Ухвала суду № 23652040, 28.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2012 р.Справа № 2а-13367/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Ульяненко А.Г.,

в присутності:

представника позивача Білоконь О.Ю.,

представника відповідача Константинова Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011р. по справі № 2а-13367/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ТОРГСЕРВІС ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ Фірми «Торгсервіс ЛТД», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просив:

- встановити відсутність компетенції" на визнання правочину нікчемним податковим органом;

-скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001002302 від 20.06.11 року, податкове повідомлення-рішення № 0001532302 від 01.09.11 р.;

-визнати відсутність компетенції на встановлення неможливості здійснення господарської діяльності у спосіб проведення перевірки, поза судового порядку;

-визнати неправомірними дії ДПІ у Московському районі м. Харкова щодо встановлення порушень ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України податковим органом

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що висновки ДПІ у Московському районі м. Харкова, стосовно заниження податку на додану вартість у сумі 222 565 грн., 00 коп., зроблені на підставі суб'єктивних суджень, які не мають доказової бази.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова № 0001002302 від 20.06.2011 року, № 0001532302 від 01.09.2011 року.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмови в задоволенні даної частини позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: п.193.1 ст. 193, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ч.1 ст. 203, ст. ст. 215, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 3 , ст. 9Закону України " Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками ДПІ у Московському районі м. Харкова була проведена документальна позапланова невиїзна перевірки з питань дотримання податкового законодавства ТОВ «ТОРГСЕРВІС ЛТД»в частині ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Мостплюс», за результатами якої складено акт №1765/23/30291373 від 08.06.2011 р.

В ході перевірки, проведеної ДПІ у Московському районі м. Харкова встановлено порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, внаслідок заниження податку на додану вартість на період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року всього на суму 222 565, 00 грн.

20 червня 2011 року ДПІ у Московському районі м. Харкова, на підставі вказаного акту, винесено податкове повідомлення-рішення відносно ТОВ фірми «ТОРГСЕРВІС ЛТД», із визначенням суми податкового зобов'язання, а саме: податкове повідомлення-рішення №0001002302 від 20.06.11 року про сплату 222 565, 00 грн. податку на додану вартість.

ТОВ фірма «ТОРГСЕРВІС ЛТД» оскаржило рішення у адміністративному порядку, однак за результатами розгляду скарги, ДПІ у Московському районі м. Харкова залишила податкове повідомлення-рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Після залишення ДПІ у Московському районі м. Харкова податкового повідомлення-рішення без змін, ДПІ у Московському районі м. Харкова на адресу позивача було надіслано податкове повідомлення-рішення №0001532302 від 01.09.11 року про сплату 222 565, 00 грн. податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ні документально, а ні нормативно не довів правомірності прийнятих повідомлень-рішень № 0001002302 від 20.06.2011 року, № 0001532302 від 01.09.2011 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ фірма «Торг сервіс ЛТД»та ТОВ «Мостплюс»було укладеного договір № 0501/1 від 05.01.2011 року на підставі якого ТОВ фірма «Торгсервіс ЛТД»віднесло до складу податкового кредиту з ПДВ витрати на придбання товарів (послуг, робіт) отриманих від ТОВ «Мостплюс»на загальну суму 222565,00 грн.

Матеріалами справи встановлено, що господарська діяльність ТОВ фірма «Торг сервіс ЛТД" з контрагентом ТОВ «Мостплюс» підтверджується первинною документацією, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності є обов'язковим, а саме: податковими-накладними, актами прийому виконаних робіт, рахунками-фактури, товарно-транспортними накладними та випискою з банку про фактичний розрахунок з ТОВ «Мостплюс».

У відповідності до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

3гідно зі ст. 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У відповідності до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно приписів ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»визначено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, при укладанні та виконанні угоди з вищевказаним контрагентом позивач керувався офіційними відомостями щодо зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності, з чинними установчими документами.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано відповідних доказів нікчемності (недійсності) правочинів вчинених ТОВ фірма «Торг сервіс ЛТД" з контрагентом ТОВ «Мостплюс»

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що зміст спірних договорів не суперечить актам цивільного законодавства. Матеріалами справи не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Також матеріали справи не містять доказів наявності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб як позивача так і ТОВ «МОСТПЛЮС» за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність ТОВ «МОСТПЛЮС» за юридичною адресою, відсутність складських приміщень, відсутність власних вантажних транспортних засобів трудових ресурсів виробничої потужності для здійснення діяльності, оскільки у відповідності до вимог ст.. 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер, а отже не знаходження за юридичною адресою, відсутність складських приміщень тощо не вказує на факт нікчемності укладених між позивачем та ТОВ «МОСТПЛЮС»правочинів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що законодавство України при придбанні послуг, не зобов'язує їх замовника з'ясовувати питання про види та мету діяльності продавця товарів, наявність у покупця виробничих можливостей та кількість працюючих, чи відображає ця особа операції в своєму бухгалтерському та податковому обліку і не встановлює через це заборону придбання послуг у виконавців.

Також, згідно п.83.1 ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що викладені в акті судження відповідача в акті перевірки не ґрунтуються на жодному з визначених ст. 83 Податкового кодексу України джерел.

Так, підприємство вважається створеним з дня його державної реєстрації, ст. 6 Закону України «Про підприємства в Україні». Ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту виключення його з державного реєстру України.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно ст. 91 ЦК України Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ Фірми «Торгсервіс ЛТД» та ТОВ «МОСТПЛЮС» на час розгляду справи знаходилися в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , а також є платниками податку на додану вартість.

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відповідачем не наведено та не надано доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків никчемності угоди передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд не може погодиться з висновком відповідача, що правочини укладені між позивачем та ТОВ «МОСТПЛЮС»є нікчемними та суперечить інтересам держави та суспільства.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 Податкового Кодексу України).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови для набуття права на податковий кредит та має документальне підтвердження його.

Виходячи з вимог чинного законодавства право на податковий кредит існує, в загалі, по відповідним первинним документам бухгалтерського обліку та податковим накладним, наданим продавцем, виходячи з наступного: покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцям, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до податкових декларацій, сама собою несплата податку продавцем (у т.ч. у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає податковий кредит покупця на суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України апеляційний суд розглядає справу в межах апеляційної скарги.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог постанова суду першої інстанції від 27.10.2011 року сторонами по справі не оскаржується.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011р. по справі № 2-а-13367/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011р. по справі № 2а-13367/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.

Повний текст ухвали виготовлений 05.03.2012 р.