Рішення № 23743045, 03.04.2012, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 1620/755/2012

Номер провадження 2/1620/345/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 квітня 2012 року

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Сидоренко Ю.В.

при секретарі -Кійченко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миргороді справу за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Миргородводоканал» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

2 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду з вказаним позовом. В позовній заяві посилався на те, що з 17 квітня 1989 року працював у відповідача на посаді електромонтера по обслуговуванню електрообладнання а з 06.05.2009р. -на посаді сторожа водозабору № 1. Згідно наказу № 12 від 2 лютого 2012 року його було звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників, на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Своє звільнення з роботи вважав таким, що проведено без законних на те підстав з порушенням переважного права на залишення на роботі, тому що серед чотирьох сторожів, які на момент його звільнення працювали на водозаборі № 1, він має найбільший стаж роботи, як в цілому, так і на підприємстві, а також він один має середню спеціальну освіту та закінчив Харківський технікум механізації сільського господарства. Крім того, в його родині немає інших працівників із самостійним заробітком, так як він проживає з дружиною, яка є пенсіонером за віком. Внаслідок незаконного звільнення він втратив заробіток через вимушений прогул, діями відповідача йому було завдано також моральної шкоди внаслідок порушення її прав, яка полягає у моральних стражданнях з приводу втрати нормальних життєвих зв'язків та необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя в зв'язку з втратою постійного заробітку. На цих підставах позивач просив: визнати незаконним наказ ОКВПВКГ «Миргородводоканал»від 2 лютого 2012 року № 12 в частині звільнення сторожа водозабору № 1 ОСОБА_1, поновити його на посаді сторожа водозабору № 1 ОКВПВКГ «Миргородводоканал», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 1000 грн. моральної шкоди.

Під час судового розгляду справи позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 (а.с.49, 50) позовні вимоги підтримали повністю з мотивів, викладених у позовній заяві, просили їх задовольнити. При цьому представник вважав, що відповідачем не надано належних доказів того, що інші особи, які працювали на посадах сторожів водозабору № 1, мали переважне перед позивачем право на залишення на роботі, а також того, що на день звільнення позивача у відповідача не було вакантних посад, які можна було б запропонувати позивачеві.

Представник відповідача ОСОБА_3, що діє на підставі довіреності (а.с. 48) в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити. По суті позову пояснив, що позивач згідно наказу № 50 від 06.05.2009р. був переведений на посаду сторожа водозабору № 1 на підставі висновків медико-соціальних (експертних) комісій про умови і характер праці інвалідів МОЗ України, так як йому була протипоказана праця, потребуюча біконцентрації зору, на станках, на висоті, водієм. Згідно наказу № 12 від 02.02.2012 року позивача було звільнено з посади сторожа водозабору № 1 в зв'язку із скороченням чисельності працівників. На цей момент на водозаборі № 1 існувало ще 3 посади сторожа, на яких працювали: ОСОБА_4, який має на утриманні двох дітей, ОСОБА_5, у якого на утриманні перебуває дружина -інвалід по зору, ОСОБА_6, у якого в сім'ї немає інших працівників з самостійним заробітком. Позивач отримує пенсію по інвалідності, його дружина отримує пенсію за віком, таким чином вони захищені державою, тому при скороченні чисельності працівників було враховано переважне право на залишення на роботі вищевказаних працівників. Щодо наявності у позивача середньої спеціальної освіти повідомив, що згідно кваліфікаційних вимог сторожу достатньо мати базову або неповну базову освіту. При звільненні позивача виявилося неможливим запропонувати йому іншу посаду, оскільки на час звільнення на підприємстві були вакантні лише посади водіїв та тракториста, які позивачу згідно висновків МСЕК протипоказані. Вважав, що відповідачем дотримані вимоги КЗпП України при звільненні позивача, тому його вимоги є безпідставними.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності з ч.ч.1, 2 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що позивач 17.04.1989 року був прийнятий на посаду електромонтера з обслуговування електроустаткування 5 розряду управління водоканалу, яке в квітні 2004 року було перейменоване у Обласне комунальне виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства «Миргородводоканал». З 08.05.2009 року позивач переведений на посаду сторожа водозабору № 1. Вказане підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.5-8).

Згідно наказу № 12 від 2 лютого 2012 року позивач був звільнений з займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності працівників п.1 ст.40 КЗпП України з 02.02.2012 року (а.с.10).

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18, від 25 травня 1998 року № 15) розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

На підставі вивчення доказів по справі: штатного розкладу (а.с.29-33), робочих інструкцій водіїв 1-го та 2-го класу і тракториста (а.с.34-38), довідки ОКВПВКГ «Миргородводоканал»(а.с.28), довідок офтальмологічної МСЕК (а.с.46, 47) суд приходить до висновку, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності працівників і відповідач не мав можливості перевести позивача з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві. Але при цьому не було враховане переважне право позивача на залишення на роботі, передбачене ст. 42 КЗпП України, згідно якої при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам, переліченим в частині другій цієї статті. Оскільки згідно Класифікатора професій ДК 003:2010, який чинний з 01.11.2010 року, професія сторожа відноситься до найпростіших, для виконання професійних завдань якої досить базової загальної середньої освіти або початкової загальної освіти та мінімальної професійної підготовки на виробництві чи інструктажу, що закріплено і у робочій інструкції сторожа, затвердженій директором ОКВПВКГ «Миргородводоканал (а.с.42), суд вважає, що наявність у позивача середньої спеціальної освіти не впливає на його кваліфікацію, тобто, за визначенням згаданого класифікатора, здатність виконувати завдання та обов'язки відповідної роботи. Інші дані щодо кваліфікації осіб, які працюють на посаді сторожів ОКВПВКГ «Миргородводоканал», а також об'єктивні критерії, які б дозволили оцінити продуктивність праці сторожів, у матеріалах справи відсутні, тому суд вважає, що при визначенні наявності переважного права на залишення на роботі слід виходити з переліку, наведеного у ч.2 ст. 42 КЗпП України.

Згідно п.п. 2, 3 ч.2 ст. 42 КЗпП України перевага в залишенні на роботі надається особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком, та працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Як вбачається з копії трудової книжки позивача та копій особових карток сторожів водозабору № 1 ОКВПВКГ «Миргородводоканал»(а.с.39-41), позивач працює на вказаному підприємстві з 1989 року, тобто має найбільший серед сторожів безперервний стаж роботи. Крім того, в його сім'ї немає інших працівників з самостійним заробітком, що підтверджується довідкою про склад сім'ї позивача (а.с.55), копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с.54), копією трудової книжки дружини позивача -ОСОБА_7 (а.с. 51) і копією її пенсійного посвідчення (а.с.52). В той же час відповідачем не надано належних доказів того, що інші сторожі водозабору № 1 входять до переліку, наведеного в ч. 2 ст.42 КЗпП України, оскільки, як вбачається з їх особових карток, до складу сім'ї ОСОБА_5, крім дружини, входять повнолітні син і дочка (а.с.39), щодо яких немає даних про те, що вони не мають самостійного заробітку, докази того, що повнолітня дочка ОСОБА_8 -ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.40), перебуває на його утриманні також відсутні. П. 2 частини другої ст. 42 КЗпП визнає переважне право на залишення на роботі за особами, у сім'ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком. Оскільки мова йде про сім'ї, перевага не повинна визнаватися за особами, які проживають одиноко, без сім'ї, як ОСОБА_6 (а.с.41).

Таким чином, наказ про звільнення позивача був виданий без урахування переважного права позивача на залишення на роботі, передбаченого п.п. 2, 3 ч.2 ст. 42 КЗпП України, отже в цій частині є незаконним і підлягає скасуванню.

Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, отже вимога позивача про поновлення на посаді сторожа водозабору № 1 ОКВПВКГ «Миргородводоканал»підлягає задоволенню.

У відповідності з ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно роз'яснень, що містяться у п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348). Згідно довідки відповідача виплати позивачу за два останні місяці перед звільненням (грудень 2011р., січень 2012 р.) склали 5386,16 грн. (а.с.11). Кількість робочих днів у цих місяцях -43, отже середньоденний заробіток позивача складає 125,26 грн. У відповідності з п.8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів які мають бути оплачені за середнім заробітком. Кількість робочих днів з дня звільнення до дня ухвалення цього рішення -41, отже за весь час вимушеного прогулу середній заробіток позивача склав: 125,26 грн. ? 41 р.д. = 5135,66 грн. Враховуючи те, що відповідачем не надано доказів того, що в цей період позивачу проводились які-небудь виплати, клопотань про витребування цих доказів судом ним також не заявлялось, з урахуванням положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України позовна вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню в повній сумі.

Оскільки у зв'язку з незаконним звільненням та втратою заробітку позивач змушений був докладати додаткові зусилля для організації свого життя, не міг належним чином оплачувати витрати на своє утримання та утримання своєї сім'ї, в зв'язку з чим переносив моральні страждання, відповідно до ст. 2371 КЗпП України, вимога про стягнення моральної (немайнової) шкоди підлягає до задоволення.

При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, завданої діянням відповідача, суд враховує характер та обставини заподіяння такої шкоди, тривалість і наслідки порушення права позивача, характер та тривалість його моральних страждань у зв'язку із порушенням його права та викликаної цим необхідності докладати додаткових зусиль до організації свого життя, а також враховує вимоги розумності і справедливості. З цих підстав суд вважає, що заявлена вимога ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення в сумі 500 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати на сплату судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Згідно п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 213-215, 294 ЦПК України, cт.ст. 40, 42, 235, 2371 КЗпП України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Миргородводоканал»від 2 лютого 2012 року № 12 в частині звільнення сторожа водозабору № 1 ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді сторожа водозабору № 1 Обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Миргородводоканал».

Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Миргородводоканал», що знаходиться за адресою: 37600, м. Миргород, вул. Шишацька, 82, на користь ОСОБА_1 5135,66 грн. (п'ять тисяч сто тридцять п'ять гривень 66 коп.) середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 500,00 грн. (п'ятсот гривень 00 коп.) у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Миргородводоканал»судовий збір 321,90 грн. (триста двадцять одну гривню 90 коп.) на р/р 31210206700012, код класифікації доходів бюджету 22030001, отримувач коштів -УДКСУ у Миргородському районі, код отримувача за ЄДРПОУ 37845125, банк отримувача ГУДКУ в Полтавській області, МФО 831019, призначення платежу: «22030001 Судовий збір; 26436309 (п.п. 1.1, 1.2)».

Рішення суду в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення через Миргородський міськрайонний суд до Апеляційного суду Полтавської області, що не перешкоджає його негайному виконанню в частині поновлення на роботі. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Ю. В. Сидоренко