Постанова № 23665275, 18.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2012 р. Справа № 40/117 Доповідач суддя Мележик Н.І.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г.- головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Регіонального відділення Фонду

державного майна України

по Донецькій області

на рішення господарського суду Донецької області

від 18.07.2011 року

та постанову Донецького апеляційного господарського

суду від 31.08.2011 року

у справі № 40/117

господарського суду Донецької області

за позовом Регіонального відділення Фонду

державного майна України

по Донецькій області

до Відкритого акціонерного товариства

"Укртелеком" в особі Донецької філії

про стягнення 5 921,33 грн.

за участю представників:

позивача - не з"явились

відповідача - не з"явились

В С Т А Н О В И В:

У травні 2011 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" про стягнення неустойки в сумі 5 921,33 грн. за період з 28.07.2009 року по 09.02.2010 року.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.07.2011 року (суддя Попков Д.О.), залишеним без змін постановами Донецького апеляційного господарського суду від 31.08.2011 року (судді: Скакун О.А., Донець О.Є., Колядко Т.М.) та Вищого господарського суду України від 03.11.2011 року (судді: Грейц К.В., Бакуліна С.В. Рогач Л.І.), в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 20.03.2012 року постанову Вищого господарського суду України від 03.11.2011 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України мотивована помилковими висновками Вищого господарського суду України щодо неправильного застосування до спірних правовідносин вимог пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України.

Повторно розглядаючи касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального і матеріального права при винесенні оскаржуваних судових актів, колегія вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, виходячи з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 27.08.2007 року між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір оренди № 3294/2007, згідно якого орендодавець передав в строкове платне користування державне майно вбудовані приміщення, площею 64,4 кв.м., на першому поверсі будівлі залізничного вокзалу, розташовані за адресою: м. Донецьк, площа Привокзальна, з метою розміщення відділення Телекомсервіс № 75, строком до 27.07.2008 року.

Згідно розділу 3 договору на відповідача покладені грошові зобовязання по перерахуванню орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України (за базовий місяць розрахунку - березень 2007 року - становить 2379 грн. без ПДВ), що підлягає корегуванню кожного місяця на індекс інфляції, з розподілом між державним бюджетом та балансоутримувачем у співвідношенні 70% та 30% щомісяця, не пізніше 12 числа місяця.

Відповідно до пункту 2.4. договору у разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу або юридичній особі, яку визначає орендодавець. Орендар повертає майно балансоутримувачу або іншій юридичній особі, яку визначає орендодавець аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається повернутим орендарем з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Обовязок по складанню акта приймання-передачі покладений на сторону, що передає майно іншій стороні по договору (п.2.5 договору).

Згідно п. 10.6 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що ним передбачені.

Відповідно до умов п. 10.8. договору закінчення строку його дії визначається як одна з підстав для припинення.

27.10.2007 року на виконання умов п. 2.1. договору приміщення передано в оренду відповідачу, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі.

Листом № 11-06-04-04465 від 28.04.2009 року орендодавець повідомив орендаря про закінчення 27.06.2009 року строку дії договору та необхідність повернення майна за актом приймання-передачі балансоутримувачу.

Додатковою угодою № 1 від 19.06.2009 року до договору сторони дійшли згоди про встановлення розміру орендної плати за травень-грудень 2009 року відповідно до Постанови КМУ від 25.03.2009 року № 316, виходячи з розрахунку за базовий місяць квітень 2009 року 1610,32 грн., з відновленням розрахунку орендної плати за договором з 01.01.2010 року та вказівкою про те, що інші положення договору залишаються без змін.

Вподальшому листом від 17.07.2009 року, отриманим орендарем 27.07.2009 року, позивач повторно повідомив орендаря про закінчення 27.06.2009 року строку дії договору та необхідності повернення майна балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

09.02.2010 року майно повернуто орендарем балансоутримувачу, про що складено відповідний акт приймання-передачі.

Також листом від 11.04.2011 року, отриманим відповідачем 18.04.2011 року, позивач повідомив про припинення нарахування орендної плати у звязку із закінченням 27.06.2009 року строку дії договору та зазначив, що станом на 07.04.2011 року заборгованість з неустойки, нарахованої з моменту припинення дії договору до моменту фактичного повернення майна (09.02.2010 року), склала 5 921,33 грн.

Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним поверненням орендарем орендованого майна після закінчення строку дії договору, внаслідок чого заборгованість відповідача по неустойці, передбаченій частиною 2 статті 785 ЦК України, за період з 28.07.2009 року по 09.02.2010 року склала 5 921,33 грн.

При цьому, позов про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої за період з 28.07.2009 року по 09.02.2010 року, за несвоєчасне повернення орендованого майна подано позивачем 24.05.2011 року.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевим та апеляційним господарськими судами вірно встановлено, що зобовязання щодо негайного повернення орендованого майна після закінчення договору оренди відповідачем не виконано, а тому у позивача виникло право на притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, у вигляді стягнення на користь позивача неустойки в сумі 5 921,33 грн. за користування майном після припинення договору (після 27.06.2009 року) і до виконання обовязку повернення майна (09.02.2010 року).

Проте, застосувавши до вказаних позовних вимог передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України строку позовної давності в один рік, про застосування якого заявлено відповідачем у справі, суди попередніх інстанцій на підставі ч. 4 ст. 267 цього ж Кодексу відмовили в позові внаслідок спливу такого строку.

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові у зв"язку з пропуском строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 цього ж Кодексу, є помилковими, оскільки неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому до неї не застосовується спеціальна позовна давності, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частинами 2, 3 статті 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України. Аналогічні норми щодо обов"язку орендаря повернути орендодавцю орендоване майно закріплені і в частині 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання сторонами повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі. Якщо наймач не виконує обовязку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення речі.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем законодавчо встановленого строку позовної давності для вимог про стягнення неустойки, про застосування якої заявлено стороною у справі, є помилковими, оскільки вимоги статті 785 Цивільного кодексу України не обмежують орендодавця будь-якими строками для справляння неустойки за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення речі з урахуванням загального строку позовної давності.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно статті 11110 цього ж Кодексу України підставами для скасування рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

В силу частини 2 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, як підставна та обґрунтована, а рішення першої та постанова апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.

Враховуючи, що обставини справи не потребують додаткового дослідження, господарськими судами попередніх інстанцій допущено неправильне тлумачення норм права, колегія суддів, вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд, а постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Керуючись ст.ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 18.07.2011 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.08.2011 року у справі № 40/117 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Донецької філії (01030, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766) в дохід Державного бюджету України неустойку в сумі 5 921,33 грн., 204 грн. державного мита за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Доручити господарському суду Донецької області видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик О.А. Подоляк