Рішення № 23735467, 24.04.2012, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2018/2-2184/11

н/п 2/2018/273/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2012 року Київський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді -Ніколаєнко І.В.

при секретарі - Газыної О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-я особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4, про визнання договору недійсним-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Київського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування від 26.11.2009 року укладений між відповідачами, посвідчений Приватним нотаріусом ХМНОХО ОСОБА_4 (реєстровий №1914) недійсним та застосувати наслідки визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір дарування від 26.11.2009 року не відповідає ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме позивач вказує, що у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не було наміру на настання наслідків, передбачених договором дарування, а саме перехід права власності на майно з відповідними правами та обов'язками, що супроводжуються при переоформленні права власності, зазначає, що ОСОБА_3 міг би оформити з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, але розуміючи, що при оформленні такого договору у позивача як співвласника майна виникне першочергове право на придбання частки іншого співвласника, а ОСОБА_3 не мав наміру лишатися реального права власності відносно своєї частки.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечує проти позову просить суд відмовити в задоволенні позову, оскільки він є безпідставним та необґрунтованим, надав через канцелярію суду відповідь КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»згідно якої право власності на 177/400 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2, підстава реєстрації Договір дарування від 26.11.2009 року.

Відповідач ОСОБА_3 у призначене судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, надав через канцелярію суду заяву про розгляд цивільної справи за його відсутності. В позові просить відмовити в повному обсязі у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

3-я особа, приватний нотаріус ХМНО ХО ОСОБА_4 у призначене судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, надав через канцелярію суду заяву в якій заперечує щодо позовних вимог, посилаючись на те, що для посвідчення спірного договору сторонами були подані всі документи, передбачені чинним законодавством України для вчинення такого договору, також було з'ясовано дійсні наміри сторін щодо вчинення правочину дарування нерухомого майна, а також перевірено обсяг дієздатності сторін правочину. Обставин, які обмежували право дарувальника передати у дар нерухоме майно, а обдарованого прийняти таке майно при посвідченні правочину виявлено не було. У зв'язку з великою завантаженістю на роботі, просить розглядати справу за його відсутності.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача та його представника позивача, 1-го відповідача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

26 листопада 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування (надалі- Договір), який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до умов Договору, а саме п.1. Дарувальник, обізнаний про безоплатність цього правочину, без будь-якого примусу, насильства або якихось погроз подарував, а Обдарований, прийняв у дар 177/400 частин житлового будинку за №14 з відповідною частиною надвірних будівель, розташованих на вулиці Челюскінців у місті Харкові.

Згідно п. 2 Договору, частина житлового будинку, що дарується, належить Дарувальнику, на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою 27.12.2008 року та зареєстрованого в реєстрі за №3-3569 (бланк нотаріального документа ВМВ №098842), право власності на яку зареєстроване у Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21452526, виданого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»30.12.2008 рок, реєстраційний номер:7098385, номер запису: 657 в книзі 1.

Згідно п.3 Договору, за даними записаного вище право встановлювального документа (див. п.2 цього Договору), та Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 24556311, виданого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»24.11.2009 року, реєстраційний номер: 7098385, житловий будинок має житлову площу розміром 121,5 кв.м., загальну площу розміром 192,9 кв.м.

На земельній ділянці розташовані наступні об'єкти:

- житловий будинок з прибудовами, дерево, обл.. цеглою, за планом земельної ділянки літ. А-1;

- сарай, дерево, цегла, за планом земельної ділянки літ. Б;

- сарай, дерево, за планом земельної ділянки літ. В;

- убиральня, дерево, за планом земельної ділянки літ. Д;

- льох, цегла, за планом земельної ділянки літ. Е;

- огорожа, змішана, за планом земельної ділянки№3, 7;

- гараж, цегла, за планом земельної ділянки літ. К;

- гараж, цегла, за планом земельної ділянки літ. Л;

- гараж, цегла, за планом земельної ділянки літ. М;

- гараж, цегла, за планом земельної ділянки літ. Н;

- гараж, цегла, за планом земельної ділянки літ. О;

- гараж, цегла, за планом земельної ділянки літ. П;

- гараж, цегла, за планом земельної ділянки літ. Р;

- гараж, цегла, за планом земельної ділянки літ. С;

Право власності на нежитлові приміщення літ. К, загальною площею 26,2 кв. м. та нежитлові приміщення літ. Л,М, Н, О, П, Р, С, визнане заочним Рішенням іменем України Київського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2009 року, справа №2-5923/0903.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009р.N9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.

Отже, у даній справі необхідною умовою для визнання договору дарування від 26.11.2009 року недійсним є встановлення умов недійсності правочину, визначених ст.ст. 215, 203 України.

Стаття 215 Цивільного кодексу України містить підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Дослідивши спірний Договір, суд приходить до висновку, що зміст спірного Договору відповідає вимогам закону, встановлена законом для цього виду договорів форма додержана, обставин, які обмежували право дарувальника передати у дар нерухоме майно, а обдарованого прийняти таке майно не виявлено.

Щодо доводів позивача у позовній заяві, що сторони укладаючи спірний договір не мали наміру створити реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки у відповідачів не було наміру на настання наслідків, передбачених договором дарування, а саме переходу права власності на майно з відповідними правами та обов'язками, що супроводжуються при переоформленні права власності, то суд вважає належним зазначити наступне.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, визнається судом недійсним. ЦК (ст. 234) називає такі правочини фіктивними.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, у тому числі у разі його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Згідно п.24 Постанови Пленму Верховного Суду України від 06.11.2009р.N9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З наданого до матеріалів справи Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 24556311, виданого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»24.11.2009 року, реєстраційний номер: 7098385, житловий будинок має житлову площу розміром 121,5 кв.м., загальну площу розміром 192,9 кв.м, на момент укладення спірного договору . право власності на 177/400 частин житлового будинку АДРЕСА_1 судом встановлено, що на момент укладання спірного Договору вищезазначена частина житлового будинку належало ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою 27.12.2008 року.

Згідно наданої ОСОБА_2 до матеріалів справи відповіді КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»від 02.04.2012 року на теперішній час, право власності на 177/400 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2, підстава реєстрації Договір дарування від 26.11.2009 року, таким чином твердження позивача, що сторони укладаючи спірний договір не мали наміру створити реальне настання правових наслідків є безпідставними.

Стосовно доводів позивача, що, ОСОБА_3 міг би оформити з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, але розуміючи, що при оформленні такого договору у позивача як співвласника майна виникне першочергове право на придбання частки іншого співвласника, а ОСОБА_3 не мав наміру лишатися реального права власності відносно своєї частки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наміру ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укласти договір купівлі-продажу та доказів, які б свідчили про досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов такого договору купівлі-продажу, а також того, що умовою оспорюваного договору була сплата відповідних коштів.

Статтями 10, 11. 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У стаття 129 Конституції України закріплено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Позивачем недоведено, що в момент укладення спірного договору відповідачі не мали на меті досягти правового результату, що обумовлений даним правочином, зважаючи на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним договору є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 6, 202-204, 215, 234, 626-628, 638, 717 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 64, 209, 212, 214, 215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом10 днів з дня проголошення рішення, а сторони, які не були присутні під час проголошення рішення. Протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя І.В. Ніколаєнко