Ухвала суду № 23627135, 27.03.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Чебанов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2012 року справа №2а/0570/8896/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Чебанова О.О., Старосуда М.І., Юрченко В.П., при секретарі Крамській С.О., за участю представника позивача Кухар Ю.Д., представника відповідача Шубських О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька та Приватного акціонерного товариства «Зуївський енергомеханічний завод» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2012 року по справі № 2а/0570/8896/2011 за позовом Приватного акціонерного товариства «Зуївський енергомеханічний завод» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 30 березня 2011 року та від 29 квітня 2011 року,-

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «Зуївський енергомеханічний завод» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 30 березня 2011 року № 0000142304/0 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 85 грн., № 00001022302/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33905 грн., у тому числі на суму основного платежу у розмірі 27124 грн. та на суму штрафних (фінансових) санкцій 6781 грн., № 0000152304/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 43050 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 10763 грн., № 00001012302/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 41455507 грн., у тому числі на суму основного платежу у розмірі 33164406 грн. та суму штрафними (фінансових) санкцій 8291101 грн., від 29 квітня 2011 року № 0000242304 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість щодо застосування штрафних санкцій у розмірі 10762 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03.02.2012 року позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Зуївський енергомеханічний завод» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька були частково задоволені, а саме:

- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року № 0000142304/0, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану в розмірі 85 грн.;

- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року № 00001022302/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 33905 грн., в тому числі за основним платежем 27124 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 6781 грн.;

- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року № 0000152304/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 43050 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10763 грн.;

- визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року № 00001012302/0 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 41293948 грн., в тому числі за основним платежем 33035159 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8258789 грн.;

- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2011 року № 0000242304, яким збільшена сума штрафних (фінансових) санкцій на 10762 грн.

В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись частково з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу з вимогою скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.02.2012 року по справі № 2а/0570/8896/2011 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 30.03.2011 року № 00001012302 в частині збільшення суми грошових зобов'язань за платежем податок на прибуток на суму 172 809,00 грн. та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо визнання недійсним зазначеного повідомлення-рішення.

Відповідач також подав апеляційну скаргу на обґрунтування якої зазначив, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив рішення суду 1-ї інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у позові у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, які підтримали доводи своїх апеляційних скарг, та заперечували проти задоволення апеляційних скарг один одного, перевіривши матеріали справи за доводами апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

До такого висновку колегія прийшла з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2009 року по 30 вересня 2010 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 14 березня 2011 року № 220/23-211/34359707. На підставі акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення відповідно до пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України:

- від 30 березня 2011 року № 0000142304/0, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2010 року в розмірі 85 грн.;

- від 30 березня 2011 року № 00001022302/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 33905 грн., в тому числі за основним платежем 27124 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 6781 грн.;

- від 30 березня 2011 року № 0000152304/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 43050 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10763 грн. за серпень, вересень, грудень 2009 року, січень 2010 року;

- від 30 березня 2011 року № 00001012302/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 41470507 грн., в тому числі за основним платежем 33176406 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8294101 грн. Дане податкове повідомлення-рішення оскаржується позивачем в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 41455507 грн., у тому числі на суму основного платежу у розмірі 33164406 грн. та суму штрафними (фінансових) санкцій 8291101 грн.;

- від 29 квітня 2011 року № 0000242304, яким збільшена сума штрафних (фінансових) санкцій на 10762 грн.

Правовою підставою визначення податку на прибуток, податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування та розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями зазначені пункти 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з акту перевірки відповідачем встановлено їх завищення позивачем на загальну суму 132705625 грн. у зв'язку із порушенням позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334, а саме включення до складу валових витрат витрати на придбання товарів, які не пов'язані із веденням фінансово-господарської діяльності, оскільки ці витрати сформовані по перерахуванню попередніх оплат по придбанню товарів в межах нікчемних угод з наступними постачальниками: ТОВ «ВЧК», ТОВ «Фірма «Альфа-Імпекс», ПП «Аффарі-Трейд», ТОВ «Компанія Гонорант», ТОВ «Форекс-Групп», ТОВ «Франко плюс», ТОВ «Амальте-Я», ТОВ «Альпарія», ТОВ «Транс агентство метал» у загальній сумі 132140637 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність висновків акту перевірки та прийнятих податкових повідомлень-рішень з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 квітня 2009 року між позивачем як покупцем та ТОВ «Транс агентство метал» був укладений договір № ТМГ-69 про поставку товару згідно зі специфікаціями. На виконання даного договору позивачу були надані видаткові та податкові накладні. Розрахунки між сторонами договору здійснювалися у безготівковій формі.

Між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Альфа-Імпекс» були укладені договори про постачання товару від 5 серпня 2009 року № АИ-0805, від 17 листопада 2009 року № 12-2009. На виконання умов договору позивачем здійснено передплату за товар, внаслідок чого були отримані податкові накладні від 28 серпня 2009 року на загальну суму 10000000 грн., в тому числі податок на додану вартість 2000000 грн., від 25 листопада 2009 року на загальну суму 16666666 грн. 67 коп., в тому числі податок на додану вартість 3333333 грн. 33 коп. У квітні 2010 року позивачем здійснене повернення в адресу постачальника попередньої оплати у розмірі 12500000 грн. Відвантаження товару не здійснювалося. Як встановлено судом, до договору від 5 серпня 2009 року була укладена додаткова угода та строк поставки товару визначений як березень 2011 року.

Між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Форекс Груп» укладено договори від 15 вересня 2010 року № ФГ-09/15, від 1 березня 2010 року № 01032010, від 5 лютого 2010 року № ФГ-05/02 з додатковими угодами на постачання товару згідно зі специфікаціями. ТОВ «Форекс Груп» були видані позивачу видаткові та податкові накладні. Розрахунки між сторонами договору здійснювалися у безготівковій формі.

Між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЧК» були укладені угоди від 3 серпня 2009 року № ВЧК-0803, від 15 жовтня 2009 року № ВЧК-1510 про постачання електрообладнання. На виконання умов договорів позивачем було здійснено передплату у безготівковій формі, у зв'язку із чим було отримано податкові накладні від 28 серпня 2009 року на загальну суму 10000000 грн., в тому числі податок на додану вартість 2000000 грн., від 27 жовтня 2009 року на загальну суму 9166666 грн. 67 коп., в тому числі податок на додану вартість 1833333 грн. 33 коп. Відвантаження товару не здійснювалося.

Між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аффарі-Трейд» була укладена угода від 21 жовтня 2009 року № 10-2009 про постачання електрообладнання. На виконання умов даного договору позивачем було здійснено передплату у безготівковій формі, у зв'язку із чим була отримана податкова накладна від 28 жовтня 2009 року на загальну суму 22500000 грн., в тому числі податок на додану вартість 4500000 грн. Відвантаження товару не здійснювалося.

Між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Гонорант» від 12 жовтня 2009 року № 1-10/2009, від 28 жовтня 2009 року № 117 про постачання станків. На виконання умов договору позивачем було здійснено передплату у безготівковій формі, у зв'язку з чим було отримано податкові накладні від 28 жовтня 2009 року у загальній сумі 2500000 грн., в тому числі податок на додану вартість 500000 грн., від 29 жовтня 2009 року у загальній сумі 8660909 грн. 36 коп., в тому числі податок на додану вартість 1732181 грн. 87 коп., від 25 листопада 2009 року у загальній сумі 12500000 грн., в тому числі податок на додану вартість 2500000 грн. Відвантаження товару не здійснювалося. Відповідно до специфікацій до договорів строки поставки станків сторонами договорів визначені протягом квітня-червня 2011 року.

Між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Франко Плюс» були укладені договори від 1 березня 2010 року № 01032010, від 5 лютого 2010 року № ФГ-05/02, від 7 травня 2010 року № 0705 про постачання товару згідно зі специфікаціями. Відповідно до специфікацій строк поставки товару січень-березень 2011 року. Позивачем на виконання умов договорів була здійснена передплата у безготівковій формі у травні 2010 року в загальній сумі 13139860 грн. 17 коп., у червні 2010 року в загальні сумі 5833333 грн. 33 коп., у зв'язку з чим були отримані позивачем податкові накладні. Відвантаження товару не здійснювалося.

Між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альпарія» був укладений договір від 11 червня 2010 року № 45 на постачання товару згідно додаткових угод, які були укладені 11 червня 2010 року на загальну суму 7000000 грн., 19 липня 2010 року на загальну суму 20000000 грн. Строки поставки товару згідно додаткових угод встановлені з грудні 2010 року по березень 2011 року. Позивачем на виконання умов договору була здійснена передплата у безготівковій формі у червні 2010 року в загальній сумі 5833333 грн. 33 коп., у зв'язку із чим позивачем були отримані податкові накладні. Відвантаження товару не здійснювалося.

Між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амальте-Я» був укладений договір від 10 червня 2010 року № А-159 на постачання товару згідно з додатками. За умовами договору між сторонами були підписані специфікації, що є додатками до зазначеного договору. Позивачем на виконання умов договорів була здійснена передплата у безготівковій формі у червні 2010 року в загальні сумі 5833333 грн. 33 коп., у зв'язку з чим були отримані позивачем податкові накладні. Відвантаження товару не здійснювалося.

Підставою для висновку відповідача щодо нікчемності правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентами: ТОВ «ВЧК», ТОВ «Фірма «Альфа-Імпекс», ПП «Аффарі-Трейд», ТОВ «Компанія Гонорант», ТОВ «Форекс-Групп», ТОВ «Франко плюс», ТОВ «Амальте-Я», ТОВ «Альпарія», ТОВ «Транс агентство метал» стали акти податкових органів щодо перевірки даних підприємств, зокрема, акт Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції від 18 листопада 2010 року № 2642/231-35785206 щодо перевірки ТОВ «Транс агентство метал»; акт ДПІ в Будьонівському районі м. Донецька від 22 листопада 2010 року № 12242/23-411/30600498 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Фірма «Альфа-Імпекс»; акт ДПІ в Куйбишевському районі м. Донецька від 11 січня 2011 року № 2/23-313/36887756 щодо перевірки ТОВ «Альпарія»; акт ДПІ у Київському районі м. Донецька від 30 грудня 2010 року № 14891/7/23-3 про неможливість перевірки ТОВ «Амальте-Я»; акт ДПІ в Будьонівському районі м. Донецька від 10 січня 2011 року № 15/23-411/36695428 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Форекс-Групп»; акт ДПІ в Ленінському районі м. Донецька від 25 листопада 2010 року № 2465/23/36811954 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Франко плюс»; акт ДПІ в Ленінському районі м. Донецька від 28 грудня 2010 року № 53101/7/23-313-2 про неможливість проведення перевірки ТОВ «ВЧК»; акт ДПІ в Київському районі м. Донецька від 22 червня 2010 року № 4284/23-3/34990617 щодо перевірки ПП «Аффарі-Трейд»; акти ДПІ в Будьонівському районі м. Донецька від 15 листопада 2010 року № 3530/23-411/31709179 та від 19 січня 2011 року № 36/23-211/31709179 щодо перевірки ТОВ «Компанія Гонорант».

Відповідно до пункту 5.1 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 статті 5 Закону № 334. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Колегія суддів погоджується з позицією суду 1-ї інстанції, що такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 не передбачає.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів також зазначає, що норми Закону № 168 не передбачають такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту як висновок податкового органу про нікчемність правочинів.

Колегія суддів також не приймає посилання відповідача як на докази вчинення нікчемних правочинів між позивачем та вищезазначеними контрагентами на вищенаведені акти перевірок податковими органами контрагентів позивача з огляду на те, що дані документи фактично не є перевірками господарської діяльності контрагентів позивача по взаємовідносинам, в тому числі й з позивачем. Висновки про нікчемність правочинів здійснені у зв'язку із незнаходженням підприємств за юридичною адресою, акти складені на підставі даних, які містяться в інформаційних базах податкових інспекцій. Колегія також зазначає, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень у контрагентів позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених з ними договорів на підставі частини 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності. На момент здійснення господарських операцій - 2009-2010 роки - контрагенти позивача були зареєстровані у якості платника податку на додану вартість та знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Контрагентами позивача були сформовані податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем, що підтверджується витягом з автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту за спірні податкові періоди з урахуванням пояснень по наступним коригуванням даної бази.

Крім того, доказів чи доводів того, що позивачем укладені угоди, які суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено. Колегія суддів також зазначає, що Закон № 168 не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім того, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2011 року в адміністративній справі № 2а/0570/7736/2011 задоволено позов Приватного акціонерного товариства «Зуївський енергомеханічний завод» до ДПІ в Будьонівському районі м. Донецька, внаслідок чого визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 22 березня 2011 року № 0000102304. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року постанова суду першої інстанції була залишена без змін. Судом встановлено, що предметом дослідження суду під час судового розгляду в адміністративній справі № 2а/0570/7736/2011 також були договори, укладені між позивачем у даній справі та його контрагентами: ТОВ «ВЧК», ТОВ «Форекс-Групп», ТОВ «Франко плюс», ТОВ «Амальте-Я», ТОВ «Альпарія», та висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів позивача із даними контрагентами.

З огляду на те, що відповідачем в акті перевірки правочини між позивачем та його контрагентами визначені як нікчемні, тобто такі, які порушують публічний порядок, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, викладеній відповідно до Закону України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. Податковий орган, здійснюючи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за її не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету. Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним. Виходячи зі змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року, правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки. В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, здійснює висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними. З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставними та не обґрунтованими.

Також колегія суддів зазначає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції правильно не прийняв з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були обґрунтовано задоволені позовні вимоги позивача в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень щодо донарахування податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, які пов'язані із визначенням податковим органом угод позивач із його контрагентами як нікчемних правочинів, з урахуванням розрахунку відповідача.

Крім того, приходить до висновку, що не підлягає задоволенню апеляційна скарга позивача з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем віднесено до складу валових витрат у розмірі 552988 грн. у 3 кварталі 2010 року за отримані послуги по маркетинговому дослідженню ринку феросплавів від фірми «Savalla Limited», Сейшельські острови на підставі договору на надання маркетингових досліджень від 13 квітня 2010 року № 130410, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язки по наданню маркетингових послуг - проведенню маркетингових досліджень відносно ринку феросплавів на території Китаю, Німеччини, Нідерландів, а замовник зобов'язується оплатити послуги виконавця у розмірі, передбаченому договором. Відповідно до пункту 2.1 даного договору виконавець зобов'язується провести в повному обсязі необхідні маркетингові дослідження ринку феросплавів в строк до 31 травня 2010 року та надати замовнику в електронному форматі та на паперових носіях результати маркетингового дослідження. Згідно з пунктом 3.1 прийняття наданих послуг виконавцем здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Строк дії даного договору визначений пунктом 8.1 та складає 1 рік з моменту підписання договору. Фірмою «Savalla Limited» наданий позивачу рахунок-фактура від 13 квітня 2010 року на оплату послуг по маркетинговому дослідженню ринку феросплавів у розмірі 2394000 руб. або 39900 дол. США. 15 вересня 2010 року між сторонами договору підписаний акт приймання-здачі виконаних робіт (послуг). Зі змісту даного акту вбачається, що фірмою «Savalla Limited» послуги по маркетинговому дослідженню ринку феросплавів на суму 2394000 руб. згідно з договором від 13 квітня 2010 року № 130410 виконані у повному обсязі.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 статті 5 Закону № 334. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 № 334 господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не надано документів, які засвідчують факт придбання послуг. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає обов'язкову наявність змісту господарської операції. Також суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», будь-які документи (у тому числі договори, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З акту приймання-здачі виконаних робіт (послуг) від 15 вересня 2010 року вбачається, що змістом господарської операції є отримання позивачем послуг, а саме маркетингового дослідження ринку феросплавів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному акті відсутня інформація про будь-які результати проведених досліджень та взагалі суть таких досліджень, що унеможливлює встановлення їх використання позивачем у власній господарській діяльності. Позивачем не надані докази фактичного здійснення послуг. Також колегія зазначає, що в акті приймання-здачі виконаних робіт (послуг) від 15 вересня 2010 року відсутні посилання на наявність будь-яких аналізів чи результатів досліджень у письмовому чи електронному вигляді як визначено умовами договору, до перевірки відповідачу та суду під час судового розгляду справи результати маркетингових досліджень ринку феросплавів на виконання умов вищезазначеного договору позивачем не надано. Позивачем також не був доведений зв'язок між придбанням маркетингових послуг та отриманням економічної вигоди від цього придбання.

З огляду на відсутність доказів як фактичного отримання позивачем маркетингових послуг, так і наміру отримати або отримання економічної вигоди позивачем як наслідку придбання таких послуг, щоб підтвердило зв'язок послуг із господарською діяльністю підприємства, колегія суддів зазначає про правильність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відмови позивачу у задоволенні позову в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким донарахований податок на прибуток та застосовані штрафні санкції за вищенаведене порушення, з урахуванням розрахунку відповідача.

При прийнятті постанови Донецького окружного адміністративного суду від 03.02.2012 року у справі № 2а/0570/8896/2011 судом 1-ї інстанції були повно з'ясовані всі обставини справи, тобто рішення суду було прийнято обґрунтовано.

Відповідно до п. 3 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи в вищевикладеного колегія судів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно дослідив обставини справи та ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а тому апеляційні скарги на підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 14, 20, 71, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька та Приватного акціонерного товариства «Зуївський енергомеханічний завод» на постанову Донецького окружного адміністративного суд від 03 лютого.2012 року у справі № 2а/0570/8896/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дати виготовлення повного тексту.

Повний текст ухвали виготовлено 30 березня 2012 року.

Головуючий суддя О.О.Чебанов

Судді М.І. Старосуд

В.П. Юрченко