Ухвала суду № 23739509, 26.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2012 року м. Київ К-47634/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Альпіна»(далі Товариство)

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2009

у справі № 13/75/08-АП

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Запорізької області від 11.06.2008 позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.08.2007 № 0003062302/0 з тих мотивів, що витрати на оплату інформаційно-консалтингових послуг не підпадають під обмеження, установлені підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому підлягають включенню до валових витрат Товариства.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2009 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив того, що звіт, в якому втілено результати виконання спірних послуг, містить узагальнюючу інформацію та не відповідає умовам договору від 01.09.2005. Крім того, за висновком апеляційного суду, у матеріалах справи відсутні докази спрямованості витрат на оплату цих послуг на одержання будь-якого економічного ефекту.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду Запорізької області, посилаючись на помилкове скасування апеляційним судом правильної та вмотивованої постанови суду першої інстанції.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що за наслідками проведення ДПІ планової виїзної документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 31.03.2007, оформленої актом від 20.07.2007 № 101/23-2/25481880, позивачеві було донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 305 625 грн. (у тому числі 203 750 грн. за основним платежем та 101 875 грн. за штрафними санкціями) за оспорюваним податковим повідомленням-рішення. В основу цього донарахування податковим органом було покладено висновок про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат Товариства витрат на оплату інформаційно-консалтингових послуг у сумі 815 000 грн., наданих позивачеві (замовник) товариством з обмеженою відповідальністю «Арті»(виконавець) на підставі договору від 01.09.2005 № 121/8. Так, за висновком податкового органу, умовами цього договору передбачалося надання виконавцем консультацій індивідуального характеру за наслідками моніторингу ринку масел в Україні з метою розширення обсягів продажу, ринку збуту позивача; фактично ж звіт про моніторинг ринку масел в Україні містить загальні відомості щодо розвитку цього ринку в Україні, статистичні дані відносно споживання названого товару, інформацію щодо основних виробників тощо; при цьому позивачем не подано доказів на підтвердження фактів впровадження результатів цих послуг у діяльність Товариства з метою отримання доходу.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності у податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальних формах (пункт 1.32 статті 1 Закону).

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 згаданого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Враховуючи зміст наведених правових норм, предметом доказування у даній справі є обставини, які б свідчили про звязок витрат позивача з придбання спірних інформаційно-консультативних послуг з веденням його господарської діяльності, що є необхідною ознакою валових витрат згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Натомість, як правильно зазначено апеляційним судом, під час судового розгляду справи не було встановлено жодних обставин, які б стали підставою для висновку про зв'язок витрат з придбання згаданих послуг з господарською діяльністю Товариства. Зокрема, не було встановлено факту економічної вигоди від придбаних послуг (як-от - розширення сфери збуту продукції Товариства. виявлення нових, поряд з існуючими, покупців продукції позивача, укладення договорів з такими покупцями тощо). При цьому, як зазначив апеляційний суд, дохід від реалізації масел, одержаний позивачем з 01.10.2005 по 31.03.2007, становив 35800,15 грн. та був не співрозмірним з витратами, понесеними Товариством на оплату спірних послуг.

Отже, не встановивши будь-яких зі згаданих обставин, які б свідчили про наявність причинного звязку витрат з господарською діяльністю Товариства, який може полягати у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг, висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток є правильним.

З урахуванням викладеного процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Альпіна»відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2009 у справі № 13/75/08-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко