Постанова № 23674177, 30.03.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

в порядку письмового провадження

м. Київ

30 березня 2012 року № 2а-17490/11/2670

За позовом Приватного підприємства "Скін-Авто" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 23.06.2011 № 0003962302 Суддя: Кротюк О.В.

Обставини справи:

Приватне підприємство «Скін-Авто»(далі -позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі -відповідач) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 23.06.2011 № 0003962302.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.

В порядку частини 6 ст.128 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва проведено перевірку ПП «Скін-Авто»по взаємовідносинах з ТОВ «Ітера плюс»та ТОВ «Юніфон груп»(далі разом та окремо - Контрагент(и)) в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за серпень 2010 року за наслідком чого складено акт від 02.06.11 № 1304/23-02/36216726 (далі -Акт перевірки).

На підставі вказано акту податкової службою винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.06.2011 № 0003962302, яким було донараховано позивачу основне зобов'язання та штрафні санкції з податку на додану вартість (далі - Рішення).

Рішення мотивоване тим, що товар відсутній як такий, а тому операції позивача з контрагентами не могли реально відбутися.

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до частини 5,6, ст.71 КАС України суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

З огляду на покликання податкової служби згідно змісту Акту перевірки на фактичну безтоварність операції (зокрема абз. 7 стор. 14 Акту перевірки), судом на виконання зазначених вище положень КАС України з метою встановлення всіх обставин у справі запропоновано позивачу і відповідачу надати докази на підтвердження його товарного/безтоварного характеру, заслухано свідків.

За таких умов суд вчинив всі дії, які залежать від нього для збирання всіх доказів, а тому вирішує справу на підстави наявних матеріалів останньої.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Позивачем укладено договір з ТОВ «Ітера плюс»від 01 липня 2010 року на придбання товару. Згідно рахунку-фактури № 107 від 1 липня 2010 року та видаткової накладної № 183 від 1 липня 2010 року придбавалися автомобільні комплектуючі.

За договором від 01 серпня 2010 року позивачем придбавалися також автомобільні комплектуючи у ТОВ «ЮНІФОН ГРУП»про що видавалися рахунки-фактури № 1308 від 13 серпня 2010 року1608 від 16 серпня 2010 року, 2508 від 25 серпня 2010 року .

Вказані договори (далі разом або окремо - Договір) є за своїм змістом однаковими.

З метою встановлення обставин виникнення і реалізації господарських відносин позивача з контрагентами судом заслухано в якості свідка директора позивача ОСОБА_1

Свідок повідомив суд, що вказані контрагенти були знайдені його співробітниками, які здійснюють забезпечення автозапчастинами підприємство для здійснення останнім ремонтних робіт. А тому йому особи представників контрагентів не відомі та ним не встановлювались. Повноваження не перевіряв, оскільки товар поставлявся з доставкою до позивача, а тому потребу в цьому не було.

Поряд з цим додатково суду було повідомлено, що запчастини за Договорами повинні були купуватися не для оформлення їх на складі як такі, а з метою їх реального встановлення на автомобілі замовників після проведення відповідної діагностики і визначення деталей які потребують заміни. Вказане обумовлено тим, що такі запчастини коштують грошей і їх придбання, не обумовлене встановленням їх на конкретний автомобіль, економічно не доцільно та не практикується позивачем. На уточнюючі питання суду свідок повідомив, що при наданні послуг з ремонту автомобілів процедура полягає у оформленні наряду-замовлення, за наслідком якого здійснюється діагностика автомобіля і визначаються необхідні запчастини. На підставі вказаного погоджуються перелік і ціна запчастин (оригінальні або не оригінальні) і після цього придбаваються запчастини (звукозапис 11:44-11:46 -журнал с/з від 20.02.12). За наслідком виконання робіт оформлюється акт здачі-прийняття робіт.

Відомості свідка про фактичну відсутність товарних запасів також підтверджується відомостями картки рахунку 201 (облік товарних запасів). З цих карток судом вбачається фактична відсутність товару на дату укладення Договорів, проте у разі подеякої наявності такого, то нарахування та списання товарів по кількості відбувалося лише відносно тих, що були поставлені Контрагентами.

Аналізуючи вказані свідчення та договори з контрагентами, рахунки фактури та видаткові накладні до них які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, оцінюючи їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про фактичну безтоварність операцій позивача з Контрагентами з огляд на наступне.

По-перше, згідно пунктів 3 Договорів сторонами визначена і передбачена процедура замовлення товару. Остання передбачає формування та надання замовлення на товар із зазначенням коду товару та необхідної кількості за позиціями та бажаних строків поставки. Контрагент підтверджує замовлення. Замовлення та підтвердження замовлення можуть бути передані іншій стороні в оригіналі, а також в копіях за факсимільним зв'язком або електронною поштою. Замовлення та підтвердження є попередніми документами. Поряд з цим, згідно пп.6.2 Договорів встановлено, що постачальник зобов'язаний поставити покупцю товар в строк, кількості та асортименті остаточно узгоджених сторонами в замовленнях.

Згідно пп.12.2., 12.3 Договорів, інші двосторонні документи (включаючи питання погодження ціни, кількість, асортимент, строк поставки) є невід'ємною частиною договорів.

Аналізуючи зазначене вище, вбачається судом, що вказані в Договорах замовлення та підтвердження є двосторонніми документами, які підписуються уповноваженими на те сторонами та є невід'ємною частиною договорів.

На пропозицію суду надати усі документи, позивачем таких замовлень та погоджень, як невід'ємних частин договір не було надано. З огляду на це судом не вбачається можливість здійснення конкретної поставки товару, оскільки не було дотримано і реалізовано процедуру узгодження ціни, асортименту, і строків поставки товару. Документів про це, передбачених Договорами, суду позивачем не надано.

По-друге, як вбачається з наданих рахунків -фактур, актів виконаних робіт, податкових накладних, як документів до прибуткових накладних відносно придбаного у Контрагентів товару, які підтверджують подальшу їх реалізацію позивачем, то останні проводились в більшості згідно рахунків-фактур виданих значно пізніше, ніж придбавався товар.

Поряд з цим товар є вузько специфічним з огляду на те, що встановлювався на різні машини Міцубіші Галант (акт ОУ-000220 причому дата рахунку співпадає з датою акту, що має місце і по іншим актам; - ролік ГРМ, ), Фольксваген Туарег (акт ОУ-0000304 -фара передня права), Тойота Кемрі (акт ОУ- 000229 - пружинки гальмівних колодок), Хонда Цівік (акт ОУ-000224), Нісан Ікс-треіл (акт ОУ-000276 -кільце формунки), Форд Фієста (акт ОУ-000261 -петля двері нижня ліва), Тойота Королла (акт ОУ-000244 -підшипник п'ятої та третьої передачі), Тойота Ленд Крузер (акт ОУ-000258 - ліхтар задній лівий зовнішній) та інш. При цьому автомобілі в більшості своїй проходили діагностику, що вказано в податкових накладних та відповідних актах виконаних робіт.

Таким чином, виникає питання, якщо позивач не має фактичного складу запчастин і придбає їх як правило під конкретну машину, і не здійснює офіційного виключного напрямку обслуговування конкретної торгової марки автомобілів, то як він зміг купити по Договорам різноманітні запчастини (при чому всі вони індивідуальні (про що зазначено вище), а коло автомобілів широке) і знати про те що протягом 3-х місяців після їх придбання у повному обсязі встановить на автомобілі?

Вказане не відповідає поясненням свідка -директора позивача і встановленому порядку роботи в процесі господарської діяльності позивача.

Поряд з цим, суду не надано нарядів-замовлень на автомобілі, з огляду на що неможливо співставити надані позивачем документи з конкретними автомобілями і часом їх заїзду, діагностування і перебування у позивача в ремонті, і пов'язаного з цим придбання позивачем запчастин.

За правилами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. Підпунктом 7.2.3 названого пункту Закону передбачено, що податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону N 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із аналізу наведених положень Закону N 168/97-ВР убачається, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто, Закон N 168/97-ВР пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Таким чином, наявність податкових накладних без проведення реальної операції не може причиняти будь-які, пов'язані з цим податкові наслідки в тому числі зменшувати податкові зобов'язання з ПДВ за рахунок сформованого таким чином податкового кредиту. Вказана позиція висловлювалася неодноразово Верховним Судом України, зокрема в Постанові ВСУ від 17 лютого 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -7046232.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач в силу положень частини 2 статті 71 КАС України спростував покликання позивача і довів відповідність оскаржуваних рішень вимогам ч.3. ст.2 КАС України.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, то судові витрати позивача не відшкодовуються.

Керуючись ст. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст.186 КАС України.

Суддя О.В. Кротюк