Рішення № 23656032, 19.04.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-2/1326-2012 19.04.12

За позовомПриватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго-Україна»ДоВідкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» Простягнення 21 839,10 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1

Від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго-Україна»до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення 21 839,10 грн. збитків.

Ухвалою від 07.02.2012р. Господарським судом міста Києва порушено провадження у справі.

Представником позивача в судовому засіданні 13.03.2012р. надано суду частину документів на виконання вимог ухвали від 07.02.2012р. про порушення провадження у справі.

Ухвалою від 13.03.2012р. судом було відкладено розгляд справи на 27.03.2012р. та зобов'язано сторін та М(Т)СБУ виконати вимоги ухвали суду від 07.02.2012р. про порушення провадження у справі.

Від М(Т)СБУ 27.03.2012р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на виконання вимог ухвали суду від 13.03.2012р.

Ухвалою від 27.03.2012р. суд продовжив строк вирішення спору на 15 днів, відклав розгляд справи на 19.04.2012р. та зобов'язав сторін надати суду визначені ухвалою письмові докази та пояснення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники відповідача в призначені судові засідання не з'являлися, про поважні причини їх неявки суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, вимоги ухвал суду відповідачем не виконані.

В судовому засіданні 19.04.2012р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

20.08.2008 року ЗАТ «АСК «Інго Україна»(в подальшому змінило назву на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго-Україна», Страховик, Позивач) та ОСОБА_2 (Страхувальник) уклали договір добровільного страхування засобів наземного транспорту № 530563917 (Договір), згідно якого на страхування був прийнятий автомобіль «Toyota Corolla», д. р. н. НОМЕР_2 (Застрахований автомобіль).

17.09.2008 р. на 611 км автодороги Харків - Сімферополь сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю Застрахованого автомобіля під керуванням Страхувальника та автомобіля ВАЗ 21104, д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 що підтверджується розширеною довідкою ВДАІ з обслуговування адміністративної території Красногвардійського району при УДАІ ГУМВС України в АР Крим від 05.12.2008р.

Постановою Красногвардійського районного суду АР Крим від 23.09.2008 р. по справі № 3-8170/2008 встановлено вину Сейтажиєва Ескендера Шевкатовича у настанні вищеописаного ДТП.

Повна вартість відновлювального ремонту автомобіля Страхувальника в результаті вищезазначеної ДТП склала 22 323,10 грн., що підтверджується: рахунком - фактурою № ТФ-1463 від 07.10.2008р., рахунком-фактурою № М-1892 від 07.10.2008 р., розрахунком № М - 1892 вартості робіт по ремонту Застрахованого автомобіля, Висновком спеціаліста №869/08 від 21.11.2008р. та страховими актами №39911 від 23.01.2009р. та №39914 від 23.01.2009р.

11.02.2009 р. Страховик на підставі наведених вище документів, Договору та страхових актів №39911 від 23.01.2009р. та №39914 від 23.01.2009р. виплатив Страхувальнику суму страхового відшкодування у розмірі 21 839,10 грн. (за вирахуванням встановленої Договором франшизи), що підтверджується платіжними дорученнями № 1023 від 11.02.2009 р. та № 1024 від 11.02.2009 р.

Цивільно-правова відповідальність Сейтажиєва Ескендера Шевкатовича в момент ДТП була застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» , Відповідачем, відповідно до Полісу № ВА/6648630, початок його дії -26.12.2007р., закінчення дії -25.12.2008р., тип 3, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 25 500,00 гривень.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після сплати потерпілій особі страхового відшкодування у Позивача виникло право звертатися до страховика винної у ДТП особи про виплату страхового відшкодування у порядку регресу, з огляду на те, що Відповідач є особою, відповідальною за завдану шкоду, оскільки відповідно до наведеного вище укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу Відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, тобто Відповідач здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

При цьому суд приймає до уваги те, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжні доручення про виплату, при цьому розмір виплати встановлюється страховим актом (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 42/92 від 23.08.2011р.).

Крім того, слід зазначити, що дані, зазначені у доданій Позивачем до позову ремонтній калькуляції Застрахованого автомобіля, відповідають встановленим в п. 4.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року. Зміст ремонтної калькуляції не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність, оскільки калькуляція складалась на основі комп'ютерної програми Audatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Як зазначалось вище, постановою Красногвардійського районного суду АР Крим від 23.09.2008 р. по справі № 3-8170/2008 встановлено вину Сейтажиєва Ескендера Шевкатовича у вчиненні вищеописаного в рішенні ДТП.

З метою встановлення дійсних обставин справи, ухвалою про порушення провадження у справі позивача було зобов'язано надати в обґрунтування заявлених вимог Поліс № ВА/6648630 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо автомобіля ВАЗ 21104, д.р.н. НОМЕР_1 (в оригіналі або належним чином засвідченій копії).

Вказаний договір страхування (поліс) витребовувався судом і від відповідача; також суд в порядку підготовки справи до розгляду у відповідності до ст. 65 ГПК України зобов'язав Моторне (транспортне) страхове бюро України надати інформацію щодо наявності страхового полісу ВА/6648630 на автомобіль ВАЗ 21104, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та інформацію про ліміт відповідальності та розмір франшизи за вказаним полісом.

Вказані вимоги суду сторонами виконані не були, зокрема відповідачем - з невідомих суду причин, позивачем - як вбачається з наданих представником позивача усних пояснень - через відсутність у нього такого полісу, оскільки цей поліс Позивачем не видавався на не надавався йому іншими особами. При цьому Позивач наполягав на отриманні відомостей з цього приводу на підставі ухвали суду від Моторного транспортного страхового бюро України.

Обов'язок по доведенню обставин покладено положеннями ГПК України на сторін у справі, і в даному випадку на Позивача, а судом надається оцінка доводам сторін з урахуванням представлених ними доказів.

Наданим Позивачем до матеріалів справи витягом з бази розміщеної на сайті МТСБУ підтверджено, що договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/6648630 (початок дії -26.12.2007р., закінчення дії -25.12.2008р., тип 3) укладено між Відповідачем та ОСОБА_3, і цивільно-правову відповідальність останнього в момент ДТП і було застраховано за вказаним полісом.

Аналогічну інформацію було надано МТСБУ на запит суду згідно ухвали про порушення провадження у справі.

Отже, Відповідачем на вимоги суду не представлено договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/6648630, а факт укладення зазначеного договору підтверджено матеріалами справи, а саме витягом з бази МТСБУ та наданою ним на запит суду інформацією.

Жодних належних доказів, що за вказаним договором (полісом) застраховано цивільну відповідальність іншої особи, ніж водія визнаного винним у ДТП, Відповідачем суду не надано, і про наявність таких доказів суду не повідомлено.

Положення ГПК України не передбачають вчинення з боку суду дій спрямованих на примусове вилучення документів, які не надаються сторонами, а всі можливі дії, спрямовані на встановлення зазначених обставин саме при безпосередньому дослідженні доказів необхідних для вирішення спору, судом були вчинені.

Таким чином Відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику Застрахованого автомобіля відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс № ВА/6648630), а до Позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до Відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Верховного Суду України судової палати у господарських справах від 25 листопада 2008 року (справа 11/406-07), а також і у постанові Верховного Суду України 11/104 від 07.11.2011р. (справа № 48/562), висновки якої про застосування правової норми у спірних правовідносинах при прийняття рішення у справі, є обов'язкові до врахування судом згідно положень ч. 2 ст. 82 ГПК України.

Положеннями Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(ст. 12) передбачена можливість встановлення франшизи при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, розмір якої при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Оскільки, у матеріалах справи відсутній поліс № ВА/6648630 обов'язкового страхування цивільної відповідальності, встановити факт погодження розміру франшизи при його укладанні неможливо, що свідчить про недоведеність Позивачем своїх вимог по сумі 510 грн. виходячи із загальної суми заявленої до стягнення з Відповідача, оскільки 510 грн. -це передбачений законом можливий розмір франшизи.

Натомість в іншій частині заявлених вимог (21839,10 грн. -510 грн. франшизи = 21329,10 грн.), останні не спростовані Відповідачем.

Виходячи зі змісту ст. 993, ч. 1 ст. 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування»відшкодуванню шкоди в порядку регресу має передувати звернення страховика зі зворотною (регресною) вимогою до особи, відповідальної за завдані збитки.

Приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги , кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги .

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, виходячи з системного аналізу змісту ч. 2 ст. 530, ст. 993 та ч. 1 ст. 1191 ЦК України цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної (регресної) вимоги до Відповідача (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 16/335 від 06.12.2011р. та №7/088-11 від 28.02.2012р.).

Як свідчать матеріали справи, заяву (претензію) № 2/16-11-11 від 16.11.2011р. про виплату страхового відшкодування в порядку регресу Відповідач отримав 21.11.2011р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи наведене та приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк добровільного виконання Відповідачем зобов'язання перед Позивачем є таким, що вже сплив, в тому числі і станом на дату звернення Позивача до суду з даним позовом.

Отже, до порушення провадження у справі та на момент винесення даного рішення, 7-денний строк добровільного виконання зобов'язання Відповідача по відшкодуванню позивачу шкоди в порядку регресу вже настав та сплив, однак, в добровільному порядку страхове відшкодування сплачено не було; в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

При цьому суд зауважує, що не підлягають застосуванню норми ст. ст. 35, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»до спірних правовідносин, пов'язаних з відшкодуванням шкоди в порядку регресу за участю двох страховиків, оскільки вказаними статтями врегульовано відносини щодо виплати страхового відшкодування, які виникли між страхувальником (вигодонабувачем) та страховиком, зокрема, в частині порядку та строку виплати страхового відшкодування на користь страхувальника (вигодонабувача) (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 16/335 від 06.12.2011р.).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню (за мінусом 510 грн. франшизи)

Сплачена позивачем сума судового збору відповідно до статті 49 ГПК України розподіляться між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(м. Київ, вул. Жилянська, 75; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго-Україна»(м. Київ, вул. Воровського, 33; ідентифікаційний код 16285602) 21 329 (двадцять одна тисяча триста двадцять дев'ять) грн. 10 коп. виплаченого страхового відшкодування та 1571 (одна тисяча п'ятсот сімдесят одна) грн. 84 коп. судового збору.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 20.04.12р.