Постанова № 23647716, 22.03.2012, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 2270/1815/12

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2012 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі :головуючого-судді суддівТарновецького І.І. Касапа В.М. Ковальчук О.К. при секретарі за участі: Човган Д.В. позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_1 представника відповідача, третьої особи Брикайла В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Державного Комітету України у справах національностей та релігій , Державної Міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 31.10.2011 року № 628-11 і зобов'язання надати статус біженця, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі -звернулися до суду з вимогами про визнання неправомірними та скасування рішень Державного комітету України у справах національностей та релігій про відмову в наданні статусу біженця №628-11 та №662-11 від 31.10.2011року та зобов'язання Державного комітету України у справах національностей та релігій надати ОСОБА_1, ОСОБА_2 статус біженця за процедурою, передбаченою чинним законодавством.

В обґрунтування позовних вимог, позивачі посилаються на Закон України «Про біженців" від 21.06.2001 №2557-ІІІ та зазначають, що спірні рішення про відмову в наданні статусу біженця є незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Також позивачі зазначили, що вони не можуть повернутись до Азербайджану, оскільки існує небезпека для їхнього життя та вказали на відсутність основних соціальних прав, які гарантують мирне життя в суспільстві.

29 лютого на адресу суду надійшло клопотання від Державної міграційної служби України про залучення останньої до участі у розгляді справи у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, мотивуючи це тим, що згідно Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" ліквідовано Держкомнацрелігій та утворено ДМС України, поклавши на цю Службу функції з реалізації державної політики з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а також у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців.

Згідно Указу Президента України від 09.12.2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» ліквідовано Держкомнацрелігій та утворено Державну міграційну службу України. Відповідно до Положення Про Державну міграційну службу України затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 405/2011 функції з реалізації державної політики з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а також у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців покладена на Державну міграційну службу України, Держкомнацрелігій з ЄДРПУО на час розгляду справи не виключено, а тому ухвалою від 29 лютого 2012 року Хмельницьким окружним адміністративним судом залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, третя особа на стороні відповідача Відділ міграційної служби у Хмельницькій області про визнання неправомірними та скасування рішень від 31.10.2011 року № 628-11 та від 31.10.2011 року № 662-11 і зобов'язання надати статус біженця, в якості другого відповідача Державну Міграційну службу України.

Позивачі в судовому засіданні позов підтримали, просили задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача 2 та третьої особи проти позову заперечив. Надав до суду письмові заперечення в яких вказав, що в даному випадку держава Азербайджан, громадянами якої є позивачі, забезпечує їх права, як громадянина і вони користуються захистом країни громадянської належності. А також вказав, що заявники за жодною із конвенційних ознак в Азербайджані не переслідуються, їх перебування на батьківщині було безпечним, і по відношенню до них будь-яких переслідувань не було. Посилаючись на обставини викладені у запереченнях на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача 1 -Державного Комітету України у справах національностей та релігій до суду не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений, причини неявки до суду не повідомив.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позов належить частковому задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що громадянин Азербайджану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження м. Агдам, Азербайджан, прибув в Україну разом із батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 17 червня 2000 року, освіта середня, закінчив школу № 2 міста Хмельницького, служив за контрактом в Азербайджані (Губа) у військах спецпризначення з 2003 по 2005 роках. Працював автослюсарем в автосервісі м. Хмельницький. 24 лютого 2011 року одружився з громадянкою України ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, має сина.

Громадянка Азербайджану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження м. Агдам, Азербайджан, прибула до України разом із батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у січні 2001 року з Росії, закінчила школу № 29 міста Хмельницького та ліцей № 10 сфери послуг і здобула кваліфікацію робітника, перукаря. Працювала в салоні «Стиль»перукарем.

27.04.2011 року ОСОБА_2 та 28.04.2011 року ОСОБА_1 звернулися із заявами до відділу міграційної служби Держкомнацрелігій України у Хмельницькій області про надання їм статусу біженця

31 жовтня 2011 року Державним комітетом України у справах національностей та міграції було прийнято рішення № 628-11 та №662-11 про відмову в наданні статусу біженця громадянам Азербайджану ОСОБА_2 та ОСОБА_1, відповідно до абзаців 4 та 6 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особам, стосовно яких встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.

Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, державні гарантії захисту біженців регулюються Конституцією України, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011, № 3671-VI (далі - Закон), іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Зокрема до міжнародних норм права відносяться Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол про статус біженців 1967 року (ратифіковані Законом України від 10.01.02р. № 2942-ІІІ), якими визначено загальні принципи щодо захисту біженців.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 27 Закону встановлено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань, зокрема прийняття рішень про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, рішень про втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; координація взаємодії органів виконавчої влади з питань щодо біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту; збір та проведення аналізу інформації про наявність у країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, умов, зазначених у пунктах 1, 13 і 14 частини першої статті 1 цього Закону.

Відповідно до статті А (2) Конвенції 1951 р. про статус біженців, особа, яка внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань, кваліфікується як біженець.

Законом України від 21.10.99р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік).

Відповідно до зазначеного Керівництва надано загальний аналіз поняття "внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". Так, до елементу "побоювання" відносять суб'єктивний стан особи -її психічний стан, який пов'язаний із характеристикою особистості заявника, а тому зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Суб'єктивний стан особи встановлюється при особистому спілкуванні із представниками державного органу.

Як вбачається з матеріалів особових справ позивачів (№ 345 та № 346), копії яких долучено до матеріалів справи, з позивачами проведено співбесіди .

Відповідно до матеріалів справи та пояснень позивачів, отриманих під час співбесід, позивачі покинули Азербайджан з причин побоювання стати жертвами переслідувань за ознаками національності та громадянства, у зв'язку з військовим конфліктом.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, батьки позивачів проживають на території України та мають статус біженців.

Як свідчать наявні в матеріалах справи копії документів, що посвідчують особу та підтверджують факт надання в Україні статусу біженця, батько позивачів -ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 року народження, та мати - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 року народження, отримали в Україні статус біженців у 2000 році.

Відповідно до частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 4 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту " від 08.07.2011, № 3671-VI визначено, що Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист. Члени сім'ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист за відсутності умов, передбачених абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону.

Пленумом Вищого адміністративного суду України ухвалено постанову від 06.03.08р. № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ". Відповідно до наданих рекомендацій, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди мають перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд звертає увагу, що позивачами на адресу третьої особи подано заяви якими у зв'язку із Армяно-Азербайджанським конфліктом та з метою з'єднання сім'ї просять надати статус біженців.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною 3 статті 4 Сімейного кодексу України кожна особа має право на проживання в сім'ї. Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В свою чергу відповідачами, під час розгляду заяв позивачів не враховано обставин та підстав прибуття позивачів до держави Україна, не враховано та не надано належної оцінки фактичним обставинам справи, що вказують на прибуття у 2001 році позивачів до України, будучи неповнолітніми, які приїхали до батьків, що мали статус біженців. Беручи таких осіб на відповідний облік міграційна служба фактично визнала необхідність возз'єднання сім'ї, що в'їхала на територію України в розрізі поняття Закону України "Про біженців", станом, що діяв на момент прибуття до України.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, поясненнями позивачів та відсутністю у висновках органу міграційної служби, складеного при відмові у визнанні біженців позивачів, відображення обставин та підстав розгляду заяв позивачів в розрізі необхідності возз'єднання сім'ї.

Статтею 4 Закону України закріплено право біженців на возз'єднання сімей. Цією статтею передбачено, що члени сім'ї, особи, якій надано в Україні статус біженця, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати в Україну і набути статусу біженця.

Право на возз'єднання сім'ї, тобто на в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, передбачено також статтею 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Важливо, що це право виникає незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.

Біженці та особи, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист, можуть з метою возз'єднання сім'ї без перешкод залишити територію України. Згідно з пунктом 24 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" до членів сім'ї біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, належать: чоловік (дружина), діти, віком до вісімнадцяти років за умови, що вони не перебувають у шлюбі і знаходяться на утриманні, повнолітні діти, які не перебувають у шлюбі, якщо вони через фізичний стан об'єктивно не здатні задовольняти свої потреби, непрацездатні батьки та інші особи, які перебувають під їх опікою чи піклуванням, як це визначається національним законодавством і звичаями відповідної країни.

Однак таке визначення не охоплює всіх можливих випадків сімейних відносин, за якими особа в контексті Конвенції про статус біженців 1951 року може відповідати критеріям статусу члена сім'ї біженця.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" до членів сім'ї іноземця або особи без громадянства належать чоловік (дружина), неповнолітні діти, в тому числі неповнолітні діти чоловіка (дружини), непрацездатні батьки та інші особи, які вважаються членами сім'ї відповідно до права країни походження. Водночас варто враховувати також більш широке коло осіб, що можуть вважатися членами сім'ї іноземця та особи без громадянства для цілей возз'єднання сім'ї.

Зазначена позиція викладена в Постанові, Пленуму Вищого адміністративного суду, від 25.06.2009, № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні". Дані вимоги не враховані відповідачами при складені висновків та прийнятті оскаржуваних рішень.

Також суд зазначає, що у зазначених вище висновках відповідачів в повній мірі не враховано відповідь на запит відділу Інформації по країнах походження Департаменту у справах біженців та притулку Державного Комітету України у справах національностей та релігії, зокрема, інформація про захоплення вірменами місто Агдам, де проживали позивачі, яке було великим торговим містом, куди приїжджали купувати та продавати товари, але зараз тут все спустошено. Згідно урядової статистики, приблизно 360 осіб живуть в Агдамі і переважно займаються фермерством. Вірменія перейменовує азербайджанські поселення. В листопаді 2010 року фактичні органи влади Нагорного Карабаху перейменували покинуте місто Агдам (який до війни мав серед населення 30 000 азербайджанців) в місто "Акна"...

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд, прийшов до висновку, що відповідачами не доведено правомірність прийнятих ним рішень, що оскаржуються.

При таких обставинах, суд вважає, що позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державну Міграційну службу України підлягає частковому задоволенню, шляхом скасування рішень № 628-11 та № 662-11 від 31.10.2011 року, прийнятих відповідачем 1, про відмову в наданні статусу біженця та, враховуючи вимоги Положення Про державну міграційну службу, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 405/2011 "Питання Державної міграційної служби України", відповідно до п. 4 якого, Державна міграційна служба України приймає рішення про надання, втрату, позбавлення і скасування статусу біженця та інших форм захисту в Україні, зобов'язати відповідача 2 повторно розглянути питання про надання статусу біженця позивачам з урахуванням наданих ними та встановлених судом фактичних обставин, а також встановлених при повторній перевірці.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, ці закони та підзаконні акти дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суд вважає, що для цього Відповідач повинен ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі.

Суд звертає увагу сторін на те, що суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.

Усі рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

З урахуванням викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати рішення Державного Комітету України у справах національностей та релігій № 628-11 та № 662-11 від 31.10.2011 року.

Зобов'язати Державну Міграційну службу України повторно розглянути питання про надання громадянам Азербайджану ОСОБА_2 та ОСОБА_1 статусу біженця відповідно до вимог чинного законодавства України.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 27 березня 2012 року

Постанова набрала законної сили 03 квітня 2012 року

Головуючий суддя судді/підпис/ /підпис/ /підпис/І.І. Тарновецький В.М. Касап О.К. Ковальчук "Згідно з оригіналом" Суддя І.І. Тарновецький