Ухвала суду № 23703575, 13.02.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-6427/11/0170/13

13.02.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучерука О.В.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Курапової З.І.

секретар судового засідання Каптусаров С.Д.

за участю сторін:

представник позивача, Виробничо-будівельного кооперативу "Фірма "Карпати"- ОСОБА_1 довіреність № 35 від 10.02.11;

представник відповідача, Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Ольшанська Т.С. ) від 09.08.11 по справі № 2а-6427/11/0170/13

за позовом Виробничо-будівельного кооперативу "Фірма "Карпати" (вул. Сергія Лазо, 1,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95038)

до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.08.2011 адміністративний позов Виробничо-будівельного кооперативу "Фірма "Карпати" до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 26.05.2011 №0005482301.

Стягнуто на користь Виробничо-будівельного кооперативу "Фірма "Карпати" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.08.2011 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні адміністративного позову Виробничо-будівельного кооперативу "Фірма "Карпати" відмовити.

Апеляційна скарга мотивована відсутністю у суду першої інстанції підстав для визнання спірного податкового повідомлення -рішення протиправним. Заявник апеляційної скарги також вважає, що правочин, укладений ВБК «Фірма «Карпати»з контрагентом ПП «Кримспецтехнолоджі»носить протиправний характер, прирівнюється до нікчемного згідно ст. 228 ЦК України, та, що на думку податкової інспекції сума 55716,00 грн. не підлягає включенню до складу податкового кредиту.

Представник позивача доводи апеляційної скарги не визнав, просив постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09 серпня 2011 року залишити без змін.

Правом на участь у судовому засіданні відповідач не скористався. Про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

. Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належними чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність представника апелянта, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, заслухав доводи позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як слідує із матеріалів справи, на підставі наказу ДПІ в м. Сімферополь від 29.04.2011 №1461 у відповідності до статей 78.1.1., 79.1 Податкового кодексу України посадовими особами відповідача була проведе на позапланова невиїзна перевірка фірми "ВБК "Карпати" з питань перевірки взаємовідносин з ПП "Кримспецтехнолоджі" за період -січень 2011 року з 29.04.2011 тривалістю 5 робочих днів, за результатами якої складено акт від 11.05.2011 № 5865/23-4/22326848.

З акту перевірки вбачається, що за даними дослідного програмного забезпечення «Автоматизоване співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»податкова звітність ПП "Кримспецтехнолоджі" за січень 2011 р. має статус «не визнана, як податкова звітність», що на думку відповідача свідчить про відсутність у ПП "Кримспецтехнолоджі" адміністративно -господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, та, відсутність наміру у ПП "Кримспецтехнолоджі" для створення правових наслідків тобто така угода вказує на сумнівність фінансово -господарських операцій.

Також відповідач дійшов висновку, що вказаний правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протиречить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, на підставі ч.1 ст.203., ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.207, ст.208 Господарського кодексу України прирівнюється до нікчемного.

На думку відповідача, така угода не створює юридичних наслідків, ВБК «Фірма «Карпати»у порушення п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010р. включило до складу податкового кредиту у січне 2011 року суму 55716,00 грн., що було покладено в основу податкового повідомлення-рішення № 0005482301 від 26.05.2011р., яким визначено ВБК «Фірма «Карпати»суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на додану вартість в розмірі 55717,00 грн., з яких 55716,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. -штрафні санкції.

Не погодившись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання спірних правовідносин сторін регулюються Податковим Кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010р. (далі -ПК), який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 14.1.181. Податкового Кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 ПК датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

- дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6. ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу..

Заявником апеляційної скарги не враховано, що в січні 2011 року між ПП "Кримспецтехнолоджі" (Продавець) та ВБК «Фірма «Карпати»(Покупець) було укладено договір купівлі-продажу товару. Позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформленої податкової накладної, виданої йому контрагентом - ПП "Кримспецтехнолоджі", що підтверджується наявними у справі матеріалами.

На момент здійснення господарських операцій, та на момент перевірки контрагент позивача ПП "Кримспецтехнолоджи" був платником податку на додану вартість, зареєстрованим відповідно до ст. 183 ПК України. Статус позивача як платника ПДВ підтверджується доданими до матеріалів справи доказами та не заперечувалося відповідачем.

Слід також зазначити, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відповідають вимогам статті 201 ПК та наказу ДПА України від 21.12.2010 N969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за №1401/18696, що не заперечував й не спростував відповідач.

Відповідно до пункту 201.10. ПК податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1. ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4. ПК податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Із змісту наведених норм слідує, що право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що за перевіряємий період- січень 2011 року ВБК «Фірма «Карпати»придбало у ПП "Кримспецтехнолоджі" згідно витратною накладною від 11.01.2011 №26, податковою накладною від 11.01.2011 №26 плівки світлоповертаючої, папіру технічного, ветоши, електродів, грунтівки на загальну суму 334296,00 грн. у тому числі ПДВ 55716,00 грн., яке було оплачено позивачем та використане у господарській діяльності.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач на момент здійснення перевірки мав належним чином оформлені податкові накладні, що підтверджують розмір податкового кредиту, відображений в декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року, реальність здійснення господарських операцій підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, у позивача виникло право на віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ січень 2011 року сум ПДВ на підставі податкової накладної, отриманих від ПП "Кримспецтехнолоджі" від 11.01.2011 №26.

Разом з тим, недоречним вважається висновок відповідача про нікчемність укладеної між ПП "Кримспецтехнолоджі" та ВБК «Фірма «Карпати»угоди з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, в редакції, яка діяла на час проведення перевірки), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

За приписами ч.2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що між ВБК «Фірма «Карпати»та ПП «Кримспецтехнолоджі»був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ПП «Кримспецтехнолоджі»виступав постачальником, а ВБК «Фірма «Карпати».

Згідно статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), у визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, сторонами було погоджено всі умови, що істотними для даного виду договорів, а наведені вище обставини та документальні докази, підтверджують факт виконання господарських зобов'язань сторонами.

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вимоги щодо порядку складання податкової накладної та сплати податку визначені ст. 201 ПК та наказу ДПА України від 21.12.2010 N969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за №1401/18696. Слід зазначити, що при перевірці повноти нарахування податку на додану вартість відповідачем претензій щодо наявності або оформлення первинних документів, у тому числі і податкових накладних, згідно яких підприємство має право на податковий кредит на підставі 14.1.181. ПК висунуто не було, договір недійсним у судовому порядку не визнавався.

Зважаючи на наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ВБК «Фірма «Карпати»правомірно віднесено суму 55716,00 грн. до складу податкового кредиту на підставі відповідним чином оформленої податкової накладної, вартість придбаного товару була сплачена у повному обсязі.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Податковий кодекс не встановлює обов'язок покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не сплачено продавцем, або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. Сума податку на додану вартість включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару має сплачувати цей податок до бюджету.

Крім того, платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність вказаного суб'єкта господарювання.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Несплата постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань та порушення ними певних вимог податкового та іншого законодавства не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Таким чином, податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування.

За таких обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції, що визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 55717,00 грн. , за основним платежем-55716,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,00 грн. є безпідставним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим №00058482301 від 26.05.2011 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною податковою інспекцією в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим не доведені обставини, на яких ґрунтуються доводи апеляційної скарги, а надані відповідачами письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.08.2011 у справі №2а-6427/11/0170/13 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.08.2011 у справі №2а-6427/11/0170/13 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 17 лютого 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис З.І.Курапова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Кучерук