Постанова № 23643875, 29.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2012 р. м. Київ К/9991/87208/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Лосєва А.М.

секретар судового засідання Сесемко А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 29.03.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Луганській області на постанову господарського суду Луганської області від 12.04.2007 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.08.2007

у справі № 12/11н-ад

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Лисичанськ сода"

до Державної податкової інспекції у Попаснянському районі Луганської

області

третя особа: Державна податкова адміністрація в Луганській області

про скасування податкових повідомлень -рішень

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Лисичанськ сода" звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Державної податкової інспекції у Попаснянському районі Луганської області про скасування податкових повідомлень -рішень.

Постановою господарського суду Луганської області від 12.04.2007 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.08.2007 постанову господарського суду Луганської області від 12.04.2007 скасовано, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010, постанову господарського суду Луганської області від 12.04.2007 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду 07.08.2007 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 21.10.2011 ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем була проведена перевірка позивача з питань своєчасності сплати земельного податку та плати за користування надрами по узгодженим податковим зобов'язанням та складено акт №159/15/00204889 від 16.06.2006.

За результатами перевірки відповідачем було прийняті податкові повідомлення-рішення, які були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, Державною податковою інспекцією у Попаснянському районі Луганської області прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15.12.2006 року: №0001191500/3, №0001201500/3, №0001211500/3, №0001221500/3, №0001231500/3, №0001241500/3, №0001251500/3, №0001261500/3, №0001271500/3, №0001281500/3, №0001291500/3, №0001301500/3, №0001311500/3, №0001321500/3, №0001331500/3, №0001341500/3, №0001361500/3, №0003331500/3, №0003341500/3, №0003351500/3, №0003361500/3, №0003371500/3, №0003381500/3, якими щодо позивача застосовані штрафні санкції за порушення термінів граничної сплати земельного податку, та №0003391500/3, №0001391500/3, №0001381500/3, №0001371500/3, якими щодо позивача застосовані штрафні санкції за порушення граничних строків сплати плати за надра.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що однією з умов застосування фінансових санкцій відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є порушення платником податків граничних строків проведення платежів, встановлених цим Законом. Оскільки строки сплати податку на землю встановлюються спеціальним Законом, то у відповідача відсутні правові підстави розповсюджувати на спірні правовідносини дію цього Закону України в частині застосування фінансових санкцій.

Однак з таким висновком судів попередніх інстанцій не можна погодитися, враховуючи наступне.

Спірні штрафні санкції було застосовано відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за порушення термінів спати узгодженого податкового зобов'язання зі сплати земельного податку.

Преамбулою Закону України „Про плату за землю" встановлено, що цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Статтею 25 Закону України „Про плату за землю" передбачено, що за прострочення встановлених строків сплати податку справляється пеня у розмірах, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України „Про плату за землю" за порушення норм цього Закону платники податків несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та законами України.

Преамбулою Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Враховуючи межі застосування Закону України „Про плату за землю" та за принципом превалювання спеціальної норми над загальною, положення Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є спеціальною нормою у галузі податкового законодавства, а Закон України „Про плату за землю" є загальною правовою нормою з цих питань.

Загальні норми можуть бути застосовані лише щодо питань, неврегульованих спеціальною нормою права.

З огляду на наведене висновки судів у цій справі щодо превалювання Закону України „Про плату за землю" над положеннями Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" щодо накладення штрафу за порушення строків розрахунків з земельного податку є помилковими.

Спеціальними нормами податкового законодавства, якими запроваджено певні види податкових зобов'язань, вирішуються ключові питання з його застосування, тому загальні норми податкового законодавства застосовуються виключно щодо тих питань та обставин, які не врегульовано спеціальною нормою.

Таким чином, контролюючий орган, встановивши вчинення позивачем порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання зі сплати земельного податку, правомірно застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Щодо плати користування надрами, слід зазначити, що механізм справляння цих платежів визначений Порядком справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1014 та Інструкцією про порядок обчислення і справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин, затвердженою наказом Мінекобезпеки, ДПА, Держкомгеології, Мінпраці України 30.12.97 року №207/472/51/157 та зареєстрованою в Мін'юсті України 16.01.98 року №20/2460. Відповідно до п.6.1 вищезазначеної Інструкції, базовий податковий (звітний) період для плати за користування надрами для видобування корисних копалин дорівнює календарному квартал.

Підпунктом 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що є спеціальним законом з оподаткування, визначено граничні терміни сплати виходячи із звітного квартального періоду.

Судами попередніх інстанцій, сплата податкового зобов'язання за 1 квартал 2003 року була здійснена позивачем у червні-липні 2003 року (строк сплати -20.05.2003 року); 2 квартал 2003 року була здійснена у серпні 2003 року (строк сплати -20.08.2003 року).

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що станом на час проведення перевірки та складання акта від 16.06.2006 не сплинув встановлений Законом строк для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Луганській області на постанову господарського суду Луганської області від 12.04.2007 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.08.2007 слід задовольнити, постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Луганській області задовольнити.

Постанову господарського суду Луганської області від 12.04.2007 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.08.2007 у справі № 12/11н-ад скасувати.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович А.М. Лосєв