Ухвала суду № 23613217, 21.03.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2012 р.Справа № 2-а-4786/11/1470

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т.О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусян А.В.,

суддів Джабурії О.В., Шляхтицького О.І.,

секретаря Пеха Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу приватного підприємства "Марін Дизайн Сервіс" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Марін Дизайн Сервіс" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

21.06.2011р. приватне підприємство "Марін Дизайн Сервіс" (надалі ПП "Марін Дизайн Сервіс") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва ( надалі -ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.02.2011р. №0000560700/0.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2011р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за червень, липень, серпень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в періодах березень, травень, червень 2010 року. За результатами перевірки складений акт від 07.02.2011р. №126/07-000/31267996. /а.с.15-57/

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем п.1.8 ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2, пп.7.7.10 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме ПП "Марін Дизайн Сервіс" завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за червень 2010р. на 126918грн., за липень 2010р. на 33361грн., за серпень 2010р. на 5999грн.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000560700/0 від 18.02.2011 яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2010р. - 126918грн., липень 2010р. - 33361грн., серпень 2011р. - 5999грн., всього на суму 166278грн. /а.с. 13/

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 7.7.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредитного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування були тільки дані податкової декларації за звітний період. Зазначений закон не передбачав надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставив отримання бюджетного відшкодування платником податків у залежність від податкового обліку (стану) інших осіб та фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Формування від'ємного значення суми стосується тільки окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків із бюджетом третіх осіб.

Згідно з підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підставі включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому для віднесення відповідних сум податків, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачено як умову сплату цих сум до бюджету. Статтею 7 зазначеного Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність і негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що у контрагентів позивача встановлено відсутність в фінансово-господарської діяльності фактів передачі та постачання товарів (послуг); неможливість фактичного здійснення господарських операцій, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів економічно необхідних для здійснення господарських операцій; здійснення правовідносин з підприємствами створеними фізичними особами за виногороду та без мети використання підприємств у господарської діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності; відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, безтоварність господарських операцій, їх спрямованість лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту та зменшення своїх зобов'язань перед Державним бюджетом.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірні правочини з контрагентами, а також операції з оплати позивачем ненаданих послуг контрагентів, мали на меті виключно отримання податкової вигоди, а тому має місце безпідставне формування позивачем податкового кредиту.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними, належними та обґрунтованими, оскільки наданими позивачем суду документами, не підтверджуються реальний характер проведених послуг. Укладення договорів, актів прийому передачі, за таких обставин, не створює правового підґрунтя для покриття ним власних збитків від окремих господарських операцій за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати дохід лише в такий спосіб, не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення зазначених обставин дає підставі для відмови у відшкодуванні ПДВ.

Наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ.

Ненадання позивачем документів, що підтверджують реальний характер вчиненого їм з контрагентами правочинів є підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому, судова колегія не приймає в якості доказу підтвердження позивачем товарності операцій надане в ході апеляційного розгляду експертне дослідження №120-1981, оскільки воно не підтверджує факт виконання послуг, робіт, саме тими контрагентами які зазначені в податкових, бухгалтерських документах.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст. 200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Марін Дизайн Сервіс" -залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий:

Судді: