Ухвала суду № 23739325, 23.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2012 р. м. Київ К-2845/09

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

за участю: секретаря Корженкової І.О.

представника відповідача-1 Шилова А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.09.2008 та

ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2008

у справі №2а-4316/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стелс-2»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську

третя особа Головне управління Державного казначейства в Луганській області

про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10.06.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2008, позов задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність Ленінської МДПІ в м.Луганську щодо ненадання до ГУ Державного казначейства в Луганській області передбачених законодавством України документів на перерахування бюджетної заборгованості з ПДВ на користь ТОВ «Стелс-2». Зобов'язано Ленінську МДПІ в м.Луганську надати до ГУ Державного казначейства в Луганській області відповідні документи, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість»на перерахування з Державного бюджету України на к користь ТОВ «Стелс-2»суми 1013002 грн. бюджетної заборгованості по податку на додану вартість. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Стелс-2»бюджетну заборгованість по податку на додану вартість у сумі 1013002 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем заявлено до бюджетного відшкодування податок на додану вартість за липень 2004 року в сумі 400495 грн. за декларацією №68317 від 20.08.2004, за грудень 2004 року в сумі 19708 грн. за декларацією №409659 від 20.01.2005, за лютий 2005 року в сумі 314618 грн. за декларацією №27413 від 21.03.2005, за березень 2005 року в сумі 363392 грн. за декларацією №37405 від 20.04.2005, за квітень 2005 року в сумі 260068 грн. за декларацією №50289 від 20.05.2005.

Правомірність заявлених до відшкодування сум податку на додану вартість з бюджету за липень 2004 року підтверджена довідкою відповідача-1 №1814/23-3/32648463 від 21.12.2004 складеної за наслідками перевірки.

Правомірність заявлених до відшкодування сум податку на додану вартість за грудень 2004 року, лютий, березень та квітень 2005 року підтверджена довідкою відповідача №841/23-3/32648463 від 27.07.2005.

Виходячи з аналізу п.1.8 ст.1, пп.7.7.1, 7.7.3, 7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту за спірні періоди за наслідками господарських операцій, виконання яких підтверджено накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними, за не підтвердження факту несплати до бюджету податку на додану вартість, суб'єктами підприємницької діяльності, які видали податкові накладні, та неправильного формування позивачем податкового кредиту за цими накладними, тобто умови визначені пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», вимоги позивача щодо здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість є правомірними.

Оскільки бюджетне відшкодування податку на додану вартість за вищезазначеними податковими деклараціями податковим органом позивачу у встановлений законом строк здійснене не було, що зумовило звернення позивача з листом вих. №28 від 20.03.2007 та №б/н від 06.12.2007 про проведення перерахування на рахунок позивача переплати з податку на додану вартість, яка рахується на його особовому рахунку, судами попередніх інстанцій зроблено висновок про дотримання позивачем передбаченого пп.15.3.1 п.15.3 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»строку звернення з заявою по відшкодування податку на додану вартість за липень 2004 року, в порядку досудового вирішення спору. Останній раз позивач звертався з листом про проведення відшкодування 06.12.2007 (отриманий відповідачем 08.12.2007), відповіді на який не отримав, що, за висновками судів попередніх інстанцій, є підставною для поновлення строку позовної давності відносно заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість за липень 2004 року.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлені позивачем вимоги про зобов'язання відповідача надати відповідні документи на перерахування з Державного бюджету України на користь позивача 1013002 грн. бюджетної заборгованості по податку на додану вартість за липень та грудень 2004 року, лютий, березень та квітень 2005 року відповідають чинному законодавству України та є належним способом захисту порушеного права.

При цьому вимоги про стягнення з Державного бюджету відсотків за несвоєчасне погашення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 202862,30 грн. судом першої інстанції визнано такими, що не підлягають задоволенню, оскільки така відповідальність суб'єкта владних повноважень чинним законодавством не передбачена.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій судова колегія погодитись не може, вважає, що вони зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Протягом періоду, за який позивач просив стягнути бюджетну заборгованість із податку на додану вартість з процентами, ці відносини регулювалися таким чином.

Підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі Закон №168/97-ВР) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було встановлено: «У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. <...> Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків».

З 1 червня 2005 року цей підпункт, з урахуванням, положень Закону України від 25 березня 2005 року № 2505-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»та деяких інших законодавчих актів України»(далі - Закон № 2505-IV), діяв у іншій редакції, яка не стосувалася відповідальності за прострочення бюджетного відшкодування ПДВ.

Крім того, пункт 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР в редакції Закону

№ 2505-ІV включав підпункт 7.7.8 такого змісту: «Сума бюджетного відшкодування, не сплачена у строки, визначені цим пунктом, вважається бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховується пеня на рівні ставки, розмір якої визначається відповідно до підпункту 16.4.1 пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Зазначена пеня самостійно розраховується та сплачується органом державного казначейства разом зі сплатою суми бюджетного відшкодування платнику податку».

Відповідно до пункту 13 «Перехідні положення»розділу 2 Закону № 2505-ІУ підпункт 7.7.8 Закону № 168/97-ВР набирав чинності з 1 січня 2006 року. До цієї дати мала застосовуватися процедура узгодження суми та надання бюджетного (експортного) відшкодування, яка діяла до набрання чинності Законом № 2505-IV, з урахуванням того, що це відшкодування надавалося протягом 30 календарних днів, наступних за днем подання податкової декларації податкового періоду, за наслідками якого виникало право на таке отримання згідно з редакцією підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього Закону.

Законом від 7 липня 2005 року № 2771-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»та деяких інших законів України»редакцію підпункту 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, яка передбачала нарахування пені, було змінено, у зв'язку із чим він перестав регулювати спірні правовідносини.

Однак, дана обставина не свідчить, що з прийняттям цього Закону скасована відповідальність за шкоду заподіяну протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Відсутність на час звернення до суду за захистом порушеного права матеріальної норми щодо способу його відновлення не обмежує можливість застосування відповідних положень законодавчих актів, які діяли на час учинення порушення, але згодом утратили чинність. Норми права, що зазнавали змін, мають застосовуватися виключно в межах строків дії кожної з їх редакцій і не можуть бути застосовані за аналогією права.

Таким чином, в частині позовних вимог про стягнення відсотків за несвоєчасне погашення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, розрахунок заявлених до стягнення позивачем суми процентів на бюджетну заборгованість підлягає перевірці, на предмет відповідності вищезазначеним нормам.

Крім того, у розумінні пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Правовідношення щодо повернення з бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) з підстав, передбачених законом, виникає між платником податків, зборів (обов'язкових платежів) та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, на який згідно із Законом України «Про державну податкову службу в Україні»покладені повноваження по здійсненню контролю за своєчасною та правильною сплатою до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідного територіального органу Державного казначейства України з огляду на запроваджену Бюджетним кодексом України казначейську форму обслуговування Державного бюджету.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Встановлений підпунктами 7.7.4 -7.7.8 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»порядок дій платника податку, податкового органу та органу Державного казначейства України по отриманню (виплаті) бюджетного відшкодування не означає, що в разі виникнення спору щодо права платника податку на отримання бюджетного відшкодування юридичним засобом захисту порушеного права в суді є інший, ніж позов про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування, оскільки право платника податку на отримання бюджетного відшкодування не ставиться в залежність від тієї обставини, чи був податковим органом поданий територіальному органу Державного казначейства України відповідний висновок.

З огляду на викладене рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позовну вимогу про зобов'язання відповідача надати органу державного казначейства документи, передбачені Законом №168/97-ВР, щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, є помилковим, оскільки така вимога за своїм змістом не відповідає матеріально-правовому способу захисту порушеного права, визначеному законом, і не підлягає розгляду в суді.

З метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд мав би запропонувати йому уточнити позовні вимоги, чого зроблено не було, при цьому судами прийнято рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 1013002 грн., незважаючи на те, що така вимога позивачем не ставилась.

Непереконливими є і висновки судів про поновлення позивачу строку звернення до суду з позовом про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за липень, грудень 2004 року, з підстав виконання позивачем порядку досудового вирішення спору, встановленого підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Виходячи з приписів частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Виходячи з наведеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, строки звернення з адміністративним позовом та порядок їх обчислення можуть встановлюватися також іншими законами, в тому числі Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Таким чином, строк звернення платника податків з позовом до адміністративного суду щодо стягнення бюджетного відшкодування визначається на підставі норм статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»і становить 1095 днів з моменту отримання права на таке відшкодування, що підлягає встановленню в судовому процесі.

Відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим -рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст.220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.09.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2008 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук