Постанова № 23647252, 06.03.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/722/2012

06 березня 2012 року 12год. 55хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів" до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області про скасування постанови про арешт коштів боржника ВП № 19881934 від 13.02. 2012 року , -ВСТАНОВИВ :

Позивач - Відкрите акціонерне товариство "Рівненський завод тракторних агрегатів" звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника ВП №19881934 від 13.02.2012 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що оспорювана постанова, якою накладено арешт на кошти Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів" в межах суми 521469,93 грн., винесена при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження по виконанню виконавчих листів щодо стягнення з позивача заборгованості у вказаній сумі. Згідно постанови арешту підлягали кошти, що містяться на всіх рахунках, які знаходяться в АКБ "ПРАВЕКС-БАНК" та належать товариству.

Позивач вважає такі дії неправомірними, оскільки ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Отже, державному виконавцеві потрібно отримати інформацію про наявність коштів на відповідних рахунках, проте в даному випадку, рішення про накладення арешту було прийнято без перевірки даних про кошти, які були на рахунку та фактично арешт було накладено не на грошові кошти, оскільки такі на момент арешту були відсутні, а на рахунок підприємства, що суперечить чинному законодавству України. Арешт рахунків призвів до того, що робота позивача була паралізована, припинена виплата першочергових зобов'язань. Тому просить скасувати оспорювану постанову.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі з підстав зазначених у адміністративному позові.

Відповідачем подано письмові заперечення, які підтримано його представником у судовому засіданні. Вказує, що у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з позивача заборгованості на виконання якого державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.

Винесення оспорюваної постанови представник позивача пояснює тим, що згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець наділений повноваженнями накладати арешт на майно боржника, в тому числі на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах. Відповідно до ч. 2 ст. 52 вказаного Закону стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та в іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях. Тому, вважає, що усі дії державного виконавця щодо винесення оспорюваної постанови вчинені у спосіб та в порядку, що передбачені законом, отже підстави для скасування постанови відсутні. У задоволенні позову просить відмовити повністю.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області перебуває зведене виконавче провадження №19881934 щодо примусового виконання виконавчих листів: №2-168, виданого Рівненським міським судом Рівненської області 21.05.2004 року; №2-87, виданого Рівненським міським судом Рівненської області 20.02.2008 року; №2-7422, виданого Рівненським міським судом Рівненської області 30.09.2009 року; №2-422, виданого Рівненським районним судом Рівненської області 26.05.2010 року; №2-6557, виданого Дарницьким районним судом м. Києва 25.11.2010 року про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів" на користь стягувачів заборгованості.

07.02.2011 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області Дудкою І.О. було винесено постанову про арешт коштів боржника, згідно якої постановлено накласти арешт на кошти в сумі 538237,04 грн., що містяться на всіх рахунках, які знаходяться в АКБ "ПРАВЕКС-БАНК" м. Київ, МФО 321983 та належать Відкритому акціонерному товариству "Рівненський завод тракторних агрегатів", код ЄДРПОУ 00235884 (а.с. 25). Вказану постанову 08.02.2011 року надіслано позивачеві (а.с. 24). Постанова боржником не оскаржувалася.

У зв'язку із зменшенням суми заборгованості, 13.02.2012 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області Дудкою І.О. було винесено постанову про арешт коштів боржника, згідно якої постановлено накласти арешт на кошти в сумі 521469,93 грн., що містяться на всіх рахунках, які знаходяться в АКБ "ПРАВЕКС-БАНК" м. Київ, МФО 321983 та належать Відкритому акціонерному товариству "Рівненський завод тракторних агрегатів", код ЄДРПОУ 00235884. У постанові зазначено про повернення постанови від 07.02.2011 року без подальшого виконання (а.с. 6). Вказану постанову 15.02.2012 року отримано позивачем (а.с. 9).

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 року (надалі - Закон України №606-XIV).

З 09.03.2011 року вказаний Закон діє у новій редакції, викладеній Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" №2677-VI від 04.11.2010 року.

Отже, на момент винесення оспорюваної постанови про арешт коштів позивача від 13.02.2012 року, до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону України №606-XIV із урахуванням вказаних змін.

Відповідно до ст. 1 Закону № 606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Закону України №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 11 Закону України №606-XIV, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Згідно із ч. 1, ч. 2, ч. 4 ст. 52 цього Закону України №606-XIV, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Частиною 2 ст. 57 Закону визначено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.

З системного аналізу вищезазначених правових норм суд дійшов висновку, що державний виконавець при винесенні оспорюваної постанови про арешт коштів боржника від 13.02.2012 року діяв у спосіб та в порядку, встановленому Законом України №606-ХІV. Крім того, сама оспорювана постанова по формі та змісту відповідає додаткам до Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15.12.1999 року, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 року за №865/4158. Рахунки, у банку, зазначеному в оспорюваній постанові, відкрито на ім'я позивача, що підтверджується листом Державної податкової служби у Рівненській області Державної податкової служби України від 21.02.2012 року за вих. №1494/18-208 (а.с. 22-23).

Оскільки підстав для зняття арешту, передбачених ст. 60 Закону України №606-ХІV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та п. 10.11. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22 (надалі - Інструкція №22) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за №377/8976 у відповідача не було, винесення оспорюваної постанови від 13.02.2012 року, у зв'язку із зміною суми заборгованості, є правомірним.

Що стосується тверджень позивача, що згідно оспорюваної постанови про арешт накладено не на грошові коштів боржника, котрі на той момент були відсутні, а на рахунок позивача, що призвело до паралізування роботи останнього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції №22 вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними. Таким чином Інструкція №22 є нормативним актом спеціальної дії, який встановлює загальнообов'язкові для стягувачів, боржників та банків правила примусового списання коштів з рахунків учасників безготівкових розрахунків. Необхідність застосування норм Інструкції до спірних правовідносин випливає також з вимог ч. 1 ст. 3 Закону України №606-ХІV, згідно яких у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами.

Пунктом 10.6. Інструкції №22 передбачено, що залежно від наявності/відсутності коштів на рахунку клієнта, на кошти якого накладено арешт, банк здійснює такі дії:

- якщо на рахунку є кошти в сумі, що визначена документом про арешт коштів, то банк арештовує їх на цьому рахунку та продовжує виконання операцій за рахунком клієнта. Документ про арешт коштів банк обліковує на відповідному позабалансовому рахунку;

- якщо на рахунку клієнта недостатньо визначеної документом про арешт коштів суми коштів, то банк арештовує на цьому рахунку наявну суму коштів, обліковує цей документ на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше ніж наступного робочого дня письмово повідомляє орган, який надіслав документ про арешт коштів, про недостатність коштів для його виконання;

- якщо на рахунку клієнта немає коштів для забезпечення виконання документа про арешт коштів, то банк обліковує його на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше ніж наступного робочого дня письмово повідомляє орган, який надіслав документ про арешт коштів, про відсутність коштів для його виконання.

Під час дії документа про арешт коштів банк протягом операційного дня відповідно до статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зупиняє видаткові операції за рахунком клієнта та здійснює арешт усіх надходжень на рахунок клієнта до забезпечення суми коштів, що зазначена в документі про арешт коштів, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів.

Отже, суду слід зазначити, що накладення арешту на кошти боржника не залежить від умови наявності таких коштів на рахунках, визначених в постанові державного виконавця. Інструкцією №22 передбачено дії банку в разі отримання постанови про арешт коштів боржника на рахунку, на якому кошти відсутні. Крім того, чинним законодавством не визначено обов'язку державного виконавця накладати арешт на кошти боржника лише після засвідчення їх наявності на рахунках у банку, не передбачено також і такої можливості для державного виконавця.

В силу вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права не знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду, то поданий позов належить залишити без задоволення.

В силу вимог ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати із позивача не присуджуються.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів" до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області про скасування постанови про арешт коштів боржника ВП № 19881934 від 13.02. 2012 року відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д. П.