Рішення № 23695621, 13.03.2012, Святошинський районний суд міста Києва

ун. № 2-1706/11

пр. № 2/2608/248/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 року

. Святошинський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Наборозняка М.І.

за участю секретаря Слепець Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Міжнародний медіацентр «СТБ» (надалі - ПрАТ) про поновлення на роботі, стягнення зарплати, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, про визнання неправомірними дій відповідача щодо відсторонення його від виконання трудових обов*язків, а також щодо перешкоджання діями відповідача у виконанні його трудових обов*язків, стягнення моральної шкоди,

встановив:

Позивач 10.11.2010 року звернувся до суду із зазначеним позовом (уточненим в ході розгляду справи) до відповідача, який на період звернення іменувався закрите акціонерне товариство ( том 1, а.с. 58-61, том 2 а.с. 97-98, 168-176), в якому просить:

- про поновлення його на роботі у відповідача на посаді водія;

- стягнення зарплати за серпень-вересень 2010 року в сумі 4288 грн 18 коп;

стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2010 року по дату ухвалення судового рішення;

- про визнання протиправними дій відповідача щодо відсторонення його від виконання трудових обов*язків, а також щодо перешкоджання діями відповідача у виконанні його трудових обов*язків.

В позові зазначив, що він з 07 квітня 2010 року працював водієм автотранспортних засобів транспортного відділу адміністративно-господарського департаменту Закритого акціонерного товариства „Міжнародний Медіа Центр - СТБ" (договір № 2755 від 07.04.2010).

Відповідач порушував умови договору, у зв'язку із чим, він робив з приводу цього певні зауваження, на що відповідач запропонував йому звільнитися з роботи за власним бажанням; він відмовився, оскільки іншого заробітку у нього не було, а необхідно утримувати неповнолітню доньку, Йому було повідомлено, що підстави для його звільнення будуть знайдені у випадку, якщо він не звільниться за власним бажанням.

02.08.2010року йому зателефонував начальник транспортного відділу ОСОБА_3, та повідомив, що його відсторонено від виконання функціональних обов'язків на час проведення службового розслідування по факту скарги адміністратора проекту «Битва екстрасенсів» за наказом заступника голови правління ЗАТ «ММЦ-СТБ» ОСОБА_4

З наказом про його відсторонення і про проведення службового розслідування його ознайомлено не було.

На його, позивача, думку відповідно до ст. 46 КЗпП відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони.

Тільки в вище перелічених випадках законодавство передбачає відсторонення працівника від роботи. Стосовно нього таких випадків не було і навіть бути не могло.

ОСОБА_3 порекомендував йому зібрати характеристики стосовно його роботи від інших керівників проектів та порадив чекати телефонного дзвінка, за яким його мали повідомити про дату та час виходу на роботу.

Згодом йому стало відомо, що скарга стосувалася іншого водія, а звинувачення щодо мене були безпідставними. Проте, ОСОБА_4 продовжував надавати вказівки щодо недопущення його до виконання трудових обов'язків.

Він (позивач) їздив на роботу висловлюючи при цьому моє бажання працювати, але ОСОБА_3 усякий раз повідомляв, що ОСОБА_4 все ще не допускає його до виконання трудових обов'язків. Охорона ПрАТ не пропускала його через прохідну на територію підприємства, оскільки його пропуск було анульовано.

Після цього він неодноразово надсилав на адресу відповідача заяви щодо неправомірних дій з боку працівників відповідача, просив допустити його до виконання трудових обов'язків, але його ніхто не хотів слухати та приймати мої заяви посилаючись, що його буде письмово повідомлено про подальші наші трудові відносини. Доводилося умовляти охоронців, про передачу відповідних заяв до юридичного відділу відповідача.

Водночас, під час переговорів з юристами, які йому пропонували звільнитися за власним бажанням і обіцяли що в такому разі йому виплатять заборгованість по заробітній платі,він залишав для керівництва відповідача заяви з проханням надати певні роз'яснення, однак, відповідей на такі заяви не отримував.

30 вересня 2010 року він отримав копію наказу № 366-к від 24.09.2010 року. згідно з яким його було звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Наказ був підписаний двома керівниками, а саме, заступником голови правління ОСОБА_4, заступником голови правління ОСОБА_5

На його думку, відповідно до ст. 40 КЗпП України, наказ про звільнення повинен підписуватися одним керівником.

В подальшому йому знову довелося всілякими способами пробиратися через охорону, щоб урегулювати питання щодо звільнення. Тільки 13.10.2010 року йому вдалося передати заяву юристу відповідача ОСОБА_6 У вказаній заяві він просив поновити його на роботі та виплатити всю заборгованість по заробітній платі, в іншому разі він змушений буде звернутися до суду, що в свою чергу потягне за собою розголошення відомостей, які значаться в договорі про нерозголошення комерційної таємниці. Однак, відповіді на таку заяву не отримав, у результаті чого звернувся до суду.

Підстави звільнення є надуманими, оскільки звільнення за прогул було вигаданим та навмисним.

Вважає , що відповідач умисно своїми неправомірними діями створював перешкоди для недопущення його до виконання своїх трудових обов'язків. Перешкоджаючи йому виконувати трудові обов'язки, відповідач умисно, спонукав його до невиконання трудових обов'язків, тим самим допустив протиправні дії; грубо порушив вимоги п.п. 5.1.4. та 5.2.1. строкового трудового договору № 2755 від 07.04.2010року за яким, роботодавець зобов'язаний забезпечити працівникові належні умови праці та можливість виконувати свої трудові функції.

Також зазначив, що відповідно до ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця від дня його виявлення. З огляду на зміст службової записки ОСОБА_7 від 02.08.2010 року він був відсутній на роботі протягом всього дня 02.08.2010, а наказ про звільнення відповідачем було видано лише 24.09.2010, що становить майже два місяці з дня виявлення проступку, що суперечить нормам ст. 148 КЗпП України.

В своїй заяві від 20.09.2010 року на телеграму відповідача про надання письмових пояснень з приводу нібито його відсутності на роботі за період з 02.08.2010 по 15.09.2010. він пояснив, що для виконання трудових обов'язків його не пропускають охоронці на контрольно-пропускному пункті (про це він також зазначав і в заяві від 09.09.2010). На вказані повідомлення відповідач належним чином не реагував, а звільнив його через чотири дні. При цьому, не відібрав пояснень, як того вимагає ст. 149 КЗпП України, яка зазначає, що «до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення».

Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На день звільнення, всупереч вимог ст. 47 КЗпП України, яка передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок, йому не була виплачена заробітна плата за серпень та вересень місяці, що становить 4288 грн. 18 коп.

Посилається на ст. 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме, з 24 вересня 2010 року по день винесення судового рішення.

Надав розрахунки його вимог щодо зарплати та заробітку за час вимушеного прогулу.

Моральну шкоду обгрунтовує 237-1 КЗпП України.

В цій частині зазначив, що з часу його незаконного звільнення він не може влаштуватися на іншу роботу, оскільки в трудовій книжці міститься запис про звільнення за прогул.

Він витрачає кошти з сімейного бюджету на проведення експертиз, необхідних для розгляду судового спору. Такі обставини заподіюють мені душевних страждань та завдають мені моральної шкоди. Постійно знаходиться в нервовому збудженні, хвилюється з приводу несправедливості зі сторони відповідача, що виразилося у його незаконному звільненні, а також невиплаті належної мені заробітної плати.

В судовому засіданні вимоги позовної заяви, в тому числі уточнених підтримав в повному обсязі, посилаючись на викладені у них обставини.

Також пояснив, що вважає, звільненння незаконним по причині фальсифікації підстав для звільнення.

Зокрема, вважає, що службові записки та акти про його відсутність на роботі в період з 2 серпня по 24 вересня 2010 року (том 1 , а.с. 15-20) є такими, що складені за вказівкою керівництва ПрАТ, оскільки у ПрАТ не було чітко визначеного розпорядку робочого дня, робочого тижня для водіїв; акти та службові записки складені не його безпосереднім керівником ОСОБА_3 (за період до 31.08.2010 року включно), а іншою особою, яка не мала відповідних повноважень на їх складання - старшим водієм ОСОБА_7, який фактично не є представником адміністрації ПрАТ, а таким же працівником (водієм) як і він (позивач).

Крім того, вважає, що вислів в акті від 16.09.2010 року (т.1 а.с.19) «з*являвся на роботу на короткий час» неконкретизований, він не свідчить про те, що у вказні дні ним (ОСОБА_1.) були здійснені прогули; «короткий час» може бути, на його думку, і більше 5 годин робочого часу, що не дає підстави вважати кожний конкретний день прогулом. Крім того, вказав, що у актах (т.1, а.с.18-20) взагалі немає інформації з приводу його виходу (чи невиходу) на роботу в період з 17 по 19 вересня 2010 року включно.

Також вважає неналежним доказами надані 08.02.2012 року через канцелярію суду представником ПрАТ ОСОБА_8 акти ПрАТ (том 2, а.с.183-224), оскільки вони вже не підписувались водієм ОСОБА_7, а іншими особами і були надані представником лише в судовому засіданні у лютому 2012 року, а раніше про них жоден із представників ПрАТ не вказував, вони йому (ОСОБА_1.) не пред*являлись, і не були підставою для його звільнення з роботи за наказом від 24.09.2010 року; вважає їх такими, що виготовлені в ході розгляду справи за його позовом. Також вважає необ*єктивними всі акти та доповідні, оскільки він не впевнений: коли саме вони написані, ким саме підписані, а на його пропозицію допитати вказаних у цих актах та доповідних осіб, представник ПрАТ відмовився забезпечити явку таких осіб в судове засідання для допиту їх в якості свідків.

Його не ознайомлювали у ПрАТ із правилами внутрішнього трудового розпорядку та з посадової інструкцією водія.

На заяву представника відповідача щодо застосування строку позовної давності, передбаченого ст. 233 КЗпП України просить його поновити. Зазначив, що він у вересні 2010 року час проживав у АДРЕСА_1, оскільки його дідусь ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, який є інвалідом ІІ групи Великої Вітчизняної Війни, тяжко почав хворіти та не мав змоги самостійно пересуватися, у зв'язку із чим, він (позивач) не мав можливості вчасно звернутись до суду, забезпечуючи лікування та догляд за ним.

Представники відповідача позов не визнали.

Представник ПрАТ ОСОБА_6 у своїх письмових запереченнях від 20.12.2010 року зазначив, що позивач працював на посаді у ПрАТ на власному транспортному засобі Мерседес-Бенц, який перебував у оренді у відповідача; з 28.07.2010 року трансопртний засіб не використувавася позивачем самостійно, на території ПрАТ він ним не заїжджав. Посилається на службові зщаписки старшого водія та акти про відсутність ОСОБА_1. на роботі.

Також вважає доказом відсутності ОСОБА_1 на роботі факти отримання ним особисто телеграм 02 та 16 вересня 2010 року в робочий день та в робочий час за місцем свого мешкання; відправки рекомендованих листів у відділеннях зв*язку 3-го та 14-го вересня 2010 року. 20.09.2010 року ОСОБА_1 надав заяву/пояснення про причини відсутності на роботі, при цьому про причини відсутності на роботі 3.09.2010 року не пояснив; в період з 20 по 24 вересня 2010 року він знову з*являвся на роботі у довільному режимі, до виконання роботи не приступав, документів, що підтвердили б відсутність на роботі не надав, про що було складено відповідний акт. За наведених підстав його було звільнено з роботи за прогул наказом від 24.09.2010 року за п.4 ст.40 КЗпП України (т.1, а.с. 1-13).

Свої пояснення підтримав в ході судового засідання; спочатку заперечив факт існування служби координацуії у ПрАТ, факт виклику водіїв на роботи СМС-повідомленями; пояснював, що час роботи у водіїв у ПрАТ : з 9 год до 18 годин щодня, окрім суботи та неділі; наполягав на тому, що ОСОБА_1 був ознайомлений із таким розпорядком роботи під розписку та із правилами внутрішнього трудового розпорядку. Також ОСОБА_6 визнав факт перевезення водіямти ПрАТ, в тому числі і ОСОБА_1 працівників ПрАТ та інших творчих груп і по вихідним дням і в періоди після 18 годин, в тому числі і вночі. Також зазначив, що він (ОСОБА_6.) : не знає як саме викликали водіїв на роботу для перевезення працівників ПрАТ після 18 год, у вечірні та нічні години; на його думку «мабуть телефонували ОСОБА_1 ті водії, з якими він мінявся робочими змінами». Наполягає на тому, що ОСОБА_1 працював в 1 зміну (з 9 год до 18 год), але міг мінятись з іншими водіями змінами; шляховий лист видавався тому, хто приходив працювати у певну конкретну зміну.

Представник ПрАТ ОСОБА_6 не визнав за достовірні копії шляхових листів, надані ОСОБА_1 (.т1, а.с.197-267); не виключив можливості, що окремі із них (окремі і тих, що видані до 02.08.2010 року) можуть відповідати наявним у ПрАТ оригіналам, а всі інші є підробленими ОСОБА_1

Представник ПрАТ ОСОБА_8 , який прйимав участь у справі з жовтня 201 року позов не визнав; надав заяву про застосування строку давності (том 2 , а.с 43), який на його думку ОСОБА_1 пропустив, не згоден, з тим, що у останнього були поважні причини для поновлення вказаного строку. Надав суду копії табелів робочого часу ОСОБА_1 (том 2, а.с.56-69); при цьому пояснив, що водії, в тому числі ОСОБА_1 у ПрАТ працюють по 40 год на тиждень за 8-часовим робочим днем. Інофрмації: яким чином обліковується робота водіїв, в тому числі ОСОБА_1 в період після 18 год (увечері, вночі) , коли він перевозив працівників ПрАТ і інших працівників творчих груп? - не пояснив. Також не надав доказів щодо ознайомлення ОСОБА_1 із правилами внутрішнього трудового розпорядку, конкретним режимом роботи, про існування жодних документів щодо понадурочних робіт водіїв ПрАТ, в тому числі ОСОБА_1 у вечірні та нічні години, вихідні дні.

З приводу актів про відсутність ОСОБА_1 на роботі (т.2, а.с.186-224) пояснив, що вказані акти були в архіві ПрАТ, тому про них раніше при проведенні судових засідань заявлено не було; чому на підставі їх не було звільнено позивача з роботи? - йому невідомо, але вони є доказами факту невиходу позивача на роботу.

Допитаний в якості свідка позивач ОСОБА_1 свої пояснення, надані ячк позивачем підтримав в повному обсязі.

В подальшому на запитання представника відповідача уиточнив, що допускає можливі неточності у своїх поясненнях та у показаннях, наданих суду в якості свідка, оскільки при поясненнях та при доптиі в якості свідка бовся чітко вказати дати виходу його на роботу у серпні-вересні 2010 року, сумніваючись,що у певні вказні ним дні могли бути вихідними. Остаточно ствердив про те, що він впродовж з 2 серпня по 24 вересня 2010 року виходив на роботу , але його не було допущено у зв*язку із відстороненням від виконанням обов*язків одія і недопущенням на територію ПрАТ.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_10 пояснив, що він працював у ПрАТ водієм у транспортному відділі по лютий 2010 року. Під час його роботи ОСОБА_1 водієм не працював. Але правила щодо режиму роботи у ПрАТ були наступні: всі співробітники працюють за викликами по СМС-повідомленнях, які передаються їм на їх власні мобільні телефони службою координації ПрАТ; чітко та однозначного розпорядку роботи водіїв не встановлено. Якщо у особи немає мобільного телефону, то вона на роботи у ПрАт не приймається. Водій повинен сам зателефонувати у службу координації щодо роботи для нього у випадку ненадходження протягом тривалого часу для нього повідомлень.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_3 пояснив,що він працював у відповідача начальником транспортного відділу.

У серпні 2010 року керівництво ПрАТ дало йому вказівку провести розслідування з приводу неетичної поведінки ОСОБА_1; на час проведеня такого розслідування була вказівка відсторонити ОСОБА_1 від роботи; ОСОБА_1 по роботі безпосередньо підпорядкований був йому, а вказівки щодо виходу на роботу йому надавала служба координації ПрАТ по заявках творчих груп для їх перевезення шляхом надсиланя СМС-повідомлень на його мобільний телефон. Вказана служба вирішувала: в які саме дні та години водій ОСОБА_1 повинен бути на роботі. Після приходу водія на роботу йому видавався маршрутний лист транспортним відділом на підставі вказівок служби координації. Він (ОСОБА_3.) безпосередньо давав вказівку про відсторонення ОСОБА_1 від роботи за вказівкою заступника керівника ПрАТ ОСОБА_4 - не допускати ОСОБА_1 до виконання трудових обов*язків. Він (свідок) звільнився з роботи у ПрАТ 30.08.2010 року, на його думку, розслідування щодо ОСОБА_1 на вказану дату ще не закінчилось; у всякому разі вказівки про допуск ОСОБА_1 до виконання трудових обов*язків керівництво ПрАТ на той час йому не надавало. Фіксування робочого часу водіїв у ПрАТ проводилось на підставі шляхових листів; таким же чином складався табель обліку робочого часу. Інколи були випадки роботи водіїв понад 8 годин за один день. На його думку, невиходу ОСОБА_1 з 2 по 31 серпня 2010 року на роботу із-за неповажних причин не було (в період його, свідка роботи у ПрАТ).\

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню за такими підставами.

Суд також керується вимогами ст. 10, 11, 60 ЦПК України щодо змагальності, диспозитивності та обов*язку доказування сторонами своїх вимог чи заперечень в ході розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Суд розглядає справу на підставі наявних у справі доказів відповідно до ст.ст. 10, 11,60 ЦПК України, про що учасникам розгляду справи було роз*яснино неодноразово.

Відповідно до строкового трудового договору від 07.04.2010 року (т. 1 , а.с. 62- 66); ОСОБА_1 було встановлено 5-ти денний робочий тиждень, 8-ми годинний робочий день з обідньою перервою.

Звільнений він відповідно до вказаного ним у позовній заяві наказу від 24.09.2010 року (т.1, а.с. 31).

Згідно з п.10.6 трудового договору підставою для застосування дисциплінарного стягнення є службова записка безпосереднього керівника працівника та або акт про вчинення грубого та або дисциплінарного порушення.

Суд вважає, що відповідач звільнив позивача, застосовуючи дисциплінарне стягнення в порядку п.2 ч.1 ст. 147 КЗпП України.

Згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше місяця з дня його виявлення.

Тому суд погоджується із позивачем в частині того, що оспорюваний ним наказ суперечить ст. 148 КЗпП України щодо строку притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за прогули в період до 24.08.2010 року, враховуючи, що наказ виданий 24.09.2012 року і той факт, що адміністрації ПрАТ було відомо про невихід на роботу (як стверджує представник ПрАТ) ОСОБА_1 2.08.2010 року.

Суд вважає за необхідне досліджувати докази застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 лише ті, що вказані у наказі про його звільнення (т. 1, а.с. 31).

Суд погоджується із ствердженнями ОСОБА_1 про те, що відповідач не довів належними доказами про те, що старший водій ОСОБА_7 був безпосереднім керівником по роботі водія ОСОБА_1 і, відповідно до п. 10.6 трудового договору між сторонами, мав право надавати службову записку керівництву ПрАТ щодо вчинення останнім дисциплінарного правопорушення.

Крім того, допитаний свідок ОСОБА_3 пояснив, що безпосереднім керівником ОСОБА_1 в період до 30.08.2010 року був саме він, а не ОСОБА_7

Тому, суд критично відноситься до наданих позивачем копій службових записок ОСОБА_7 не лише за період до 30.08.2010 року, а і щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі в період з 31 серпня по 24 вересня 2010 року та вважає їх неналежними доказами для застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 у зазначений період, враховуючи умови п. 10.6 трудового договору.

Також суд критично оцінює вислів ОСОБА_7 (а.с.17, а саме: «Орендований підприємством автомобіль Мереседес Спринтер, котрий передав в оренду ОСОБА_1 був відсутній у період з 1 серпня по 16 вересня 2010 року», враховуючи, що старший водій не є представником адміністрації і не міг знати обставини оренди автомобіля, його відсутності, враховуючи, що функціональне призначення автомобіля - перевезення пасажирів, а не його присутність на території підприємства.

При цьому суд приймає до уваги заперечення ОСОБА_1 щодо службових записок, актів і відмову представника позивача забезпечити осіб, які складали записки, забезпечити їх явку для допиту їх в судовому засіданні в якості свідків.

На цих же підставах суд критично оцінює акт від 01.09.2010 року (т.1, а.с.18) про відсутність ОСОБА_1 на роботі в період з 02 серпня по 31 серпня 2010 року, підписаний в тому числі ОСОБА_7, оскільки останній не був керівником ОСОБА_1 по роботі, а працівник відділу кадрів ОСОБА_11, як видно із матеріалів справи, в період 01.09.2010 року ніяким чином не реагувала на порушення ОСОБА_1 (якщо воно дійсно мали місце) і підписала акт із загальною інформацією про відсутність ОСОБА_1 на роботі за період з 2 серпня по 31 серпня 2010 року, включаючи і вихідні дні.

Таким же чином, суд оцінює акт від 16.09.2010 року ( т. 1 ,а.с.19) та акт від 24.09.2010 року ( т. 1. а.с.20), а також враховує, що у них чітко не вказано про прибуття ОСОБА_1 на підприємство, не конкретизовано вислів «короткий час».

Крім того, суд враховує, що представники відповідача не пояснили в ході судового розгляду справи: яким чином міг виконувати обов*язки водія ОСОБА_1 з 07.09.2010 року, враховуючи одностороннє розірвання договору оренди закріпленого за ним його ж автомобіля Мерседес, висловлене у телеграмі на його адресу від 01.09.2010 року (т. 1, а.с.21), враховуючи, що доказів про надання ОСОБА_1 іншого автомобіля у вказаний час для роботи на ньому відповідач не надав суду.

Суд вважає, що відповідач міг вимагати письмове пояснення від ОСОБА_1 в періоди його «приходу на підприємство у довільному режимі» в період з 1 по 16 вересня, з 20 по 24 вересня 2010 року (саме про такі приходи вказано у актах від 16 та від 24 вересня 2010 року). Але представник позивача не надав суду актів про те, що уповноваженими від ПрАТ особами такі пояснення ОСОБА_1 було запропоновано надати.

Суд погоджується із ствердженнями позивача про те, що доказів про те, що він вчинив невиходи на роботу (прогули), в період з 17 по 19 вересня 2010 року ( хоча би за невихід на роботу у робочий день - п*ятницю 17 вересня 2010 року) включно, про котрі вказано в оспорюваному наказі позивач не надав зовсім, але включив вказані періоди часу в наказ про звільнення ОСОБА_1 ( абзац 1 наказу від 24.09.2010 року, т. 1 а.с.31).

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Як видно із тексту наказу та підстав його прийняття (видачі) письмових пояснень від ОСОБА_1 щодо його відсутності на роботі в період з 20 по 24 вересня 2010 року не вимагалось ніким із працівників ПрАТ.

Вказана обставина є однозначним порушенням ст. 149 КЗпП України.

Оцінюючи оспорюваний наказ, суд вважає, що в ньому неконкретно узагальнено вказані у ньому порушення, які, на думку, відповідача, вчинив ОСОБА_1

Зокрема, в ньому чітко не вказано: в які саме дні вчинив прогули ОСОБА_1, враховуючи, що для нього був встановлений 5-ти денний робочий тиждень.

При цьому суд враховує, що позивач не був під розписку ознайомлений із внутрішнього трудового розпорядку, службовою інструкцією водія, в яких було б вказано чітко щодо режиму роботи, змін у роботі, про які вказував представник позивача ОСОБА_6

Суд приймає за достовірні пояснення позивача щодо виклику його на роботу за допомогою СМС-повідомлень, що підтверджено висновком судової експертизи телекомунікаційних систем та засобів від 21. 09.2011 року (том 2, а.с. 25-40), яка була проведена за проханням позивача для доказу того, що у ПрАТ існував саме такий режим роботи, про який він вказував у позовній заяві. Із вказаного висновку та відповіді ПрАТ «Київстар» від 13.12.201 року (том 2 , а.с. 92) видно, що позивач викликався на роботу вказаними ним повідомленнями із телефону служби координації ПрАТ, в певні дні йому встановлювались вихідні.

Крім того, суд визнає за достовірні в цій частині показання свідка ОСОБА_3, які повністю узгоджуються із поясненнями позивача.

За таких підстав, оцінюючи докази в їх сукупності та послідовності, суд вважає сумнівними акти та службові записки, які були підставою для застосування дисциплінарного стягнення позивачу - звільнення з роботи.

Таким же чином суд оціню табель обліку робочого часу позивача, копію якого надав представник відповідача суду, та погоджується з тим, що відповідач складав табель по результатах відпрацьованого часу, вказаного у шляхових листах водіїв, в тому числі ОСОБА_1 Крім того, суд достовірно встановив, що водій ОСОБА_1 в період до 02.08.2010 року працював в тому числі і у вихідні дні, але наказу про таку роботу відповідач не видавав, що свідчить про формальне складання табелю обліку робочого часу в період з 2 серпня по 24 вересня 2010 року.

Суд вважає надані докази позивачем (його заява від 20.09.2010 року, показання в судовому засіданні як свідка, показання свідка ОСОБА_3.) про те,що його не було допущено до роботи в період з 2 серпня по 24 вересня 2010 року за вказівкою керівництва ПрАТ.

На думку суду, таке відсторонення позивача від виконання ним його трудових обов*язків для проведення розслідування його поведінки чинним трудовим законодавством не передбачено, тому воно є незаконним та таким, що суперечить трудовому договору між сторонами.

Тому також за такими підставами суд вважає, що належних доказів скоєння прогулів ОСОБА_1 позивачем не надано, оскільки, як він (ОСОБА_1.) пояснив, він не міг виконувати роботу водія, внаслідок відсторонення його від виконання цих обов*язків.

Суд приймає до уваги, окрім пояснень позивача та представників відповідача, докази відповідно до їх допустимості, про що вказано у ст. ст. 57-59 ЦПК України.

Оскільки доказами прогулів ОСОБА_1, як стверджують представники ПрАТ, є службові записки та акти; а позивач заперечує їх достовірність, належність підписів на них вказаним у них особам, дату їх написання, то відповідач міг спростувати такі його заперечення шляхом допиту осіб, які склали ті, чи інші записки, акти, табелі, в судовому засіданні в якості свідків.

Оскільки представник відповідача не забезпечив таких свідків за наполяганням позивача, то суд не може прийняти за достовірні вказані докази (т. 1 а.с. 15-20, враховуючи, що вони фактично створені у свій відповідний час працівниками ПрАТ) і певним чином носять односторонній характер.

Надані представником відповідача акти (том 2, а.с. 186-224) суд не приймає до уваги взагалі, оскільки відповідач на їх підставі наказ, який оспорює позивач, не видавав і про такі докази вчасно (до початку розгляду справи по суті) взагалі не заявляв жодного разу. Крім того, складання двох актів, підписаних працівником відділу кадрів ОСОБА_11 про відсутність одного і того ж працівника (ОСОБА_1.) на роботі в одні і ті ж дні, на думку суду є недолі цільним та сумнівним. А надання копій таких актів представником відповідача ОСОБА_8 свідчить про намагання будь-яким способом, в тому числі сумнівним, забезпечити докази, що заперечують позовні вимоги ОСОБА_1

Суд відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, ст. 234 КЗпП України поновлює позивачу пропущений ним на 10 днів одномісячний строк звернення до суду з позовом про незаконне звільнення , оскільки вважає, поважною причину такого пропуску - хворобу його діда ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 (як він пояснив: члена його сім*ї) та необхідність догляду за ним за вказаним позивачем у заяві про поновлення строку (т.2, а.с. 148-150) місцем проживання.

За таких обставин суд вважає, що право позивача на звернення до суду повинно бути захищене.

Проте, суд не вбачає підстав для поновлення зазначеного строку позивачу щодо звернення до суду із позовними вимогами про визнання неправомірними дій відповідача щодо відсторонення його від виконання трудових обов*язків, а також щодо перешкоджання діями відповідача у виконанні його трудових обов*язків, (том 3, ас. 3-5), оскільки такі окремі вимоги він заявив після семи з половиною місяців після звільнення його з роботи, в період розгляду справи, яка на той час розглядалась вже впродовж шести місяців.

Викладене не свідчить про те, що відсторонення ОСОБА_1 від виконання ним трудових обов*язків водія у ПрАТ в період з 2 серпня по 24 вересня 2010 року узгоджувалось із положеннями трудового законодавства.

Суд вважає, що навіть без задоволення вказаних позивачем вимог у його позовній заяві від 16.05.2011 року лише на підставі пропуску строку звернення до суду (ст. 233 КЗпП України) окремим судовим рішенням можна зробити висновок про те, що таке відсторонення дійсно мало місце і фактично обумовило невиконання ОСОБА_1 своїх трудових обов*язків водія у ПрАТ у вказаний ним період і є однією із підстав для задоволення позову щодо поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

Середній заробіток позивача суд обчислює відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати на підставі довідки ПрАТ від 30.09.2012 року ( т.1, а.с.87) за №1259/10. В ній вказана зарплата за червень 2010 року - 2442грн; за липень 2010 року 2238,5 грн.

Суд приймає до уваги саме ці два місяці, оскільки період з 2 серпня по 24 вересня 2010 року зарплату позивачу нараховано не було.

Тому суд вважає, що право позивача відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦПК України повинно бути захищене судом в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу. Оскільки у випадку обчислення середньої зарплати за два місяці, які передували звільненню позивача такий заробіток складав би лише суму за 6 календарних днів липня 2010 року, які слід було б поділити на кількість робочих днів за два місяці, то така сума коштів за один робочий день, явно не відповідатиме середньому заробітку ОСОБА_1

Тому суд приймає за два місяці, які передували відстороненню позивача від виконання трудових обов*язків, а саме: 2442грн + 2238,5 грн = 4680,5 грн. Кількість робочих днів за червень-липень 2010 року становить 43 дні.

Середньоденна зарплата: 4680,5 грн : 43 дні = 108,9 грн.

Кількість робочих днів у 2010 році за період з 25.09.2010 року по 31.12.2010 року включно становить 70 днів

Кількість робочих днів у 2011 році за період з 1 січня по 31 грудня 2011 року включно становить 252 дні.

Кількість робочих днів у 2012 році за період з 1.01.2012 року по 12 березня 2012 року (день ухвалення судового рішення) включно становить 49 днів.

Всього днів вимушеного прогулу позивача - за період з 25.09.2010 року по 12 березня 2012 року - 371 робочих дні.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить:

108,9 грн х 371 день = 40 401,9 грн.

Суд задовольняє вимоги позивача про поновлення на роботі , керуючись ст. 235 КЗпП України, враховуючи, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд враховує, що представник відповідача не визнавав ствердження позивача про фактичний порядок виклику водія ОСОБА_1 на роботу у ПрАТ з допомогою СМС-повідомлень, що змусило його заявити клопотання про проведення судової експертизи, ухвалу про що було оскаржено представником відповідача в апеляційному порядку.

Таким чином, розгляд справи впродовж з 22.02.2011 року по 28.10.2011 року (ухвала щодо експертизи у т.1 на а.с.289 та поновлення провадження після її проведення, ухвала суду в журналі судового засідання в. 2 на а.с. 45 ) продовжувався не по вині позивача близько 8 місяців. Враховуючи, що суд стягує середній заробіток за період з 25.09.2010 року по 13.03.2012 року (або приблизно за 18 місяців), а вини позивача в тому, що розгляд справи продовжувався протягом такого терміну немає, то суд вважає, що розгляд справи із врахуванням факту виклику ОСОБА_1 на роботу з допомогою СМС-повідомлень без проведення експертизи, продовжувався б 18місяців - 8 місяців (строк проведення експертизи) = 10 місяців, що складає менше року.

Тому вимоги позивача, на думку суду, фактично розглядатись судом впродовж 10 місяців і у суду немає підстав для відмови у задоволенні вимог позивача у строк більше 1 року.

Одночасно суд відмовляє позивачу у вимогах щодо стягнення зарплати за серпень- до 24 вересня 2010 року, оскільки відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Враховуючи, що ОСОБА_1,Ґ як встановлено в судовому засіданні в період з 2 серпня по 24 вересня 2010 року фактично роботи не виконував по незалежним від його волі причинам, то у суду немає правових підстав стягувати із ПрАТ саме зарплату за вказаний період, що не позбавляє можливості позивача вирішити питання про стягнення середнього заробітку за вказаний період, внаслідок недопущення (відсторонення) його щодо виконання певної роботи по вині ПрАТ.

Оскільки позивач саме таким чином (стягнення зарплати) визначив свої вимоги в остаточному варіанті, то суд, дотримуючись вимог ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності позовних вимог, вирішує спір, відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог у зазначеній частині.

Суд погоджується зі ствердженням позивача щодо вимог в частині моральної шкоди на підставі вказаного ним у позовній заяві законодавства та вважає, що у зв*язку із його незаконним звільненням він перебував у певному негативному психологічному стані, пов*язаному з таким звільненням, відсутністю певного матеріального доходу (зарплати), обмеженими можливостями влаштуватись на іншу роботу, внаслідок запису у його трудовій книжці про звільнення за прогул. У зв*язку із вказаним станом він відчував моральні страждання, які суд оцінює в розмірі 1 тис грн, враховуючи конкретні досліджені в судовому засіданні докази.

Судові витрати суд стягує відповідно до ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» із відповідача, враховуючи певні сплати судового збору позивачем та його розмір на період ухвалення судового рішення.

При цьому суд стягує також витрати позивача на оплату проведення судової експертизи, оскільки представник відповідача заперечував проти певних, вказаних позивачем обставин, які, на думку суду, експертиза підтвердила і які мають значення для об*активного та вірного вирішення спору. Суму витрат в цій частині суд стягує в розмірі 1015 грн 20 коп ( том 2 , а.с. 40)

Керуючись ст. ст. 212-214 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на роботі у приватному акціонерному товаристві "Міжнародний Медіа Центр - СТБ» на посаді водія автотранспортних засобів у транспортному відділі адміністративно-господарського департаменту Приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ».

Стягнути із приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ».

( м.Київ вул.Шевцова, 1, Код ЄДРПОУ 20044726) на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.09.2010 року по 13.03.2012 року (включно) в сумі 40 тис 401 грн 90 коп, (враховуючи, що із вказаної суми при її виплаті ОСОБА_1 слід вирахувати передбачені законом податки та обов*язкові збори, що сплачуються при обчисленні та виплаті зарплати), моральну шкоду в сумі 1 тис грн, а також витрати, понесені ОСОБА_1 при оплаті судової експертизи 1015 грн 20 коп, судовий збір 51 грн.

Стягнути із приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ».

( м.Київ вул.Шевцова, 1, Код ЄДРПОУ 20044726) на користь держави судовий збір 541 грн 22 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі набирає чинності негайно після його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення на адресу Апеляційного суду м.Києва через районний суд.

Суддя: