Постанова № 23638071, 16.06.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-910/10/2770

16.06.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Горошко Н.П. ,

Єланської О.Е.

секретар судового засідання Рузова А.О.

за участю сторін:

представник позивача, Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Севастополя- ОСОБА_2, довіреність № 344/10-004 від 22.06.09

представник відповідача, 64 Управління начальника робіт Міністерства Оборони Російської Федерації - ОСОБА_3, довіреність № 101 від 13.05.11

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Лотова Ю.В. ) від 16.03.11 у справі № 2а-910/10/2770

за позовом Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Севастополя (вул. Кулакова 37,Севастополь,99011)

до Міністерства Оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, 19,Москва,Російська Федерація,119160)

64 Управління начальника робіт Міністерства Оборони Російської Федерації (вул. Хрустальова, 40,Севастополь,99055)

про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя (суддя Лотова Ю.В.) від 16 березня 2011 року у справі № 2а-910/10/2770 у задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про стягнення заборгованості перед бюджетом з податку на додану вартість у розмірі 2 462 325,59 гривень з Міністерства оборони Російської Федерації в особі 64 Управління начальника робіт Міністерства оборони Російської Федерації було відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Севастополя звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заявник апеляційної скарги посилається на п.1.2 ст.1, ст.2, п.10.1 ст.10 Закону України „Про податок на додану вартість", п.1.17 ст.1, п.22.20 ст.22 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", Угоду між Урядом України та Урядом Російської Федерації „Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків" та зазначає про те, що платника податків -64 Управління начальника робіт було поставлено на податковий облік на підставі самостійно наданої заяви, податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість ним не оскаржене, нараховані за ним суми набули статусу податкового боргу. Також Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя зазначає, що згідно Угоди між Російською Федерацією та Україною „Про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України", Угоди між Україною та Російською Федерацією „Про параметри розподілу Чорноморського флоту" 64 Управління начальника робіт відноситься до об'єктів морської інженерної служби Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації, а тому пред'явлення адміністративного позову до Міністерства оборони Російської Федерації в особі 64 Управління начальника робіт Міністерства оборони Російської Федерації є правомірним.

У судовому засіданні представник заявника апеляційної скарги підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник 64 Управління начальника робіт у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя заперечував, посилаючись на протиправність його перебування на обліку у податковому органі в якості платника податків, та, відповідно, відсутності обов'язку сплачувати податки та збори, погашати суми заборгованості перед бюджетом. Також представник відповідача зазначав, що Міністерство оборони Російської Федерації 64 Управління начальника робіт не створювало та не уповноважувало представляти його інтереси.

Представник Міністерства оборони Російської Федерації в судове засідання не з'явився, явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані під час провадження у справі повідомляти про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається їх за останньою адресою і вважається врученою. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не можуть з поважних причин прибути до суду, зобов'язані завчасно повідомити про це суд.

Згідно частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом м. Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя було проведено планову виїзну перевірку платника - 64 Управління начальника робіт з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період: з 01.10.2004 р. по 30.09.2007 р.. Результати перевірки документально було зафіксовано в акті від 08.04.2008 р. № 33/23-1/07823259/3319/10.

Відповідно до п. п. „б" п. п.4.2.2 ст.4 та п.п.17.1.3, п.п.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»№ 2181-Ш від 21.12.2000 р., керівництвом ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя було прийняте податкове повідомлення - рішення № 000243231/0 від 21.04.2008 р. про визначення податкового зобов'язання в сумі 4 518 030,00 грн. з податку на додану вартість, зокрема: за основним платежем -2 259 015,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -2 259 015,00 грн..

У результаті процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення -рішення в ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя було винесено податкове повідомлення -рішення №000243231/1 від 29.05.2008 р., яким суму податкового зобов'язання залишено без змін. У ході подальшого адміністративного оскарження було винесено податкові повідомлення -рішення №000243231/2 від 30.07.08 р., №000243231/3 від 16.10.08 р., якими суми податкових нарахувань було змінено, а саме за основним платежем визначено 0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -2 259 015,00 грн..

Зазначені податкові повідомлення-рішення було оскаржено 64 Управлінням начальника робіт у судовому порядку, проте неодноразово позови було залишено без розгляду.

На дату розгляду справи про стягнення заборгованості перед бюджетом справи про скасування податкових нарахувань за позовом платника у судах відсутні.

Внаслідок узгодження сум податкових зобов'язань після закінчення процедури судового оскарження та несплати їх у добровільному порядку, Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя на адресу 64 Управління начальника робіт було направлено першу та другу податкові вимоги, які були отримані представником платника згідно підпису на картці поштового повідомлення.

Впродовж травня 2009 р. -січня 2010 року 64 Управлінням начальника робіт до податкового органу надавалися податкові декларації з податку на додану вартість та сплачувалися податкові зобов'язання з ПДВ не в повному обсязі та несвоєчасно, що призводило до збільшення недоїмки на обліковій картці платника з основної суми заборгованості та з пені.

У зв'язку з непогашенням заборгованості платником Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя звернулася до Окружного адміністративного суду м. Севастополя з адміністративним позовом про стягнення.

Суд першої інстанції, посилаючись на норми Цивільного кодексу України, Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", встановив, що 64 Управління начальника робіт МО РФ, військова частина 53158 (1997 ВМІС), при якій створений 64 УНР, військова частина 62724-С, якій згодом було передано 64 УНР, не зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України.

Суд зазначив, що Міністерство оборони Російської Федерації є юридичною особою іншої держави, тобто нерезидентом, а тому не може мати статусу платника податку на додану вартість. Ствердження представника позивача про те, що 64 Управління начальника робіт є представництвом Міністерства оборони Російської Федерації судом не було прийнято до уваги, адже згідно довідки відповідача від 03.03.2011 року Міністерство оборони Російської Федерації не приймало рішення про створення 64 Управління начальника робіт.

Судова колегія визнає вказані висновки суду необґрунтованими з огляду на наступне.

64 Управління начальника робіт Міністерства Оборони Російської Федерації є платником податків і зборів (обов'язкових платежів), перебуває на обліку у ДПА у м. Севастополі з 10.01.1992 року (довідка за формою 4-ОПП за №117Б).

На підставі наданої заяви від 21.11.1996 р. за підписами начальника та головного бухгалтера 64 УНР для здійснення господарської діяльності та сплати податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, внесків до фондів, прибуткового податку, комунального податку, податку на землю платника було взято на облік у ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя з 05.05.00 року.

Згідно пункту 1.1 статті 1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-Ш від 21.12.0 р. (який діяв до 01.01.2011 року) платники податків - це юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

64 УНР зареєстроване в якості платника податку на додану вартість з 11.07.1997 року (свідоцтво платника ПДВ №39301709) за добровільним бажанням платника на підставі самостійно наданої заяви.

Відповідно до статті 2 Закону України „Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР платником податку є:

2.1. будь-яка особа, яка:

а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;

б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;

в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

2.2. Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.

Пунктом 1.2 статті 1 Закону визначено, що особа - будь-яка з наведених нижче осіб, незалежно від того, чи є така особа резидентом чи ні:

- суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій;

- інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності;

- фізична особа (громадянин, іноземний громадянин та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької згідно з законодавством, або імпортує товари на митну територію України;

- представництво нерезидента, що не має статусу юридичної особи.

Порядок реєстрації платників податків на додану вартість та анулювання їх реєстрації на момент виникнення спірних правовідносин було врегульовано Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим Наказом ДПА України № 79 від 01.03.2000 року та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 208/4429 від 03.04.2000 року.

Статтею 2 Закону України „Про податок на додану вартість" та пунктами 10,11 вищезазначеного положення встановлюється коло осіб, які обов'язково реєструються в якості платників податку, а також закріплюється право інших осіб, що не підлягають обов'язковій реєстрації, зареєструватися платником податку на додану вартість за власним бажанням шляхом надання заяви.

Також нормами Положення встановлений вичерпний перелік обставин, на підставі яких податковий орган має право відмовити у прийнятті заяви платника про реєстрацію в якості платника на додану вартість за власним бажанням.

З матеріалів справи вбачається, що позивач добровільно надав заяву до ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя з проханням зареєструвати його в якості платника податку на додану вартість.

Анулювання свідоцтва платника ПДВ відповідно до норм Закону України „Про податок на додану вартість", п.25.1, 25.2 Положення здійснюється за заявою платника або за ініціативою контролюючого органу.

Підстав для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу, посилання на які містить п.п. 25.2 п.25 Положення, у ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя не було.

64 Управлінням начальника робіт бажання припинення правовідносин з державою зі сплати податку на додану вартість впродовж всього періоду діяльності не виявлялося, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували протилежне.

З пояснень представників сторін та наявних у справі доказів слід, що 64 УНР декларував та сплачував до бюджету України поточні зобов'язання з податку на додану вартість, продовжує сплачувати їх й насьогодні.

Отже, враховуючи обставини справи, а саме те, що платник 64 Управління начальника робіт перебуває в якості платника податку на додану вартість, ініціювання набуття статусу платника було здійснено ним самостійно, судова колегія не приймає доводи відповідача про відсутність в нього обов'язку сплачувати суми податкового боргу, який виник за наслідками проведеної перевірки податковим органом. Зазначений податковий борг в разі відмови платника погашати його самостійно підлягає примусовому стягненню у визначеному законодавством порядку.

Судом першої інстанції не було надано оцінки письмовим доказам у справі -постановам Ленінського районного суду від 24.09.2008 року, якими звинувачувані посадові особи 64 УНР ОСОБА_5, ОСОБА_6 звільнені від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.367 Кримінального кодексу України, кримінальну справу закрито внаслідок визнання вини, самостійного погашення усіх збитків, нанесених державі внаслідок їхніх злочинних дій. Вищезгаданими постановами встановлено здійснення 64 УНР господарської діяльності на території України, отримання доходів, з яких податок на додану вартість платником не сплачувався.

Відмова суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя з підстави того, що Міністерство оборони Російської Федерації не є особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату податку на додану вартість до бюджету, не може бути прийнята судовою колегією як обґрунтована.

Зі змісту статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України слід, що відповідачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи.

Статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду за згодою позивача допустити заміну першого позивача або відповідача належним позивачем чи відповідачем, якщо це не потягне зміни підсудності адміністративної справи.

Адміністративний позов про стягнення було пред'явлено до Міністерства оборони Російської Федерації в особі 64 Управління начальника робіт Міністерства оборони Російської Федерації.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями представника 64 Управління начальника робіт, юридичних осіб, яким підпорядковувалося б 64 УНР, на території України немає.

64 Управління начальника робіт створено при Морський інженерній службі ЧФ на підставі директиви Генерального штабу Чорноморського Флоту від 13.01.1958 р. № 11/27С.

Міністерство оборони Російської Федерації не приймало рішення про створення 64 Управління начальника робіт, адже на той час Російської Федерації не існувало.

Порядок перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України було врегульовано Угодою між Російською Федерацією та Україною „Про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України", яку ратифіковано Законом України N 547-XIV ( 547-14 ) від 24.03.99 року.

Статтею 2 Угоди „Про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України" визначено, що підприємства, організації та установи ЧФ РФ -це розташовані на території України об'єкти Чорноморського флоту Російської Федерації, які укомплектовані військовослужбовцями та цивільними особами та займаються виробничо-господарською, оздоровчою та іншою подібною діяльністю в інтересах Чорноморського флоту Російської Федерації.

Відповідно до ст.6 Угоди господарська діяльність підприємств, організацій та установ Чорноморського флоту Російської Федерації не повинна суперечити законодавству України.

Перелік та характеристики об'єктів, які використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації у місті Севастополі закріплений Додатком № 2 до Угоди між Україною та Російською Федерацією від 28.05.97 року „Про параметри розподілу Чорноморського флоту". Згідно цьому Додатку 64 Управління начальника робіт було віднесено до об'єктів морської інженерної служби Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації.

Додатком 2 до Угоди „Про параметри розподілу Чорноморського флоту" 64 УНР, таким чином, віднесено не до військових формувань, а до об'єктів Чорноморського флоту МО РФ, якими є підприємства, організації, установи.

Згідно з п.1.17 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 18 листопада 1997 року N 639/97-ВР постійне представництво нерезидента в Україні (далі - постійне представництво) - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар'єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин. З метою оподаткування до постійних представництв прирівнюються резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов'язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу митниці).

Відповідно до п.22.20 ст.22 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" у зв'язку з введенням обов'язкової реєстрації постійних представництв нерезидентів в якості платників податку державна реєстрація таких постійних представництв нерезидентів з моменту набрання чинності цим Законом не застосовується.

Згідно пункту 5 статті 5 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації „Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків" незалежно від наведеного визначення «постійне представництво»особа, інша ніж агент з незалежним статусом, про якого йдеться в п. 6 цієї статті, діє від імені підприємства і має, і звичайно використовує в Договірній Державі повноваження укладати контракти або утримує запаси товарів і виробів, що належать підприємству, з яких здійснюється регулярна поставка цих товарів і виробів від імені підприємства, то це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво в цій Державі щодо будь-якої діяльності, яку ця особа здійснює для підприємства. (відповідно до п. 6 ст. 5 Угоди Підприємство не розглядається як таке, що має постійне представництво в другій Договірній Державі, лише якщо воно здійснює підприємницьку діяльність у цій Державі через брокера, комісіонера чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом).

Таким чином, 64 Управління начальника робіт, яке є об'єктом морської інженерної служби Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації та діє в його інтересах, підпорядковується йому, підпадає під визначення постійного представництва нерезидента в Україні, а тому пред'явлення адміністративного позову про стягнення до головної юридичної особи -Міністерства оборони Російської Федерації в особі платника податків-представництва, який здійснює господарську діяльність на території України, 64 Управління начальника робіт Міністерства оборони Російської Федерації, є цілком правомірним. Відмова суду першої інстанції у задоволенні позову лише з підстави неналежності відповідача не може вважатися законною.

Таким чином, доводи апеляційної скарги та матеріали справи дають підставу для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 16.03.11 року у справі № 2а-910/10/2770 - скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями ст.ст. 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 2 ч. 1 ст. 202, п. 3 ч. 1 ст. 205, ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Севастополя задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 16.03.11 року у справі № 2а-910/10/2770 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Севастополя задовольнити.

Стягнути з Міністерства Оборони Російської Федерації в особі 64 Управління начальника робіт Міністерства Оборони Російської Федерації в доход Державного бюджету Ленінського району м. Севастополя заборгованість у розмірі 2462325,59 грн. з податку на додану вартість, яка підлягає перерахуванню на р/р 31112029700007 в ГУ ДКУ в м.Севастополі, МФО 824509.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 червня 2011 р.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис Н.П.Горошко

підпис О.Е.Єланська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва