Ухвала суду № 23739620, 26.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" квітня 2012 р. м. Київ К-15592/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Петропавлівської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі Петропавлівська МДПІ)

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2008

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2009

у справі № А36/537-07 (22а-6191/08)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Заготзерно»(далі Товариство)

до Петропавлівської МДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2008, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2009, позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 20.04.2007 № 0000852340/0, від 20.04.2007 № 0000842340/0 та від 30.08.2007 № 0001522340/2 з мотивів помилковості висновку податкового органу про безоплатний характер послуг з перевезення соняшника, наданих позивачем покупцеві (товариству з обмеженою відповідальністю «Оптімус») в процесі виконання поставки цього товару.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Петропавлівська МДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає про одержання позивачем збитку від реалізації соняшника внаслідок відсутності факту компенсації Товариству витрат на оплату транспортних послуг з перевезення цієї продукції, що свідчить про безоплатний характер операції з поставки цих послуг.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на незявлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Петропавлівської МДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Петропавлівською МДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 31.12.2006, оформлену актом від 17.04.2007 № 26/230-31761993. В ході цієї перевірки податковим органом було виявлено факт здійснення позивачем операцій з купівлі та подальшого продажу соняшника, наслідком чого стало одержання Товариством збитку в розмірі 666 952,41 грн. Так, в акті зафіксовано факт придбання позивачем насіння соняшника врожаю 2005 року у товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокосм»на загальну суму 14 853 666,44 грн.; вказану продукцію було реалізовано позивачем іншим підприємствам з одночасним укладенням договорів про зберігання цього товару на складах Товариства; в подальшому відповідні покупці продали це ж саме насіння соняшнику позивачеві, який здійснив його повторну реалізацію за договорами купівлі-продажу, укладеними з товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімус»; при цьому з цим же покупцем позивач уклав договір транспортного експедирування, сплативши вказаному товариству 801 953,29 грн. за транспортування та експедирування вантажу; внаслідок здійснення зазначених вище операцій Товариство отримало 666 952,41 грн. збитку. Наведені обставини стали підставою для висновку податкового органу про безоплатне надання позивачем послуг з перевезення з огляду на те, що витрати позивача на оплату цих послуг не були компенсовані покупцем під час придбання соняшника, що стало підставою для визначення Товариству податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 159 235,41 грн. (у тому числі 106 156,94 грн. за основним платежем та 53 078,47 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 20.04.2007 № 0000852340/0. Крім того, з урахуванням зазначеного в акті перевірки факту включення позивачем до складу валових витрат підприємства витрат у сумі 217 494 грн., які не підтверджені необхідними документами, Товариству було донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 244 803,60 грн. (у тому числі 204 003 грн. за основним платежем та 40800,60 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 20.04.2007 № 0000842340/0. За наслідками оскарження позивачем цих актів індивідуальної дії в адміністративному порядку Товариству було додатково донараховано 3491,20 грн. штрафних санкцій з податку на прибуток відповідно до податкового повідомлення-рішення від 30.08.2007 № 0001522340/2.

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для кваліфікації послуг з перевезення соняшника, поставленого позивачем товариству з обмеженою відповідальністю «Оптімус», як безоплатно надані послуги. Так, згідно з пунктом 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

В даному разі, як вбачається з установлених судами обставин справи, поставка соняшника товариству з обмеженою відповідальністю «Оптімус»здійснювалася позивачем на умовах DDU за адресою: Донецька обл., м. Словянськ, вул. Свободи, 85, що передбачає укладення Товариством за власний рахунок договору перевезення вантажу до вказаного місця призначення. Таким чином, вартість послуг з перевезення є включеною до ціни договорів поставки, що спростовує висновок податкового органу про безкомпенсаційність послуг з перевезення, наданих позивачем в рамках виконання спірних договорів поставки. Власне ж питання формування підприємством реалізаційної ціни товару перебуває поза межами компетенції податкового органу.

З огляду на підстави здійсненого податковим органом донарахування оспорюваних сум податкових зобовязань посилання Петропавлівської МДПІ на збитковий характер операцій з придбання та продажу Товариством соняшника обґрунтовано не були взяті до уваги судовими інстанціями.

Так, зміст пункту 5.1 та підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»дає підстави для висновку про те, що однією з обовязкових умов для віднесення витрат підприємства на оплату послуг до складу валових витрат є звязок цих витрат з господарською діяльністю платника.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту підпункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»вбачається, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, для цілей оподаткування визначальним критерієм для кваліфікації діяльності платника як господарської є направленість такої діяльності на отримання доходу. І хоча збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської, позаяк при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції, втім визначальною ознакою господарської діяльності є наявність ділової мети, що полягає в намірі отримати економічний ефект від операції.

А відтак правовим наслідком відсутності господарської мети у операції з продажу соняшника товариству з обмеженою відповідальністю «Оптімус»(за умови доведеності податковим органом завідомого здійснення позивачем збиткової операції) стало би позбавлення позивача права на виключення витрат, понесених ним у звязку з виконанням цієї операції, до складу валових витрат підприємства, та відповідних сум ПДВ до податкового кредиту. Тобто за таких обставин в основу донарахування Товариству податкового зобовязання з податку на прибуток та з податку на додану вартість було б покладено факт завищення позивачем валових витрат та завищення податкового кредиту. В даному ж випадку підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу про заниження Товариством валового доходу та заниження податкового зобовязання з ПДВ, що не відповідає фактичним обставинам справи.

А відтак слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою фактичних даних зі спору щодо незаконності оспорюваних актів індивідуальної дії, у звязку з чим передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій зі спору не вбачається. З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Петропавлівської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2009 у справі № А36/537-07 (22а-6191/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко