Ухвала суду № 23664847, 23.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2012 р.Справа № 2а-10288/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою

Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2011 р. по справі № 2а-10288/11/2070

за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Українсько-американське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Дзержинському районі м. Харкова, в якому просив скасувати податкові повідомлення -рішення від 29.07.2011 р. № 0003482305; від 29.07.2011 р. № 0003472305.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2011 р.

адміністративний позов Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення від 29.07.2011 року № 0003482305, від 29.07.2011 року № 0003472305.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2011р. та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття

оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, а саме: п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 7.4.1 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Представник позивача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився. 23.01.2012 р. надійшло письмове клопотання, в якому відповідач просить відкласти розгляд справи у зв'язку із неможливістю явки в судове засідання.

Колегія суддів, за результатами вирішення клопотання представника відповідача, вважає, що воно задоволенню не підлягає, оскільки не надано доказів поважності причини неявки, а тому відсутні підстави для визначення іншої дати апеляційного перегляду справи і визнала можливим переглянути справу за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, Українсько-американське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання -юридичної особи, знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців з ідентифікаційним кодом 20023279, перебуває на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова (а.с. 10-11, 25).

Фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на підставі наказу № 1464 від 08.07.2011р. проведено документальну невиїзну перевірку Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" з питань взаємовідносин з ПП "Акрос -2008" в частині правомірності відображення податкового кредиту з податку на додану вартість за період із 01.08.2008 р. по 31.08.2008 р. та правомірності формування валових витрат з податку на прибуток підприємств за період з 01.07.2008 р. по 30.09.2008 р.

За результатами перевірки 19.07.2010 р. складено акт № 3351/2305/20023279, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем:

- ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.21б, Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, в частині взаємовідносин з ПП „Акрос 2008";

- ст.3, п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого підприємством було завищено суму податку на прибуток в розмірі 583 868 грн. у періоді з 01.07.2008 по 30.09.2008 року;

- пп.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість" зі змінами та доповненнями, внаслідок чого Українсько-американським спільним підприємством у формі ТОВ "Каіс" у вересні 2008 року завищено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в розмірі 467 094 грн. (а.с.9-22).

На підставі акту перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова 29.07.2011 р. прийнято податкове повідомлення -рішення № 0003482305, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2008р. у розмірі 467 094 грн. та податкове повідомлення -рішення № 0003472305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 875 802,00 грн., в т.ч.: за основним платежем - 583868 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) - 291 934,00 грн. (а.с. 23, 24).

Також встановлено, що між Українсько-американським спільним підприємством у формі ТОВ "Каіс" та ПП «Акрос 2008»укладено договори купівлі продажу пшениці № 08/08-АК від 08.08.2008 року та №22/08-АК від 22.08.2008 року (а.с.44-47).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтоване посилання відповідача на нікчемність укладених правочинів між позивачем та ПП «Акрос 2008», мотивуючи судове рішення тим, що первинні бухгалтерські документи Українсько-американського спільного підприємства у формі ТОВ "Каіс", а саме: копії договору, податкові накладні, які містять усі необхідні реквізити, встановлені для податкових накладних приписами п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", копії платіжних доручень, проведених банком, видаткові накладні, договори зберігання пшениці, акти виконаних робіт свідчать про те, що позивачем сплачено ПДВ за придбані товари у їх вартості та здійснено подальше їх використання у власній господарській діяльності.

Позивач у межах своєї господарської діяльності, з метою одержання доходів, здійснював купівлю-продаж пшениці, тобто поніс відповідні витрати, які правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки підтверджені первинними бухгалтерськими документами, і до переліку витрат, які не пов'язані з веденням господарської діяльності, не входять.

Суд також зазначив, що доказів виключення ПП "Акрос 2008" з реєстру платників податку на додану вартість та оприлюднення на web-сайті Державної податкової адміністрації України даних про анульовані його свідоцтва платника податку на додану вартість на момент укладення договорів та видачі податкових накладних не надано та судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як свідчать письмові докази, які були предметом дослідження у судовому засіданні суду першої інстанції, відповідно до довідки № 178 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основним видом діяльності Українсько-американського спільного підприємства у формі ТОВ "Каіс" за КВЕД, в тому числі, є 51.11.0 - посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною; 51.21.0 - оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин (а.с. 25).

Між Українсько-американським спільним підприємством у формі ТОВ "Каіс" та ПП «Акрос 2008»укладено договори купівлі - продажу пшениці № 08/08-АК від 08.08.2008 року та № 22/08-АК від 22.08.2008 року (а.с. 44-47).

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували висновки, викладені відповідачем в акті перевірки, відповідно до яких податковий орган посилається на нікчемність зазначених вище договорів купівлі-продажу, укладених між позивачем та ПП «Акрос 2008».

Зокрема, у акті перевірки відповідач зазначив, що позивачем до складу валових витрат у 3 кварталі 2008 року на підставі отриманих видаткових накладних від ПП «Акрос 2008»віднесено суму в розмірі 2 335 470,83 грн. Актом перевірки діяльності ПП «Акрос 2008», який складено фахівцями Пологівської МДПІ від 07.04.2011 №110/23-03-05/35007570 за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року встановлено, що оскільки у ПП «Акрос 2008»відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, то операції ПП «Акрос 2008»не є господарською дальністю підприємства в розумінні п. 1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами і доповненнями: господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Отже, правочини, укладені між ПП «Акрос 2008»та підприємцями-покупцями, відповідно до ч.. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, є нікчемним і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють "юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. ПП «Акрос 2008»здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам. Таким чином, у зв'язку не підтвердженням валових витрат, у ПП «Акрос 2008»відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток за операціями з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям. На підставі висновків акту перевірки ПП „Акрос 2008" від 07.04.2011 р. №110/2301/35007570 встановлено, що УАСП ТОВ „КАІС" не придбавало товар у вказаного постачальника, тобто встановлено відсутність об'єкту оподаткування за операціями придбання товарів у ПП „Акрос 2008" (а.с.12-14).

Перевіркою відображення податку на прибуток за період з 01.07.2008 по 30.09.2008 року в деклараціях про прибуток підприємств встановлено, що УАСП ТОВ „КАІС" задекларовано податку на прибуток в розмірі 2 835 грн..

Перевіркою повноти та правильності нарахування податку на прибуток підприємства-позивача за період з 01.07.2008 року по 31.09.2008 року встановлено заниження суми податку на прибуток в розмірі 583 868 грн. внаслідок взаємовідносин з ПП „Акрос 2008" у серпні 2008 року.

Таким чином, внаслідок встановлених порушень при проведенні перевірки ПП «Акрос 2008», перевіркою УАСП у формі ТОВ «КАІС»виявлено порушення вимог ч.5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах в частині взаємодії позивача з ПП «Акрос 2008»; ст. 3, п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Внаслідок вищевикладеного, перевіркою встановлено, що УАСП ТОВ „КАІС" було завищено суму валових витрат у періоді з 01.07.2008 по 30.09.2008 в розмірі 2 335 471 грн. внаслідок взаємовідносин з ПП „Акрос 2008" у серпні 2008 року.

Перевіркою бази даних ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова встановлено, що у періоді з 01.08.2008 по 31.08.2008 рокуУАСП ТОВ „КАІС" задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 154 833 грн.

Перевіркою встановлено, що сума податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.08.2008 по 31.08.2008 склала 154 833 грн. Перевіркою встановлено, що підприємством у періоді з 01.08.2008 по 31.08.2008 року задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 1 030 455 грн.; наслідками перевірки встановлено завищення суми податкового кредиту на 467 094 ,00 грн.

Згідно з наданими підприємством документами та проведеного аналізу податковій звітності з ПДВ підприємства позивача встановлено відображення податку на додану вартість з обсягів придбання товарів, робіт (послуг) по ланцюгах постачання від ПП „Акрос 2008" по податкових накладних, виписаних ПП «Акрос 2008»на виконання договорів купівлі - продажу від 08.08.2008 р.№ 08/08-АК та від 22.08.2008 р.№ 22/08-АК на адресу позивача за серпень 2008 року на загальну суму 2 802 565, 00 грн. ( в т.ч. сума ПДВ складає 467 094, 17 грн., № 101 від 13.08.2008 р. на загальну суму 1 307 565,00 гри., в тому числі ПДВ - 217927,50 грн.; № 110 від 22.08.2008 на загальну суму 1 495 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 249 166,67 грн.

Таким чином, внаслідок встановлених порушень при проведенні перевірки ПП „Акрос 2008", перевіркою УАСП ТОВ „КАІС" виявлено порушення вимог ч. 5 ст.. 203, ч. 1,2 ст.. 215, ст. 216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах в частині взаємовідносин УАСП ТОВ "КАІС" з ПП „Акрос 2008", ст..3, п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача, викладених в акті перевірки, оскільки з урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, допоки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України. Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні".

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; недійсним, згідно приписів аб. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, визнається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Тобто, підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд першої інстанції правомірно вважав необгрунтованими та безпідставними висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентом, оскільки вони спростовуються письмовими доказами, що були предметом дослідження в суді першої, а саме: договорами, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, проведеними банком, реєстром отриманих та виданих податкових накладних, договорами зберігання пшениці, актами виконаних робіт (а.с.48-104).

Зазначені докази є свідченням реальності виконання укладених угод, а також того, що позивачем, Українсько-американським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс", сплачено ПДВ за придбані товари у їх вартості та здійснено подальше їх використання у власній господарській діяльності.

Тобто, на виконання договорів, укладених між позивачем та ПП «Акрос 2008», видані податкові накладні від 13.08.2008 року № 101 та від 22.08.2008 року № 110 (а.с.56,57).

Придбаний товар зберігався у ВАТ «Камиш - Зорянський елеватор», що підтверджується актами виконаних робіт (а.с. 58-85).

Подальше використання придбаного у ПП «Акрос 2008»товару підтверджується договорами, укладеними між позивачем та ТОВ «Азовська продовольча компанія», видатковими накладними (а.с.86-102).

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач у межах своєї господарської діяльності, з метою одержання доходів, здійснював купівлю-продаж пшениці, а понесені витрати правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки підтверджені первинними бухгалтерськими документами і до переліку витрат, які не пов'язані з веденням господарської діяльності, не входять.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Тобто, підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Згідно приписів підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Як свідчать письмові докази, податкові накладні, видані зазначеними вище суб'єктами господарювання позивачеві, містять усі необхідні реквізити, встановлені для податкових накладних приписами п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та відповідають Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, що виключає підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем сформовано податковий кредит на підставі виписаних ПП «Акрос 2008» та належно оформлених податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Закону України "Про податок на додану вартість".

Суд першої інстанції обгрунтовано посилався на те, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість та відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Суд першої інстанції, виконуючи приписи ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України, правомірно витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження факту придбання товарів за договорами із зазначеними вище контрагентами, сплати їх вартості тощо.

Надані копії платіжних доручень, проведених банком, свідчать про те, що позивачем сплачено ПДВ за придбані товари у їх вартості (а.с.50-53).

Колегія суддів зазначає, що відповідач не надав ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів на підтвердження того, що надані позивачем первинні та зведені облікові документи протирічать вимогам п. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" або містять недостовірні дані.

Згідно підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Законом України "Про податок на додану вартість" не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарах, послугах, отриманих від продавця, окрім випадку, коли такий продавець був позбавлений статусу платника податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 9.8 статті 9 вказаного Закону, реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що контрагент позивача на час укладення угод та їх виконання не був платником податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскільки під час судового розгляду не встановлено порушень позивачем порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість, то доводи податкового органу про завищення підприємством суми від»ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 467094,00 грн., є безпідставними.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, які свідчать про правомірність його дій, законність та обґрунтованість прийнятих рішень.

Однак, відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідних належних доказів на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості прийнятих ним (оскаржуваних позивачем) податкових повідомлень-рішень.

Натомість позивача, виконуючи приписи ч.1 ст. 71 КАС України, надав належні та допустимі докази на підтвердження законності та обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2011р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись із судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2011р. по справі

№ 2а-10288/11/2070 за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень - рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бенедик А.П.Судді Курило Л.В. Калиновський В.А.