Ухвала суду № 23739758, 26.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2012 року м. Київ К-55255/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є, Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2009

у справі № 2-а-37082/09/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хімтрейд менеджмент»(далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2009, позов задоволено; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 18.08.2008 № 0001422303/0, № 0001432303/0, від 15.10.2008 № 0001422303/1, № 0001432303/1, № 0001762303/0 від 18.11.2008 № 0001762303/1, від 25.12.2008 № 0001422303/2 та № 0001762303/2, від 31.03.2009 № 0001422303/3, № 0001432303/3 та № 0001762303/3. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що витрати позивача на оплату вартості залізничного тарифу є умовою поставки товару, а тому є такими, що пов'язані з господарською діяльністю Товариства. Крім того, за висновком судів, ДПІ необґрунтовано не визнала податковою звітністю подану Товариством декларацію з податку на додану вартість за березень 2008 року, що обумовлює незаконність застосування до позивача штрафу в порядку підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає про відсутність у позивача необхідних перевізних документів на підтвердження факту понесення витрат з транспортування товару залізницею, що виключає правомірність відображення таких витрат у податковому обліку Товариства.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.09.2006 по 31.03.2008, оформлену актом від 31.07.2008 № 779/23-304/34470240. В ході цієї перевірки було виявлено факт включення позивачем до валових витрат підприємства витрат на перевезення товару залізничним транспортом без наявності перевізних документів, складенням яких опосередковується процес перевезення (як-от -залізнична накладна, документи на вантаж тощо), а також віднесення до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості таких витрат. Наведені обставини стали підставою для донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 221 617 грн. (у тому числі 149 184 грн. за основним платежем та 72 433 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 18.08.2008 № 0001422303/0, а також для визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 179 195 грн. (у тому числі 119 350 грн. за основним платежем та 59845 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 18.08.2008 № 0001432303/0. До того ж, на підставі висновку про невідповідність поданої Товариством декларації з податку на додану вартість за березень 2008 року вимогам закону внаслідок її подання без додатка № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»податковим органом не було визнано цю декларацію податковою звітністю, у зв'язку з чим позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 402 грн. (у тому числі 268 грн. за основним платежем та 134 грн. за штрафними санкціями).

Судами також було встановлено, що умовами договорів поставки, укладеними позивачем (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ніккат»(постачальник), передбачалася оплата замовником вартості залізничного тарифу у разі перевезення продукції залізницею.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункт 5.3 статті 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість судами попередніх інстанцій встановлено, що власне факт перевезення придбаного позивачем товару залізницею підтверджується договорами поставки, рахунками-фактурами, банківськими виписками.

Доводи податкової інспекції про відсутність залізничних накладних, які б підтверджували транспортування продукції залізничним транспортом, не спростовують наведеного висновку, оскільки за встановленими договорами від 01.10.2006 № 112/6-2 та від 11.01.2007 № 1127-2 умовами поставки (FCA -перевізник ст. Рубіжне, Донецької залізниці та CPT -залізнична станція призначення відповідно) до вказаного пункту призначення саме продавець несе транспортні витрати, у зв'язку з чим товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо продавця, а не щодо покупця товару, а відтак відсутність у Товариства згаданих накладних не може бути доказом відсутності факту транспортування спірного товару залізницею.

Згідно ж з пунктом 5.11 статті 5 вказаного Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За наведених обставин слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи відносно того, що витрати, пов'язані з оплатою залізничного тарифу на перевезення придбаної у товариства з обмеженою відповідальністю «Ніккат»продукції, правомірно включені до складу валових витрат позивача.

А відтак правильним є і висновок судів про правомірність включення позивачем до податкового кредиту і суми ПДВ у складі вартості спірних транспортних послуг. Адже з огляду на приписи підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначальною умовою для включення витрат на сплату ПДВ у ціні придбаної послуги є факт придбання такої послуги з метою використання у господарській діяльності, що встановлено судами під час розгляду даної справи.

У касаційній скарзі відсутні посилання на обставини, які б спростовували інші висновки судів, покладені в основу рішень про задоволення цього позову. Касаційним судом, у свою чергу, не виявлено порушень судами норм матеріального або процесуального права, на які не було посилань у поданій скарзі.

А відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваної постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2009 у справі № 2-а-37082/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко