Постанова № 23646158, 19.03.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2012 р. 15:32 Справа №2а-3307/11/0170/12

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., при секретарі Бебешко М..В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Мегамет»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 01/03-2011 від 01.03.2011 року, ОСОБА_2, довіреність №21/02-2011, ОСОБА_3, довіреність № 14/09-2011 від 14.09.2011 року.

відповідача - не з'явився;

Суть спору: Приватне підприємство «Мегамет» (далі - позивач, ПП «Мегамет»)звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач, ДПІ в м. Сімферополі ) з вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Сімферополі:

- № 0023172301/0 від 26.08.2010 року, 0023172301 /1 від 26.10.2010 року, № 0023172301/2 від 05.01.2011 року, загальною сумою 9330124 грн., з яких 4989343 грн. - за основним платежем та 4340781 грн. - суми штрафних санкцій;

- № 0023182301/0 від 26.08.2010 року, № 0023182301/1 від 26.10.2010 року, № 0023182301/2 від 05.01.2011 року, загальною сумою 598721грн., з яких 3991475 грн. - основного боргу та 1995738 грн. - штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищевказані повідомлення-рішення відповідача, винесені на підставі проведеної перевірки, були винесені з порушенням норм податкового, цивільного та господарського законодавства.

Ухвалами Окружного адміністративного суду від 18.03.2011 року було відкрите провадження по адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 07.07.2011 року була призначена судово-економічна експертиза. На розгляд експерта були поставлені наступні питання:

1) Чи підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку наявність фактичного виконання зобов'язань та їх оплата за господарськими операціями згідно з договором купівлі-продажу брухту та відходів чорних металів від 02.06.2008 року б/н, укладеного між ПП «Мегамет» та ТОВ "СТОВ"СКАД", якщо так, то якими саме документами?

2) Чи підтверджуються документально та нормативно висновки акту перевірки № 10851/23-2/2296876 від 13.08.2010 року щодо порушення ПП «Мегамет» ст. 3, гл.4, ст. 42, ст. 44 Господарського Кодексу України, п.1.31, п.1.32. ст.1,п.п.2.1.1. п. 2.1. ст.2, п. 5.1. та п.п.5.2.1. п. 5.2. та п.п.5.3.9. п. 5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч. 1 п.п. 7.4.1., 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість» та про заниження ПП «Мегамет» податку на прибуток у сумі 49893434,00 грн. Та заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 3991475,00 грн.?

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 07.07.2011 року провадження по справі було зупинено до одержання результатів експертизи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 03.02 2012 року було поновлено провадження по справі.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги, під час розгляду адміністративної справи неодноразово надавали письмові пояснення.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, день та місце його проведення був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях.

Суд, враховуючи те, що відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, керуючись ст. 128 КАС України, вважає можливим продовжити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Приватне підприємство «Мегамет» є юридичною особою, що підтверджується, свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 43637, виданого Державним реєстратором Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим 24.01.2003 року (т.1, а.с. 11).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є платником податків на загальних підставах, є зареєстрованим у органах державної податкової служби як платник податку на додану вартість.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог суд керувався нормативно-правовими актами, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язанні сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) є Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Ст. 1 Закону визначає, що податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня , нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

У період з 12.08.2010 року по 13.08.2010 року головним інспектором податкової служби І рангу Луговець Катериною Іванівною на підставі отриманої інформації в ДПІ у м. Херсоні 29.03.2010 року № 2087/7/23-2 про проведення зустрічної перевірки та за результатами документальної невиїзної перевірки від 21.06.2010 року № 2886/23-2/31048042 з питань встановлених розбіжностей за результатами автоматизованого співставлення розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів було проведено перевірку Позивача з питань взаємовідносин з СТОВ «СКАД» за період з 01.04.2009 року по 31.12.2009 року.

За результатами проведеної перевірки був складений акт від 13.08.2010 року № 10851/23-2/2296876 (т.1, а.с.93-105), у висновках якого було встановлені наступні порушення (аркуші акту12-13, т.1 а.с. 104-105):

1) п.1.3.1., ст. 1, п. 1.32., ст.1, п.п.2.2.1., п. 2.1., ст.2, п. 5.1., ст.5 та п.5.2.1., п. 5.2. ст.5 та п.п.5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року (зі змінами та доповненнями), в результаті чого був занижений податок на прибуток за перевіряємий період у сумі 4 989 343 грн., в т.ч. За:

- ІІ кв. 2009 року на 781109 грн.,

- ІІІ кв. 2009 року на 1 930846 грн.,

- ІV кв. 2009 року на 2 227388 грн.

2) п.п.7.2.1. п. 7.2. п.п.7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижена сума ПДВ, яка підлягала сплаті до бюджету разом за період, що підлягав перевірці у сумі 3 991 475 грн. в т.ч. За:

- Травень 2009 року на 251 488 грн.

- Червень 2009 року на 37 399 грн.

- Липень 2009 року на 313788 грн.

- Серпень 2009 року на 490074 грн.

- Вересень 2009 року на 740815 грн.

- Жовтень 2009 року на 640926 грн.

- Листопад 2009 року на 335012 грн.

- Грудень 2009 року на 845973 грн..

На підставі зазначених порушень Відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення:

1) № 0023172301/0 від 26.08.2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 9330124 грн., з яких: 4989343 грн. за основним платежем та 4340781 грн. зі сплати штрафних (фінансових) санкцій (т. 1 а.с. 83);

2) № 0023182301/0 від 26.08.2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 5987213 грн., з яких: 3991475грн. за основним платежем та 1995738 грн. зі сплати штрафних санкцій. (т. 1а.с. 82).

Позивач оскаржив вказані рішення в порядку адміністративного оскарження, шляхом направлення скарга до ДПІ у м. Сімферополі вих. №№557 від 02.09.2010 року. Рішенням ДПІ у м. Сімферополі вих. № 6504/10/1/25-0017 від 22.10.2010 року вищезазначені податкові повідомлення рішення були залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

03.11.2010 року позивачем була направлена скарга вих. №815/11/10-1 до ДПА в АР Крим про скасування податкових повідомлень рішень № 0023182301/1 від 26.10.2010 року та № 0023172301/1 від 26.10.2010 року, прийнятих ДПІ в м. Сімферополь. Рішенням ДПА в АР Крим вих. № 3371/10/25-023 від 28.12.2010 року вищевказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

06.01.2011 року позивачем була направлена скарга до ДПА України вих. № 20 про скасування податкових повідомлень рішень № 0023182301/2 від 05.01.2011 року та 0023172301/2. Рішенням ДПА України відповідні повідомлення рішення також були залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

За результатами адміністративного оскарження було видано податкові повідомлення-рішення від 26.10.2010 № 0023182301/1, від 05.01.2011 № 0023182301/2, від 26.10.2010 №0023172301 /1, від 05.01.2011 № 0023172301/2.

Не погодившись з прийнятими рішеннями позивач звернувся до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши докази, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ПП «Мегамет» є юридичною особою, зареєстрованою 28.02.2008, ідентифікаційний код 32296876 (т.4 а.с.108).

До основний видів діяльності за КВЕД відповідно до довідки АА № 005328 віднесено в тому числі оброблення металевих відходів та брухту та інші види оптової торгівлі.

Судом встановлено, що між позивачем ПП «Мегамет» та СТОВ "СКАД" було укладено договір купівлі-продажу брухту та відходів чорного металу № 02/06 від 02.06.2008 року (т. 1 а.с.150-151). Строк дії даного договору був продовжений до 31.12.2009 року відповідно до додаткової угоди №1 від 26.12.2008 року (т. 1 а.с.152).

В акті перевірки відповідач вказує на порушення з боку позивача норм п.1.3.1., ст. 1, п. 1.32., ст.1, п.п.2.2.1., п. 2.1., ст.2, п. 5.1., ст.5 та п.5.2.1., п. 5.2. ст.5 та п.п.5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), в результаті чого був занижений податок на прибуток за перевіряємий період у сумі 4 989 343 грн., в т.ч. За:

- ІІ кв. 2009 року на 781109 грн.,

- ІІІ кв. 2009 року на 1 930846 грн.,

ІV кв. 2009 року на 2 227388 грн.

Відповідач зазначає, що проведеною перевіркою був встановлений факт вчинення відповідачами нікчемного правочину, зокрема з причин того, що операції з придбання товару не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, перевіркою не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

У зв'язку з вищевказаним відповідач зробив висновок про те, що позивачем за період з 01.04.2009 року по 31.12.2009 року до складу валових витрат були необґрунтовано віднесені витрати, пов'язані зі виконанням вказаного договору в сумі 19957372, 00 грн.

Відповідач також вважає, що суми ПДВ сплачені позивачем за отримання товару від контрагента за договором в ціні товару необґрунтовано внесено позивачем до складу податкового кредиту за травень - грудень 2009 року.

Перевіряючи доводи відповідача щодо завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ суд зазначає наступне.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. У разі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Проведеним під час судового розгляду експертним дослідженням (висновок судово-економічної експертизи № 34) (т.5 а.с.11-32) встановлено, що первинними документами бухгалтерського обліку підтверджується наявність фактичного виконання зобов'язань та їхня оплата за господарськими операціями згідно з договором купівлі-продажу брухту та відходів чорного металу від 02.06.2008 року, укладеного між ПП «Мегамет» та СТОС «САКД», а саме:

- видатковими накладними,

- актами приймання-передачі,

- податковими накладними(т.1 а.с.203-т.2 а.с.1- 38, т.2 а.с.39-210),

- виписками з банку, які підтверджуються платіжними дорученнями;

- актами звірки взаєморозрахунків (т.1 а.с.168-176)

На підставі досліджених матеріалів експертом було зроблено висновок про не підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку висновків Акту перевірки №507/23-2/34946814 про заниження податку на прибуток та заниження суми ПДВ.

Суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим, проте, враховуючи, що експертом було досліджено бухгалтерські документи позивача в повному обсязі, для чого потребувалось спеціальні знання, відповідно до ч. 1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд також зазначає, що відповідач в порядку ст. 71 КАС України не спростував доводи позивача та висновки судово-економічної експертизи.

Більш того, суд зазначає, що відповідачем під час проведення невиїзної документальної перевірки , за результатами якої було винесені оскаржувані податкові повідомлення - рішення, взагалі не було проаналізовано документи первинного бухгалтерського обліку позивача щодо взаємовідносин з СТОВ «СКАД», а висновок про відсутність за місцезнаходженням контрагента позивача, що підтверджується актом про відсутність за місцем знаходження СТОВ «СКАД» від 13.04.2010 № 500/23-4 (ст. акту перевірки 9, т.1 а.с.101).

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи на час здійснення господарських операцій - контрагентів позивача.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, на час здійснення спірних господарських правовідносин, був наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Суд також критично ставиться до доводів відповідача щодо відсутності факту підтвердження сплати позивачем вартості отриманого товару з посиланням на відомості ХФ ПАТ «ПІБ» від 23.04.2010 № 09/3/59, згідно з якими по СТОВ «Скад» відсутній рух коштів, у зв'язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунки позивача з ТОВ «Скад» за отриманий товар були проведені розрахункові рахунки, відкриті СТОВ «Скад» в АБ «Діамант банк».

Перерахування коштів за отриманий товар підтверджується довідкою Філії ПАТ «ПУМБ» від 29.03.2011 (т.4 а.с.183)

Відповідно до ст. 342 Господарського кодексу України рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України встановлюється законом.

Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших розрахунків, пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності.

Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.

Таким чином, суб'єкт господарювання не позбавлений правом відкривати розрахункові рахунки в декількох банківських установах, що дозволяє зробити висновок про те, що відповідачем висновок про відсутність здійснення оплати по господарським операціям між ПП «Мегамет» та СТОВ «Скад» тільки на підставі руху коштів СТОВ «Скад» по одному розрахунковому рахунку в одному банку.

Також суд не приймає доводів відповідача, щодо відсутності в діях СТВО «Скад» наміру отримувати економічний ефект від проведених господарських операцій, у зв'язку з тим, що СТОВ «Скад» має ліцензію на заготівлю, переробку металобрухту чорних металів, терміном дії з 02.03.2006 по 02.03.20011 (т.2 а.с. 161), до одного з основних видів господарської діяльності за КВЕД відповідно до Довідки АА № 094931 СТОВ «Скад» віднесено оброблення металевих відходів та брухту (т.1 а.с.164).

ПП «Магамет», в свою чергу також має ліцензію на здійснення заготівлю та переробку металобрухту чорних металів, терміном дії з 03.10.2006 по 03.10.2011 (т.4.а.с.109)

Суд зазначає, що наявність у суб'єкта господарювання ліцензії на здійснення операцій з металобрухтом відповідно до ст. 5 Закону України «Про металобрухт» свідчить про відповідність його діяльності певним умовам, що також не було враховано відповідачем при проведені перевірки.

Так, наявність відповідних площ для заготівки та обробки металобрухту у позивача підтверджується договорами оренди (т.4а.с.110-120), укладеним позивачем з ТОВ «Крим -холдінг», ТОВ «КРП матеріально-технічного забезпечення «Агроснаб»,

Крім того, зв'язок операцій з придбання товару від СТОВ «Скад» з господарською діяльністю позивача підтверджується подальшою реалізацією придбаного металобрухту контрагентам ПП «Мегамет», включаючи його транспортування до покупців залізничним транспортом, а саме: видатковими накладними, актами приймання послуг з транспортування, квитанціями про прийом вантажів(т.2. а.с.211 - т.3 а.с.1-251, т.4 а.с. 1-103), та подальшому відображеню ПП «Мегамет» в документах податкової звітності доходу від продажу металобрухту та відповідно податкових зобов'язань з ПДВ(т.6.а.с.108- 250).

У зв'язку з зазначеним суд вважає, що висновок експерта є повним обґрунтованим, у зв'язку з чим суд враховує його як належний та допустимий доказ, та дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат та відповідно податку на прибуток в розмірі 49893434 грн.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентом, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні, які свідчать про виконання зобов'язань між позивачем та його контрагентом.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальників, податкових накладних на суму 23948846,59 грн. в тому числі ПДВ - 3991474,37 грн., які є належним чином оформленими.

Обґрунтованість формування позивачем податкового кредиту з ПДВ по контрагенту СТОВ "СКАД" також була підтверджена висновком судово-економічної експертизи № 34 відповідно до документів первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за рахунок операцій з СТОВ «Скад» підтверджується реєстрами податкових накладних, податковими накладними та доказами оплати та приймання товару, які долучено до матеріалів справи (т.1. а.с.177-202, т.1 а.с.203-т.2 а.с.1- 38, т.2 а.с.39-210)

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач та його контрагент був платниками податку на додану вартість (т.1 а.с.166).

Більш того, як вбачається з матеріалів справ СТОВ «Скад» відобразив в своїй податковій звітності з податку на прибуток та ПДВ валові доходи та податкові зобов'язання з ПДВ за результатами господарських операцій з ПП «Мегамет», проте вони були зменшені за актом документальної невиїзної перевірки ДПІ в м. Херсон від 21.06.2010 № 2886/23-2/31/048042 (т.4. а.с.137-177) за період з серпня 2009 по березень 2010.

При цьому, суд зазначає, що період за якій було перевірено господарські операції ПП «Мегамет» відповідачем - травень-грудень 2009, тоді як відповідно до акту перевірки СТОВ «Скад» № 2886/23-2/31/048042, на якій посилається відповідач контрагента позивача було перевірено за період з серпня 2009, отже вказаний акт не містить відомостей про результати господарської діяльності СТОВ «Скад» за період з травня по липень 2009.

Крім того, на думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Натомість судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ, що підтверджується платіжним дорученнями та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності, що також підтверджується висновком судово-економічної експертизи № 34.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, суд вважає, необґрунтованими висновки відповідача щодо завищення ПП «Мегамет» податкового кредиту з ПДВ, та відповідно податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 3991475,00 грн.

Щодо тверджень відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного між ПП «Мегамет» та СТОВ «СКАД» суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби можуть звертатись до судів із позовами про визнання угод недійсними та про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Але суд враховує, що таке право органи податкової служби мають реалізовувати виключно при наявності підстав та умов, передбачених законодавством України.

Суд зазначає, що частину 1 статті 207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок встановлені частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), що стосується також правочинів, які порушують публічний порядок. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, органи податкової служби стосовно угод, які вони вважають такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, можуть звертатись до судів із позовами виключно про стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими правочинами, посилаючись на їхню нікчемність.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Висновки про наявність або відсутність ознак угоди, які відносять її до такої, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зазначаються судом у мотивувальній частині рішення по справі за позовом органів податкової служби про застосування наслідків вчинення угод, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Судом встановлено, що висновки відповідача про те, що угода, укладена між позивачем та його контрагентом є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства,є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та не відповідають вимогам діючого законодавства України з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні що на підтвердження господарських операцій, що відбулися у перевіряємий відповідачем період, були надані копії відповідних банківських виписок та інших первинних документів. Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом (СТОВ «СКАД») вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Санкцію, визначену у частині першій статті 208 ГК України не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Суд також враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків, що відображено в бухгалтерському обліку платника податків , що під час судового розгляду було доведено позивачем , а саме наданим документами щодо подальшої реалізації металобрухту ТОВ «Інтермет-ВС» та ТОВ «Левмест»:

- оборотно-сальдовими відомостями за бухгалтерським рахунком № 10 « Основні фонди» № 613 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками товарів та послуг»;

- договорами зберігання металобрухту;

- договорами перевезення з автотранспортним підприємством, постачання послуг з подання та прибирання вагонів під лом (т.5 а.с.46-250).

Враховуючи висновок суду , про протиправність нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 4989342,00 грн. та ПДВ - 3991475,00 грн. суд зазначає, що безпідставними також є висновки про донарахування штрафних фінансових санкцій з вказаних податків.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Сімферополі від 26.08.2010 № 0023172301/0, від 26.10.2010 № 0023172301/1, від 05.01.2011 № 0023172301/2 щодо нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств загальною сумою 9330124 грн., з яких 4989343 грн.- за основним платежем та 4340781 грн. - суми штрафних санкцій; та від 26.08.2010 № 0023182301/0, від 26.10.2010 № 0023182301/1, від 05.01.2011№ 0023182301/2 щодо донарахування ПДВ загальною сумою 598721грн., з яких 3991475 грн. - основного боргу та 1995738 грн. - штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету за рахунок коштів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Зазначена позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.11р. № 2135/11/13-11.

Згідно із наданою судовим експертом рахунком від 27.09.2011 № 69 та актом виконаних робіт по виконанню судово-економічної експертизи, експертом проведено експертизу за нормативної вартості експерто-години 70,50 грн. і витрачено на її проведення 260 години дослідження, що складає 18330,00 грн.

Зазначений розмір вартості проведення судової експертизи не перевищує граничних розмірів, встановлених ст. ст. 87, 92 КАС України, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 і Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року №710.

Фактична сплата позивачем вартості проведеної експертизи підтверджується матеріалами справи.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати у розмірі 18333,40 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору та проведенням експертного дослідження.

В судовому засіданні 19.03.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.160 КАС України повний текст постанови виготовлено 26.03.2012 року

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 26.08.2010 № 0023172301/0, від 26.10.2010 № 0023172301/1, від 05.01.2011 № 0023172301/2 щодо нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств загальною сумою 9330124 грн., з яких 4989343 грн. - за основним платежем та 4340781 грн. - суми штрафних санкцій;

3. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 26.08.2010 № 0023182301/0, від 26.10.2010 № 0023182301/1, від 05.01.2011№ 0023182301/2 щодо донарахування ПДВ загальною сумою 598721грн., з яких 3991475 грн. - основного боргу та 1995738 грн. - штрафних санкцій

4. Стягнути на користь Приватного Підприємства «Мегамет» (ідентифікаційний код 32296876, 95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Артилерійська, буд. 90) судові витрати з Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання ДПІ в м. Сімферополі у розмірі 18333,40 грн.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі - з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Суддя Котарева Г.М.