Постанова № 23661254, 12.04.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/5541/2011

12 квітня 2012 року 12год. 53хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Таустік Л.Г. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

прокурор: Шпинта С.М.,

представники позивача: Бляшин М.С.,Данилюк І.Г.,Кушнір О.С.,

представники відповідача: Бартманський Б.В.,Білик М.В., Коритнюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів

до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «ПрикарпатЗахідтранс» Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів (далі ДП «ПрикарпатЗахідтранс») звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівне (далі ДПІ у м. Рівне) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2011 року № 0000022140, № 0000042140, № 0000052140, № 0000012140, № 0000032140, № 0001051742. Під час розгляду справи було встановлено, що відповідач реорганізований у Державну податкову інспекцію у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби у звязку з чим ухвалою суду проведено заміну сторони по справі.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.

Позивач вказує, що ДПІ у м. Рівне проведена позапланова перевірка ДП «ПрикарпатЗахідтранс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року 31.03.2011 року, про що складено акт № 856/23-100/13990932 від 11.07.2011 року, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Позивач вважає, що перевірка проведена незаконно, висновки відповідача суперечать чинному законодавства України та є недостовірними з огляду на таке.

У відповідача ДПІ у м. Рівне були відсутні правові підстави для проведення позапланової перевірки. Так, в акті перевірки зазначено, що виїзна позапланова перевірка підприємства проведена на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78, пункту 81.1 статті 81, статті 82 розділу ІІ Податкового кодексу України (ПК України). Такі положення ПК України передбачають обовязковий запит від податкового органу та наявність фактів перевірок інших платників податків чи отримання інформації про виявлені факти можливого порушення законодавства позивачем. Проте запиту від ДПІ у м. Рівне ДП «ПрикарпатЗахідтранс» не отримувало, в акті перевірки відсутні відомості про факти перевірок інших платників. З запитом до позивача зверталась лише Державна податкова адміністрація України, на яких ДП «ПрикарпатЗахідтранс» надало відповідь від 28.02.2011 року № 4117/6/21-0215.

Такі обставини свідчать про порушення порядку призначення та проведення ДПІ у м. Рівне позапланової перевірки, а тому акт, складений за наслідками перевірки, призначеної з порушенням чинного законодавства, не може бути використаний як підстава для прийняття рішень про донарахування податків та зборів.

Щодо суті порушень, то по кожному з них позивач наводить такі мотиви та обґрунтування їх протиправності.

1. Нарахування податку на додану вартість та акцизного збору при списанні нестач підприємством нафтопродуктів, отриманих від ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» (Росія) на підставі угоди від 09.12.2003 року, чим порушено пункт «в» статті 3, статтю 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 18-92 «Про акцизний збір», підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» підпункт «в» пункту 185.1 статті 185 розділу V Податкового кодексу України, підпункти 213.1.3, 213.1.6 пункту 213.1 статті 213 розділу VІ ПК України, і, як наслідок, донараховано акцизних збір у розмірі 13840384,80 грн., податок на додану вартість на суму 47390508,70 грн.

Норми законодавчих актів, які наводить податкова інспекція стосуються визначення обєкту оподаткування податком на додану вартість та нарахування акцизного збору при здійсненні імпорту. Разом з тим, податки відповідачем визначаються з обсягів нестач нафтопродуктів, акт перевірки не містить нормативного обґрунтування обовязку платника податку нараховувати податки при виявленні нестачі нафтопродуктів, які підприємству не належать.

Акт перевірки містить відомості про нестачу нафтопродуктів у кількості 24693,084 т, які належать на праві власності ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт», а не позивачу та обліковуються поза балансом. Факт нестачі позивач підтверджує та зазначає, що використовує у своїй діяльності нафтопродукти, передані йому у 1996-1998 року по актах прийому-передачі від ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» (Росія). Пізніше було укладено угоду від 09.12.2003 року між ДП «ПрикарпатЗахідтранс» (Україна) та ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» (Росія), за якою підприємство визнало прийняття нафтопродуктів у кількості 85354,721 т дизельного пального Л-0,2-62 ВС та 128,040 т авто бензину А 76 н/т, які призначенні для використання як технічний продукт.

З метою здійснення транспортування нафтопродуктів по нафтопроводу необхідне наповнення його попередньо технологічним продуктом, який виконує функцію поршня та просуває нафтопродукти по довжині нафтопроводу, тобто його необхідність зумовлена технологією транспортування нафтопродуктів. Під час здійснення транспортування позивач несе ризики від розкрадань, які здійснюються шляхом несанкціонованих врізок у тіло нафтопроводу. Кожен факт крадіжки фіксується в актах, що складаються відповідними службами. В бухгалтерському обліку такі нестачі нафтопродуктів, що належать ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт», обліковуються поза балансом. Результати крадіжок, оформлені документально, передаються власнику нафтопродуктів, проводяться звірки, власник може вимагати відшкодування збитків у позивача через нестачу в порядку цивільного судочинства, а ДП «ПрикарпатЗахідтранс» нести відповідальність за завдану майнову шкоду, оскільки за умовами угоди від 09.12.2003 року на вимогу нерезидента позивач має повернути технічний нафтопродукт у такій же кількості або грошима.

Щодо можливості нарахування податків при виявлені нестачі майна, яке належить іншій юридичній особі, то слід враховувати, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. З огляду на те, що нестача нафтопродуктів, обліковуються поза балансом, не викликає жодних змін у балансі підприємства, не викликає змін у структурі активів та зобовязань, власному капіталі, то ніяких господарських операцій внаслідок виявлених нестач для позивача не відбулося.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач наводить положення Закону України «Про податок на додану вартість», Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» та ПК України щодо визначення обєкту оподаткування податком на додану вартість та акцизним збором. Вважає, що лише при волевиявленні позивача на продаж (поставку, відчуження) на оплатній чи безоплатній основі власного нафтопродукту виникає обєкт оподаткування. Проте, підприємство жодного такого рішення не приймало. Відтак, нестача нафтопродукту, який належить ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» не породжує обєкт оподаткування податком на додану вартість та акцизним збором у позивача.

2. Донарахування податку на прибуток у розмірі 169469474,60 грн. та податку на додану вартість на суму 135575579,68 грн. по господарській операції між ДП «ПрикарпатЗахідтранс» (Україна) та ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» (Росія) згідно з угодою від 09.12.2003 року, по якій позивач ніби то надавав послуги по зберіганню дизельного палива, що передане для використання в якості технологічного нафтопродукту і залишалось у власності ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт». Угода не передбачала оплату послуг по зберіганню. При цьому, ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» є засновником ДП «ПрикарпатЗахідтранс», тобто є повязаною особою в розумінні пункту 1.26 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач зазначає, що відносини по договору зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України (ЦК України) та загальними положеннями про договори про надання послуг (стаття 901 ЦК України). Угода від 09.12.2003 року не може бути віднесена ні до договору про надання послуг, ні до договору зберігання, оскільки ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» ніяких послуг від позивача не отримує. Всупереч договірним взаємовідносинам та нормам цивільного законодавства в акті перевірки ДПІ у місті Рівне визначила угоду від 09.12.2003 року як угоду на зберігання та безпідставно донарахувала податкові зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Крім того, відповідач нарахував податкові зобовязання із застосуванням звичайної ціни, яка передбачає застосування непрямих методів. Рішення про застосування непрямих методів ДПІ у місті Рівне не приймала і підстав для прийняття такого рішення не було.

3. Безпідставними є висновки по господарських операціях з постачальниками ПП «Харлем», ТзОВ «Західтехноальянс» та порушення підпунктів 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено валові витрати по господарських операціях з ПП «Харлем» на суму 105589,38 грн., завищено податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 21171,87 грн., завищено валові витрати по господарських операціях з ТзОВ «Західтехноальянс» на суму 102094,15 грн., завищено податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 2044118,79 грн.

Позивачем під час перевірки надавались первинні документи, належним чином оформлені, що підтверджували зміст господарських операцій між ДП «ПрикарпатЗахідтранс» та ПП «Харлем», ТзОВ «Західтехноальянс», проте ДПІ у м. Рівне зроблені висновки про здійснення господарських операцій без мети реального настання наслідків без підтвердження вказаного висновку належними доказами. Твердження податкової інспекції про нікчемність договорів ґрунтується на припущенних відповідача про відсутність у контрагентів можливостей для виконання господарських зобовязань по укладених угодах та відсутність фактичних дій, спрямованих на викання взятих на себе зобовязань.

Підставою для визнання правочинів нікчемними відповідно до статті 228 ЦК України є встановлений та підтверджений належними і допустимими доказами (зокрема, обвинувальним вироком суду) факт завдання сторонами збитків державі та наявності у сторін при укладені договору умислу на досягнення мети, що суперечить інтересам держави. З акту перевірки не вбачається наявність таких вироків судів, котрими встановлені обставини щодо наявності умислу, вини у діях фізичних осіб, які діяли, як уповноважені особи від імені юридичних осіб.

ДП «ПрикарпатЗахідтранс» не може нести відповідальність за дії контрагентів, які можливо допустили порушення податкового законодавства чи неналежно вели господарську діяльність. Відповідальність має індивідуальних характер, будь-які інші можливі протиправні дії одних платників податків не можуть покладати обовязку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

4. Інспекторами ДПІ у м. Рівне зроблено ще один безпідставний висновок про порушення вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» внаслідок чого не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб на суму 364,57 грн. за 2009 рік у випадку, коли не оподатковано дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді оплати працедавцем вартості навчання та первинної атестації працівника.

Позивач у 2009 році за договором № 335-09 від 18.09.2009 року здійснив оплату за послуги, отримані від ДП «Атестаційний центр з неруйнівного контролю при ІЕЗ ім. Е.О. Патона НАНУ», а саме за навчання та первинну атестацію фахівця з радіаційного методу контролю в таких секторах: трубопроводи та будівельні конструкції (фахівець ОСОБА_1). Необхідність навчання та атестації визначена законодавством України про охорону праці. ОСОБА_1 направлявся підприємством і пройшов таке навчання НПАОП0.00-6.14-97. ДП «ПрикарпатЗахідтранс» не має права допустити працівника до відповідних робіт без вказаного навчання та атестації.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про охорону праці» фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Витрати, здійсненні на користь ДП «Атестаційний центр з неруйнівного контролю при ІЕЗ ім. Е.О. Патона НАНУ» були віднесені до складу валових витрат підприємства. Правомірність формування валових витрат в цій частині не заперечувалось податковим органом.

Таким чином, віднесення вартості послуг ДП «Атестаційний центр з неруйнівного контролю при ІЕЗ ім. Е.О. Патона НАНУ» до складу додаткового блага працівника ОСОБА_1 є безпідставним.

На думку позивача, такі наведені обставини свідчать про неправомірність проведення виїзної позапланової перевірки, безпідставність та невідповідність чинному законодавству висновків акту перевірки і протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

У судовому засіданні представники позивача адміністративний позов підтримали з підстав викладених у позовній заяві, та просили визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне від 25.07.2011 року № 0000022140, № 0000042140, № 0000052140, № 0000012140, № 0000032140, № 0001051742.

ДПІ у м. Рівному позов не визнала, про що подала письмові заперечення.

Представники відповідача, в судовому засіданні адміністративний позов заперечували з посиланням на факти, описані в акті перевірки № 856/23-100/13990932 від 11.07.2011 року. Суду пояснили, що під час проведення документальної було встановлено порушення п.1.23 та п.1.31 ст.1, пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, п п.5.1 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР в результаті чого встановлено завищення відємного значення обєкта оподаткування з податку на прибуток за 2008 рік на суму 2 088 518 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 168 999 334 грн., в тому числі у 4 кварталі 2008 року на суму 10 970 857 грн., у 1 кварталі 2009 року на суму 14 799 495 грн., у 2 кварталі 2009 року на суму 14 876 253 грн., у 3 кварталі 2009 року на суму 14 902 076, у 4 кварталі 2009 року на суму 15 052 649 грн., у 1 кварталі 2010 року на суму 14 227 385 грн., у 2 кварталі 2010 року на суму 13 452 836 грн., у 3 кварталі 2010 року на суму 24 807 992 грн., у 4 кварталі 2010 року на суму 23 773 687 грн., у 1 кварталі 2011 року на суму 22 136 104 грн.; пп.3.1.1,3.1.2 п. 3.1 статті 3 пп.7.4.1., пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97р п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 182 323 370 грн. в т. ч.: за жовтень 2008 р. на суму 2576945 грн., за листопад 2008р. на суму 2967017 грн., за грудень 2008р. на суму 3514436 грн., за січень 2009 р. на суму 4191908 грн., за лютий 2009 р. на суму 3707931 грн., за березень 2009 р. на суму 4078532 грн., за квітень 2009 р. на суму 3945763 грн., за травень 2009р. на суму 4077415 грн., за червень 2009 р. на суму 5225398 грн., за липень 2009 р. на суму 5756229 грн., за серпень 2009 р. на суму 2506077 грн., за вересень 2009 р. на суму 5148783 грн., за жовтень 2009 р. на суму 6595015 грн., за листопад 2009 р. на суму 5382884 грн., за грудень 2009 р. на суму 5249664 грн., за січень 2010р. на суму 6024516 грн., за лютий 2010 р. на суму 5824767 грн., за березень 2010 р. на суму 5955053 грн., за квітень 2010 р. на суму 6267413 грн., за травень 2010 р. на суму 6797729 грн., за червень 2010р. на суму 8399628 грн., за липень 2010 р. на суму 9003562 грн., за серпень 2010р. на суму 11679341 грн., за вересень 2010 р. на суму 7249933 грн., за жовтень 2010 р. на суму 11030166 грн., за листопад 2010 р. на суму 6839615 грн., за грудень 2010 р. на суму 7922997 грн., за січень 2011р. на суму 8587317 грн., за лютий 2011 р. на суму 8615674 грн., за березень 2011 р. на суму 7201662 грн. та завищення відємного значення податку на додану вартість за березень 2011 р. на суму 687 091 грн.; п. «в» ст. 3 та ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 № 18-92 «Про акцизний збір» та пп. 213.1.3 та пп. 213.1.6 п. 213.1 ст. 213 розділу VI Податкового кодексу України, в звязку з чим занижено акцизний збір на суму 13840384,8 грн., в тому числі: 2009 р. - 2310727,5 грн.; 2010 р. 8779007,2 грн.; І квартал 2011 р. -2750650,1 грн.; пп.3.1.3 п.3.1, пп. 4.3.20 п. 4.3 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, пп. «а» п.19.2 ст.19, пп. «а» п.20.2 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-1У від 22.05.03р. із змінами та доповненнями, по яких встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, а саме: не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 364,57 грн. за 2009 р.

Обґрунтовуючи виявлені порушення представники відповідача вказали, що згідно угод укладених ВАТ Південно-Західтранснафтопродукт та ДП «ПрикарпатЗахідтранс» останньому було передано нафтопродукти в кількості 85354,721 тонн дизельного пального Л-02-62 та 128,040 тонн автобензину А 76. В результаті пересортиці кількість бензину змінилася до 99,94 тонн, а кількість дизельного пального на 85382,812 тонни. Все пальне знаходиться у системі магістральних нафтопродуктопроводів та використовується технологічного нафтопродукту. По бухгалтерському обліку нафтопродукти обліковувалися на позабалансовому рахунку 023. Під час проведення перевірки було встановлено, що на кінець періоду, що перевірявся на позабалансових рахунках підприємства, на відповідальному зберіганні обліковується лише 60713,048 тонн нафтопродуктів. Таким чином, податковий орган прийшов до висновку, що ДП «ПрикарпатЗахідтранс» було використано на власний розсуд 24669,764 тонн. дизельного пального, яке не було розмитнене у відповідності до ст. 43, 63, 148, 189 Митного кодексу України. На думку ДПІ, наведене свідчить про порушення ДП «Прикарпатзахідтранс» п. в ст. 3 та ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.92 № 18-92, пп. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168/97-ВР, пп. в п. 185.1 ст. 185 розділу V та пп. 213.1.3 та пп. 213.1.6 п. 213.1 ст. 213 розділу VI Податкового кодексу України, в звязку з чим донарахуванню підлягає акцизний збір (податок) всього 13840384,8 грн., в тому числі 2009 р. 2310727,5 грн., 2010 р. 8779007,2 грн., І квартал 2011 р. 2750650,1 грн. та податок на додану вартість всього 47390508,7 грн., в тому числі 2009 р. 8022447,8 грн., 2010 р. 31985200,5 грн., І квартал 2011 р. 7382860,4 грн.

Крім того, за період що перевірявся ДПІ у м. Рівне було встановлено, що ДП «ПрикарпатЗахідтранс» надавало послуги по переміщення нафтопродуктів трубопровідним транспортом по території України, в тому числі транзитом, по зберіганню нафтопродуктів та по наливу нафтопродуктів в автоцистерни та з/д цистерни. Основним споживачем вказаних послуг виступало ВАТ «Південно-Захід транс нафтопродукт» (Росія, м. Самара), яке є повязаним субєктом господарюванням з ДП «ПрикарпатЗахідтранс». Перевіркою встановлено, що позивач надавав безоплатні послуги по зберіганню нафтопродуктів, для ВАТ «Південно-Захід транс нафтопродукт» (Росія) без нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість. При цьому одночасно підприємством надавалися однорідні послуги по зберіганню іншим підприємствам з нарахуванням відповідних податків. Таким чином, ДПІ у м. Рівне із застосуванням звичайних цін у відповідності до п.1.23 та п.1.31 ст.1, пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 №334/94-ВР, та пп. 3.1.1 п. 3.1 статті 3 Закону «Про податок на додану вартість» та п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI було визначено суму валового доходу по податку на прибуток підприємств та податкових зобовязань по податку на додану вартість. В результаті позивачем було занижено податок на прибуток всього 169469474,6 грн., в тому числі 2008 р. 11478007,65 грн., 2009 р. 59619927,39 грн., 2010 р. 76235435,15 грн., І квартал 2011 р. 22136104,41 грн. та податок на додану вартість всього 135575579,68 грн., в тому числі 2008 р. 9182406,12 грн., 2009 р. 47695941,91 грн., 2010 р. 60988348,12 грн., І квартал 2011 року 17708883,53 грн.

Представники відповідача також, пояснили, що під час проведення перевірки було встановлено відсутність у трубопроводах ДП «ПрикарпатЗахідтранс» частини нафтопродуктів переданих ВАТ «Південно-Західтранснафтопродукт» в якості технологічного палива. Вказане технологічне паливо не було обкладено митними платежами, а саме акцизним збором та податком на додану вартість. Таким чином, ДП «ПрикарпатЗахідтранс» було використано для власних потреб нафтопродукти, що не пройшли процедури розмитнення в результаті чого було порушено Митний Кодекс України, Податковий кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168/97-ВР, Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.92 № 18-92 та свідомо занижено податкові зобовязання по податку на додану вартість та акцизний збір.

Крім того, надання ДП «ПрикарпатЗахідтранс» для повязаної особи ВАТ «Південно-Західтранснафтопродукт» безоплатних послуг по зберіганню нафтопродуктів суперечить економічній сутності господарської діяльності підприємства та призвело до свідомого заниження валових доходів по податку на прибуток підприємств та податкових зобовязань по податку на додану вартість позивача, як наслідок застосування звичайних цін в даному випадку є обґрунтованим та доцільним.

Досліджуючи правомірність формування ДП «ПрикарпатЗахідтранс» валових витрат та податкового кредиту ДПІ у м. Рівне вказує, що правочини вчинені позивачем з ПП «Харлем» та ТОВ «Західтехноальянс» не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, не відповідають вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та за своєю суттю є нікчемними. Таким чином, податковий орган вважає, що валові витрати на суму 105589,38 грн. та податковий кредит на суму 21171,87 грн. сформовані ДП «ПрикарпатЗахідтранс» по операціях з ПП «Харлем» не повязані з господарською діяльністю підприємства. З аналогічних підстав ДПІ вказує про завищення позивачем валових витрат на суму 102094,15 грн. та податковий кредит на суму 21171,87 грн. по операціях з ТОВ «Західтехноальянс».

Обгрунтовуючи виявленні порушення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV від 22.05.2003 р. представники відповідача зазначили, що ДП «ПрикарпатЗахідтранс» було оплачено навчання Кісліцину В.С. в Учбовому центрі з неруйнівного контролю «ДП Атестаційний центр з неруйнівного контролю при ІЕЗ ім. Е.О. Патона НАНУ», за адресою м. Київ, вул. Боженка, 11, вартістю 3370,44 грн. без утримання та перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 364,57 грн.

Представники відповідача вважають оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними та просили в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Прокурор в судовому засіданні повністю підтримав позицію податкового органу, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДП «ПрикарпатЗахідтранс» є субєктом господарювання, перебуває на обліку як платник податків у ДПІ у м. Рівне, зареєстроване платником податку на додану вартість.

ДПІ у м. Рівне була проведена планова перевірка ДП «ПрикарпатЗахідтранс» Південно-Західного ВАТ трубопровідного транспорт нафтопродуктів, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2011 року, про що складено акт № 856/23-100/13990932 від 11.07.2011 року. В зазначеному акті перевірки податковим органом встановлено ряд порушень податкового законодавства, зокрема,

- по господарських операціях, повязаних з використанням ДП «ПрикарпатЗахідтранс» (Україна) нафтопродуктів, отриманих від ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» (Росія), на підставі угоди від 09.12.2003 року, які знаходяться у системі магістральних нафтопроводів і передаються для використання в якості технологічного нафтопродукту. Такі нафтопродукти обліковувалися на позабалансовому рахунку позивача. Податковим органом встановлено, що при переміщенні таких технологічних нафтопродуктів через митний кордон України їх митне оформлення не проводилось. За даними обліку, із ввезених та які знаходились на позабалансовому обліку на початок перевіряємого періоду 01.10.2008 року 85406,132 т нафтопродуктів, на кінець перевіряємого періоду на відповідальному зберіганні знаходилось 60713,048 т дизельного палива, різниця 24693,084 т (85406,132-60713,048) була списана підприємством у звязку з нестачею. При списанні нестач ДП «ПрикарпатЗахідтранс» податок на додану вартість та акцизний збір не нараховувався. Позивачем порушено пункт «в» статті 3, статтю 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 18-92 «Про акцизний збір», підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» підпункт «в» пункту 185.1 статті 185 розділу V Податкового кодексу України, підпункти 213.1.3, 213.1.6 пункту 213.1 статті 213 розділу VІ ПК України, в звязку з чим нараховано акцизних збір у розмірі 13840384,80 грн., у тому числі за 2009 рік 2310727,50 грн., 2010 рік - 8779007,20 грн., перший квартал 2011 року 2750650,1 грн., податок на додану вартість всього на суму 47390508,70 грн., у тому числі за 2009 рік 8022447,8 грн., 2010 рік 31985200,5 грн., перший квартал 2011 року 7382860,40 грн.;

- по господарській операції між ДП «ПрикарпатЗахідтранс» (Україна) та ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» (Росія) згідно з угодою від 09.12.2003 року, по якій позивач надав послуги по зберіганню дизельного палива, що передане для використання в якості технологічного нафтопродукту і залишалось у власності ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт». Угода не передбачала оплату послуг по зберіганню. При цьому, ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» є засновником ДП «ПрикарпатЗахідтранс», тобто є повязаною особою в розумінні пункту 1.26 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Перевіркою встановлено, що ДП «ПрикарпатЗахідтранс» надавало безоплатні послуги по зберіганню нафтопродуктів, місце поставки яких знаходиться на території України, повязаній особі ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» без нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість. Зазначене вказує на порушення пункту 1.23, 1.31 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189 ПК України, в звязку з чим донараховано податок на прибуток у розмірі 169469474,60 грн., у тому числі за четвертий квартал 2008 року 11478007,65 грн., 2009 рік 59619927,39 грн., 2010 рік 76235435,15 грн., перший квартал 2011 року 22136104,41 грн., та податок на додану вартість на суму 135575579,68 грн., у тому числі за четвертий квартал 2008 року 9182406,12 грн., 2009 рік 47695941,91 грн., 2010 рік 60988348,12 грн., за перший квартал 2011 року 17708883,53 грн.;

- по господарських операціях з постачальниками ПП «Харлем» та ТзОВ «Західтехноальянс», по яких встановлено відсутність реальних правових наслідків, правочини визнано нікчемними через відсутність у постачальників адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по укладених угодах та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань. В порушення підпунктів 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем завищено валові витрати по господарських операціях з ПП «Харлем» на суму 105589,38 грн., у тому числі за перший квартал 2010 року на 84577,59 грн., за другий квартал 2010 року 21281,79 грн., завищено податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 21171,87 грн., у тому числі за березень 2010 року 20557,24 грн., за квітень 2010 року 614,63 грн., завищено валові витрати по господарських операціях з ТзОВ «Західтехноальянс» на суму 102094,15 грн., у тому числі за четвертий квартал 2008 року на 59914,45 грн., перший квартал 2009 року на 11531,65 грн., за другий квартал 2009 року 30647,85 грн., завищено податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 2044118,79 грн., у тому числі за жовтень 2008 року 2798,52 грн., листопад 2008 року 623,12 грн., грудень 2008 року 8561,25 грн., січень 2009 року 1063,80 грн., березень 2009 року 1242,53 грн., травень 2009 року 125,73 грн., червень 2009 року 6003,84 грн.;

- порушення підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.3.20 пункту 4.3 статті 4, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 , підпункту «а» пункту 20.2 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» внаслідок чого не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб на суму 364,57 грн. за 2009 рік у випадку, коли не оподатковано дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді оплати працедавцем вартості навчання та первинної атестації працівника при умові перевищення вартості такої підготовки над сумою прожиткового мінімуму, установленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (у 2009 р. 940,00 грн.).

На підставі акта перевірки № 856/23-100/13990932 від 11.07.2011 року ДПІ у м. Рівне прийняті податкові такі повідомлення-рішення від 25.07.2011 року:

- № 0000022140, яким ДП «ПрикарпатЗахідтранс» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 221833050,00 грн., у тому числі за основним платежем 182323370,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 39479680,00 грн.,

- № 0000042140, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 687092,00 грн., у тому числі за основним платежем 687091,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.,

- № 0000052140, яким зменшено суму від'ємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток на суму 2088518,00 грн.,

- № 0000012140, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток спільних підприємств з іноземними інвестиціями на 205653143,00 грн., в тому числі за основним платежем 168999334,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 36715809,00 грн.,

- № 0000032140 про збільшення грошового зобовязання з акцизного збору по інших нафтопродуктах на суму 16620820,00 грн., у тому числі за основним платежем 13840385,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2772435,00 грн.

- № 0001051742 про збільшено суму грошового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб на 965,71 грн., у тому числі за основним платежем 364,57 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 601,14 грн.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України (чинного з 01.01.2011 року, з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобовязання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На думку суду, відповідач не довів правомірності винесених податкових повідомлень-рішень, з огляду на таке.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, з змінами і доповненнями, чинного до 31.12.2010 року (далі Закон № 168/97-ВР), об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

3.1.1. поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України;

3.1.2. ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту) згідно з положеннями глав 29 - 30 Митного кодексу України;

3.1.3. поставка (вивезення, пересилання) товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту) згідно з положеннями глав 31 - 32 Митного кодексу України за кошти або інші види компенсацій (винагороди).

Згідно з визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону № 168/97-ВР поставка товарів будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Поставка послуг будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності (пункт 1.4 статті 1 Закону № 168/97-ВР).

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України постачання товарів будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

З аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» та ПК України слід прийти до висновку, що законодавець визначив вичерпний перелік господарських операцій, які є обєктом оподаткування податком на додану вартість, але жодна з наведених норм не передбачає визначення обєкту оподаткування податком на додану вартість при списанні нестач. З акта перевірки № 856/23-100/13990932 від 11.07.2011 року вбачається, що податок на додану вартість позивачу донарахований саме на обсяги нестачі нафтопродуктів. Разом з тим, при правовому обґрунтуванні порушення ДПІ у м. Рівне посилається на підпункт 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункт «в» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПК України, тобто норми, що передбачають необхідність нарахування податку на додану вартість при імпорті, а не при списанні нестачі товарно-матеріальних цінностей.

Разом з тим, поясненнями представників відповідача не обґрунтовано право податкового органу здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків і зборів, тобто митних платежів, при здійсненні операцій імпорту.

Відповідно до пункту 1.12 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-III, чинного до 31.12.2010 року (далі Закону № 2181-ІІІ) контролюючий орган державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону.

Контролюючими органами згідно зі статтею 2 Закону № 2181-ІІІ є:

митні органи стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України (підпункт 2.1.1);

податкові органи стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1 2.1.3 цього пункту (підпункт 2.1.4).

Контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом (підпункт 2.2.1 пункту 2.2 статті 2 Закону № 2181-ІІІ).

В ПК України стосовно повноважень контролюючих органів містяться такі норми, викладені в статті 41, контролюючими органами є:

41.1.1. органи державної податкової служби щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби;

41.1.2. митні органи щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

Судом встановлено, ДП «ПрикарпатЗахідтранс» здійснює діяльність по транспортування світлих нафтопродуктів з використанням трубопровідних систем та використовує для цього нафтопродукти, передані у 1996-1998 роках по актах приймання-передачі від ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт». Пізніше 09.12.2003 року між ДП «ПрикарпатЗахідтранс» (виконавець) та ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» (Росія) (власник) була укладена письмова угода, згідно якої позивач визнає прийнятий нафтопродукт дизельне пальне Л-0,2-62 ВС в кількості 85354,721т, авто бензин А 76 н/т в кількості 128,040 т для використання як технологічний.

Відповідно до пункту 1.1. даної угоди від 09.12.2003 року право власності на нафтопродукти власник залишає за собою. Виконавець зобовязаний прийняти всі міри для збереження нафтопродукту та використання його за цільовим призначенням (пункт 2.5). Втрата чи нестача дизельного палива тягне за собою відповідальність виконавця, яка виражається в щомісячного відшкодуванні нестачі нафтопродукту чи компенсації його вартості у грошовому виразі, виходячи з ціни фондової біржі на момент повернення в доларах США (пункт 3.1).

В процесі здійснення господарської діяльності по транспортуванні нафтопродуктів ДП «ПрикарпатЗахідтранс» несе ризики від розкрадань, які здійснюються шляхом несанкціонованих врізок в трубопровід. Позивачем належними та допустимими доказами підтверджено такі факти розкрадань нафтопродуктів, в тому числі технологічного нафтопродукту. В матеріалах справи наявні акти визначення шкоди від кримінальної врізки до нафтопроводу, довідки кількості та вартості втрачених нафтопродуктів. По кожному випадку незаконних врізань до нафтопроводу позивач звертався до правоохоронних органів, що підтверджується відповідними копіями заяв та постанов про порушення кримінальних справ та прийняття їх до провадження. 18.12.2008 р. МВС України для управлінь МВС України в Закарпатській, Львівській, Рівненській, Житомирській та Хмельницькій областях надавалася вказівка на розробку комплексу заходів щодо попередження викрадань дизельного пального з продуктопроводу ДП «ПрикарпатЗахідтранс». Таким чином, наведенні в позовній заяві факти викрадання пального повністю підтверджуються належними та допустими доказами, які жодним чином не спростовуються представниками відповідача.

Згідно з даними акта перевірки на позабалансовому обліку ДП «ПрикарпатЗахідтранс» станом на 01.10.2008 року рахувалось 85406,132 т нафтопродуктів, а станом на 31.03.2011 року 60713,048 т дизельного палива, різниця 24693,084 т (85406,132-60713,048) була списана підприємством у звязку з нестачею. Позивачем не заперечується такий факт нестачі.

Разом з тим, суд враховує те, що такі господарські операцій позивачем обліковувались на позабалансовому рахунку та не викликали будь-яких змін у балансі підприємства та в структурі активів, зобовязань, власному капіталі платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Відтак, списання нестач нафтопродуктів, які є позабалансовими по обліку, не тягнуть податкового зобовязання, так як не є господарською операцією в розумінні статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не обліковуються у податковому обліку позивача, тобто не породжують обєкт оподаткування податком на додану вартість.

Згідно зі статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.1992 року № 18-92, чинного до 31.12.2010 року, об'єктом оподаткування є:

а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з давальницької сировини;

б) обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів, за виключенням нафтопродуктів), а також для своїх працівників.

Відповідно до підпункту 213.1.3 пункт 213.1 статті 213 розділу VІ ПК України об'єктами оподаткування, серед інших, є операції з: ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України.

Судом встановлено, що у спірному випадку мала місце передача технологічних нафтопродуктів, які забезпечують надання послуг по перекачці магістральним трубопроводом нафтопродуктів споживачам, тобто забезпечують роботу трубопроводу, по відповідній угоді від 09.12.2003 року. Визначаючи обєкт оподаткування акцизним збором ДПІ у м. Рівне, виходила з обсягів списання недостачі нафтопродуктів, що суперечить положенням статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.1992 року № 18-92 та пункту 213.1 статті 213 розділу VІ ПК України.

В судовому засіданні в якості свідків були допитані ревізори ОСОБА_2, та ОСОБА_3 Вказані особи надали покази, згідно яких під час проведення документальної перевірки вихідні дані щодо залишків нафтопродуктів на позабалансових рахунках та кількості наданих послуг із зберігання нафтопродуктів бралися із бухгалтерського обліку ДП «ПрикарпатЗахідтранс». Висновки щодо виявлених порушень, робилися з аналізу норм Митний кодексу України, Податковий кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168/97-ВР, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.92 № 18-92. Показання свідків повністю співпали із висновками викладеними у акті перевірки.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та наведені норми законів, слід прийти до висновку про необґрунтованість висновків ДПІ в м. Рівне про визначення податку на додану вартість та акцизного збору при списанні нестач ДП «ПрикарпатЗахідтранс» та донарахування акцизного збору в розмірі 13840384,80 грн. та податку на додану вартість на суму 47390508,70 грн.

Неправомірність донарахування відповідачем ПДВ та акцизного збору за нестачею нафтопродуктів, що не належать позивачу та обліковуються поза балансом, підтверджується і Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996р. № 116 «Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей». Згідно п.2 цієї Постанови розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю таких цінностей, відповідного розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору за певною формулою.

Таким чином, базою для нарахування податку на додану вартість та акцизного збору законодавство визначає саме балансову вартість цінностей, по яких виявлена нестача.

Судом встановлено і відповідачем ні в акті перевірки ні в судових засіданнях не заперечувалася відсутність балансового обліку нафтопродуктів, отриманих від материнського підприємства в якості технологічного поршня, по яких право власності до позивача не перейшло, та відсутність балансової вартості нестач. Такі обставини також, підтверджуються Довідкою ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» від 20.03.2012 року, де вказано, що нафтопродукти, які були передані ДП «ПрикарпатЗахідтранс» по сьогоднішній день є власністю і обліковуються на балансі ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт».

Тому суд приходить до висновку про відсутність обєкта і бази для нарахування податку на додану вартість та акцизного збору по нестачах нафтопродукту, що не належить позивачу.

Суд не погоджується також з висновками відповідача, які стосуються описаної вище угоди від 09.12.2003 року між ДП «ПрикарпатЗахідтранс» та ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт», по якій, на думку ДПІ у м. Рівне, позивач надав послуги по зберіганню дизельного палива, що передане для використання в якості технологічного нафтопродукту і залишалось у власності ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт».

Зі змісту угоди від 09.12.2003 року вбачається, що вона укладалась з метою задоволення потреб виконавця ДП «ПрикарпатЗахідтранс» в технологічному нафтопродукті для можливості надання послуг по перекачці магістральним трубопроводом нафтопродуктів, які придбавають споживачі.

Правовідносини по договору зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 936 ЦК України по договору зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Метою зберігання є забезпечення схоронності речей поклажодавця.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У спірному випадку угода від 09.12.2003 року, укладена між ДП «ПрикарпатЗахідтранс» та ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» не містить ознак ні договору зберігання, ні договору про надання послуг. Технологічний нафтопродукт є частиною системи, яка забезпечує рух нафтопродуктів по нафтопроводу і використовується як поршень в нафтопроводі. Відтак, відповідачем безпідставно кваліфіковано договірні відносини між позивачем та материнським підприємством ВАТ «Південно-Захід транснафтопродукт» як угоду на зберігання та донараховано податок на прибуток в сумі 169469747,60 грн., податок на додану вартість у розмірі 135575579,68 грн.

Крім того, при визначенні рівня звичайних цін податковий орган діяв не у межах п.1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.94 N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".

За приписами пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Як вказано в пп. 1.20.2 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Правило пп.1.20.6 п.1.20 ст.1 Закону передбачає, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

В силу вимог пп.1.20.8. п.1.20 ст.1 Закону, обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Зі змісту акта перевірки не вбачається, що податковий орган звертався до позивача із письмовим запитом про надання інформації в обґрунтування рівня звичайних цін на зберігання нафтопродуктів у трубопроводі. Розрахунки зроблені відповідачем, виходячи з вартості послуг по зберіганню нафтопродуктів у резервуарах. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів правомірності розрахунків та обґрунтувань, співставності чи ідентичності умов нібито зберігання нафтопродуктів у трубопроводі зберіганню нафтопродуктів у резервуарах.

Окремо слід зазначити, що відповідно до пп.1.20.10. п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами.

Згідно з пп. 4.3.3 п. 4.3 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

На час виникнення спірних правовідносин відповідний закон не приймався. Отже, методика визначення податкових зобов'язань за непрямими методами наразі законодавчо не визначена. Така правова позиція підтримана Вищим адміністративним судом в Ухвалі від 19.07.2011р., яка прийнята по справі № К-31541/09.

Разом з тим, судом встановлено, що рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання позивача з податку на прибуток податковим органом не приймалося.

За таких обставин, висновки податкового органу про заниження позивачем валового доходу та податку на додану вартість не підтверджуються належними і допустимими доказами, як наслідок, не можуть вважатися обґрунтованими.

Судом також встановлено, що ДП «ПрикарпатЗахідтранс» в період, за який проводилась перевірка, проводив господарські операції з постачальниками ПП «Харлем» та ТзОВ «Західтехноальянс» на придбання товарно-матеріалних цінностей . Відповідні витрати, які поніс позивач у звязку з придбанням ТМЦ у постачальників, були відображені у складі валових витрат у відповідні податкові періоди, зокрема, по господарських операціях з ПП «Харлем» на суму 105589,38 грн., у тому числі за перший квартал 2010 року на 84577,59 грн., за другий квартал 2010 року 21281,79 грн., по господарських операціях з ТзОВ «Західтехноальянс» на суму 102094,15 грн., у тому числі за четвертий квартал 2008 року на 59914,45 грн., перший квартал 2009 року на 11531,65 грн., за другий квартал 2009 року 30647,85 грн., а податок на додану вартість у складі податкового кредиту з ПДВ по поставках від ПП «Харлем» у розмірі 21171,87 грн., у тому числі за березень 2010 року 20557,24 грн., за квітень 2010 року 614,63 грн., по поставках від ТзОВ «Західтехноальянс» у розмірі 2044118,79 грн., у тому числі за жовтень 2008 року 2798,52 грн., листопад 2008 року 623,12 грн., грудень 2008 року 8561,25 грн., січень 2009 року 1063,80 грн., березень 2009 року 1242,53 грн., травень 2009 року 125,73 грн., червень 2009 року 6003,84 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до пункту 1.32 статті 1 цього ж Закону господарська діяльність це є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обовязкових реквізитів.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та доводів ДПІ у м. Рівне про нікчемний характер угоди, укладеної між позивачем та ПП «Харлем» і ТзОВ «Західтехноальянс», судом при розгляді справи підлягали зясуванню обставини щодо реального здійснення господарських операцій, по яких сформовано валові витрати та визначено суму податкового кредиту, використання в господарській діяльності придбаних послуг, належного оформлення первинних документів та дотримання умов формування валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що 24.02.2010 року між ДП «ПрикарпатЗахідтранс» (покупець) та ПП «Харлем» (постачальник) укладено договір постачання № 82/3, предметом якого були поставка комплектного і розрізненого устаткування, матеріалів, запасних частин, техніки, механізмів та іншого товару відповідно до специфікацій, що є додатками до договору. Порядок постачання продукції за умовами договору мав визначатися щодо конкретної партії товару у специфікаціях.

Правовий статус юридичної особи ПП «Харлем» підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А 01 № 538666, виданим 07.05.2009 року державним реєстратором виконавчого комітету Рівненської міської ради. Підприємство було зареєстроване платником податку на додану вартість, про що ДПІ у м. Рівне видано Свідоцтво № 100249899 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 14.10.2009 року.

Відповідно до специфікації № 1 від 24.02.2010 року ПП «Харлем» поставило позивачу такий товар: цемент, цеглу, пиломатеріал хвойних порід, вапно будівельне, скло віконне, бруси, дошки, руберойд, бетон тощо на загальну суму 155698,83 грн. з ПДВ. Базис поставки вказано склад вантажоодержувача ДП «ПрикарпатЗахідтранс». В ціну на продукцію включені всі витрати на її поставку.

Вказаний товар було відпущено та поставлено позивачу згідно з видатковими накладними та податковими накладними, виписаними постачальником протягом березня квітня 2010 року, копії яких долучені до матеріалів справи. Товар було отримано ДП «ПрикарпатЗахідтранс» через ОСОБА_4 за довіреностями № 5 від 15.03.2010 року, № 41 від 02.04.2010 року, про що зроблені відповідні записи в журналі реєстрації довіреностей за 2008 2010 роки. Крім того, отримання товару на склад позивача від ПП «Харлем» відображено прихідними ордерами № 250/1, № 264, № 306/1, № 357/1, № 374/1, № 375/1, № 376/1. Між сторонами угоди проведені розрахунки по договірних зобовязаннях, що підтверджується банківськими виписками по рахунках позивача. На підставі отриманих від ПП «Харлем» податкових накладних позивачем у відповідних податкових періодах включено до складу податкового кредиту ПДВ, сплачене в ціні товару, та сформовано валові витрати.

ДП «ПрикарпатЗахідтранс» постійно потребує та проводить ремонт відповідних споруд та систем, що забезпечують роботу трубопровідного транспортування нафтопродуктів, відповідне технічне обслуговування, що потребує великих затрат матеріалів, зокрема, будівельних. ТМЦ придбанні позивачем у ПП «Харлем» були використанні саме з такою метою, що підтверджується наступними доказами: видатковими накладними № 156 від 22.03.2010 року, № 85 від 25.03.2010 року, № 188 від 29.03.2010 року, № 286 від 05.05.2010 року, № 141 від 25.06.2010 року на передачу ТМЦ на структурний підрозділ ДП «ПрикарпатЗахідтранс» Лінійну виробничо-диспетчерську станцію (ЛВДС) «Дубриничі», прихідними ордерами ЛВДС «Дубриничі» ДП «ПрикарпатЗахідтранс» № 36 від 22.03.2010 року, № 21 від 25.03.2010 року, № 48 від 29.03.2010 року, № 61 від 25.06.2010 року, № 75 від 05.05.2010 року, звітами про витрату основних матеріалів в будівництві в співставленні з виробничими нормами по окремих обєктах позивача за березень 2010 року, червень 2010 року, серпень 2010 року, актами списання матеріалів у складі комісії з вказівкою на конкретні обєкти (роботи), на які використано ТМЦ, № 2 від 02.08.2010 року, № 5 від 05.08.2010 року, № 6 від 05.08.2010 року, № 1 від 28.09.2010 року.

Судом також встановлено, що 22.12.2008 року між ДП «ПрикарпатЗахідтранс» (покупець) та ТзОВ «Західтехноальянс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 22/12, предметом якого була поставка товару відповідно до специфікацій, зокрема такого, швелера, лист, круги, кутники, сталь, труби тощо.

Вказаний товар було відпущено та поставлено позивачу згідно з видатковими накладними та податковими накладними, виписаними постачальником протягом жовтня 2008 року грудня 2008 року, копії яких долучені до матеріалів справи. Товар було отримано ДП «ПрикарпатЗахідтранс» матеріально-відповідальними особами позивача ОСОБА_4 за довіреностями № 160952 від 03.10.2008 року, № 160953 від 03.10.2008 року, № 161208 від 20.01.2009 року, № 161279 від 12.03.2009 року, № 161402 від 20.05.2009 року, Берендею В.В. за довіреностями № 161072 від 24.11.2008 року, № 161122 від 09.12.2008 року, № 161464 від 17.06.2009 року, про що зроблені відповідні записи в журналі реєстрації довіреностей за 2008 2009 роки. Крім того, отримання товару на склад позивача від ТзОВ «Західтехноальянс» відображено прихідними ордерами № 1029/1, № 1031/1, № 1034/1, № 1049/1, № 1056/1, № 1075/1, № 1076/1, № 1157/1, № 1198/1, № 1206/1, № 1209/1, № 1245, № 1263/1, № 1271/1, № 1293/1. Між сторонами угоди проведені розрахунки по договірних зобовязаннях, що підтверджується банківськими виписками по рахунках позивача. На підставі отриманих від ПП «Харлем» податкових накладних позивачем у відповідних податкових періодах включено до складу податкового кредиту ПДВ, сплачене в ціні товару, та сформовано валові витрати.

ДП «ПрикарпатЗахідтранс» ТМЦ, придбанні позивачем у ТзОВ «Західтехноальянс» були використанні структурними підрозділами ДП «ПрикарпатЗахідтранс» ЛВДС 1К, ЛВДС 5С, що підтверджується наступними доказами: видатковими накладними на передачу ТМЦ на структурний підрозділ ЛВДС 1К 479 від 20.10.2008 року, № 480 від 20.10.2008 року, № 569 від 24.11.2008 року, № 589 від 10.12.2008 року, № 608 від 17.12.2008 року, № 610 від 22.12.2008 року, № 622 від 25.12.2008 року, № 628 від 26.12.2008 року, № 75 від 12.03.2009 року, № 586 від 10.12.2008 року, 12 від 26.01.2009 року, № 76 від 12.03.2009 року, № 186 від 22.05.2009 року, прийомними актами на склад ЛВДС 1К № 241 від 20.10.2008 року, № 202 від 11.12.2008 року, № 51 від 16.03.2009 року, актами списання № 10 від 12.2008 року, № 3 від 25.02.2009 року, № 3 від 09.03.2009 року, № 2 від 25.05.2009 року, № 10 від 08.09.2009 року, № 16 від 26.06.2009 року, прихідними ордерами, звітами про витрату основних матеріалів в будівництві в співставленні з виробничими нормами по окремих обєктах позивача за жовтень 2008 року, грудень 2008 року, актами списання матеріалів у складі комісії з вказівкою на конкретні обєкти (роботи), на які використано ТМЦ.

При цьому, суд не бере до уваги заперечення відповідача про те, що у ПП «Харлем», ТзОВ «Західтехноальянс» відсутні матеріальні та трудові ресурси, оскільки відповідачем не представлено доказів на підтвердження таких обставин та нікчемності укладених правочинів, а висновки ДПІ у м. Рівне ґрунтуються на аналізі баз даних податкового органу з відомостями про чисельність працюючих та податкової звітності з ПДВ, без фактичного зясування контролюючим органом реального майнового стану субєкта господарювання та перевірки його фінансово-господарської діяльності за період, коли виникли спірні правовідносини.

Не можуть також вважатися підставою для зменшення позивачу податкового кредиту з ПДВ дані податкової звітності його контрагентів, оскільки ДПІ у м. Рівне не враховано, що такі обставини не можуть бути достатнім доказом неспроможності виконання тих чи інших господарських операцій, підприємство контрагент не було позбавлене можливості використовувати у господарській діяльності орендовані основні засоби, техніку, устаткування, транспортні засоби, використовувати найману працю шляхом укладення не трудових, а цивільно-правових договорів з фізичними особами на виконання тих чи інших робіт, укладати договори з перевізниками про надання послугу з перевезення вантажів.

На думку суду, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних (ТТН) на поставку товарів від ПП «Харлем» та ТзОВ «Західтехноальянс», не може бути підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту. Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і предявляти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, зокрема, у водія перевізника повинна бути товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України. З цього слідує, що ТТН повинен мати перевізник для предявлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки руху, та допускається можливість мати інший встановлений законодавством документ на вантаж, крім ТТН.

Оцінюючи наведені вище докази, кожен зокрема та у їх сукупності, які стосуються придбання позивачем ТМЦ у ПП «Харлем» та ТзОВ «Західтехноальянс», суд приходить до висновку, що такі господарські операції мали місце та реально здійснювались, а відтак висновки відповідача про їх нікчемність спростовані. На думку суду, умови договорів постачання не суперечать нормам чинного законодавства, договір було укладено з діючими субєктами господарювання (юридичні особи не припинені згідно з відомостями є ЄДР), були платниками податку на додану вартість. Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що виконання договору носило реальний характер, придбання товарів здійснювалось в межах господарської діяльності позивача.

Судом були досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та повязані з рухом активів, виконанням зобовязань, останні відповідають змісту, відображеному в укладеному платником податку договорі, та підтверджують обґрунтованість формування валових витрат та визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Cуд також, враховує норми частини другої та третьої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно якої підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пунктів 2-4 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 16.05.1996 року № 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України

12.06.1996 року за № 293/1318 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною. Довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві.

Зазначені вимоги законодавства позивачем дотримані, всі наявні первинні документи бухгалтерського обліку складені належним чином та підтверджують обставини реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, належними доказами

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням наведеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. В даному випадку документи бухгалтерського обліку, в тому числі товарно-транспортні накладні, засвідчують реальне виконання господарських зобовязань сторонами договору перевезення.

Оскільки в даному випадку підтверджено факт придбання послуг, тому відповідні суми правомірно включені до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з ПДВ, документи бухгалтерського обліку містять достовірні відомості про господарські операції.

Стосовно донарахування податку з доходів фізичних осіб.

Судом встановлено, що ДП «ПрикарпатЗахідтранс» у 2009 році на підставі договору № 335-09 від 18.09.2009 року, укладеного з ДП «Атестаційний центр з неруйнівного контролю при ІЕЗ ім. Е.О. Патона НАНУ», здійснило оплату за навчання та первинну атестацію фахівця (найманого працівника ОСОБА_1) з радіаційного методу контролю в таких секторах: трубопроводи та будівельні конструкції, термін навчання (140 годин).

Витрати, здійснені на користь ДП «Атестаційний центр з неруйнівного контролю при ІЕЗ ім. Е.О. Патона НАНУ» були віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства. На думку, ДПІ в м. Рівне позивачем було надано додаткове благо найманому працівнику і до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми підпункту 4.3.20 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно з пунктом 1.6 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІV (з змінами і доповненнями, далі Закон № 889-ІV, який є спеціальним з питань оподаткування податком з доходів фізичних осіб, загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (далі оподатковуваний дохід).

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх нарахуванні (виплаті); доходів, які підлягають оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу; доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Законом. Загальний місячний оподатковуваний дохід дорівнює сумі оподатковуваних доходів, виплачених (нарахованих) протягом такого звітного податкового місяця. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, отриманих (нарахованих) протягом такого звітного податкового року.

Згідно підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 цього ж Закону передбачено, що до загально місячного оподатковуваного доходу включається сума доходу, отримана платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті) у вигляді доходів, перелік яких визначений у підпункті «а» - підпункт «е». Додаткові блага кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (пункт 1.1 статті 1 цього ж Закону).

Відповідно до підпункту 4.3.20 пункту 4.3 ст. 4 Закон № 889-ІV до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається (не підлягає відображенню в його річній податковій декларації) сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи.

Якщо така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.

Абзацом першим підпункту 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 Закон № 889-ІV передбачено, що податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1, 4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Податковий агент юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобовязані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону (абзац перший пункту 1.15 Закон № 889-ІV). Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону (підпункт 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закон № 889-ІV).

Підпунктом 20.3.2 пункту 20.2 статті 20 Закон № 889-ІV передбачено, що у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобовязання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку отримувач таких доходів звільняється від обовязків погашення такої суми податкових зобовязань або податкового боргу.

Зазначені положення дозволяють не включати працедавцю до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку - найманого працівника суму, сплачену ним на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки такого платника податку найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця в межах суми, визначеної в абзаці першому підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього ж Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи.

У випадку перевищення граничної суми, розрахованої за правилами абзацу першого підпункту 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього ж Закону, сума перевищення підлягає включенню до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку.

Водночас, ці норми застосовується виключно щодо сум, що сплачуються працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця. В інших випадках, оподаткування вартості навчання, що не відноситься до вартості підготовки чи перепідготовки платника податку найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, здійснюється за загальними правилами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Стаття 1 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року № 2984-III (далі Закон № 2984-III, який спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України і встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях, визначено, що професійна підготовка здобуття кваліфікації за відповідним напрямом підготовки або спеціальністю.

Перепідготовка це отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду (частина перша статті 10 Закону № 2984-III).

Відповідно до частин пятої, шостої та сьомої статті 3 Закону Україну «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 року № 103/98-ВР, первинна професійна підготовка - це здобуття професійно-технічної освіти особами, які раніше не мали робітничої професії, або спеціальності іншого освітньо-кваліфікаційного рівня, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації, необхідний для продуктивної професійної діяльності. Перепідготовка робітників це професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку. Підвищення кваліфікації робітників це професійно-технічне навчання робітників, що дає можливість розширювати і поглиблювати раніше здобуті професійні знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.

Згідно з пунктом 3.4 Положення про професійне навчання кадрів на виробництві, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України від 26.03.2001 року № 127/151, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.04.2001 року за № 315/5506, підвищення кваліфікації робітників - це професійно-технічне навчання робітників, що дає змогу розширювати і поглиблювати раніше здобуті знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.

З урахуванням наведених правових норм та встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що позивачем не здійснювалась підготовка чи перепідготовка фахівця ОСОБА_1 (найманого працівника позивача) за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами підприємства в розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки в результаті навчання найманий працівник не здобував нову спеціальність або професію, не оволодівали новими знаннями, уміннями, навичками, а тому не підлягають застосування норми, передбачені підпунктом 4.3.20 пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» і позивачем правомірно не віднесено послуги, отримані від ДП «Атестаційний центр з неруйнівного контролю при ІЕЗ ім. Е.О. Патона НАНУ», до складу додаткового блага працівника ОСОБА_1

За приписами пп. 5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, зокрема і фінансування особистих потреб фізичних осіб .

Як вказано в пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Таким чином, визнання відповідачем права позивача на включення до валових витрат вартості навчання та атестації фізичної особи - фахівця з радіаційного методу контролю унеможливлює трактування такої виплати як додаткового блага працівника. Суд вважає, що такі витрати є витратами на виробничі цілі, повязані з господарською діяльністю позивача, і не вважаються особистими доходами працівника, який проходив навчання та атестацію знань з питань охорони праці.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необґрунтоване нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 364,57 грн.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень рішень від 25.07.2011 року № 0000022140, № 0000042140, № 0000052140, № 0000012140, № 0000032140, № 0001051742.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, тому адміністративний позов слід задовольнити шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Рівне від 25.07.2011 року № 0000022140, № 0000042140, № 0000052140, № 0000012140, № 0000032140, № 0001051742.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне №0000012140, №0000022140, №0000052140, №0000032140, №0001051742, №0000042140 від 25 липня 2011 року.

Присудити на користь позивача Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28, 23 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.