Постанова № 23652147, 13.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 р. Справа № 2а-8707/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного транспортного підприємства "АТП-1997" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2011р. по справі № 2а-8707/11/2070

за позовом Приватного транспортного підприємства "АТП-1997"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач- приватне транспортне підприємство "АТП-1997", звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова № 0000191540 від 16.05.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про невідповідність вимогам чинного законодавства висновків акта перевірки, а також складення акту перевірки з численними порушеннями вимог наказу Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 р. №327 "Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документа документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового валютного та іншого законодавства", який діяв на час існування спірних правовідносин.

Позивач зауважив, що у відповідності до договорів поставки від 05/01-11-МО та від 29 червня 2010 року за № 29/06- Ю-МО, укладених між ТОВ "Компанія "Галон" та ПТП "АТП-1997", ТОВ "Компанія "Галон" здійснила постачання нафтопродуктів. Факт постачання нафтопродуктів підтверджується наявними товаротранспортними накладними з відповідними підписами уповноважених осіб, та видатковими накладними. У ТОВ "Компанія "Галон" згідно договору оренди майна № 26/07-01 маються в наявності складські приміщення для зберігання нафтопродуктів. Перевезення нафтопродуктів проводилося на підставі договорів про надання транспортних послуг №13 від 13.04.2010 р., № 13 від 26.03.2010 р., № 41 від 23.03.2010 р. Позивач зазначив, що дані обставини вказують на належну достатність основних засобів для здійснення ТОВ "Компанія "Галон" господарської діяльності, направленої на надання послуг з постачання нафтопродуктів ПТП "АТП-1997".

На думку позивача, податкове повідомлення-рішення від 16 травня 2011 року за № 0000191540 ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова є неправомірним та винесене в порушення вимог чинного Законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2011 року в задоволені адміністративного позову ПТП "АТП-1997" - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, повідомлених належним чином і про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що приватне транспортне підприємство "АТП-1997", відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію № 427639, зареєстроване як юридична особа (а.с. 9), перебуває на обліку у ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова (а.с.20).

Як платник податку на додану вартість ПТП "АТП-1997" зареєстровано 01.01.2010 р., має свідоцтво платника ПДВ № 100262138. Індивідуальний податковий номер 242843420322.

Працівниками відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Компанія "Галон" за період з 01.06.2010 р. по 31.01.2011 р.

За наслідками перевірки складено Акт від 29.04.2011 року № /15-409/24284344 (а.с. 19-30 т. 1, а.с. 2-13 т.2), яким встановлено порушення вимог п.п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, внаслідок чого:

-по податковій декларації з ПДВ за червень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 7993,13 грн.,

-по податковій декларації з ПДВ за липень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 7830,85 грн.,

-по податковій декларації з ПДВ за серпень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 24477,91 грн.,

-по податковій декларації з ПДВ за вересень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 24283,46 грн.,

-по податковій декларації з ПДВ за жовтень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 16059,49 грн.,

-по податковій декларації з ПДВ за листопад 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 7882,43 грн.,

-по податковій декларації з ПДВ за грудень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 23628,28 грн.,

-по податковій декларації з ПДВ за січень 2011 року встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 18734,82 грн.,

За результатами перевірки було ухвалено податкове повідомлення-рішення № 0000191540 від 16.05.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 163612,96 грн., з яких 130890,37 грн. - за основним платежем та 32722,59 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с. 17 т. 1).

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними, не обґрунтованими, безпідставними і такими, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" " первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

Відповідно ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни; допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ст. 10 вказаного Закону платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право па пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України; одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами; оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Відповідно до п. 1.7 статті 1 Закону "Про податок на додану вартість ", податковий кредит - це сума, на яку платнику податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначених згідно з законом про податок на додану вартість.

Згідно п.п.7.2.3 п.7. 2.6 п.7.2 ст.7 вказаного вище закону податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 наведеного вище Закону, зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судовим розглядом встановлено, що в ході господарської діяльності позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Компанія "Галон", з яким були укладені договори поставки від 05 січня 2011 р. № 05/01-11-МО та від 29 червня 2010 р. за № 29/06- Ю-МО, здійснювалось постачання нафтопродуктів.

Згідно вищевказаних договорів поставки, ТОВ "Компанія "Галон" зобов'язувався протягом дії зазначених договорів постачати у власність Приватного транспортного підприємства "АТП-1997" нафтопродукти, а останній зобов'язувався приймати у власність дані нафтопродукти та їх оплатити.

Матеріалами справи встановлено, що господарська діяльність ПТП "АТП - 1997" з контрагентом підтверджується первинною документацією, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності є обов'язковим, а саме:

-видатковою накладною №70 від 30.06.2010 року;

-товаро-транспортно накладною №60 від 30.06.2010 року;

-податковою накладною №68 від. 30.06.2010 року;

-видатковою накладною №80 від 15.06.2010 року;

-товаро-транспортною накладною №78 від 15.07.2010 року;

-податковою накладною № 78 від 15.07.2010 року;

-товаро-транспортною накладною №90 від 04.10.2010 року

-податковою накладною №99 від 4.8.2010 року;

-видатковою накладною №110 від 16.08.2010 року;

-товаро-транспортною накладною № 25 від 25.01.2011 року;

-видатковою накладною №10 від 25.01.2011 року;

-податковою накладною № 1 від 10.01.2011 року;

-товаро-транспортною накладною № №15 від 10.01.2011 року;

-видатковою накладною №1 від 10.01.2011 року;

-податковою накладною №288 від 27.12.2010 року;

-товаро-транспортною накладною №187 від 27.12.2010 року;

-видатковою накладною № 286 від 27.12.2010 року;

-податковою накладною № 276 від 16.12.2010 року;

-товаро-транспортною накладною №130 від 16.12.2010 року;

-видатковою накладною№275 від 16.13.2010 року;

-податковою накладною №256 від 01.12.2010 року;

-товаро-транспортною накладною №124 від 01.12.2010 року;

-видатковою накладною №255 від 01.12.2010 року;

-податковою накладною № 232 від 08.11.2010 року;

-товаро-транспортною накладною № 119 від 08.11.2010 року;

-видатковою накладною №231 від 08.11.2010 року;

-податковою накладною №193 від 15.10.2010 року;

-товаро-транспортною накладною №110 від 15.10.2010 року;

-видатковою накладною №192 від 15.10.2010 року;

-податковою накладною №175 від 06.01.2010 року;

-товаро-транспортною накладною № №104 від 06.10.2010 року;

-видатковою накладною №176 від 06.10.2010 року;

-податковою накладною №157 від 27.09.2010 року;

-товаро-транспортною накладною №№98 від 27.09.2010 року;

-видатковою накладною №159 від 27.09.210 року;

-податковою накладною № 139 від 15.09.2010 року;

-товаро-транспортною накладною № №160 від 15.09.2010 року;

-видатковою накладною №143 від 15.09.2010 року;

-податковою накладною №125 від 7.09.2010 року;

-товаро-транспортною накладною № 245 від 07.09.2010 року;

-а також платіжними дорученнями: №434 від 05.07.210 року, №492 від 21.07.2010 року, №555 від 11.08.2010 року, №556 від 12.08.2011 року, №575 від 17.08.2010 року, №579 від 18.08.2010 року, №608 від 30.08.2010 року, № 617 від 31.08.2010 року, №655 від 09.09.2010 року, № 660 від 10.09.2010 року, № №667 від 21.09.2010 року, №723 від 30.09.2010 року, №724 від 01.10.2010 року, № 733 від 08.10.2010 року, №748 від 12.10.2010 року, № 774 від 20.10.2010 року, № 776 від 22.10.2010 року, №841 від 12.11.2010 року, № №935 від 08.12.2010 року, № 947 від 17.12.2010 року, №985 від 24.12.2010 року, №998 від 29.12.2010 року, №1008 від 30.12.2010 року; № 29 від 30.01.2011 року, № 31 від 14.01.2011 року, № 56 від 25.01.2011 року.

У відповідності до договорів поставки від 05/01-11-МО та від 29 червня 2010 року за № 29/06-ІО-МО, на кожну поставку нафтопродуктів ТОВ "Компанія "Галон" було виписані рахунки фактури.

Отже, наявність товаротранспортних накладних та видаткових накладних підтверджує обставини реального перевезення нафтопродуктів та отримання їх позивачем.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що податковим органом не взято до уваги наявність всіх первинних бухгалтерських документів, що підтверджують господарську діяльність позивача з контрагентом.

Судом першої інстанції зазначено, що в основу вищевказаного висновку ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова було покладено інформацію, що міститься в Акті від 09.03.2011 №716/23-1/36988374 про результати невиїзної документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галон", код за ЄДРПОУ 36988374, з питань правильності визначення податку на прибуток та податку на додану вартість за період 23.03.2010р. -31.01.2011р..

На підставі використаних документів та баз даних ДПС в ході проведення перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова встановлено проведення транзитних потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання. ДПІ у Київському районі м. Харкова зроблено висновок, що встановити реальність та товарність здійснених операцій по поставці товарів (робіт, послуг) підприємством за перевіряємий період на адресу покупців та постачальників не має можливості, загальна чисельність працюючих складає 2 особи (а.с. 193-223 т. 1).

Проте, така позиція податкового органу суперечить вимогам закону, тому що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим твердження відповідача про нікчемність (недійсність) правочинів вчинених позивачем та його контрагентом, з огляду на наступне.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Матеріалами справи встановлено, що умови, викладені в спірних договорах були визначені та погоджені сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що правочин, який був вчинений між позивачем та його контрагентом є правомірним та відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, його недійсність прямо не встановлена законом, а також він не визнаний судом недійсним.

Також колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність технічних та технологічних можливостей позивача та його контрагента ТОВ "Компанія "Галон" для вчинення поставки нафтопродуктів з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності договору оренди майна від 24.03.2010 року №43, ТОВ "Компанія "Галон" використовує у своїй господарській діяльності, на правах тимчасового платного користування, майно взяте в оренду у ТОВ "Хадо-Інвест"(а.с. 45).

Також, матеріалами справи встановлено, що зберігання наявних нафтопродуктів здійснювалося на нафтобазі, розташованій за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Безлюдівка, вул. Чайковського, 210 -"Б" на підставі на підставі договору № 2-10 від 14 вересня 2010 року, укладеного між ТОВ "Компанія "Галон" та ТОВ "Спутнік-Октан" (а.с. 54).

В свою чергу, у ТОВ "Компанія "Галон" маються в наявності складські приміщення для зберігання нафтопродуктів, згідно договору оренди майна за № 26/07-01.

Матеріалами справи підтверджено, що перевезення нафтопродуктів проводилося на підставі догорів про надання транспортних послуг за №13 від 13.04.2010 р., № 13 від 26.03.2010 р., № 41 від 23.03.2010 р.

Крім того матеріали справи містять копії договорів щодо зберігання та транспортування нафтопродуктів, які в свою не були досліджені судом першої інстанції під час розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на те, що загальна чисельність працюючих, які значаться на ТОВ "Компанія "Галон" складає 2 особу не є підставою для висновку про безтоварність операцій та підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток позивачу.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР, статей 11, 16, 20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ, в редакціях чинних на день виникнення спірних правовідносин, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

ТОВ "Компанія "Галон" законодавством не заборонено мати саме таку кількість працюючих та здійснювати діяльність на підставі інших цивільно-правових договорів з третіми особами для забезпечення діяльності щодо здійснення будівельно-ремонтних робіт.

Крім того, законодавство України при придбанні послуг, не зобов'язує їх замовника з'ясовувати питання про види та мету діяльності продавця товарів, наявність у покупця виробничих можливостей та кількість працюючих, чи відображає ця особа операції в своєму бухгалтерському та податковому обліку і не встановлює через це заборону придбання послуг у виконавців.

Також колегія суддів зауважує, що що у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови для набуття права на податковий кредит та має документальне підтвердження його.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам ст. 159 КАС України, оскільки воно ухвалено при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду -скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного транспортного підприємства "АТП-1997" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2011р. по справі № 2а-8707/11/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного транспортного підприємства "АТП-1997" до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 16 травня 2011 року № 0000191540.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.