Рішення № 2366235, 22.08.2008, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 12/146

22.08.08

За позовом Дочірнього підприємства "Кнауф Маркетинг"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит-Центр"

Про стягнення 30 302,16 грн.

Суддя Прокопенко Л.В.

Представники:

Від позивача Свиридов С.В. –предст. (дов. №б/н від 01.08.08р.)

Від відповідача не з’явився

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит-Центр" про стягнення заборгованості у розмірі 30 302,16 грн. (17000 грн. - основний борг, 4 326,16 грн. - пеня, 8 976 грн. - втрат від інфляції), яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору №166-06/КП 2005 від 28.06.2005 року.

Ухвалою суду від 07.07.2008 р. за зазначеною вище позовною заявою порушено провадження у справі № 12/146 та призначено розгляд справи на 05.08.08 р.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, представника в судове засідання 05.08.08 р. не направив, Ухвалою суду від 05.08.2008 року слухання справи відкладено на 22.08.2008р.

Представник відповідача до судового засідання 22.08.08 р. не з’явився, витребувані судом документи не надав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні Господарського суду міста Києва, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 22.08.08р. оголошено повний текст рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

28.06.2005 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу №166-06/КП2005, згідно з умовами якого позивач прийняв на себе зобов’язання передати у власність відповідачу товар в асортименті та кількості, визначеній відповідачем.

Позивач зазначає, що на підставі вищевказаного договору він поставив відповідачу товар за накладною № 8339 від 24 червня 2005 року на суму 31291 гривень 28 коп.;

Відповідач розрахувався частково, в результаті чого виникла заборгованість і яка, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, складає 17000 грн. на день розгляду спору.

За таких обставин, позивач ставить вимоги про стягнення 17 000 грн. –основний борг, 4326,16грн. –пеня, 8976 грн. - втрати від інфляції.

В той же час, судом встановлено, що товар фактично було поставлено не за умовами Договору купівлі-продажу №166-06/КП2005 від 28.06.2005р., оскілька накладна №8339 датована 24.06.2005р., тобто раніше укладення вищезазначено договору.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення позивача, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до положень ст.ст. 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Також статтею 181 Господарського кодексу України визначений загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема в частині 1 статті зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлені спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що між сторонами шляхом поставки позивачем товару за видатковою накладною №8339 від 24.06.2005 та прийняття його відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач зобов'язався передати відповідачеві товар, а відповідач зобов'язався прийняти його та сплатити його вартість.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини 7 зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань судом встановлено.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 17000 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В якості підстави для стягнення пені у розмірі 4326,16 грн. позивач посилається на п. 10.2 договору купівлі-продажу №166-06/КП2005 від 28.06.2005р., в якому зазначено, що у разі порушення відповідачем умов оплати отриманої продукції, відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно до п. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Ст.547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Договір купівлі-продажу №166-06/КП2005 було укладено між сторонами 28.06.2005р., тобто після отримання відповідачем товару за накладною № 8339 від 24 червня 2006 року, заборгованість по оплаті якої позивач просить стягнути в примусовому порядку, таким чином, між сторонами відсутня письмова домовленість про стягнення пені, що суперечить вимогам законодавства.

За таких обставин, в задоволенні вимог про стягнення 4326,16 грн. –пені має бути відмовлено.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 8976 грн. –втрат від інфляції визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати: державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

За таких обставин та керуючись ст. ст. 11, 526, 527, 549, 610, 611, 612, 615,625 ЦК України, ст. ст. 173, 193, 230, 232 ГК України, ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит-Центр" (02125, м. Київ, пр.Визволителів, 3, п/р 26009012880980 у КБ "Фінанси та кредит" м.Києва, МФО 300131, код ЄДРПОУ 31954316, а у випадку відсутності коштів –з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Дочірнього підприємства "Кнауф Маркетинг" (03067, м. Київ, вул.Гарматна, 8, п/р 26002001310324 в ЗАТ "ОТП Банк" м.Києва, МФО 300528, код ЄДРПОУ 24577862) 17 000 грн. –основний борг, 8 976 грн. - втрати від інфляції, державне мито у розмірі 259,76 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після вступу рішення в законну силу.

5. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня прийняття.

Суддя Л.В.Прокопенко