Постанова № 23646182, 21.02.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2012 р. Справа №2а-15149/10/10/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді -Кудряшової А.М.,

при секретарі судового засідання - Ждані В.Є.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 12.10.2011 року),

від відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 21.10.2011 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Управління державної служби охорони при Головному Управлінні Міністерства Внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим

до Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

про визнання протиправними дій та рішення,

ВСТАНОВИВ:

Управління державної служби охорони при Головному Управлінні Міністерства Внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовною заявою до Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про визнання протиправними дії по нарахуванню адміністративно-господарських санкцій на суму 300576,00 гривень за актом перевірки від 29.06.2010 року, визнання протиправним рішення про нарахування адміністративно-господарських санкцій на суму 300576,00 гривень за актом перевірки від 29.06.2010 року. Позовні вимоги вмотивовані тим, що до середньооблікової кількості працівників до звіту про місця, зайняті інвалідами, за 2009 рік було включено тільки штатні працівники облікового складу, що склало 81 особа, оскільки інші посади займають працівники, які є охоронцями. При цьому відповідно до нормативно-правових актів, що встановлюють вимоги до кваліфікаційного рівня охоронця, дану роботу не можуть виконувати особи, які є інвалідами. Таким чином, на думку позивача відповідач, розраховуючи кількість інвалідів, які повинні працювати у позивача неправомірно врахував до середньооблікової кількості штатних працівників позивача весь особовий склад. В обґрунтування своєї позиції позивач зазначив, що виконання інвалідом функцій охоронця на об'єктах буде загрожувати погіршенню його здоров'я, а створення охороннику-інваліду робочого місця, яке б відповідало умовам безпеки і було б розташоване на території (в приміщеннях) УДСО є неможливим, нічим іншим, крім надання послуг охорони, УДСО не може займатися, у зв'язку з чим воно позбавлено можливості створити відповідні робочі місця для інвалідів згідно встановленого нормативу у розмірі 4% від загальної кількості працюючих (охоронці + управлінський персонал). Крім того, позивач вважає, що УДСО при ГУ МВС України в АР Крим відповідно до Закону України "Про міліцію" входить до систему органів внутрішніх справ та є органом державної влади та не є суб'єктом господарювання. Позивач також наполягає на тому, що відповідач порушив ч. 4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та ст.250 Господарського Кодексу України щодо строків нарахування та стягнення штрафних санкцій .

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.11.2010 року відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених в позовній заяві та матеріалах справи.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, наведених у письмових запереченнях. Представник відповідача пояснив, що Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не встановлено винятків за специфікою діяльності підприємств, установ та організацій, щодо відсоткового співвідношення місць для працевлаштування інвалідів до кількості працюючих. Крім того, він зазначив, що позивачем не було вжито заходів зі створення робочих місць для інвалідів та не подано відповідні звіти до органів Державного центру зайнятості.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

Управління державної служби охорони при Головному Управлінні Міністерства Внутрішніх справ України в АР Крим 02.09.2003 року зареєстроване у якості юридичної особи Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим (а.с. 49).

Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою №10-ПІ, затвердженим наказом Мінпраці України від 10.02.2007 року № 42, що був поданий 26.02.2010 року за вх.. № 2514, позивач визначив норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на рівні одного місця. Зазначив середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу що працювали у 2009 році - 81 особа, з них середньооблікова чисельність штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність - 3. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 3 особи. Розмір фонду оплати праці штатних працівників на рівні 2738000,00 гривень, розмір середньорічної заробітної плати штатного працівника - 33802,00 гривень (а.с. 65).

Посадовими особами відповідача 29 червня 2010 року було проведено планову виїзну перевірку Управління державної служби охорони при Головному Управлінні Міністерства Внутрішніх справ України в АР Крим з питань виконання ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" за 2009 рік, за результатами якої було складено акт (а.с. 62-64).

Зазначеною перевіркою було встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу що працювали у 2009 році - 547 осіб (тоді як у звіті за 2009 рік позивачем було зазначено 81 особи), із них середньооблікова чисельність штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність - 10 осіб (тоді як у звіті за 2009 рік позивачем було зазначено 3 особи). Кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 22 осіб (тоді як у звіті за 2009 рік позивачем було зазначено 3 особи), розмір фонду оплати праці штатних працівників на рівні 13701000,00 гривень (тоді як у звіті за 2009 рік позивачем було зазначено 2738000,00 гривень), розмір середньорічної заробітної плати штатного працівника - 25048,00 гривень (тоді як у звіті за 2009 рік позивачем було зазначено 33802,00 гривень).

В результаті виявлених порушень, зазначеним актом перевірки від 29.06.2010 року позивачу були нараховані адміністративно-господарські санкції в розмірі 300576,00 гривень.

Позивач, не погоджуючись із зазначеними висновками перевірки, звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог суд вважає, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного

Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875-XII (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст. 20 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Судом встановлено, що відповідно до Положення про УДСО при ГУ МВС України в АР Крим, затвердженому наказом Департаменту державної служби охорони від 30.10.2007 року № 217 (а.с. 217), позивач є державною установою, що проводить некомерційну (без мети одержання прибутку) господарську діяльність та входить до сфери управління Департаменту державної служби охорони при МВС України (п.1.1 Положення).

Згідно п.1.4. вказаного Положення УДСО не є органом державної влади.

Відповідно до п.4.2. Положення про УДСО джерелом формування фінансових ресурсів є надходження за надані послуги, а також інші надходження, передбачені чинним законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського Кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частина 1 ст. 52 Господарського Кодексу України визначає поняття некомерційної господарської діяльності, як самостійну систематичну господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Таким чином, судом зазначає, що позивач не є органом державної влади, не утримується в повному обсязі за рахунок державного або місцевих бюджетів, здійснює господарську діяльність, у зв'язку з чим, на позивача не поширюється виключення, передбаченого ст. 20 Закону щодо звільнення від обов'язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій.

При цьому, визначення в довідці з ЄДРПОУ № 8833 (а.с. 61) організаційної форми позивача як орган державної влади жодним чином не може впливати на його статус та порядок фінансування, визначений в Положенні про УДСО.

Суд також не погоджується з доводами позивача стосовно порушення відповідачем при розрахунку адміністративно-господарських санкцій строків, передбачених ст. 250 Господарського кодексу України, оскільки відповідно ст. 20 Закону до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, вказані строки не застосовуються.

Оцінюючі твердження позивача щодо відсутності підстав для включення до середньооблікової кількості штатних працівників до Звіту за 2009 рік 547 осіб, та вирахування саме з цієї 4% кількості робочих місць, які повинні бути зайняті інвалідами, та відповідно розрахунку адміністративно-господарських санкцій, що було зроблено відповідачем в Акті перевірки від 29.06.2010 року виходячи зі специфіки роботи установи, основним видом діяльності якої є охорона об'єктів та власності суд виходить з такого.

Відповідно до ч.4 ст.20 Закону та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (далі Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються роботодавцями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону. На підприємствах, де працює більш як 15 чоловік, суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а на підприємствах, де працює від 8 до 15 чоловік, - у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Відповідно до п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31.01.2007 року роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на балансовий рахунок 3510 в установах Національного банку, відкритий в органах Державного казначейства, або на балансовий рахунок 2510 в установах комерційних банків до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем був зроблений розрахунок кількості штатних працівників облікового складу, виходячи з кількості адміністративно-управлінського персоналу, тоді як перевіркою була встановлена кількість штатних працівників облікового складу у розмірі 547 осіб, замість 81, вказаних позивачем у звіті за 2009 рік, а отже розбіжність склала 466 осіб.

Середньооблікова кількість штатних працівників за рік визначається Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 року за № 1442/11722, згідно з п. 2.1. якої в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.

Судом встановлено, що розбіжність між даними позивача та відповідача полягає у включенні відповідачем до 547 осіб всіх працюючих у позивача, в тому числі охоронців.

Позивачем до вказаного показника було включено в 2009 тільки працівники адміністративно-управлінського персоналу.

Позивач вважає, що оскільки охорона об'єктів з використанням вогнепальної зброї колективної і приватної власності, відповідно до п. 88 Порядку видачі дозволів Державним комітетом із нагляду за охороною праці і його територіальними органами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.2003 року № 1631, відноситься до робіт з підвищеною небезпекою, Кваліфікаційні вимоги до охоронців, викладені в пункті 114 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Мінпраці від 29.12.2004 № 336, передбачають здійснення ним особливих функцій, пов'язаних з користуванням вогнепальної зброї та підвищеним нервово-емоційним навантаженням, які, на думку позивача, не може виконувати особа, що має інвалідність, кількість осіб, що працюють в штаті позивача, - охоронців, не повинна бути включена до середньооблікової кількості штатних працівників до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Проте, нормами Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не встановлено, що інвалідність перешкоджає роботі охоронцем та носінню вогнепальної зброї, бронежилету та іншого інвентарю.

Як вбачається з п. 5 Рекомендації президії ВАСУ від 14.04.2008 року № 07.2-10/2 "Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування" відповідно до частини другої статті 19 Закону норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону. Таким чином, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Крім того, суд зазначає, що законодавство України встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств щодо дотримання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, якій повинен розраховуватись виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників (всіх без винятку). Саме таку позицію виклав Верховний Суд України в постанові від 04.07.2011 року по справі № 21-159а11 (а.с. 207-208).

На думку суду адміністративно-господарські санкції за не працевлаштування інвалідів є компенсаційними санкціями та не залежать від наявності в діях суб'єкта господарювання навмисних чи не навмисних дій, а лише пов'язані з його обов'язком вжити заходів щодо створення робочих місць для інвалідів, які в свою чергу використовуються для фінансування заходів по соціальному захисту інвалідів.

За таких обставин, суд погоджується з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки щодо середньооблікової кількості штатних працівників позивача, та вирахування саме з 547 осіб 4%-ї кількості робочих місць, що повинні бути зайняті інвалідами.

Більш того, суд зазначає, що всупереч доводам позивача, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було працевлаштоване в 2009 році 10 осіб, що мають інвалідність, а не 3, як зазначає позивач.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач був зобов'язаний забезпечити створення робочих місць для інвалідів відповідно до встановленого нормативу виходячи з середньооблікової чисельності працюючих в 2009 році 547 осіб, в кількості 22 осіб, що зроблено не було, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" провести розрахунок та сплатити адміністративно-господарські санкції. Однак, в строк, встановлений Законом, відповідач зазначених оплат не зробив.

Згідно матеріалів перевірки за 2009 рік середня річна заробітна плата штатного працівника становить 25048,00 гривень (13701000,00 гривень : 547 працівників ).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року), Фонд соціального захисту інвалідів як урядовий орган державного управління (та його територіальні відділення) відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 року за № 1534/11814 затверджена Інструкція щодо заповнення форми звітності №3-ПН "Звіт про наявність вакансій" (далі - Інструкція № 420). У абзаці 1 Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", зазначено, що відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Відповідно до ст. 71 КАС України сторонами в судове засідання не надано доказів подання відповідних звітів до органів Центру зайнятості.

За змістом статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-12 , саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції, за незабезпечення працевлаштування Управлінням державної служби охорони при Головному Управлінні Міністерства Внутрішніх справ України в АР Крим у 2009 році на 12 робочих місць для інвалідів становлять суму 300576,00, що становить розмір середньої річної заробітної плати помноженої на 12 робочих місць, на які не були працевлаштовані інваліди. А отже, вказані санкції правомірно були застосовані до позивача.

В зв'язку з чим, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 21.02.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАС України повний текст постанови виготовлено 24.02.2012 року.

На підставі викладено, керуючись ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кудряшова А.М.