Постанова № 23737513, 12.04.2012, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.04.12 місто Севастополь Справа №2а-646/12/2770

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Прохорчук О.В.,

секретар судового засідання - Олійник С.О.,

за участю:

позивача -ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданий 19.09.1996,

представника відповідача -ОСОБА_2, довіреність № 15 від 05.01.2012,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А4408 про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до військової частини А 4408 про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 7249,26 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за час проходження військової служби у військовій частині А2248 позивачка речовим майном була забезпечена не у повному обсязі, у результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 7249,26 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 23.03.2012 відкрито провадження у справі. Іншою ухвалою суду від 23.03.2012 закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У ході судового розгляду справи позивачка на задоволенні позовних вимог наполягала.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі з підстав, викладених у запереченні. Зазначила також, що на відповідних рахунках частини відсутні кошти для виплати грошової компенсації замість належного речового майна.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивачки та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 27, 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004, військовослужбовці, звільнені у запас або у відставку за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частини А2248 та наказом командувача Військово-Морських Сил України № 65-ПМ від 11.10.2010 звільнена з військової служби у відставку за підпунктом "б" пункту 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я).

Наказом тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини А2248 № 461 від 01.11.2010 ОСОБА_1 виключена із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з довідками військової частини А4408 № 55 та № 56 від 20.10.2011 позивачці підлягала до виплати при звільненні у запас грошова компенсація за неотримане речове майно у загальному розмірі 7249,26 грн. (1291,46 грн. + 5957,80 грн.), на підставі наказу командира військової частини А2248 № 461 від 01.11.2010.

21.02.2012 позивачка звернулась до командира військової частини А4408 з заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно (а.с. 8), на яку 29.02.2012 отримала відповідь № 242 про те, що у військовій частині А4408 на статті, яка передбачає виплату грошової компенсації замість речового майна, коштів немає, у зв'язку з чим військова частина А4408 немає можливості видати грошову компенсацію.

Відповідно до частини 1 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтями 1-2, 2, 4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Пунктом 3.1 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 визначено, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

У пункті 3.2 вказаного рішення Конституційного Суду України зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Враховуючи викладене, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 32,19 грн.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з військової частини А4408 (99053, місто Севастополь, вул.Дибенко,1, код 24291501) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 7249,26 грн. (сім тисяч двісті сорок дев'ять гривень двадцять шість копійок).

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) витрати по сплаті судового збору у розмірі 32,19 грн. (тридцять дві гривні дев'ятнадцять копійок).

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку, встановлені частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя О.В. Прохорчук Постанову складено та підписано в порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 17 квітня 2012 року.