Ухвала суду № 23739434, 23.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/65509/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

за участю

секретаря Корженкової І.О.

представників

позивача Замлинського С.С.

відповідача Вознюка А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2011

у справі №2а-3252/10/0370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цунамі»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2011, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 31.05.2010 №0001941701/0, від 02.06.2010 №0001042399/0, від 16.08.2010 №0001042399/1, від 16.08.2010 №0001112399/1, від 27.08.2010 №0001941701/1, від 13.09.2010 №0001941701/2, від 17.09.2010 №0001042399/2, від 11.10.2010 №0001112399/2, від 25.11.2010 №0001042399/3, від 30.11.2010 №0001941701/3.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт №2862/22-29/31572226 від 18.05.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.2 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5, пункту 7.3 статті 7, підпунктів 8.1.2, 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 501191 грн. 00 коп. (в тому числі, за четвертий квартал 2007 року - 106889 грн. 00 коп., за перший квартал 2008 року - 47477 грн. 00 коп., за другий квартал 2008 року - 25321 грн. 00 коп., за третій квартал 2008 року -1026 грн. 00 коп., за четвертий квартал 2008 року - 19776 грн. 00 коп., за другий квартал 2009 року -- 34107 грн. 00 коп., за третій квартал 2009 року - 7981 грн. 00 коп., за четвертий квартал 2009 року - 258624 грн. 00 коп.), та вимог підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, підпункту 9.11.1 пункту 9.11 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого позивачем занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 22612 грн. 89 коп.

На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 31.05.2010 №0001941701/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 67838 грн. 67 коп. (у тому числі, за основним платежем - 22612 грн. 89 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 45225 грн. 78 коп.); та від 02.06.2010 №0001042399/0, яким визначено податкове зобов'язання з

податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 751378 грн. 80 коп. (у тому числі, за

основним платежем - 501191грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями -

250187 грн. 80 коп.).

За наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення, прийнято податкові повідомлення-рішення, якими доведено нові граничні строки сплати податкових зобов'язань та прийнято нове податкове повідомлення-рішення про донарахування суми штрафної санкції в розмірі 27 грн. 00 коп.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за висновками контролюючого органу позивачем допущено порушення при формуванні в четвертому кварталі 2007 року інформації про запаси, неправомірне списання МШП відразу на витрати без передачі за місцем експлуатації та закріплення за відповідальними особами, а відтак такі активи не брали участі в перерахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів на складах відповідно до підпункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим занижено валові доходи на 259883 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Таким чином, витрати на придбання товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів у податковому обліку відносяться до валових витрат і такі малоцінні активи беруть участь у перерахунку відповідно до наведеного пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у випадку, якщо вони перебувають на складі (тобто ще не введені в експлуатацію, не використані у виробництві), з моменту передачі їх в експлуатацію вартість МШП не відображається в залишках запасів на кінець звітного періоду.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що відповідні запаси були списані протягом четвертого кварталу 2007 року (листопада-грудня 2007 року), не перебували на складі, а тому не повинні відображатися в залишках запасів на кінець звітного періоду і брати участь в перерахунку (убутку, приросту) балансової вартості запасів відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Наведенні первинні документи бухгалтерського обліку складені у відповідності з вимогами статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, чим спростовуються висновки податкового органу щодо заниження позивачем валового доходу на суму 259883 грн. 00 коп. через порушення 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо висновків податкового органу щодо заниження позивачем валових доходів в першому кварталі 2008 року на суму 5761 грн. 00 коп. та четвертому кварталі 2008 року на суму 19426 грн. 00 коп. через не відображення прибутку у зв'язку з перерахунком балансової вартості іноземної валюти (курсовою різницею), то судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначені висновки не знайшли свого підтвердження.

Оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті врегульовано пунктом 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Надані позивачем оборотно-сальдові відомості за четвертий квартал 2007 року та другий квартал 2008 року, аналіз рахунків 71.4 «Дохід від операційної курсової різниці»та 94.5 «Втрати від операційної курсової різниці»та додатки № 1, №2 до акту перевірки «Реєстр кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових доходів»в розрізі податкових періодів та «Реєстр кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових витрат»за кожен з податкових періодів, що підлягав перевірці, підтверджують, що до складу валових витрат не включено збиток від переоцінки іноземної валюти в четвертому кварталі 2007 року на суму 36347 грн. 00 коп., в другому кварталі 2008 року - 77576 грн. 00 коп.

В наступних періодах (першому та четвертому кварталах 2008 року), коли від переоцінки балансової вартості іноземної валюти підприємство мало прибуток, відповідно до підпункту 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який дозволяє до валових витрат включати суми витрат, не врахованих у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання, позивачем зменшено такий прибуток на суму збитків, не врахованих у попередніх податкових періодах. Таким чином, у позивача відсутні підстави збільшувати валові доходи в першому та четвертому кварталах 2008 року на суму курсових різниць, оскільки вони покрили збитки від операційної курсової різниці, які не відображалися у складі валових витрат попередніх податкових періодів.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Згідно із підпунктом 8.2.2 цієї ж статті Закону основні фонди підлягають розподілу за чотирма групами, зокрема, до групи 1 відносяться будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до видаткової накладної №РН-0000177 від 20.12.2007 позивач придбав у ТОВ «Арсенал»товар на загальну суму 3175 грн. 83 коп. (без ПДВ), який був використаний для встановлення системи відеоспостереження згідно з актом здачі-прийняття робіт на монтаж системи відеоспостереження від 25.12.2007 на суму 1480 грн. 00 коп. (без ПДВ). Крім цього, у квітні 2008 року позивачем придбало у ТОВ «Елтех Україна»перетворювач частоти згідно видаткової накладної №РН-0000191 від 04.04.2008 на суму 3025 грн. 33 коп. для поліпшення верстата стрічкопильного, про що складено акт №04/04 від 04.04.2008.

Враховуючи положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суди дійшли вірного висновку, що придбання системи відеоспостереження та її монтаж, а також придбання перетворювача частоти не може буде віднесено до об'єктів основних фондів групи 1.

Підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій, що позивач проводив поліпшення основних фондів, а тому мав право на віднесення до валових витрат витрати у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є правильними.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пункту 1.32 статті 1 цього Закону господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною а суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем для ведення господарської діяльності, зокрема, переробки деревини та виготовлення готової продукції, було придбано відповідне обладнання (устаткування) на підставі контрактів, укладених з іноземними постачальниками: №210022/2007 від 22.05.2007 року та № 024/01/2008 від 24.01.2008 з фірмоюNestro Lufttechnik GmbH, №01/01-2008 І від 16.01.2008 з GreCon-Dimter Holzoptimierung Sued GmbH & Co.KG, №003/UA/07 від 23.02.2007, №004/UA/07 від 28.02.2007, №UA003/10/2009 від 06.10.2009 з Wood-Mizer Industries Sp.z o.o., №012/02-2008 від 12.02.2008 з Haewa Maschinen mbH та №3 2008/02 від 25.02.2008 з WM Wild Maschinen ZN der Robert Burkle GmbH, №022/02-2008 від 22.02.2008 з ZIWO AG Automation. №021/02/2008 І від 21.02.2008 з фірмою »LUKASZ I MALGORZATA WNORKOWSCY SPOLSKA JAWNA. №006/10-2007 від 11.10.2007 з A.COSTA Righi Srl.-German Italian Joint Venture-Via Lago di Caldonazzo 6/36015 Schio/Stalien, та з резидентами №047-114073-08 від 09.04.2008 з ПП «Компанія «Авіко»на придбання деревообробного обладнання, та від 05.01.2007 з ТОВ «Гал-ТВС». За умовами договорів, постачальники зобов'язалися провести монтаж та введення в експлуатацію обладнання, його обслуговування, а позивач здійснити оплату за проживання та харчування представників постачальників.

Витрати, які понесені позивачем у зв'язку з перебуванням представників постачальників (керівників, спеціалістів, монтажних бригад), оформлено наказами, з затвердженням кошторису таких витрат та оформленням звітів про ділові переговори з представниками відповідних фірм з зазначенням мети зустрічі, виду витрат (харчування, проживання), назви первинних документів, що були підставою для оплати послуг. Такі витрати також оформлялися відповідним реєстром у вигляді звіту про представницькі витрати за кожен місяць за період з вересня 2007 року по грудень 2009 року.

Таким чином, позивачем підтверджено, що понесені ними витрати у вигляді оплати вартості проживання в готелях, харчування спеціалістів постачальника пов'язані з його господарською діяльністю, та наявність правових підстав для віднесення їх до складу валових витрат.

Крім того, для здійснення деревообробного виробництва, а саме для відбору якісної деревини на території України позивачем укладено ряд договорів з фізичними особами - підприємцями про надання посередницьких послуг по відбору деревини, які були досліджені судами попередніх інстанцій, виконання яких підтверджується підписаними між сторонами актами виконаних послуг та звітами виконавців. В подальшому відібрану деревину позивач придбавав у постачальників, укладаючи усні договори, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що послуги по відбору деревини позивачем придбавались протягом 2007-2009 років, проте витрати по таких послуг відповідачем враховані лише частково. Зокрема, податкова інспекція вважала правомірно віднесеними до складу валових витрат виграти по придбанню послуг з відбору деревини, починаючи з третього кварталу 2008 року по 2009 рік, а витрати четвертого кварталу 2007 року та першого, другого кварталу 2008 року на загальну суму 418900 грн. 00 коп. виключені зі складу валових витрат.

З огляду на викладене, слід погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про не підтвердження факту завищення позивачем валових витрат, у зв'язку з віднесення до їх складу вартості послуг проживання фізичних осіб на загальну суму 40892 грн. 96 коп. та витрат на придбання послуг по відбору деревини в розмірі 418900 грн. 00 коп., з підстав не підтвердження фактичного зв'язку таких витрат з діяльністю товариства.

Не знайшов свого підтвердження і висновок відповідача про завищення валових витрат за 2008 рік у розмірі 49375 грн. 00 коп., за 2009 рік на суму 1202847 грн. 00 коп., у зв'язку з віднесенням вартості витрат, які пов'язані з ремонтом, поліпшенням основних фондів, до складу валових, які за доводами відповідача мають відноситися до основних фондів, оскільки спрямовані на модернізацію основних фондів, то відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» такі поліпшення основних фондів можуть збільшувати валові витрати лише у межах суми, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок звітного періоду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем використано основних витратних (розхідних) матеріалів відповідно до переліку, визначеного Положенням про технічне обслуговування устаткування деревообробної промисловості, затвердженого наказом № 1 від 03.01.2004, за 2008 рік на загальну суму 222353 грн. 72 коп., за 2009 рік - 1886728 грн. 94 коп., по яких сформовані валові витрати у відповідні податкові періоди.

Первинними документами щодо придбання, списання, використання у виробництві товарно-матеріальних цінностей (МШП, запасних частин, матеріалів) підтверджено, що частина таких матеріальних цінності є складовими елементами основних фондів, самостійної виробничої функції не виконують, а встановлювалися на виробниче обладнання, а інші - застосовувалися безпосередньо у виробництві, у зв'язку з чим правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що останні не можна класифікувати як об'єкти основних засобів, а тому віднесення їх вартості до складу валових витрат у межах суми, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок звітного періоду, відповідає вимогам підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Дозволені витрати позивача на поліпшення основних фондів склали у 2008 році 1385263 грн. 00 коп., у 2009 році - 2803955 грн. 00 коп., у зв'язку з чим посилання відповідача на перевищення 10 відсоткового ліміту є безпідставним.

Не знайшли свого підтвердження і доводи відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, підпункту 9.11.1 пункту 9.11 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що стало підставою для донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 22612 грн. 89 коп.

Стаття 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначає перелік доходів, що включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу, до якого згідно з підпунктом «а»підпункту 4.2.9 пункту 4.2 віднесено дохід, отриманий платником податку від його працедавця, як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств. При цьому, якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

З аналізу наведених правових норм слідує, що об'єктом оподаткування може бути додаткове благо, яке надається конкретній фізичній особі, як працедавцем, так і особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, і кваліфікується (розглядається) як виплата, що має пільговий характер, містить істотний особистий елемент та надання якого особі не пов'язане з виконуванням нею трудової функції, а проводиться з інших підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснював оплату вартості проживання в готелях фізичних осіб (спеціалістів, монтажних бригад постачальників обладнання), що було викликано виробничою необхідністю, тобто безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю позивача. Оскільки, перебуваючи в господарських взаємовідносинах з юридичними особами (резидентами та нерезидентами) щодо поставки та монтажу обладнання (устаткування), позивач виконував умови відповідних контрактів (договорів), будь-яких коштів у власність фізичних осіб не нараховував та не передавав, а тому фізичні особи в даному випадку не є набувачами додаткових благ у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а позивач не може розглядатися в даному випадку як податковий агент, а тому в нього не виникає обов'язку нараховувати та сплачувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі та які б полягали у неповноті та необ'єктивності дослідження усіх обставин справи, недоведеності позивачем помилковості донарахувань податковим органом за вищевказані порушення вимог податкового законодавства, та неправильного застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, підстав для їх скасування з мотивів викладених в касаційній скарзі немає.

Керуючись ст. ст.220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2011 -без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук

Суддя Л.В. Ланченко