Ухвала суду № 23733923, 26.04.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2012 р. Справа № 149166/11

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Запотічного І.І., Шавеля Р.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М.ІМ» до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

29.08.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.06.2011 року №0000552310, №0000562310 та №0000572310.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що підставі акту перевірки від 08.06.2011 року за №805/231/33932690, всупереч фактичних обставин справи, вимог Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України відповідачем протиправно винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22.06.2011 року за №№0000552310, 0000562310 та 0000572310, якими йому встановлені зобов'язання зі сплати, відповідно, податку на прибуток (доходи) приватних підприємств в сумі 1655951,00 грн., податку на додану вартість в сумі 1287524,50 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 80135,00 грн. Вказує, що ним правомірно віднесло до складу валових витрат витрати на придбання товарів у ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Інвест-Ком Центр», ТОВ «Далат», ПП «Львівресурс», ТОВ «Фірма П.С.В.». Зазначає, що господарські операції щодо придбання товарів, робіт (послуг) у вказаних контрагентів документально підтверджуються договорами, рахунками, накладними, податковими накладними, дорученнями, іншими письмовими доказами. На момент придбання товарів, робіт (послуг) вказані фірми були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, що підтверджується відповідними довідками.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «М.ІМ» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкових повідомлень-рішень Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області від 22.06.2011 року №0000552310, №0000562310 та №0000572310.

Відповідач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі покликається на те, що позивач зареєстрований 31.01.2006 року виконавчим комітетом Коломийської міської ради та є платником податків і зборів, визначених законом. Вказує, що з 12.05.2011 року по 01.06.2011 року ним проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року. За результатами перевірки складений акт від 08.06.2011 року за №805/231/33932690. Зазначає, що перевіркою встановлені порушення вимог податкового законодавства: п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст. 5, п.п.8.3.1 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року, внаслідок чого позивачем занижений валовий доход на суму 105195,00 грн., завищені валові витрати на загальну суму 5281032,00 грн. та амортизаційні відрахування на суму 10042,00 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1349067,00 грн. А також порушення п.п.7.2.1 п.7.2, підпунктів 7.4.1,7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року, п.198.6 ст.198, пунктів 201.10, 201.11 ст.201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року, внаслідок чого позивачем завищена сума податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 1120293,00 грн., занижена сума податкового кредиту в розмірі 5145,00 грн. за грудень 2010 року, завищено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у грудні 2010 року в розмірі 5145,00, що призвело заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає до сплати в бюджет в розмірі 1045895,00 грн., а також до зменшення від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, що віднесено у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість в розмірі 64108,00 грн.

Особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про місце та час розгляду справи, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі норм, встановлених податковим законодавством та Цивільним кодексом України, що діяли на момент спірних правовідносин, висновки акту перевірки Коломийської об'єднаної державної податковою інспекції Івано-Франківської області від 08.06.2011 року за №805/231/33932690 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам податкового та іншого законодавства, Цивільного кодексу України, а податкові повідомлення-рішення від 22.06.2011 року за №№0000552310, 0000562310 та 0000572310, якими позивачу встановлені грошові зобов'язання зі сплати, відповідно, податку на прибуток (доходи) приватних підприємств в сумі 1655951,00 грн., податку на додану вартість в сумі 1287524,50 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 80135,00 грн. слід визнати протиправними.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що ТзОВ «М.ІМ.» зареєстроване 31.01.2006 року виконавчим комітетом Коломийської міської ради, ідентифікаційний код суб'єкта господарювання в ЄДРПОУ - 33932690. Товариство взяте на податковий облік в Коломийській ОДПІ 02.02.2006 року за №ОС-28Ю079 та є платником податків і зборів, визначених законом.

З 12.05.2011 року по 01.06.2011 року Коломийською ОДПІ проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «М.ІМ.» з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року. За результатами перевірки складений акт від 08.06.2011 року за №805/231/33932690.

Перевіркою ТОВ «М.ІМ.» відповідачем установлені наступні порушення вимог податкового законодавства: пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3. пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97-ВР, із змінами та доповненнями, внаслідок чого позивачем занижений валовий доход на суму 105195,00 грн., завищені валові витрати на загальну суму 5281032,00 грн. та амортизаційні відрахування на суму 10042,00 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1349067,00 грн.; підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.10, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2756-У, внаслідок чого позивачем завищена сума податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 1120293,00 грн., занижена сума податкового кредиту в розмірі 5145,00 грн. за грудень 2010 року, завищено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у грудні 2010 року в розмірі 5145,00 грн., що призвело заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає до сплати в бюджет в розмірі 1045895,00 грн., а також до зменшення від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, що віднесено у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість в розмірі 64108,00 грн..

На підставі акту перевірки Коломийською ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 22.06.2011 року за №№0000552310, 0000562310 та 0000572310, якими позивачу встановлені грошові зобов'язання зі сплати, відповідно, податку на прибуток (доходи) приватних підприємств в сумі 1655951,00 грн., податку на додану вартість в сумі 1287524,50 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 80135,00 грн..

ТОВ «МІМ.» у ході здійснення господарської діяльності уклало угоди з ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Інвест-Ком Центр», ТОВ «Далат», ПП «Львівресурс», ТОВ «Фірма П.С.В.», що підтверджується письмовими доказами - договорами купівлі-продажу, договорами постачання товарів, договорами надання послуг тощо, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що вказані угоди оформлені відповідно до вимог закону, не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вони не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Угоди позивача, укладені з вказаними вище контрагентами в ході його господарської діяльності, були направлені на настання реальних юридичних наслідків - придбання товарів, робіт (послуг) для використання їх у подальшій власній підприємницькій діяльності Товариства по створенню нових товарів, виконанні робіт, наданні послуг іншим споживачам.

В подальшому ТОВ «МІМ.» використовувало придбані товари та послуги для своєї господарської діяльності. Це доведено позивачем у ході розгляду справи по суті наступними письмовими доказами, які досліджені в судовому засіданні і визнані судом належними та допустимими: договором субпідряду на проведення ремонтно-колійних робіт в об'ємі комплексно-оздоровчого ремонту залізничних колій ТОВ «Карпатнафтохім» від 01.10.2010 року, документами щодо його виконання; накладними, рахунками та податковими накладними, виданими на реалізовану іншим споживачам продукцію.

Згідно довідки Коломийської ОДПІ під час проведення перевірки інспекція не зверталася до суду з позовами про визнання недійсними правочинів, укладених ТзОВ «М.ІМ.» з контрагентами - ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Інвест-Ком Центр», ТОВ «Далат», ПП «Львівресурс», ТОВ «Фірма П.С.В.».

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, про те, що позивач має необхідні виробничі потужності, складські приміщення, техніку та персонал для здійснення господарської діяльності. Так, на балансі ТОВ «М.ІМ.» перебуває автомобіль марки Рено Магнум, державний номер АТ1605АО з причепом, що підтверджується актом перевірки Коломийської ОДПІ. Тому не бере до уваги посилання відповідача щодо неможливості здійснення позивачем власної господарської діяльності, оскільки, такі посилання ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджені належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181 -III (надалі - Закон № 2181) встановлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). З 01.01.2011 року такий порядок регламентований нормами Податкового кодексу України (надалі - Кодекс).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Статтею 54 Кодексу встановлено порядок визначення сум податкових зобов'язань. Відповідно до пункту 54.1 вказаної статті визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та7або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно підпункту 54.3. контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток були регламентовані діючим на той момент Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97 (надалі - Закон №283/97), із змінами та доповненнями, а з 01.01.2011 року -Податковим кодексом України.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону №283/97 визначено, що валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону №283/97, валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно пункту 5.9 платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Згідно з підпунктом 11.2.1. п. 11.2. ст.1І Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається одна з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку їх результатів.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Підпунктом 7.4.5 п.7.5. ст.7 вказаного Закону заборонено включати до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Таким чином, право на включення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту виникає у платника податку за умови встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт, послуг) підлягає віднесенню до складу валових витрат виробництва (обігу).

З моменту набрання чинності Податковим кодексом України, правовідносини позивача щодо сплати ним податку на додану вартість, формування податкового кредиту тощо регламентовані нормами цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Порядок оформлення та видачі податкової накладної регламентовані нормами статті 201 Кодексу.

Так, відповідно до пункту 201.1 цієї статі платник податку зобов'язаний надати покупцю (утримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.6 податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Пунктом 201.8 встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Право на включення сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до податкового кредиту та понесених фактичних витрат до валових витрат, виникає за умови встановлення цієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт, послуг) підлягає віднесенню до складу валових витрат виробництва (обігу).

Колегія суддів вважає, що відповідачем не спростовано факт використання позивачем товарів, отриманих згідно угод, укладених із ТзОВ «М.ІМ.» з контрагентами - ТОВ «Турін-Дніпро», ТОВ «Інвест-Ком Центр», ТОВ «Далат», ПП «Львівресурс», ТОВ «Фірма П.С.В.» саме для господарської діяльності позивача.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки позивачем були понесені реальні (фактичні) витрати на придбання товарів для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, тому мав право збільшити валові витрати після оприбуткування товарів, а тому після цього сума сплаченого ПДВ періоду у зв'язку з цим придбанням має право до податкового кредиту.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року у справі №2а-2809/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді І.І.Запотічний

Р.М.Шавель