Рішення № 23601118, 17.04.2012, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 2-5224/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"17" квітня 2012 р. Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

у складі - головуючого - судді Пустовіт З.П.

при секретарі Гоноболіній О.І.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Фантом»про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року позивач звернулася до Бердянського міськрайонного суду з позовом до приватного підприємства (далі ПП) «Фантом, в якому просила змінити формулювання причини звільнення з роботи з приватного підприємства «Фантом»із «звільнений з займаної посади за ст.40 п.4 КЗпП України (за прогули) на «звільнення по закінченню строку договору згідно п.2 ст.36 КЗпП України» і дату звільнення з «30 листопада 2011 року»на день вирішення справи в суді та стягнути з ПП «Фантом»на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 2240,00 грн. В обґрунтування позову зазначала, що 01.06.2011 року відповідно до наказу №6-к від 01.06.2011 року її було прийнято покоївкою в ПП «Фантом»на сезон, який повинен був закінчитися 31.08.2011 року. До закінчення сезону у неї сталася побутова травма, що підтверджується довідкою міської лікарні №250 від 19.09.2011 року та лікарняними листками про знаходження її на лікарняному з 29.08.2011 року по 26.09.2011р. та з 27.09.2011р. по 06.10.2011р. Після закриття листків непрацездатності вони були передані директору ПП «Фантом»Потаніній Є.І. 10 жовтня 2011 року. Оскільки вона була прийнята на сезонну роботу, то вона повинна була звільнена після закриття лікарняних листів та вручення їх відповідачу, тобто з 10.10.2011 року. Однак цього зроблено не було. 13.10.2011 року вона надіслала на адресу відповідача листа з проханням повідомити її про дату отримання трудової книжки та проведення остаточного розрахунку, проте відповіді не отримала. 17.12.2011 року нею було отримано лист від відповідача №29 від 30.11.2011 року, в якому було зазначено, що її звільнено з роботи згідно п.4 ст.40 КЗпП України (за прогули). 19 грудня нею було отримано трудову книжку. Вважає формулювання причини звільнення з роботи безпідставним, оскільки з нею був укладений строковий трудовий договір і робота покоївки може виконуватися тільки в сезон з 01.06 по 31.08. Після закінчення строку договору звільнення повинно було проводитися згідно п.2 ст.36 КЗпП України. Стаття 40 передбачає випадки розірвання строкового трудового договору за ініціативою власника до закінчення строку його чинності, а тому її не можна було звільнити за прогули 30 листопада 2011 року. Не оформлення своєчасно наказу про звільнення, невидача трудової книжки з 10.10.2011 року по 19.12.2011 року, а також неправильне формулювання причини звільнення в її трудовій книжці стало перешкодою для її працевлаштування на іншу роботу, а тому вона має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На час подання позову вона перебуває у вимушеному прогулі 70 днів ( з 10.10.2011р. по 19.12.2011р.), за який відповідач повинен їй сплатити 2240,00 грн. середнього заробітку із розрахунку 960 грн. на місяць.

У судовому засіданні позивач підтримала свій позов, доповіла обставини, зазначені в ньому, просила задовольнити. Додатково пояснила, що звільнення за прогули перешкоджало її працевлаштуванню. Вона зверталася до міського центру зайнятості, але їй порекомендували працевлаштовуватися самій. Просилася на роботу до хлібокомбінату, м'ясокомбінату, проте надати письмових відмов у прийнятті на роботу суду не може, бо їй відмовляли в прийнятті на роботу усно. Крім цього пояснити, чому в позовній заяві вона просить змінити дату звільнення з 30.11.2011 року на день розгляду справи в суді не може.

Представник відповідача за ордером та договором про надання юридичних послуг адвокат ОСОБА_2 позов не визнала та пояснила, що позивач була прийнята на роботу до ПП «Фантом»з 01.06.2011 року на сезон. Графік роботи у неї був день роботи через день. Останній її робочий день був 22.08.2011 року, 23.08 - вихідний за графіком, 24.08. - вихідний -День незалежності, тобто 25.08.2011 року вона мала би вийти на роботу. Згідно наданих листків непрацездатності, вона перебувала на амбулаторному лікуванні у зв'язку з побутовою травмою з 29.08.2011 року по 06.10.2011 року, однак 07.10.2011 року на роботу не вийшла, заяву на своє звільнення також не написала. На підприємстві сезон закінчується по різному, у 2011 році мав закінчуватися у кінці вересня, проте деяких працівників могли залишати і на весь рік. В наказі про прийняття ОСОБА_1 на роботу не зазначена дата закінчення сезону. Чи була робота покоївки на час закриття листків непрацездатності, сказати не може. У зв'язку з тим, що позивач не з'являлася на роботу після закриття лікарняних, на підприємстві була створена комісія з трудових спорів у складі 3-х осіб, бо профспілкового комітету на підприємстві немає, яка розглянула питання щодо відмови в оплаті лікарняних листків ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що травма була отримана в стані алкогольного сп'яніння, та надала згоду на звільнення її за прогули. Чи складалися акти про відмову від написання пояснень з приводу невиходу на роботу, сказати не може. Позивач у підтвердження позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав неправильного формулювання причини звільнення, не надала суду жодних доказів у підтвердження того, що саме з причини запису в трудовій книжці про її звільнення за прогули вона не могла працевлаштуватися. Просила в позові відмовити повністю.

Заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Так в судовому засіданні встановлено та підтверджено належними доказами, що позивач з 01.06.2011 року була прийнята на роботу покоївкою в ПП «Фантом» на сезонну роботу, що підтверджується копією заяви позивача, копією трудової книжки, копією наказу №6-к від 01.06.2011 року про прийняття на роботу.

Як завірила суд позивач, при прийнятті на роботу у неї з роботодавцем була домовленість про те, що сезонна робота закінчується 31.08.2011 року.

З'ясовано також, що до закінчення сезону у свій вихідний день, 23.08.2011 року, позивач отримала побутову травму -перелом нижньої треті правої променевої кістки, як вбачається з копії довідки №250 Бердянської міської поліклініки від 19.09.2011 року, а також відповідей головного лікаря КУ «Бердянська міська лікарня»№1264 від 03.11.2011 року і завідуючого приймального відділення Малярчука Д.Л..

Згідно наданих позивачем двох копій листків непрацездатності АВА №440345 та АВА №440746, ОСОБА_1 в період з 29.08.2011 року по 06.10.2011 року включно вона перебувала на амбулаторному лікуванні з приводу отриманого перелому.

Згідно з наказом №108-к від 30.11.2011 року на підставі акту розслідування комісії від 30.11.2011 року позивача було звільнено з роботи за ст.40 п.4 КЗпП України (за прогули), що підтверджується копією цього наказу.

Ст.233 КЗпП, яка передбачає строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, містить зазначення про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач копію наказу про своє звільнення не отримувала взагалі, лише повідомлення за вих. №29 від 30.11.2011 року про те, що вона звільнена за прогули за п.4 ст.40 КЗпП України, а трудову книжку, відповідно до книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, отримала 19.12.2011 року, що не заперечувалося і представником відповідача.

Тому суд вважає, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася у встановлений законодавством місячний строк з дня отримання трудової книжки.

Представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень проти позову і законності звільнення позивача за прогули посилалася на те, що оскільки позивач не написала заяву на своє звільнення після закриття лікарняних листків і скоювала прогули з 07.10.2011 року, роботодавець мав право звільнити її за прогули.

Згідно із ст.39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Як вбачається з копії листа позивача на імя директора ПП «Фантом»Потаніної О..І. від 13.10.2011 року, вона посилається на те, що нею здані лікарняні листи бухгалтеру та вона просить повідомити дату, коли вона має отримати трудову книжку і проведення з нею остаточного розрахунку.

Отже, після закриття листків непрацездатності позивач не мала наміру надалі працювати в ПП «Фантом», про що вона повідомила підприємство своїм листом, крім цього на роботу з 07.10.2011 року не виходила, а тому підприємство не мало права ставити їй прогули в табелях обліку робочого часу з моменту отримання листків непрацездатності у жовтні 2011 року або вказаного вище листа, та за весь листопад 2011 року.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків коли трудові відносини тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно із п.2 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Тобто, законодавством обмежено право роботодавця звільняти працівника з роботи за скоєння прогулу після закінчення строку дії трудового договору.

Відповідач у підтвердження своїх тверджень щодо закінчення сезонної роботи позивача не 31.08.201 року, а пізніше, не надав суду належних доказів та точної дати закінчення трудового договору, укладеного з позивачем.

Таким чином, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України є неправильним, тому позовні вимоги в частині зміни формулювання причини звільнення із звільнення з займаної посади за ст..40 п.4 КЗпП України (за прогули) на звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України за закінченням строку договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Втім позивачем взагалі не обґрунтовані вимоги щодо зміни дати звільнення із 30 листопада 2011 року на день вирішення справи в суді, крім цього, ч.3 ст.235 КЗпП України не передбачає в разі визнання формулювання причини звільнення неправильним чи таким, що не відповідає чинному законодавству, змінювати дату звільнення. Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог та з власної ініціативи визначати підстави позову, тому в частині позовних вимог щодо зміни дати звільнення слід відмовити за їх необґрунтованістю.

Згідно вимог ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Посилання позивача на те, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало її працевлаштуванню, не знайшло свого підтвердження в судовому засідання. Позивач, в порушення вимог ст. 58 -60 ЦПК України, не надала суду належних і допустимих доказів тому, що вона зверталася в конкретні підприємства з питань працевлаштування і їй було відмовлено в цьому саме тому, що в трудовій книжці стояв запис про її звільнення за прогули.

Згідно ч.4 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Позивач просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.10.2011 року по 19.12.2011 року.

Однак в судовому засіданні достовірно було встановлено та не заперечувалося і самим позивачем, що після закінчення лікування і направлення підприємству листків непрацездатності, не маючи наміру продовжувати трудові відносини, оскільки, як вона стверджувала, що сезон її роботи скінчився ще 31.08.2011 року, позивач жодного разу не з'явилася в ПП «Фантом»за отриманням своєї трудової книжки, не маючи для цього перешкод.

Крім цього, листом за вих..№25 від 21.10.2011 року ПП «Фантом» повідомило ОСОБА_1 про те, що вони отримали її листи непрацездатності за час відсутності на роботі з 29.08.2011 року по 06.10.2011 року включно. Зокрема вказали в листі: «з 07.10.2011 року і до теперішнього часу ви не з'явилися на роботу для проведення розрахунку і отримання трудової книжки». Тобто навіть ще до видання наказу про звільнення позивача відповідач повідомляв її про необхідність явки в ПП «Фантом»за отриманням своєї трудової книжки, проте позивач цього не зробила.

Таким чином, суд не вбачає вини роботодавця у затримці видачі трудової книжки, оскільки сама позивач не доклала жодних зусиль задля її отримання, так і не з'явившись до роботодавця, тому в цій частині позову слід відмовити також.

На підставі ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача в доход держави слід стягнути судовий збір, враховуючи, що позивач, відповідно до п.1) ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», звільнена від його сплати при поданні позову, що випливає з трудових правовідносин.

Керуючись ст..ст.10,11, 58-60, 62, 64, 88, 212-215 ЦПК України, п.2 ч.1 ст.36, п.4 ч.1 ст.40, 232, 235 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до приватного підприємства «Фантом»про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з приватного підприємства «Фантом»із «звільнення з займаної посади за ст..40 п.4 КЗпП України (за прогули)»на «звільнення за п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України (за закінченням строку трудового договору)».

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з приватного підприємства «Фантом» судовий збір в доход держави в сумі 107 грн. 30 копійок на р/р 31217206700011, отримувач: Бердянське УДКСУ (м.Бердянськ, Бердянський район, 22030001) Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38042560, Банк: Бердянське УДК ГУДКСУ в Запорізькій області, МФО 813015, Призначення платежу: «Судовий збір за позовом ОСОБА_1, Бердянський міськрайонний суд, код ЄДРПОУ суду 37381363».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: З. П. Пустовіт