Ухвала суду № 23619026, 01.11.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-1134/11/12/0170

01.11.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Омельченка В. А.

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Радух Ю.А.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Євпаторійським МВ ГУ МВС України в Криму, від 20.03.2001 року, довіреність № б/н від 01.11.11,

відповідача: ОСОБА_4, посвідчення №6526 від 08.10.2010, довіреність № 2405-25/514 від 06.09.11,

третіх осіб: ОСОБА_5, посвідчення № 077468 від 16.03.2011, довіреність № 1420/9/10-0 від 23.03.11 (Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим),

не з'явився (Державної податкової адміністрації України),

розглянувши апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючий суддя Котарева Г.М., судді: Євдокімова О.О., Яковлєв С.В.,) від 05.04.11 у справі № 2а-1134/11/12/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеросвіт Курорт" (Фороський узвіз 1, смт. Форос, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98690)

до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (вул. Грушевського, 12/2, м. Київ 8, 01008)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Державна податкова інспекція у м. Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Васильєва, 16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

Державна податкова адміністрація України (пл. Львівська, 8, м. Київ 1, 04655)

про скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.2011 адміністративний позов задоволено: скасовано наказ Міністерства Економіки України від 25.11.2010 №1511 в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеросвіт Курорт".

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеросвіт Курорт" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 03 грн. 40 коп. (арк. с. 209-215).

Суд першої інстанції виходив з того, що факт наявності в діях позивача порушення законодавства в сфері зовнішньоекономічної діяльності безперечно не підтверджено, а отже наказ №1511 від 25.11.2010 про застосування до позивача спеціальної санкції -індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності прийнятий тільки на підставі подання ДПА України, яке оскаржено позивачем, є таким, що прийнятий без урахування всіх обставин та підлягає скасуванню.

Не погодившись з постановою суду третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна податкова інспекція в м. Ялта Автономної Республіки Крим, звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити (арк. с. 229-234).

Також не погодившись з постановою суду відповідач: Міністерство Економіки України (правонаступник Міністерство економічного розвитку і торгівлі України), звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (арк. с. 224-226).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд першої інстанції не врахував, що матеріали про скасування застосованих санкцій можуть надавати тільки ініціатори подання, позивач з клопотанням про скасування санкції не звертався, у відповідача були відсутні підстави для відмови в задоволенні подання третьої особи у застосуванні до позивача спеціальної санкції.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

В ході розгляду справи здійснена заміна відповідача -Міністерство Економіки України в порядку статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України на правонаступника -Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

В судовому засіданні 01.11.2011 представник позивача наполягав на відмові у задоволенні апеляційних скарг, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки дійсно в основу наказу про застосування до позивача спеціальної санкції -індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності відповідачем покладено подання Державної податкової адміністрації України про порушення позивачем вимог строків розрахунків в іноземній валюті, факт наявності якого не був доведений та був оскаржений позивачем, надала письмові заперечення на апеляційні скарги (арк. с. 249-250); представник відповідача, представник третьої особи -Державної податкової інспекції в м. Ялта наполягали на задоволенні апеляційних скарг з підстав, викладених в них.

В судове засідання, призначене на 01.11.2011, третя особа: Державна податкова адміністрація України явку уповноважених представників не забезпечила, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлена належним чином та своєчасно (арк. с. 271), про причини неявки суд не повідомила.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державна податкова адміністрація України викликалась в судове засідання, але в суд не з'явилась, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників Державної податкової адміністрації України.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

Згідно Свідоцтва серії А00 №445001, позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеросвіт Курорт»- є юридичною особою, зареєстрованою державним реєстратором Виконавчого комітету Ялтинської міської ради 28.07.2004 (а.с.18).

Відповідно до Довідки ЄДРПОУ АБ №190463 від 12.03.2010 до основних видів діяльності позивача за КВЕД віднесено медична практика, надання інших місць для тимчасового проживання, не віднесених до інших групувань; діяльність готелів, діяльністю кафе, інші види рекреаційної діяльності, діяльність санаторно-курортних закладів (арк. с. 19).

30.09.2010 Державною податковою інспекцією в м. Ялта АР Крим проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2010.

За результатами перевірки складено Акт № 3682/23-1/33006418/247 яким зафіксовано:

- порушення вимог ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», через наявність станом на 31.07.2009 дебіторської заборгованості у сумі 216877,86 рос. руб. ТОВ «ТТК «АРТ», при граничному терміні надходження валютної виручки 27.01.2010;

- порушення позивачем п.1ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 № 15-93 зі змінами та доповненнями, щодо не подачі декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і перебувають за її межами станом на 01.04.2010 з відображенням в р. ІІІ п.5 Декларації валютних цінностей (суми грошових коштів за експортним контрактом) суми простроченої дебіторської заборгованості відповідно до договору № 2063-П, укладеного з нерезидентом -ТОВ «ТКК «АРТ»(арк. с. 117-120).

12.10.2010 на підставі Акту перевірки Державною податковою інспекцією в м. Ялта Автономної Республіки Крим прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000482200 на суму 170,00 грн. (згідно абз.8п.2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15/93, п.п.2.3. ст.2 Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства від 04.10.1999 № 542, п.2.7. ст.2 Положення Про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління НБУ від 08.02.2000 № 49), та нараховано пеню в сфері ЗЕД відповідно до рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.10.2010 №0000472200 на суму 26469,19 грн. (згідно ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті») (арк.с.36-37).

21.10.2010 Позивач, не погодившись із зазначеними рішеннями оскаржив їх в адміністративному порядку -направив скаргу від 21.10.2010 (вих. № 299) (арк. с. 24).

21.10.2010 вих. № 13419/22-6016 Державна податкова адміністрація України направила до відповідача подання, згідно з яким остання пропонувала застосувати спеціальні санкції або попередити про можливість застосування спеціальних санкцій відповідно до ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»до суб'єктів господарювання, в тому числі й позивача, приводом направлення якого слугувало виявлення ДПІ в м. Ялта АР Крим під час проведення планової комплексної перевірки ТОВ «Аеросвіт курорт»порушень в сфері розрахунків в іноземній валюті, незважаючи на оскарження означених рішень (арк. с. 53).

25.11.2011, наказом Міністерства економіки № 1511 застосовано спеціальну санкцію -індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності -до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, зазначених у додатку до цього наказу, в тому числі в п.1 Додатку -до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеросвіт-Курорт»(а.с.55).

Процедура оскарження тривала і на момент прийняття оскаржуваного наказу відповідача.

25.03.2008 між позивачем та ТОВ «Туристична концертна компанія «АРТ»(Росія, Москва) укладено договір купівлі-продажу квоти місць № 2063-П.

18.03.2011 листом за вих.№0448/1 філія «Кримське регіональне управління»АТ «Банк «Фінанси та кредит»повідомило, що експортні операції по вказаному договору відповідно до п.2.3. глави 2 «Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями», затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за № 338/3631(зі змінами та доповненнями) були зняті з валютного контролю 15.10.2008. (арк. с. 147)

Спір виник у зв'язку з тим, що відповідач та треті особи вважають, що для прийняття санкції достатньо фіксування порушення в Акті перевірки і факт оскарження не має правового значення.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На правовідносини сторін, що виникли поширюються норми Конституції України, Закону України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті»від 23.09.2004 №185/94, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»№959-ХІІ від 16.04.1991, Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі -Декрет №15-93), Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 542 від 04.10.1999 (далі - Порядок), Положення про валютний контроль, затвердженого постановою правління Національного банку України від 08.02.2000 №49 (із змінами і доповненнями), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2000 №209/4430 (далі - Положення).

Суд першої інстанції здійснив аналіз зазначеного діючого законодавства України і дійшов вірного висновку про повне задоволення позовних вимог.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади, їх посадові особи діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.1 Закону №959-XII зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Статтею 14 вказаного Закону передбачено, що всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам; вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог чинних законів України.

Статтею 32 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»визначені загальні засади відповідальності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, згідно з якою Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах та формах, передбачених ст.33 і 37 цього Закону, іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами) .

Статтею 37 Закону визначено, що за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосована спеціальна санкція у вигляді застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, яка, застосовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.

Згідно ст.1 Закону №185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Статтею 2 Закону №185/94-ВР встановлено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Відповідно до статті 4 зазначеного закону, порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено. У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Приймаючи рішення про застосування до позивача спеціальної санкції, відповідач виходив з того, що факт порушення позивачем законодавства в сфері зовнішньоекономічної діяльності, а саме порушення позивачем строків розрахунків в іноземній валюті є доведеним та оскарження суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності рішень про застосування фінансових санкцій не впливає на прийняття рішення про застосування спеціальних санкцій -індивідуального режиму ліцензування.

З такою позицією відповідача судова колегія погодитися не може виходячи з наступного.

Порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій визначено Положенням, затвердженим Наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 № 52, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.05.2000 за № 260/4481.

Згідно п.1.1. Положення спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економіки України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.

Пунктом 1.2. Положення визначено умови застосування до суб'єктів зовінйшньоекономічної діяльності спеціальних санкцій, а саме : наявність порушення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»та пов'язані з ним закони України, зокрема в разі порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»та/або пов'язаних з ним законів України, і скасовується Міністерством економіки України (п.2.3. Положення).

Аналізуючи наведені норми, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності може бути звільнений від спеціальних санкцій тільки за умови усунення порушень законодавства, що безпосередньо пов'язано з визнанням суб'єктом наявності факту порушення законодавства.

Відповідальність за недостовірність інформації, зазначеної в поданнях, щодо застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) санкцій, на підставі яких видаються відповідні накази Міністерства економіки України, несе ініціатор подання у порядку, передбаченому законом (п.4.3. Положення).

У разі наявності в Міністерстві інших матеріалів (інформації) щодо діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких пропонується застосувати (скасувати, змінити вид, призупинити дію) санкції, то ці матеріали долучаються до матеріалів про застосування (скасування, зміну виду, тимчасового зупинення дії) санкцій і розглядаються разом з поданням при прийнятті остаточного рішення (п.4.4. Положення).

Рішення про застосування спеціальних санкцій приймається тільки після опрацювання всіх документів відповідним структурним підрозділом Міністерства економіки України.

При цьому відповідно до п. 4.7. Положення застосуванню санкцій до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності може передувати офіційне попередження з боку Міністерства економіки України про можливість застосування до них санкцій.

Позивач, оскаржуючи рішення про застосування такого виду відповідальності фактично заперечував наявність самого факту порушення, матеріали справи не містять достовірних та безперечних доказів наявності в діях позивача порушень в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином відповідачем дійсно прийнято Наказ про застосування спеціальної санкції -індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності -до позивача при недоведеності наявності в діях позивача факту порушення законодавства в сфері зовнішньоекономічної діяльності, що є підставою для його скасування.

При таких обставинах, судова колегія не приймає до уваги доводи відповідача та третьої особи, викладених ними в апеляційних скаргах, визнає висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог обґрунтованим.

Відповідач та третя особа як суб'єкти владних повноважень не довели правомірності прийнятого спірного рішення в порушення вимог статті 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційних скарг щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційних скаргах.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.11 у справі № 2а-1134/11/12/0170 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.11 у справі № 2а-1134/11/12/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 07 листопада 2011 р.

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна

Судді А.С. Цикуренко

В.А.Омельченко