкладу не застосовується.

При вирішенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення пені у розмірі 0.05 % від неповернутих сум вкладів за кожен день затримки відповідно до п. 4.1 укладених договорів суд виходить із положень ст. 258 ЦК України про спеціальну позовну давність відносно стягнення пені в один рік. Тому ці вимоги підлягають до часткового задоволення із стягненням пені за 365 днів прострочення за двома договорами, що відповідно становить 50187,5 гривень (( 100000 гр. + 150000 гр. + 25000 гр. ) х 0,05 : 100% = 137,5 х 365 ).

Крім того, відповідно до ст. 625 ч. 2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем відмовлено в поверненні вкладів позивачці, суд, виходячи із меж заявлених нею позовних вимог та положень вищезгаданої норми ЦК України вважає необхідним задовольнити ці вимоги частково. При їх задоволенні в частині стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, суд приймає до уваги та керується саме положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не положеннями Закону України „Про індексацію грошових доходів населення", які різняться за своєю правовою природою та предметом індексації, яким в даному випадку є борг за конкретними договорами, а не доходи позивачки.

При розрахунку боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 22.05.2009 року по 15.02.2012 року цей індекс становив 120,2 %, а за період з 29.03.2008 року по 15.02.2012 року -122,9% і ці розрахунки, наведені позивачкою в позові є обґрунтованими.

Відповідно сума боргу з урахуванням індексу інфляції за двома договорами по внесеним сумам вкладів відповідно становитиме: по договору за 22 листопада 2007 року ( 250000 гр. х 120,2% : 100% ) -250000 гр. = 50500 гривень та по договору за 29 березня 2008 року (25000 гр. х 122,9% : 100% ) -25000 гр. = 5725 гривень, а разом 56625 гривень.

3% річних від простроченої суми за двома договорами становитимуть:

за період з 22.05.2009 року по 15.02.2012 року сплинуло 999 днів.

( 250000 гр. х 3% : 100 %) : 365 х 999 = 20527, 40 гривень.

за період з 29.03.2009 року по 15.02.2012 року сплинуло 1031 днів.

( 25000 гр. х 3% : 100% ) : 365 х 1031 = 2018, 50 гривень.

Понесені позивачкою ОСОБА_2 судові витрати по оплаті судового збору, які документально підтверджені / а.с. 1 /, підлягають до часткового відшкодування за рахунок відповідача згідно до положень ст. 88 ч. 1 ЦПК України, за якою, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При розгляді справи стороною позивачки заявлено та підтримано позовні вимоги в національній валюті України на загальну суму 556596,96 гривень. Проте, до задоволення ці вимоги підлягають в загальній сумі 427020,90 гривень. Отже, позовні вимоги щодо відшкодування понесених судових витрат підлягають до задоволення на 76,71% від задоволених вимог, що в загальній сумі становить ( 3219 гр. х 76,71 % : 100 % ) 2469,29 гривень.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 62, 64, 88, 208, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 95, 203, 232, 237, 239, 244, 258, 526, 536, 549 ч. 3, 625, 626, 631, 1058, 1059, 1060, 1061, 1074 ЦК України, пунктами 1.1, 2.1, 2.4.1, 2.4.2, 2.5, 3.1.1, 3.2.1, 3.2.2., 3.2.3, 3.3.2, 4.2, 6.2, 6.4 Договорів на вклад Універсальний № 20/02 -02/29 від 22 листопада 2007 року, № 20/02 -02/77 від 29 березня 2008 року, пунктом 8 глави 2 розділу III Інструкції про касові операції у банках України, ст. 17 Загальної декларації прав людини, ст. ст. 41, 57, 99 Конституції України, суд ,-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" ( юридична адреса 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909, МФО 300001 ) на користь ОСОБА_2 в рахунок повернення депозитного вкладу по Договорам на вклад Універсальний № 20/02 -02/29 від 22 листопада 2007 року і № 20/02 -02/77 від 29 березня 2008 року 275000 гривень, в рахунок відсотків по вкладами за цими Договорами 22662,50 гривень, в рахунок пені за цими Договорами 50187,50 гривень, в рахунок боргу з урахуванням індексу інфляції 56625 гривень, в рахунок 3% річних від простроченої суми за двома договорами 22545,90 гривень всього, стягнувши за даними договорами 427020 ( чотириста двадцять сім тисяч двадцять ) гривень 90 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування судових витрат по оплаті судового збору 2469 ( дві тисячі чотириста шістдесят дев'ять ) гривень 29 копійок.

Всього стягнути з відповідача на користь позивачки 429490 гривень 19 копійок.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення судового рішення -протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В. Д. Чернюк